Сімейні цінності (вартості) у сучасній китайській сім’ї

      Тема: «Сімейні цінності (вартості) у сучасній китайській сім’ї».

      Китай належить до тих типів цивілізацій, де сім'я, сімейний устрій і благополуччя лежать в основі життя людини, її соціальної і індивідуальної сторін. Як писав у книзі "Душа Далекого Сходу" П. Лоуель: «Імперія є однією великою родиною, родина є маленькою державою».

      Китайська культура породила найчисленнішу націю. Настільки численну, що тепер доводиться штучно стримувати процес дітородіння. В основі цієї культури - традиційна китайська сім'я. Саме в Китаї знайшов красномовне втілення наш радянський лозунг-постулат «Родина-осередок суспільства». Це затерте твердження, виявляється, лежить і в основі конфуціанської моралі. А на конфуціанстві базуються всі цінності китайської культури. Тому для них ставлення до сім'ї як до опори всього суспільного устрою закладено на генетичному рівні.

      Конфуціанська філософія підготувала відмінну основу для зміцнення всіх сімейних цінностей у суспільстві. Тож, коли в 50-ті роки ХХ століття держава взяла на себе роль куратора сімейного життя, їй залишалося лише просто озвучити загальноприйняті цінності.

      Усього  є 5 загальноприйнятих базових чеснот, навколо яких будується гармонійне сімейне життя, а отже – добробут суспільства. Перша чеснота спрямована на подолання вічного конфлікту поколінь. Вона проголошує шанобливе ставлення до людей похилого віку і любов до молодих членів сім'ї. Слід погодитися з тим, що досить часто буває перекіс в одну або іншу сторону: або деспотизм старшого покоління, або егоїстичне домінування молодшого. Ця проста цінність закликає до гармонії, досягнення розумної середини між інтересами різних поколінь. 
    Друга чеснота закликає вибудовувати гармонійні відносини між подружжям. Третя чеснота вказує на необхідність вибудувати доброзичливі відносини з сусідами. Тобто сімейні чесноти розширені і виходять за межі конкретної сім'ї, тож сусіди автоматично стають непрямими членами сім'ї. 
      Четверта чеснота передбачає збереження чисто матеріальних цінностей. Досягається це просто: шляхом працьовитості і ощадливості. Ці якості у всьому світі асоціюються з типовими китайцями.

       П'ята чеснота розширює вузький сімейний світогляд до кордонів усього світу: вона закликає до охорони навколишнього середовища.

      Проаналізувавши вищезгадані цінності, слід зазначити, що лише дві з них є співзвучними з традиційними цінностями, що типові європейській родині: гармонія між подружжям і поважні відносини між поколіннями. Але навіть ці дві базові цінності постійно розмиваються, зміщуються пріоритети і переставляються акценти. 
У світлі вищезазначених цінностей китайської сім'ї стає зрозуміло, чому кожна благополучна родина вважалася опорою процвітаючого суспільства. 
Однак зараз державне регулювання сімейних відносин ослабло, вплив традицій також поступово стає менш значним. Крім того, на рівні державної політики активно стримується народжуваність, що має досить негативні наслідки. Тож для молодих китайців сімейні цінності поступово відходять на другий план. Якщо раніше сім'я була умовою виживання в соціумі, то зараз успішне існування гарантується відсутністю сімейних зобов'язань. Особливо поширений такий радикально новий підхід у великих містах. Тут молоді люди можуть з успіхом знайти для себе велику кількість способів заповнити життя розвагами і справами.

      Можна вважати, що Китай на своєму прикладі демонструє, як швидко можна похитнути сталі сімейні традиції. Всього лише за останні 50 років були заново переглянуті ті стосунки в сім'ї, які складалися протягом двох тисяч років. 
Однак це багатовікове нашарування традицій частково стримує наплив новомодних тенденцій, що руйнують традиційний інститут сім'ї. Таку гальмуючу силу традицій можна використовувати на благо китайської родини. Важливу роль у збереженні інституту сім'ї може зіграти загальне консервативне мислення, характерне для цієї нації. 
      Найбільш наочно це демонструє загальна ситуація з розлученнями. Якщо узяти до уваги всю попередню історію країни, то ситуацію з розлученнями в Китаї можно вважати катастрофічною. Але на тлі динаміки в усьому світі загальна статистика розлучень у Китаї виглядає досить непогано. Для традиційного Китаю ненормальним є саме поняття «розлучення». Це суворо осуджувалося і всіляко стримувалося на рівні громадської думки, економічних факторів і державних заходів. Чоловікові або жінці, що розлучилися, не було гідного місця в традиційному китайському суспільстві, де було прийнято жити у єдності роду, і в родових відносинах знаходити психологічну опору та економічний захист.

      Сучасні економічні умови змінилися, тому що виживання індивіда стало можливим також і в статусі розведеної людини. Але на рівні менталітету все ще залишилося досить багатьох гальмівних чинників. Тому розлучення в Китаї ще не придбали розмірів стихійного лиха, хоча мешканці країни подеколи сприймають розлучення як ознаку занепаду сімейних відносин.

     Повертаючись до теми поважливого ставлення в сім’ї, хотілося б зауважити, що синівська шанобливість (Сяо) ще з часів Конфуція є одним із головних принципів китайської філософської етики. Уміння шанобливо ставитися до старшого - важливий принцип моральності китайського суспільства. У ньому чітко прописана соціальна ієрархія, в якій людина, що старша за віком, головує над молодшою, чоловік головує над дружиною, а батьки - над дітьми. Уміння існувати мирно в жорстко іерархізірованних спільнотах невіддільне від такої цінності, як сімейна згода. У Китаї мир у сім'ї зводиться у ранг найвищої чесноти. Досі є популярною легенда про те, як одна родина чисельністю у кілька тисяч чоловік змогла жити в мирі та злагоді. Дев'ять поколінь членів цієї родини не знали, що таке сімейні чвари або сварки. За легендою, імператор захотів познайомитися з головою цього сімейства і запросив її до себе. Він хотів отримати пораду, яка могла б стати в нагоді й іншим китайцям. Порада, що стосується вміння жити мирно у величезному сімействі, виявилася незвичайно простою і містила лише одне слово: «Терпіння». 
      Вміння терпіти і вирішувати життєві конфлікти у китайців не абсолютне. Як і в будь-якому суспільстві, в Китаї бувають проблеми і конфлікти в сім'ї. Основна відмінність китайців від інших цивілізацій полягає в тому, що перші володіють методом вирішення конфлікту в родині, і побудований він на беззаперечному підпорядкуванні більш авторитетному родичеві. У Китаї такий спосіб вирішення конфлікту, як компроміс, не має широкої популярності. Всі сварки там вирішуються за принципом одностороннього прийняття рішення старшим в ієрархії членом сім'ї. А вся сім'я повністю підпорядковується главі сім'ї або патріарху. 
      Жінки в китайських сім'ях ніколи не мали особливого права голосу. Від дитячих років і до смерті жінка в Китаї підпорядковується чоловікові. Спочатку батькові або братові, потім чоловікові, а якщо чоловік загине, то - синові. Оскільки багато китайських сімей живуть одним домом на три-чотири покоління, то, як правило, завжди є хтось старший, хто може прийняти рішення за жінку або дитину. 
      В історії Китаю жінка, як і в китайському суспільстві, не має великої ваги. Після заміжжя вона покидає батьківську сім'ю і стає низьким за статусом членом сімейного клану чоловіка. Тільки народження сина може поліпшити її становище в сім'ї, адже народження спадкоємця в Китаї вважається великим успіхом. В останні роки, коли в Китаї введено в дію програму «Одній сім'ї - одна дитина», народження дівчинки зовсім стало для китайців великою трагедією. У селах навіть прийнято умертвляти немовлят жіночої статі, щоб мати можливість народити сина. Адже за народження другої дитини стягується такий великий штраф, що розплачуватися за нього буде кілька поколінь родини. Слід сказати, що з недавніх пір у Китаї під острахом смертної кари лікарям забороняється повідомляти майбутнім батькам стать дитинки, а сім’ям, де першою народилась дівчинка, подеколи дозволяється народжувати другу дитину без сплати величезного штрафу.

      Очевидно, що народження лише однієї дитини в сім'ї суперечить сімейним традиціям Китаю, а для жінки такий стан справ і зовсім може обернутися сімейною трагедію. Якщо народження сина підвищує її статус у родині, то народження дівчинки робить її винуватою на все життя не тільки перед чоловіком, але й перед усією сім'єю. Адже виходить, що сім'я повинна ростити дитину, годувати її, збирати придане, яке потім перейде разом з дочкою родині її чоловіка. Так що в бідних регіонах Китаю умертвіння немовлят жіночої статі не просто не вважається злочином, а подеколи навіть робиться з мовчазної згоди місцевих органів влади.

      Отже, аналіз явищ в сучасних сімейно-шлюбних відносинах в Китаї дозволяє говорити про кардинальні зміни, що відбулися в цій сфері. Шкала сімейних цінностей стала іншою: вплив традиційних норм і цінностей поступово зменшується. Традиційне суспільство відтворює свою структуру в практично незмінному вигляді, тільки в разі якихось природних чи соціальних катаклізмів з'являються новації, що принципово не змінюють його суть. Індивід в ньому - невіддільна частина сімейно-родинної групи (патріархальний клан цзунцзи), поза сім'єю він сприймався як маргінал. У сучасному суспільстві першорядне значення одержують особистісні, індивідуальні, унікальні якості і вміння кожної людини, а від здатності бути не таким, як усі, залежить його конкурентоспроможність на ринку праці і успішність в кар'єрі. Житель сучасного Китаю має можливість формувати соціальні зв'язки поза сім'єю і сімейно-родинної групи. Крім того, в посттрадіційному суспільстві діють механізми вільного усвідомленого вибору життєвого шляху, стилю життя, а також шлюбного партнера. 
      На мою думку, наведені дані відбивають відносне зниження значення сім'ї в сучасному китайському суспільстві, що підтверджується високим рівнем безшлюбності, бездітності, розлучень. Шлюб стає особистою справою людини. Традиційна сім'я замінюється різноманітними формами організації приватного життя, наприклад, юридично неоформленим спільним проживанням чоловіка і жінки. У сільських районах трансформація сімейно-шлюбних відносин іде в тому ж напрямі, проте зміни не такі значні.

      Домінуючими у суспільстві стали нуклеарний тип сім'ї і численні варіанти неповних сімей. Особливо слід підкреслити, що деякі форми сучасної сімейної організації не існували в традиційному суспільстві. Наприклад, неповні сім'ї; сім'ї-подружжя, що свідомо вибрали бездітність; літні пари, що проживають окремо від детей; подружжя, що зустрічаються виключно у вихідні та святкові дні - так звані «сім'ї вихідного дня» (люці цзятін); сім'ї, в яких відсутній загальний бюджет; немолоді сімейні пари, які уклали шлюб повторно (у традиційному суспільстві негативно ставилися до повторних шлюбів овдовілих людей, особливо жінок).

      Останнім часом в КНР з'явилося багато самотніх людей. Інше нове явище для Китаю - одностатеві союзи. Сьогодні все більш широко поширення в Китаї набуває сімейно-родинна група зі структурою «4-2-1», званої китайськими фахівцями «си-ер-і цзятін» або «си-ер-і цзятін Моші» (до її складу входить дитина, її батьки і дві пари прабатьків по батькові і по матері). Така абсолютно нова для Китаю форма сімейно-родинної групи з'явилася внаслідок державної політики, що заохочує однодітні сім'ї. У сучасному китайському суспільстві функціонує і розширений тип сім'ї, характерний для традиційної моделі, однак ареал його поширення звузився, знизилося і його пропорційне співвідношення з нуклеарним типом сім'ї.

      Однак, незважаючи на всі перераховані зміни в структурі сім'ї і в уявленнях про сім'ю і шлюб, сім'я як інститут, сімейний спосіб життя, а також значення сім'ї і родинних зв'язків не заперечуються суспільною свідомістю: 75,1% молодих людей у ​​віці 25-28 років (учасники опитування) розглядають шлюб «як необхідний етап життя». 
      Отже, слід зробити висновок, що китайська сім'я дедалі більше віддаляється від традиційної моделі, розвиваючись у відповідності із загальносвітовими тенденціями. Багато нових тенденцій, що їх було перераховано, є не стільки результатом впливу західного способу життя на китайське суспільство (така точка зору поширена в китайських дослідженнях), скільки об'єктивним наслідком модернізації і пов'язаними з нею соціально-економічними процесами. Має місце дестабілізація традиційної моделі інституту сім'ї і формування на основі нуклеарного типу родини різноманітних варіантів посттрадиційної моделі. Змінюється місце і роль людини в суспільному виробництві і суспільстві в цілому, що не може не відбиватися на інституті сім'ї.