Педагогіка співробітництва

Педагогіка співробітництва - напрям у педагогіці, що виникло  в СРСР в середині 1980-х років  під впливом процесів оновлення  суспільно-політичного життя країни («перебудови»). Напрямок носило зонтичний  характер і об'єднувало педагогів  з різними підходами до навчання і виховання, загальної для яких була декларація прагнення до гуманізації освіти та створення альтернативи офіціозної педагогіці пізньорадянського періоду. Ідейним натхненником педагогіки співробітництва був Симон Львович Соловейчик.

У середині 1980-х рр.., Працюючи в «Учительській газеті», вын ініціював новий науково-практичний педагогічний рух - педагогіку співробітництва, в рамках якої виховання розглядалося не як вплив на дитину, а як діалог педагога й учня.

Засновниками педагогіки співробітництва вважаються педагоги-новатори, такі, як:

Амонашвілі Шалва Олександрович

Шаталов Віктор Федорович

Лисенкова Софія Миколаївна

і інші радянські педагоги 1980-х  років.

 

Спочатку ставиться велика і  потрібна мета, а потім всіляко  підтримується віра в її здійсненність. Головне - справжні справи, що наближають до виконання заповітної мети. Цим педагогіка співробітництва наближається до такої педагогіці, як креативна педагогіка, яка втягує у справжні - творчі справи. Педагоги-новатори заявили, що педагогіка співробітництва приймає будь-яку дитину. Педагоги повинні допомогти зберегти дитині свою індивідуальність, виявити потреби, допомогти йому в інтелектуальному і моральному розвитку.

На першій зустрічі педагогів-новаторів  були виділені основні ідеї педагогіки співпраці:

навчання дитини в зоні найближчого  розвитку

вчення без примусу

набір ключових слів, знаків, розташованих у вигляді опорної схеми, для  виключення зубріння матеріалу

ідея випередження

ідея великих блоків

ідея свободи вибору

ідея діалогічного роздуму

ідея інтелектуального фону класу

ідея спільної діяльності вчителів та учнів

ідея добровільності в дозвільної діяльності

На другій зустрічі були намічені шляхи та напрямки подальшої  демократизації освіти:

була обгрунтована варіативність  навчання

було запропоновано оновити зміст освіти, переглянути програми і навчальні плани

було запропоновано  розвивати в учнів творчі здібності

навчання і виховання  дитини в зоні найближчого розвитку

організація дитячої  половини дня

ідея самоповаги школяра

 

Основне завдання педагогіки співробітництва: «зробити дитину нашим (дорослих – учителів, вихователів, батьків) добровільним соратником, співробітником, однодумцем у своєму ж вихованні, освіті, навчанні, становленні, зробити її рівноправним учасником педагогічного процесу, дбайливим і відповідальним за цей процес, за його результати».

 

деї педагогіки співпраці:

- увага вчителя до учнів, залучення  дітей до навчання, викликаючи  у них радісне почуття успіху, руху вперед, розвитку;

- ідея важкої мети (С. Лисенкова, В. Шаталов) - перед усіма учнями ставиться якомога складніша мета, водночас учитель всіма засобами має вселити в учнів упевненість у тому, що мета буде досягнена, тема добре вивчена.

- ідея опори (Є. Ільїн, І. Іванов, С. Лисенкова,  В. Шаталов) - надання учням опорних сигналів (символів, схем, таблиць, слів тощо) для забезпечення кращого розуміння,  структурування, запам’ятовування матеріалу, а також для побудови відповіді.

- ідея навчання без примусу (Ш. Амонашвілі, С. Лисенкова, В. Шаталов) - виключення всіх засобів примусу з арсеналу педагогічних засобів, зокрема, оцінки. Успіх навчання залежить від повторення.

- ідея вільного вибору: учень може обирати завдання, здачу, тему твору, сам брати участь у складанні завдань для однокласників;

- ідея випередження: дозволяє включати у програму більш складний матеріал, об’єднувати його в блоки, починати заздалегідь вивчати складні теми, закладати перспективу вивчення теми наступного уроку.

- ідея великих блоків: у великому блоці матеріалу (об’єднання 6 – 10 уроків або тем в один блок) легше встановити логічні зв’язки, виокремити головну думку, поставити та розв’язати проблему.

- ідея відповідної форми: урок за своєю формою має відповідати предмету, що вивчається.

- ідея самоаналізу: насправді реалізує ідею колективного аналізу та оцінювання діяльності кожного учня.

- ідея інтелектуального фону класу: створення загальних життєвих цілей та цінностей у класі, для чого необхідно розвивати здібності та нахили дитини в діяльності, що її цікавить, давати свободу творчості.

- ідея колективного творчого виховання;

- ідея співпраці з батьками передбачає відкрите, довірливе ставлення дітей до дорослих у школі й у родині.

- ідея особистісного підходу до дитини замість індивідуального підсумовує всі вищеперелічені методики. Наголошується, що педагогіка співробітництва пропонує такі прийоми, за яких кожен учень почуває себе особистістю, відчуває увагу вчителя особисто до себе.

- ідея співробітництва вчителів передбачає не примушування, а взаємодію вчителів з метою впровадження ідей нової педагогіки, наголошується на тому, що не можна вчителів протиставляти один одному, не можна, щоб когось хвалили за застосування нового, а іншого засуджували за те, що він навчає по-своєму.

форми навчання: колективно-групова робота, колективна творча робота, робота в мікрогрупах, робота в змінних групах, ігрова діяльність.

Очікуваний результат: «Дітей, що виростають в атмосфері співробітництва, можна описати так: усі вони вміють і люблять думати; процедура думання – цінність для них; усі мають дидактичні здібності: кожний може пояснити матеріал іншому; усі мають організаторські й комунікативні здібності; усі певною мірою орієнтовані на людей; усі здатні до творчості; усі мають почуття соціальної відповідальності»