Профілактика правопорушень серед неповнолітніх.

1. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх

 

   Сьогодні надто  актуальною виступає проблема  зростання правопорушень серед  молоді. Профілактика правопорушень  неповнолітніх є передусім проблемою  педагогічною, бо вона пов’язана  з вирішенням певного кола виховних завдань. Тому в цій справі особливе місце повинна зайняти рання профілактика, яка має розпочинатися вже з початкових класів школи, коли закладаються основи характеру, ставлення до оточуючих, поведінки в побуті.

Стан розвитку суспільства, який існує на сьогодні, свідчить про наявність значних диспропорцій між системою освіти і реальними умовами життя. На думку фахівців психолого-педагогічної науки є дві головні причини кризи сучасної освіти. Першою з них є те, що з усе більшою силою поглиблюється розрив між якістю навчання і особистими та професійними запитами, а також потребами учнівської молоді, другою – загострення глобально-екологічних і світоглядних проблем сучасності. Тобто самим життям ставиться питання про необхідність і доцільність зміни пріоритетів в методології навчання і виховання.

   Причому, слід  зазначити, що правопорушення  серед молоді не тільки зростають  швидкими темпами, але й суттєво  змінюється їх структура. 

   У профілактиці  правопорушень серед неповнолітніх  значна роль належить шкільній психологічній службі, яка почала функціонувати в Україні в кінці 80-х років.

   Психологічна  служба школи забезпечує психічне  здоров’я учнів, гармонійний  розвиток особистості, формування  громадянина, здатного до свідомого  суспільного вибору, вільного саморозвитку особистості, сприяє гармонізації взаємин особистості і суспільства, вирішенню проблем психологічного забезпечення навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи, профілактиці конфліктів, правопорушень.

Ідеї демократизації і гуманізації навчально-виховного процесу в освітніх закладах слід реалізовувати в тісній взаємодії з релігійними закладами, медичними, юридичними та соціального захисту населення. Тільки в співпраці та плідній взаємопов’язуючій роботі, включаючи і співпрацю шкільного психолога та соціального педагога, можна прийти до бажаних змін, забезпечити відповідну корекційну роботу з окремими учнями, які мають асоціальну спрямованість поведінки.

Важливим напрямком  в роботі шкільного психолога  і соціального педагога є психокорекція (педагогічна корекція - соціальна педагогіка), а психодіагностика повинна носити лише прикладний характер. Основу психокорекційної діяльності складає робота з психокорекційними групами, в які входять підлітки, схильні до асоціальної поведінки, які вже скоїли незначні правопорушення, стоять на шкільному обліку важковиховуваних дітей або на обліку в комісіях в справах неповнолітніх.

Форми забезпечення групової корекції повинні базуватись на результатах діагностики, відповідати віковому рівню розвитку дітей.

Величезне значення при  корекції девіантної поведінки має, перш за все, розрахунок об’єму та послідовність  скрупульозно підібраних виховних впливів  шляхом систематичного вправляння, тренування, що ефективно впливає на всі складові рівні особистості (фізичний, інтелектуальний, соціальний). Щоправда, кращий результат дає робота за запитами вчителів, батьків, учнів. Безперечно, при цьому слід орієнтуватись на різні вікові структури і включати такі типові ігри: дидактичні, рольові, розвиваючі, сюжетні, ігри-драматизації, ігри з правилами.

Застосування раціональної психотерапії (основоположники Е.Дюбуа  і М.В. Бехтєрев) дає змогу підліткам  створити нові життєві стереотипи. Паралельно слід проводити педагогічну  психотерапію. Вона перш за все повинна  орієнтувати особистість на соціальну активність, на оптимістичну перспективу, віру в свої сили, віру в своє виправлення, адже головне - своєчасно зупинитись і проаналізувати помилки. Ця корекційна програма ґрунтується на принципах безперервності, що сприяє наростанню емоційних переживань, прискорюється процес саморозуміння, зняття емоційної напруги, викликаної навантаженням на нервову систему при інтенсивному навчанні. Вона спрямована на згуртування колективу учнів, встановлення емоційних контактів.

Вагомий результат дає організація і проведення групових занять для учнів. На заняттях застосовується метод активного соціально-психологічного навчання (АСПН) різних невербальних методик: психомалюнок, психогімнастичні вправи, які дають можливість точно діагностувати деструктивні тенденції в поведінці особистості.

Результати психокорекційної програми часто є вражаючими: по-перше, в школі значно піднімається рейтинг  психологічної служби; по-друге, вдається згуртувати колективи багатьох класів; по-третє, поліпшилось вирішення багатьох дитячих проблем.

Психологом в тісній співдружності з соціальним педагогом  організовуються лекції, семінари для  вчителів, батьків з метою підвищення їх психологічної компетентності. На заплановані виховні заходи запрошуються до школи такі спеціалісти, як юрист, інспектор у справах неповнолітніх, нарколог, гінеколог, андролог, сексопатолог і т.д.

Таким чином, психологом і соціальним педагогом в загальноосвітніх закладах проводиться значна профілактична робота з неповнолітніми, схильними до правопорушень. Це, зокрема:

1. Шкільний облік важковиховуваних підлітків та молодших школярів, які потребують допомоги, підтримки; організація відповідної психокорекційної роботи з ними.

2. Відвідування неблагополучних, проблемних сімей (щотижня).

3. Спільні виступи на батьківських зборах, консиліумах, психолого-педагогічних семінарах.

4. Проведення виховних годин на морально-етичні проблеми, проблеми взаєморозуміння, поваги.

5. Ведення картотеки:

- неблагополучні сім’ї;

- діти-інваліди;

- діти з послабленим здоров’ям;

- діти-сироти;

- обдаровані діти;

- важковиховувані.

6. Консультативна робота з учнями, батьками, вчителями.

7. Співробітництво з комісією в справах неповнолітніх.

8. Співробітництво з медичними закладами.

9. Співробітництво з центрами соціальних служб для молоді.

10. Робота з педагогічним колективом школи: (ознайомлення з новинками психолого-педагогічної літератури, бесіди, консультації з питань профілактики правопорушень серед неповнолітніх і т.д.).

Безперечно, правопорушення тісно пов’язані з процесами деморалізації суспільства, бездомності, безробіття, з стрімким розвитком наркоманії, токсикоманії, з розпадом сім’ї, з розповсюдженням інших соціально негативних явищ.

Загальновідомо, що головним напрямом діяльності у боротьбі з  правопорушеннями є їх попередження, відповідним чином організована профілактична робота.

 

 

 

 

 

 

2. Правове виховання учнівської молоді в Україні в умовах розбудови правової держави.

Одним із аспектів усебічного розвитку особистості є висока правова  культура. Адже не можна вважати фізично здорову людину гармонійно розвиненою, коли вона, маючи широкі знання, добре працюючи або навчаючись, порушує закони, права. Здатність людини розуміти правила співжиття і вимоги законів та відповідним чином поводитися не є вродженою, вона формується під впливом спеціальних виховних заходів, є наслідком спілкування з іншими людьми, участі в різних видах діяльності. Правове виховання — виховна діяльність школи, сім'ї, правоохоронних органів, спрямована на формування правової свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки школярів.

Необхідність організації  правового виховання учнівської молоді зумовлена розбудовою Української  держави, існування якої немислиме  без відповідного рівня правової культури її громадян, інтенсивною трансформацією правової системи, необхідністю подолання правового нігілізму та правової неграмотності.

Соціально-економічна ситуація початку XXI ст. в суспільстві не сприяє формуванню належного морального середовища для виховання дітей і молоді. Несприятливе побутове оточення, важке матеріальне становище сімей і погіршення на цьому ґрунті внутрісімейних стосунків, недоліки в організації шкільного виховання і скорочення позашкільних закладів — все це призводить до збільшення числа дітей і підлітків, поведінка яких виходить за межі моральних і правових норм. Швидко збільшується кількість підлітків, які не вчаться і не працюють. Зростає дитяча злочинність. Поширення злочинності серед неповнолітніх випереджає її загальне зростання.

Мета правового виховання  учнів — формування в них правової культури громадянина України, що складається передусім зі свідомого ставлення до своїх прав і обов'язків перед суспільством і державою, закріплених у Конституції України, з глибокої поваги до законів і правил людського співжиття, готовності дотримуватися й виконувати закріплені в них вимоги, що виражають волю та інтереси народу, активної участі в управлінні державними справами, рішучої боротьби з порушниками законів.

Прилучення учнівської молоді до правової культури збагачує її духовне

життя. Водночас знання нею  своїх прав і обов'язків розширює можливості їх реалізації, зокрема  й у власних інтересах. Правове  виховання зміцнює життєву позицію, підвищує громадянську активність, загострює  почуття непримиренності до негативних явищ.

Порівняно з іншими складниками  виховання воно має свою специфіку, що визначається передусім соціально-правовим статусом учнівської молоді в суспільстві. Школярі матеріально залежні  від батьків чи опікунів, їх самостійність  і активність коригує педагогічний колектив, їм бракує правових знань і досвіду правових відносин, вони мають засвоювати правові закони, які регулюють їхнє життя і діяльність як неповнолітніх, і правові норми, якими їм доведеться керуватися в майбутньому.

У правовиховній роботі школи існують певні недоліки: у її змісті превалюють питання кримінального права; перевага надається вивченню прав особистості, менше уваги звертають на вивчення обов'язків; недостатньо наголошується на питанні особистої відповідальності людини за свою поведінку; відсутнє обґрунтування справедливості правових норм в їх інтерпретації; головний акцент робиться на заборонах, обмеженнях замість розкриття змісту їх моральних засад; відчувається розрив між змістом правових норм і конкретною поведінкою учнів.

Найперше завдання правового виховання — озброєння учнів знаннями законів, підвищення їх юридичної обізнаності, систематичне інформування їх про актуальні питання права. Правові знання є тим підґрунтям, на якому формується правова свідомість. Вони допомагають учням співвідносити свої вчинки і поведінку своїх товаришів не лише із загальновідомими моральними нормами, а й з вимогами законів, коригувати свою поведінку, змінювати її у правильному напрямі.

Значна частина школярів хоча й не знає конкретних правових норм, але не допускає правопорушень. Регулятором поведінки у цьому разі є дотримання норм моралі та звичаїв. Такі школярі не завдають шкоди іншим, не скоюють крадіжок та інших правопорушень, тому що керуються в конкретній ситуації певними моральними принципами.

Друге завдання — формування в учнів правової свідомості як сукупності правових уявлень, поглядів, переконань і почуттів, що визначають ставлення особистості до вимог законів, регулюють її поведінку в конкретній правовій ситуації. Правові погляди мають бути засновані на загальних правових знаннях та уявленнях про державу і право, про правові відносини між людьми, про конституційні права та обов'язки особистості. Важливо, щоб ці знання і уявлення правильно відображали певні правові норми, адже інакше правові погляди будуть хибними.

Одним із найважливіших  компонентів правової свідомості є переконання — усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять та її особиста готовність діяти відповідно до цих правил і понять. У процесі правового виховання дуже важливо виховувати в учнів вищі правові почуття, які б регулювали їх поведінку (відповідальність, справедливість та ін.), інакше головним регулятором її стануть прості емоції (гнів, страх тощо), які спричиняють ситуативну поведінку.

Третє завдання — формування в учнів поваги до держави і  права, розуміння необхідності дотримання вимог законів. Такі якості виховують, розкриваючи соціальну суть і роль держави та права. Виховання у школярів поваги до закону і правопорядку, переконаності в необхідності дотримання правових норм здійснюють через виховання поваги до правоохоронних органів, людей, які охороняють закони. Проте не слід залякувати учнів цими органами, бо вони не зможуть усвідомити, що закони виконують не лише каральну функцію, а й захищають інтереси всього суспільства, кожного його члена.

Четверте завдання —  вироблення в учнів навичок і  умінь правомірної поведінки. Звичку і вміння дотримуватися вимог права і моралі слід розглядати як продукт свідомого ставлення учнів до визнання свого громадянського обов'язку, до дотримання правових норм. Як правомірна, так і неправомірна поведінка залежать від певних мотивів. Одні учні дотримуються правових норм унаслідок глибокої переконаності; другі — тільки тому, що побоюються можливого покарання; треті гарною поведінкою намагаються досягти своїх егоїстичних цілей; четверті — тому, що їхню поведінку контролюють; п'яті звикли виконувати правила співжиття. Звісно, педагог мусить знати, якими мотивами керується учень, виконуючи норми закону.

П'яте завдання — формування в учнів нетерпимого ставлення  до правопорушень і злочинності, прагнення взяти посильну участь у боротьбі з цими негативними явищами, вміння протистояти негативним впливам. В юридичній літературі розглядають різні рівні активності особистості щодо вимог закону. Так, якщо вона просто дотримується правових норм, виявляється мінімальний рівень її активності, тому що їй слід лише уникати дій, заборонених законом. Якщо ж особистість виконує правові норми, вона виявляє більшу активність. Використовуючи правові норми, особистість виявляє найвищий ступінь активності. Третій рівень активності передбачає, щоб учні не лише сумлінно виконували свої обов'язки, а й вимагали цього від інших. Така позиція формуватиметься за умови залучення їх до діяльності, спрямованої на забезпечення дисципліни й порядку в школі та за її межами. Будь-яка спроба ізолювати дітей від негативного, замовчувати і приховувати від них недоліки нашого життя не виховує у них непримиренного ставлення до цих явищ, не мобілізує їх на боротьбу з цим злом, не виробляє імунітету проти його впливу.