професіоналізацію виховної профілактики й охоропно-захисної
діяльності, введення і підготовку
спеціальних соціальних працівників чи
соціальних педагогів, соціальних
реабілітологів, практичних психологів,
які мають спеціалізуватися
з проблем практичної роботи по корекції
поведінки іпдивидів з відхиленням
та оздоровленню умов їх сімейного і
суспільного виховання;
створення мережі спеціальних
структур, здатних здійснювати соц
іальну і соціальпо-психологічну
допомогу сім'ї, дітям, молоді: консуль
таційні центри (пункти), центри
довіри, дозвіллєві і реабілітаційні цент
ри, соціальцо-педагогічпі притулки
для дітей, котрі попали в кризову
ситуацію;
психологізацію виховної профілактики і охороино-захисної
діяль
ності, визначення провідної
ролі медико-психологічиої допомоги і
підтрим
ки у корекцій відхилень у поведінці
особистості, реабілітації неповнолітніх
з різними формами соціальної
і психологічної дезадаптації;
визнання сім'ї як неповного
інституту соціалізації дітей і підлітків,
падання сім'ям соціальио-правової,
соціально-педагогічиої і медико-пси
хологічиої допомоги, в першу
чергу, сім'ям групи соціального ризику,
не спроможних самостійно викрити
проблеми виховання [6,37].
Соціальна корекція девіаптпої поведінки
передбачає, перш за все, виявлення пеблагополуччя
в системі відносин дитини як з ровесниками,
так і з дорослими, а також оздоровлення
соціальної ситуації.
Спираючись па теоретичні дослідження
і досвід практиків, можна стверджувати,
що сутність характеристики соціальної
реабілітації дітей, підлітків і молоді
включають:
створення виховного розвиваючого
середовища для об'єкта реаб
ілітації;
відновлення і підтримка соціально значущих
умінь, установок,
павичок і звичок;
регулювання соціально несприйнятливих форм
поведінки, інтегра
ція особистості в суспільство.
Що стосується організаційного аспекту
соціальної реабілітації неповнолітніх
і молоді, схильних до девіаптної поведінки,
то він передбачає:
проведення соціальпо-медико-психолого-педагогічної
діагностики
клієнта;
складання індивідуальної комплексної
програми реабілітації;
реалізацію індивідуальної
комплексної програми реабілітації;
3333333333333333333333333333333333
Вік ранньої юності представляє собою
групу підвищеного ризику. Причинами є
внутрішні труднощі перехідного віку;
протиріччя перебудови механізмів соціального
контролю. У делінквентних неповнолітніх
порушені процеси самоаналізу та самооцінки,
неадекватна самооцінка, в структурі особистості
домінують негативні якості: агресивність,
неврівноваженість, лінь, безвілля, безвідповідальність,
конформізм, безпринципність, неуважне
відношення до людей, індивідуалізм, егоїзм,
грубість, нечесність, несамокритичність.
Центральним новоутворенням ранньої
юності є готовність до життєвого самовизначення.
Вона передбачає формування у старших
школярів стійких, свідомих уявлень про
свої права, обов’язки і відповідальність,
моральних принципів і переконань, уміння
аналізувати життєвий досвід. Самовизначення
є частковим моментом процесу самоактуалізації.