Психологічна готовність до навчання дитини дошкільного віку

Вся річ у тому, що навчання, що відповідає ,,зоні найближчого розвитку”, все одно спирається на деякий рівень актуального розвитку, який для нового етапу навчання буде нижчим порогом навчання, а потім вже можна визначити вищий поріг навчання, або в справах між цими порогами навчання буде плідним. Шкільні програми складені таким чином, що вони спираються на якийсь середній рівень актуального розвитку, якого досягає дитина, що нормально розвивається, до кінця дошкільного віку. Звідси ясно, що ці програми не спираються на ті психічні функції, які є новоутвореннями молодшого шкільного віку і які в роботах Л. С. Виготського фігурували як незрілі, але такі, що проте дозволяють учням навчатися письму, арифметиці і т.д. Ці незрілі функції не є тим нижчим порогом, на який спираються шкільні програми, і тому їх незрілість не заважає навчанню дітей.

Роботи Л.И. Божович і Д.Б. Ельконина якраз і були присвячені виявленню того нижчого рівня актуального розвитку першокласника, без якого неможливе успішне навчання в школі. Здається, що тут знову суперечність з теорією про ,,зону розвитку”. Але ця суперечність знімається, коли ми пригадаємо, що йдеться не просто про готовність до навчання (коли дорослий індивідуально займається з дитиною), а про готовність до шкільного навчання, тобто навчанню в класі відразу 20 -- 30 чоловік за однією програмою. Якщо рівень актуального розвитку декількох дітей нижчий, ніж передбачено програмою, то навчання не потрапляє в їх,,зону найближчого розвитку” і вони відразу ж стають такими, що відстають.

1.2 Поняття психологічної  готовності до шкільного навчання

Зі вступом дитини до школи наступає абсолютно новий етап її життя і до цього етапу він повинен бути достатньо підготовлений. Раніше за все повинен бути готовий виконувати серйозну діяльність, що дає йому не тільки нові права, але і що покладає нелегкі обов'язки. Маленький школяр в праві розраховувати на пошану тих, що оточують його на учбових заняттях і сам зобов'язаний систематично виконувати всі завдання вчителя, поводитися відповідно до шкільних правил незалежно від того, хоче він цього в даний момент чи ні.

Більшість дітей, що досягають семирічного віку, прагнуть до положення школяра, але не у всіх випадках вони достатньо ясно уявляють собі, в чому це положення полягає. Іноді їх привертає чисто зовнішня сторона справи -- хочеться мати портфель, бути великим, отримувати відмітки і т.п. По-справжньому готовою до положення школяра виявляється така дитина, якої школа привертає не зовнішніми аксесуарами, а можливістю отримувати нові знання, тобто дитина з достатньо розвинутими пізнавальними інтересами. Тільки на цій основі діти виявляються здатними достатньо відповідально ставитись до своїх шкільних обов'язків. Проте одного бажання бути школярем і серйозного відношення до навчання виявляється недостатньо: адже потрібно ще зуміти підпорядкувати цьому бажанню, цьому відношенню ситуативної спонуки, примусити себе бути уважним на уроці, вивчати деколи нудні правила, наполегливо обдумувати рішення важкої задачі. Іншими словами, майбутньому школяру необхідно довільно управляти своєю поведінкою, зокрема своєю пізнавальною діяльністю, впливом її на рішення учбових задач. А це стає можливим, якщо у дитини склалася ієрархічна система мотивів, що дозволяє підпорядковувати особистісні спонуки більш значимим стійким цілям і намірам.

Сучасна школа не починає навчання з нуля. Вона розраховує на те, що діти приходять в 1 клас з достатнім колом знань і навиків, а головне -- з розвиненим сприйняттям і мисленням, що дозволяє систематично спостерігати явища, що вивчаються, виділяти в них істотні особливості, міркувати і робити висновки. Це пред'являє певні вимоги до рівня розумового розвитку дитини, яка повинна володіти планомірним і розчленованим сприйняттям, елементами теоретичного відношення до матеріалу, що вивчається, узагальненими формами мислення і основними логічними операціями, смисловим запам'ятовуванням. Крім того, дитина повинна володіти початковими уміннями в області учбової діяльності (увагою не до результату, а до самого способу виконання учбових завдань, самоконтролем і т. д.).

З приходом в школу дитина відразу ж потрапляє в групу однолітків, які зайняті загальною серйозною справою. Це істотно відрізняє шкільну групу від групи дитячого саду. Взаємини між школярами будуються на іншій основі, ніж в дитячому саду -- положення дитини в класі визначається іншими критеріями, перш за все його успіхами в навчанні для того, щоб в цих умовах зуміти ввійти в колектив, дитині необхідно володіти достатньо гнучкими способами встановлення взаємостосунків з іншими дітьми, розвиненим відчуттям товариства.

Легко побачити, що психологічна готовність до школи, -- яку б її сторону ми не узяли, є підсумком всього передування психічного розвитку дитини, результатом всієї системи виховання і навчання в сім'ї і дитячому саду. Якості, необхідні для успішного навчання, виникають не відразу. Вони формуються поступово, починаючи буквально з моменту народження. Потрібно підкреслити значення, яке мають для формування цих якостей такі дитячі види діяльності, як гра, малювання, конструювання та ін. Адже саме в них вперше виникають суспільні мотиви поведінки, складається ієрархія мотивів, формуються і удосконалюються дії сприйняття а мислення, розвиваються взаємини між дітьми. Звичайно, це відбувається не само собою, а при постійному керівництві діяльністю дітей з боку дорослих, які передають підростаючому поколінню досвід суспільної поведінки, повідомляють необхідні знання і виробляють навики. Деякі навики можуть бути сформовані тільки в процесі систематичного навчання дошкільника на заняттях -- це елементарні уміння в області учбової діяльності, достатній рівень продуктивності в пізнавальних процесах.

Традиційно виділяються три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний. Під інтелектуальною зрілістю розуміють диференційоване сприйняття (перцептивна зрілість), що включає виділення фігури з фону; концентрацію уваги; аналітичне мислення, виражається в здатності збагнення основних зв'язків між явищами; можливість логічного запам'ятовування уміння відтворювати зразок, а також розвиток тонких рухів руки і семсомоторна координація. Можна сказати, що інтелектуальна зрілість, що розуміється таким чином, в істотній мірі відображає функціональне дозрівання структур головного мозку.

Емоційна зрілість в основному розуміється як зменшення імпульсивних реакцій і можливість тривалий час виконувати не дуже привабливе завдання.

До соціальної зрілості відноситься потреба дитини в спілкуванні з однолітками і уміння підпорядковувати свою поведінку законам дитячих груп, а також здатність виконувати роль учня в ситуації шкільного навчання.

На підставі виділених параметрів створюються тести визначення шкільної зрілості.

,,Зона найближчого розвитку”  набагато істотніше визначає  можливості дитини, чим рівень  актуального розвитку. Дві дитина, що має однаковий рівень актуального  розвитку, але різну ,,зону найближчого  розвитку”, розрізнятимуться в динаміці  розумового розвитку в ході  навчання. Відмінність ,,зон найближчого  розвитку” при однаковому рівні  актуального розвитку може бути  пов'язана з індивідуальними психофізіологічними  відмінностями дітей, а так само  спадковими чинниками, що визначають  швидкість протікання процесів  розвитку під впливом навчання. Таким чином, ,,зона” одних дітей  буде „ширше і глибше ніж  у інших, і відповідно одного  і того ж вищого рівня актуального  розвитку вони досягнуть в  різний час з різною швидкістю. Те, що сьогодні є для дитини ,,зоною найближчого розвитку”, завтра  стане рівнем його актуального  розвитку.

У психологічній підготовці дітей до школи важливу роль грає спеціальна виховна робота, яка ведеться в старшій і підготовчій групах дитячого саду. Але вона повинна бути не спробою надання швидкої допомоги, а спиратися на всі попередні досягнення в психічному розвитку, не може бути нічого шкідливішого, ніж запружувати пам'ять дітей великою кількістю розрізнених відомостей або механічне вдовблювання навиків читання і рахунку. Зовсім інша справа, коли діти отримують узагальнені і систематизовані знання, коли їх навчають орієнтуватися в нових областях дійсності (у кількісних відносинах речей, в звуковій матерії мови) і організовують оволодіння навиками на цій широкій основі. В процесі такого навчання у дітей виробляються ті зачатки теоретичного підходу до дійсності, які дадуть їм можливість в майбутньому свідомо засвоювати будь-які знання.

1.3 Структура готовності  до навчання у школі дітей  дошкільного віку

Майже всі діти 5 - 7-рiчного віку готові до навчання, хочуть йти до школи, у багатьох, однак переважає зовнішня мотивація: „В мене буде портфель”, „Я пiду з букетом квiтiв” та iн. Саме в цьому прагненні закорінені можливості подолання кризи семи років, адже вступ до школи засвідчує перехід до нової суспільно значущої та суспільно оцінюваної діяльності навчання. Дуже важливо, щоб ці зміни у житті дитини узгоджувалися з її ввутрішньою потребою.

Успішний розвиток особистості, ефективність навчання дитини багато в чому залежить від того, наскільки правильно враховується рівень підготовки її до школи. Загалом, готовність дитини до навчання у школі передбачає інтелектуальну, особистісну та соціально-психологічну, вольову складові.

Інтелектуальна готовність дошкільника до навчання у школі. Тривалий час рівень інтелектуального розвитку дитини визначали за кiлькiстю виявлених у неї знань, обсягом її розумового інструментарію про який свідчить передусім словниковий запас. Однак таких показників недостатньо. На думку А. Усової дошкільник мусить мати вясокісний рівень научуваностi -- вміння виокремити навчальне завдання та перетворити його на самостійну мету пізнавальної діяльності. Це передбачає володіння допитливістю й спостережливістю, здатністю дивуватися та шукати причини виявленої новизни.

Проте не всі дошкільники інтелектуально готові до навчання в школі, причиною чого є обмеженість їхніх інтелектуальних вражень та інтересів. Однак вони швидко виконують найпростiшi навчальні завдання, якщо їх перевести в практичну площину або гру. Загалом, такі діти потребують особливої уваги педагогів.

Особистісна та соціально-психологічна готовність дошкільника до навчання у школі. Підготовка дитини до школи передбачає формування у неї готовності до прийняття нової соціальної ролі -- школяра, що виражається у серйозному ставлення до школи, до навчальної діяльності та вчителя.

Як правило, старші дошкільнята відчувають великий потяг до школи. Часто їх приваблює зовнішній аспект шкільного життя. Але це не найголовніший мотив. Бiльшiсть i них прагне учитися. До учіння вони ставляться як до дуже серйозного завдання ( „навчуся писати”, „навчуся читати”). Якщо дошкільник не готовий прийняти соціальну позицію школяра, то навіть за наявності необхідних умінь i навичок, високого рівня інтелектуального розвитку йому буде важко адаптуватися до шкільного життя. Є діти, які взагалі не хочуть йти до школи. Причиною такого ставлення, як правило, є помилкове виховання дошкільників.

Виникнення позитивного ставлення дитини до школи часто пов'язане зi способом подання дорослими інформації про неї. Важливо, щоб відомості, які діти отримують зi слів дорослих про школу, були не тільки зрозумілими, а й доступними для усвідомлення ними. Особистісна та соціально-психологічна готовність до школи передбачає сформованість у дітей навиків спілкування i взаємодії з ровесниками й дорослими.

Вольова готовність дошкільника до навчання у школі. Під кінець дошкільного віку в дошкільника вже сформовані основні елементи вольові дії -- внутрішньо-вольові зусилля, необхідні для виконання певної діяльності. Дошкільник здатен поставити мету, прийняти рішення, окреслити план дій, виконати його, виявити зусилля для подолання перешкод, оцінити результат своєї дії. За твердженням психологів, які досліджували волю у дітей, у дошкільному вiцi вони успішніше досягають мети за наявності ігрових мотивацій, коли їх поведінку оцінюють однолітки (командна гра).

Про вольову готовність дошкільників свідчать високий рівень довiльностi їхніх рухів i поведінки. Довільність рухів виявляється у письмі, правильному використанні навчального приладдя, пiдтриманнi порядку на письмовому столі, парті, у портфелі. Довiльнiсть поведінки у навмисному заучування віршів, можливості побороти певне бажання, відмовитися від гри заради іншої справи наприклад допомогти матері. Здатність підкорити свою поведінку поставлений меті має важливе значення для майбутнього школяра. Вольова готовність передбачає здатність стримувати свої імпульсивні дії, зосереджуватися на виконуваному завданні, слуханні мови старшого тощо.

Отже від народження до вступу у школу дитина долає ряд важливих етапів: новонародженість, немовля, раннє дитинство, дошкільний вік. Кожному з них властиві специфічні ситуації розвитку, певні провідна діяльність, новоутворення i досягнення у психічному та особистісному розвитку, особливі кризи i поєднання процесів дозрівання й розвитку.

Розділ ІІ. Формування психологічної готовності до шкільного навчання дітей

2.1 Визначальна  роль мотивації у готовності  до шкільного навчання

Зарубіжні дослідження шкільної зрілості в основному направлені на створення відповідних тестів, в роботах же радянських психологів Л.І. Божович і Д.Б. Ельконина міститься глибоке теоретичне опрацьовування питань психологічної готовності до школи з погляду змістовного обґрунтування необхідного і достатнього нижчого рівня актуального розвитку першокласника.

У теоретичних роботах Л.І. Божович основний акцент робився на значення афективно-потребної сфери у формуванні особистості дитини. З цих же позицій розглядалася психологічна готовність до школи, тобто найбільш важливим визнавався мотиваційний план. Були виділені дві групи мотивів навчання:

1) широкі соціальні мотиви  учіння, або мотиви, пов'язані з  потребами дитини в спілкуванні  з іншими людьми, в їх оцінці  і схваленні, з бажанням учня  зайняти певне місце в системі  доступних йому суспільних відносин.

2) мотиви, пов'язані безпосередньо  з учбовою діяльністю, або пізнавальні  інтереси дітей, потреба в інтелектуальній  активності і в оволодінні  новими уміннями, навиками і знаннями”.

Дитина, готова до школи, хоче вчитися і тому, що йому хочеться зайняти певну позицію в товаристві людей, а саме позицію, що відкриває доступ в світ дорослості, і тому, що у нього є пізнавальна потреба, яку він не може задовольнити удома. Сплав цих двох потреб сприяє виникненню нового відношення дитини до навколишнього середовища, названого Л.И. Божович ,,внутрішньої позицією школяра”. Цьому новоутворенню Л.И. Божович надавала дуже велике значення, вважаючи, що ,,внутрішня позиція школяра” може виступати як критерій готовності до шкільного навчання. Але слід відмітити, що і ,,внутрішня позиція” і широкі соціальні мотиви учіння -- явища суто історичні, річ у тому, що система суспільного виховання і навчання, що існує в нашій країні, припускає декілька ступенів дорослішання: