Педагогічна система К.Д. Ушинського

 

План

 

1. Педагогічна система К. Д. Ушинського
2. Значення рідної мови у вихованні дитини за К. Д. Ушинським
3. Закономірності засвоєння дитиною мови

4. Дидактичні погляди

5. Ушинський про вчителя і його підготовку

 

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Педагогічна система К. Д. Ушинського

У вирішенні питання теоретичного обґрунтування педагогіки Ушинський пішов значно далі, ніж будь-хто з європейських педагогів XIX ст. Тогочасна педагогіка скрізь перебувала, як зазначав Ушинський, у немовлячому віці і не виходила за межі педагогічних правил та настанов. Але виховання має свої об’єктивні закони і педагогу необхідно знати ці закони. Виступаючи проти емпіризму у педагогіці, Ушинський писав: «Головна справа зовсім не у вивченні педагогічних правил, а у пізнанні наукових основ, з яких ці правила випливають».

Причини недостатнього розвитку педагогічної науки Ушинський вбачав у недостатній  увазі суспільства до проблем  виховання, у вкрай незадовільному стані народної освіти у країні. Визначаючи предметом педагогіки людину, Ушинський відзначав також недостатній рівень розвитку наук про людину, з яких педагогіка повинна черпати дані для розуміння процесів навчання і виховання. Більшість з цих наук самі перебували у зародковому стані. Ще однією причиною була бідність і беззмістовність педагогічної літератури в Росії.

Ушинський вважав, що педагогіка може стати наукою у повному смислі слова, якщо вона буде тісно пов’язана  з життям, виражати потреби суспільства  і спиратися на дані наук про людину.

Він подолав обмеженість тогочасної педагогіки і обґрунтував її як науку, яка, перш за все, вивчає закони і закономірності педагогічних явищ, а вже на їх основі виводить педагогічні правила. Суть педагогіки як науки Ушинський розрізняє у "широкому смислі" – як синтез фактів наук про людину для пояснення педагогічних явищ; у "вузькому смислі" – як зібрання виховних правил або власне теорію виховання.

Джерелами теорії педагогіки називав  весь комплекс "антропологічних  наук", куди відносив анатомію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку, філософію, географію, політекономію, історію. Із зазначеного кола наук головне значення надавав психології. Саме на її основі Ушинський обґрунтував педагогічну науку у своїй фундаментальній праці "Людина як предмет виховання". Педагогічна наука зіставляє факти наук про людину і на їх основі дає прямі вказівки щодо наслідків тих або інших педагогічних прийомів.

Педагогіка без опори на антропологічні науки не може розвиватися і залишиться голою рецептурою. Тільки знання наукових основ педагогіки дає можливість творчо розв’язувати складні проблеми формування людини. "Якщо педагогіка хоче виховувати людину у всіх відношеннях, то вона повинна передусім узнати її також у всіх відношеннях."

Педагогіку, як вказує Ушинський, не можна  назвати наукою у строгому значенні цього слова. Їй неможливо навчитись як математиці, хімії, астрономії. Крім знань вона передбачає й уміння застосовувати їх на практиці. Педагогіка не досліджує минулого чи теперішнього, а має на меті створення нового, чого ще не було. У цьому відношенні Ушинський називає педагогіку найвищим мистецтвом. Вона задовольняє найвищу із потреб людини – удосконалення людської природи: "Вихователь – є художник, вихованець – художній твір; школа – майстерня, де з грубого куска мармуру виникає подібність божества".

У контексті цієї проблеми Ушинський  обґрунтовує питання про взаємовідношення педагогічної теорії і практики. Вказуючи на необхідність педагогічних знань  для педагога, він з гіркотою констатує  розрив теорії і практики виховання. Він не терпів у педагогіці беззмістовних кабінетних теорій, так само ставився до вузького практицизму. Виховання, яке не спирається на педагогічну теорію, порівнює з пустоцвітом, із знахарством у медицині. "Ми не називаємо медиком того, хто лікує за допомогою книг, де зібрано рецепти і медичні поради, так точно ми не можемо назвати педагогом того, хто вивчив лише педагогічні правила і настанови."

Педагогічна система К. Д. Ушинського включає питання, які стосуються цілі, предмета і засобів виховання. Його ідеї перегукуються з прогресивними поглядами Коменського, Руссо, Дідро, Гельвеція, Ломоносова та інших реформаторів у галузі виховання дітей.

 

Значення рідної мови у вихованні дитини за К. Д. Ушинським

Розглядаючи народність як провідну ідею своєї педагогічної теорії, Ушинський називає рідну мову кращим вираженням народності. Він вважав, що початок людського слова взагалі і навіть початок мови такий же древній, як початок історії людства. В глибинах народної мови відображено не лише природу рідної країни, а і всю історію духовного життя народу.  Тому в педагогіці Ушинського вивчення рідної мови та навчання її дітей займає одне з найважливіших місць. В його уявленні оволодіння мовою народу є тотожним з оволодінням духом, характером народу, його духовним багатством. З цих позицій мову можна назвати наставником та учителем людини.

Дитина, підмічає Ушинський, у п’ять - шість років  уже правильно і жваво говорить рідною мовою. Але це не тільки тому, що у неї хороша пам’ять: ніякої пам’яті не вистачило б для  того, щоб увібрати всі слова, усі можливі сполучення слів та всі їх видозміни. Мова, створена народом, розвиває у дитини особливе чуття. Завдяки цьому чуттю дитина надзвичайно тонко підмічає різницю між двома подібними словами. Почувши нове для неї слово, дитина зазвичай починає правильно відмінювати його та з’єднувати з іншими словами. Ушинський вважає рідне слово «великим народним педагогом». Дитина, засвоюючи рідну мову, при цьому засвоює не тільки слова, але й безкінечну множину понять, поглядів на предмети, думок, почуттів, художніх образів, логіку і філософію мови. І засвоює все це легко, швидко. Стосовно цього вона робить стільки, що не зможе і половини зробити за двадцять років старанного і методичного навчання.

Характеризуючи  зв’язок духу народу з його мовою, Ушинський робить цікаві порівняльні спостереження різних народів та їх мов. Тому кращим способом проникнути в характер народу Ушинський вважає засвоєння його мови.

 

 

 

Закономірності  засвоєння дитиною мови

Дитина засвоює вже  готову, створену ще до її народження мову. Засвоює швидко, тож коли справа доходить до вчителя, дитина вже володіє величезним скарбом, який навіть перевищує її дитячі потреби. «У шестирічної дитини набагато більше слів і зворотів для вираження думок і почуттів, ніж самих думок і почуттів». Іншими словами, в силу наслідування дитина оволодіває мовою дорослих, але сама ще не виросла до цієї мови. Тому багато слів, які вживає дитина, ще не стали її духовним надбанням.

У зв’язку з вищесказаним, Ушинський  бачить певні обов’язки наставника дитини в рідній мові. Перше завдання наставника – турбуватись, щоб дитина найбільш повно вступала в духовне володіння скарбами рідної мови , які вона засвоїла наслідуванням, напівсвідомо або несвідомо, механічно. Робота із засвоєння дитиною рідної мови повинна починатися з найперших днів і «за своєю першорядною важливістю для розвитку людини повинна складати одну з найголовніших турбот вихователя».

Мова, яку переймають діти у дорослих, за спостереженнями Ушинського, не завжди ідеальна, вона може бути зіпсована  неправильностями, недомовками, діалектами, провінціалізмами, варваризмами. Тому для наставника виникає необхідність виправляти недоліки та поповнювати словниковий запас дитини. В цьому друге завдання наставника.

«Дитина, - пише Ушинський, - засвоїла мову наслідуванням, але мова створена не наслідуванням, а самосвідомістю», яка породила частини мови і їх зв’язок у реченні. Розкрити сітку звуків, яку створило людство за час свого існування – завдання філології. Вивчення філології починається з тої хвилини, коли дитина усвідомлює зв’язок підмета з присудком. Таким чином, граматика є початком філології. Граматиці в розвиткові людини Ушинський надає настільки важливе значення, що вважає за можливе говорити наступне: «Граматика має ту здатність, внаслідок якої людина являється людиною між тваринами». Звідси третє важливе завдання наставника – навчити дитину граматично правильній мові.

Розглядаючи психічні джерела мови, Ушинський звертає увагу на взаємозалежність і зв’язок мовлення з окремими психічними процесами (мисленням, пам’яттю, увагою), вказує на вплив соціального середовища на формування мовлення дитини.

Мислення, на думку Ушинського, тісно  пов’язане з мовленням, оскільки необхідно, щоб навчання було направлене на розвиток внутрішнього і зовнішнього  мовлення, на розвиток мислительних здібностей та їх результатів – суджень. «Нам важко уявити мислення без слів, як важко зрячому зрозуміти роботу уяви у сліпих… Мислення в повному людському сенсі цього слова здійснюється лише в словах, і слово є головним засобом людського розвитку».

Уже в перших словах немовляти: «мама, няня, так, дай, болить» - і так далі полягають, на думку Ушинського, для дитини не окремі слова, а цілі речення, які виражають почуття, бажання або навіть цілу думку.

Ушинський відмічав грандіозне значення слова для розвитку мислення, процесу роздумів. Якби людина не володіла даром слова, вона змушена була б думати образами та психофізичними поняттями, а це уповільнювало б і утруднювало процес роздумів. Оскільки усне мовлення (а усне мовлення служить основою писемного) засноване на мисленні, наставник зобов’язаний підбирати дітям вправи, що пробуджують думку і викликають вираження цієї думки в слові.

Говорячи про формування мовлення у дитини, Ушинський вказував на розвиток словника в єдності з  розвитком пам’яті. Цілком зрозуміло, що «немовля не говорить до тих пір, доки не в стані буде втримати в пам’яті своїй не тільки складні уявлення, але й виробляти своїм розумом поняття». Цим Ушинський пояснює, чому діти починають говорити зазвичай власними іменами. Слова «мама, тато» для них не загальні, а власні. Слово «киця» означає для дитини тільки ту кішку, яку вона знає. Якщо вона не бачила жодної іншої тварини, крім кішки, то вона назве кішкою і собаку. На думку Ушинського, - це результат неповноти дитячої пам’яті, а також прояв діяльності свідомості: дитина вже знаходить подібність між тваринами, тільки замість слова «тварина» вживає єдину відому їй назву тварини. Подальші спроби використовувати узагальнюючі слова для позначення подібних предметів призводять до помилок: дитина називає «татом» кожного чоловіка, «трояндою» кожну квітку і таке інше.

Вказуючи на взаємозв’язок  уваги та мовлення дитини, Ушинський  відмічає, що у випадку слабкого розвитку уваги у дитини «мовлення  її дуже уривчасте, вимова слів погана». Тому в цих випадках корисні для дитини бесіди про предмети, заучування якої-небудь незрозумілої для дитяти пісеньки. Іншими словами, Ушинський наполегливо рекомендує в роботі з розвитку мови у дитини вправи для укріплення довільної уваги, «поки вона не стане для дитини можливою».

Як було зазначено, величезне  значення у формуванні мовлення дитини педагог відводив соціальному середовищу. В цьому плані мати, няня, сім’я  є першими наставниками дитини у  вивченні рідної мови. Дитя входить  в духовне життя людей, які  його оточують, і світ навколо нього, відображається в ньому своєю духовною стороною з допомогою того ж середовища, перш за все – національної мови.

Дидактичні погляди

Ряд сформульованих Ушинським дидактичних  положень лежать в основі сучасної вітчизняної педагогіки.

Він подолав розбіжності між матеріальною і формальною концепціями про найбільш доцільний характер освіти. Згідно теорії матеріальної освіти функція навчання полягає, передусім, у засвоєнні учнями фактичного матеріалу; згідно теорії формальної освіти – у розвитку розумових сил учнів (їх мислення, пам’яті, уваги тощо). Ушинський науково обґрунтував положення про органічну єдність оволодіння знаннями і розумового розвитку школярів у процесі навчання.

У тісному зв’язку з першою проблемою  Ушинський розв’язував питання про функції навчання. Перед навчанням ставив три основні завдання: освітнє, виховне і розвиваюче, які завжди повинні виступати в єдності.

Ушинський по-новаторському підійшов до розробки дидактичних принципів. У його творах знайшли обґрунтування такі принципи навчання: наочності, свідомості й активності, послідовності й систематичності, міцності знань, зв’язку навчання з життям, емоційності, поєднання інтересу й відповідальності. У процесі навчання всі принципи не виступають самостійно, а органічно переплітаються і обумовлюють один одного.

Ушинський першим науково обґрунтував принцип наочності навчання. Він пов’язав його не лише з зоровими відчуттями, як це було у попередників, а дав психологічний аналіз, вказавши, що наочне навчання випливає з особливостей мислення школярів: "Дитина мислить формами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі..." і не можна примусити її мислити інакше. Тому навчання повинно будуватися на живому спогляданні, на конкретних образах, за формулою: від конкретного до абстрактного. Вказує на тісне поєднання наочності і слова (читання, розповіді, бесіди тощо).

По-новому пояснив принцип свідомості й активності навчання. Неможливе активне навчання, що не супроводжується розумінням. На його думку, і свідомість, і активність невіддільні: активність є формою, у якій здійснюється свідоме навчання. Він вказував, що знати напам’ять – ще не означає знати. Критерій якості знань – ступінь їх розуміння учнями. Умови реалізації цього принципу: навчання рідною мовою, зв’язок навчання з розвитком мислення, доступність матеріалу, чітке формування основних положень і ін.

Принцип послідовності і систематичності розумів у тому, що навчання треба будувати так, щоб воно у певній послідовності виробляло в учнів єдину систему знань і навичок. Для реалізації принципу Ушинський радить вчити дітей порівнювати, класифікувати предмети. У своїх підручниках значне місце відводив відповідним вправам.

Принцип міцності засвоєння знань, як вважав Ушинський,  реалізується, передусім, через повторення і вправи. Учитель, який не буде дотримуватись цього правила нагадуватиме візника, який мчить від станції до станції і не оглядаючись розгублює все, що везе.