Социально-педагогическая работа с неблагополучными семьями

УДК

О. Ю. Блонська

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА  РОБОТА  
З НЕБЛАГОПОЛУЧНИМИ СІМ’ЯМИ

На сьогоднішній день в Україні проблема неблагополучних  сімей являється дуже актуальною. Це пояснюється тим, що сім’я є першоосновою у розвитку та соціальному становленні особистості. Протягом усього життєвого шляху особистості сім’я є тим найближчим мікросоціальним оточенням, яке опосередковує і визначає своєрідність її життєдіяльності, тому сім’я виступає провідним мікрофактором соціалізації особистості. Основні соціалізуючи функції сім’ї, передусім, полягають у забезпеченні фізичного та емоційного розвитку індивіда; формуванні статевої ідентифікації дитини; її розумовому розвитку та розвитку здібностей і потенційних можливостей; забезпеченні дитині почуття захищеності; формуванні ціннісних орієнтацій особистості; оволодінні дитиною основними соціальними нормами. І саме від того як сумлінно сім’я буде виконувати ці функції залежить майбутнє дитини.

Та нажаль сучасну сім’ю поставлено в досить жорсткі умови виживання. Різке погіршення матеріального становища сім’ї, нестабільність соціально-економічної сфери є причинами зростання кількості неблагополучних родин в українському соціумі. Соціальні трансформації останнього десятиліття призвели до збідніння переважної частини сімей, збільшення робочої і побутової зайнятості дорослих членів сім’ї. Зростання безробіття об’єктивно обмежує матеріальні можливості сім’ї. Наслідком усього цього є падіння рівня життя сімей, тривожна атмосфера в домі, зростання конфліктності у взаємовідносинах, жорстокість стосовно дітей [7].

Тому метою нашої статті є – дослідження основних напрямків соціально-педагогічної роботи з неблагополучними сім’ями.

Теоретико-методологічні  аспекти дослідження сім’ї, батьківства та проблеми виховання дітей висвітлені в публікаціях таких зарубіжних науковців, як С. Гудман, Дж. Келлі, П. Ласлет, Д. Морган. Загальні проблеми та тенденції розвитку сімейної політики загалом у своїх роботах розглядали: Е. Лібанова, О. Палій, Н. Руденко, В. Скуратівський тощо. Сім’ю як виховний інститут розглядають: О. Денисюк, О. Докукіна, А. Заслуженюк, О. Кабанець, В. Постовий, М. Стельмахович, П. Щербань; як соціальний інститут із правами і обов’язками перед державою: Г. Лактіонова, Т. Семигіна, Т. Шеляг; як соціальну систему – Т. Алексеєнко, Г. Бевз, Д. Видра, Г. Радчук, В. Сатір; як головний чинник соціалізації дітей О. Безпалько, Р. Вайнола, А. Капська, Т. Кравченко, І. Трубавіна тощо. Різні типи сімей досліджують Т. Алексеєнко, І. Братусь, З. Зайцева, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, Н. Комарова, Г. Лактіонова, І. П’єша, Н. Сейко, І. Трубавіна, С. Хлєбік, та інші. Вивченню передумов виникнення сімейного неблагополуччя, пошукам засобів його подолання і забезпечення ефективного сімейного виховання, присвятили свої дослідження О. Безпалько, І. Звєрєва, І. Трубавіна, С. Харченко, В. Шахрай та ін.

«Неблагополучна – це сім’я, яка в силу об’єктивних або суб’єктивних причин втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній складаються несприятливі умови для виховання дитини» [6, с. 187]. До неблагополучних належать сім’ї, де батьки – алкоголіки, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт із морально-правовими нормами суспільства, припускаються різних видів правопорушень; сім’ї зі стійкими конфліктами між батьками, батьками і дітьми, зовні благополучні сім’ї, які систематично припускаються серйозних помилок, прорахунків у сімейному вихованні через низьку педагогічну культуру та неосвіченість.

Л.С. Алексєєва  розрізняє наступні види неблагополучних  родин:

         1) педагогічно некомпетентна;

2) конфліктна;

3) аморальна;

4) асоціальна.

1. Педагогічно некомпетентна сім’я. В такій сім’ї спостерігається брак педагогічних знань і навичок у батьків, що виявляється в неконструктивному стилі виховання (або надмірно авторитарному, або потуранні, або непередбачуваному – «сім п’ятниць на тижні»). Батьки користуються практично тими самими неефективними методами виховання своїх дітей, якими користувалися їх батьки. Використовувати інші методи виховання батьки або не вміють, або не хочуть. У результаті страждають обидві сторони. Авторитарний стиль виховання, спроби замінити переконання наказом, неповага до особистості дитини, а тим більше рукоприкладство ведуть до конфліктів між батьками і їх дорослими дітьми. Очевидно, що стиль виховання, заснований на погрозах і покараннях, навряд чи сприятиме розвитку здорової і гармонійної особистості. Стиль потурання – це взагалі відсутність інтересу до життя дитини, виховання за принципом «куди крива виведе». Гіперопіка також не сприяє розвитку здорової особистості. Прояв надмірного жалю до дитини, бажання все зробити за неї, захистити від труднощів призводить до появи у дитини егоїзму, неадекватної завищеної самооцінки і рівня вимог. Але найгірший непередбачуваний стиль (не знаєш, чого чекати: «чи то батога, чи то пряника»). У такій сім’ї також часто відсутня єдність вимог батька і матері [8,с.685-686].

2. Конфліктна сім’я. У даній сім’ї, як правило, панує атмосфера грубості і несправедливості, а іноді і атмосфера жорстокості і насильства. Діти живуть в оточенні, де прихований страх, напруженість і тривога присутні завжди, але відсутня стабільна безпека. Повернутися додому зі школи – вже стресова ситуація, оскільки діти ніколи не знають, чого чекати далі. Грубість, крики, сварки, нерідко бійки, а іноді злочинні дії в запалі емоцій, це те, з чим доводиться стикатися дитині. Часто в такій сім’ї дитина слугує засобом вирішення подружніх конфліктів [8,с.686].

3. Аморальна сім’я. Це сім’я з хворою етичною атмосферою. Там дитині прищеплюються соціально небажані потреби й інтереси, вона долучається до аморального способу життя. Ради задоволень, задоволення власних егоїстичних інтересів тут зневажаються моральні норми, загальнолюдські цінності. Дитина перестає розуміти, «що таке добро і що таке зло», вона створює свою мораль, в основі якої лежить задоволення і матеріальна вигода. Тут же вона навчається й способам отримання задоволення: алкоголь, розпусні дії, проституція, дармоїдство – все це стає нормою. У таких дітей абсолютно відсутнє почуття сорому, адже для досягнення своїх цілей – всі засоби добрі, тобто діє принцип мету виправдовують засоби [8,с.686].

4. Асоціальна сім’я. Це сім’я, де у батьків є злочинні схильності. Тому рано чи пізно дитина виявляється втягнутою в систему злочинних маніпуляцій з їхнього боку (оскільки копіює їх стереотипи поведінки, а в деяких випадках і мислення). Спочатку дитина вчитися надавати дрібні послуги (наприклад, проникнути в кватирку квартири, а потім відчинити двері дорослим злодіям, постояти збоку, спостерігаючи за поведінкою оточуючих, подати сигнал у разі небезпеки тощо). Потім дитині пропонується самій порушити закон під наглядом батьків. У разі непокори її чекають образи і погрози вигнати з дому. Долучаючи дітей до здійснення злочинів, батьки обмежують їх можливості в отриманні нормальної освіти, стають каталізаторами порушень стосунків дитини з однолітками, внаслідок чого дитина опиняється у групі із злочинною спрямованістю. Майбутнє такої дитини наперед запрограмоване: нічого доброго в цьому житті її не чекає [8,c.687].

Розглянувши основні типи неблагополучних сімей можна зробити висновок що, до педагогічно некомпетентних сімей належать сім’ї в яких не вистачає педагогічних знань та навичок для нормального функціонування сім’ї та розвитку дітей. Такі сім’ї характеризуються неконструктивними стилями виховання. Конфліктна сім’я характеризується напруженою атмосферою в якій мають місце грубість та насильство. Аморальна сім’я – це сім’я в якій батьки ведуть аморальний спосіб життя, тобто палять, вживають алкоголь чи наркотики та мають безпосередній вплив на дітей. Асоціальна сім’я – це сім’я, де батьки мають злочинні схильності і рано чи пізно втягують дітей в злочинний світ.

В. Шахрай неблагополучні сім’ї поділяє на три групи:

• превентивні – сім’ї, в яких проблеми мають незначний прояв і знаходяться на початковій стадії неблагополуччя;
• сім’ї, в яких соціальні та інші протиріччя загострюють взаємостосунки членів сім’ї один з одним і оточенням до критичного рівня;
• сім’ї, які втратили будь-яку життєву перспективу, інертно уставлені до своєї долі і долі своїх власних дітей [5, c. 281].

Аналіз наукової літератури дозволяє виділити види соціально-педагогічної роботи стосовно неблагополучних сімей: соціальне обслуговування, соціальна профілактика, соціальна реабілітація та соціальний супровід. Розглянемо специфіку цих видів роботи.

Соціальне обслуговування – вид діяльності, який спрямований на задоволення потреб і розв’язання поточних проблем, протиріч сім’ї, що виникають у процесі її життєдіяльності через надання різноманітної допомоги неблагополучним сім’ям та її членам. Допомога означає надання сім’ям послуг у сфері освіти, культури, охорони здоров’я, спеціального медичного обслуговування, оздоровлення, відпочинку, доборі роботи і працевлаштуванні, професійної підготовки, перепідготовки, освіти і професійної орієнтації; фізкультурно-оздоровчих послуг. Обслуговування неблагополучної сім’ї реалізується через: організацію змістовного дозвілля, відпочинку, оздоровлення сім’ї, сімейну просвіту, навчання сімейному бізнесу, розробку планів розвитку сім’ї для удосконалення внутрішньо-сімейних стосунків, життєдіяльності і розвитку сім’ї і кожного її члена, консультування сім’ї, корекція сімейних стосунків. Обслуговування ґрунтується на цілісності і збалансованості державних, громадських та приватних соціальних програм [3, с. 105], на координації функцій фахівців, суб’єктів соціально-педагогічної роботи.

Соціальна реабілітація – це комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених індивідом і сім’єю суспільних зв’язків та відносин унаслідок погіршення стану здоров’я, стійких розладів функцій організму (інвалідність); зміни статусу (особи похилого віку, безробітні, біженці); умов життя (смерть члена сім’ї, втрата житла тощо). Метою цих заходів є повернення сім’ї до виконання її функцій, формування в особистості позитивного ставлення до життя, праці, навчання [4, с. 64]. Реабілітація спрямована на конкретну особистість чи сім’ю, але у певному соціумі, що зумовлює вибір заходів для відновлення їх можливостей і потенціалу на основі врахування зв’язків з мікросередовищем, його особливостей. Соціально-педагогічна реабілітація сім’ї повинна бути спрямованою на відновлення соціального і виховного потенціалу сім’ї, захист її прав у кризових ситуаціях, що дозволить їй повернутися до функціональної спроможності у суспільстві, знайти мету життєдіяльності і місце у мікро- і макросередовищі, самостійно розв’язувати проблеми. Реабілітація здійснюється як фахівцями, так і самою особистістю у спільній діяльності, яка передбачає комплекс заходів, їх неперервність, інтенсивність, підпорядкованість меті, індивідуальність відбору, наступність, комплексність заходів, співпраця з клієнтом та його оточенням, здійснення заходів на початку виникнення проблеми, профілактика рецидивів. Реабілітація передбачає надання допомоги особистості чи сім’ї, поки вони не відновили свої функції, життєдіяльність. Ця допомога залежить від потреб клієнта, характеру його проблем. Відновлення організму і потенціалу людини у реабілітації передбачає наявність орієнтирів для виявлення меж і ступеня допомоги. Таким орієнтиром є якість життя – ступінь сприйняття окремою особою чи групою людей факту задоволення своїх потреб, наявність можливостей для досягнення щастя і самореалізації. Сюди належать умови життя людини, домашні обставини, задоволеність працею чи навчанням, оточення, соціальні та політичні умови [4, с. 66]. Вимірюється якість життя через оцінку таких показників, як: 1) фізичний стан і функції; 2) психологічна сфера (пізнавальна діяльність, емоційна сфера, самооцінка); 3) рівень незалежності; 4) соціальні стосунки; 5) оточуюче середовище. Тому соціально-педагогічна реабілітація повинна здійснюватися у залежності від проблем сім’ї та особистості у комплексі з медичною, психологічною, соціальною, які з різних боків розв’язують проблеми дитини чи сім’ї. Реабілітація здійснюється на базі спеціалізованих служб, які в змозі виконати захисну, відновлюючу, компенсаторну та профілактичну функцію (профілактика здійснюється вторинна, з метою попередження рецидивів стресових факторів і кризових ситуацій) через створення умов у суспільстві, мікросередовищі, вдома для реабілітації особистості та сім’ї. У суспільстві це: соціально-реабілітаційні і кризові центри, соціально-реабілітаційні програми, підготовлені фахівцями, у мікросередовищі – організація спілкування і різноманітної діяльності, незважаючи на існуючі для цього обмеження навчання самообслуговуванню та самодопомозі, формування чи відновлення соціального досвіду, у сім’ї – укріплення родинних зв’язків, подолання відчуженості дитини від сім’ї, корекція розвитку та стосунків, пошук і розміщення дитини у прийомну сім’ю.

Соціальний  супровід – робота, спрямована на здійснення соціальної опіки, допомоги та патронажу соціальне незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу [4, с. 105]. Соціальна опіка – це представлення інтересів особистості фахівцем в органах державної влади, місцевого самоврядування тощо з метою захисту прав людини; допомога – це соціальні послуги, а патронаж – соціальні послуги переважно вдома, дітям, які знаходяться під державною опікою. Тому, соціальний супровід неблагополучних сімей – це вид соціально-педагогічної роботи, який передбачає здійснення системи комплексних заходів соціальними службами щодо тривалої допомоги сім’ям та їх членам з метою збереження сім’ї, відновлення родинних стосунків, захисту і реалізації прав членів сім’ї у родині і прав сім’ї у суспільстві через створення умов для цього у суспільстві та сім’ї. Соціальний супровід здійснюється щодо неблагополучних сімей після реабілітаційних заходів з членами сім’ї для попередження рецидивів неблагополуччя; надання можливостей сім’ї для подолання причин і наслідків неблагополуччя, навчання самостійному розв’язанню проблем. Соціально-педагогічний супровід – це довготривала, різноманітна допомога різним типам неблагополучних сімей, яка спрямована на створення умов для ліквідації причин неблагополуччя (чи їх можливій компенсації), формування здатності сім’ї самій розв’язувати її проблеми, долати труднощі, виконувати функції, реалізовувати свій соціальний і виховний потенціал, права в суспільстві; корекцію і покращення внутрішньо-сімейних стосунків, стосунків сім’ї із мікро- і макросередовищем.

Соціальна профілактика – це вид соціально-педагогічної роботи, спрямований на локалізацію, обмеження, виявлення, попередження і запобігання соціальних відхилень, негативних явищ, впливів та їх наслідків на життя і здоров’я людей, усунення причин і умов виникнення асоціальної поведінки [4, с. 105], а соціально-педагогічна профілактика негативних явищ і насильства в сім’ї – це система заходів, спрямованих на створення умов для попередження утиску прав сім’ї та її членів, негативних явищ і впливів, виявлення і подолання цих явищ, утиску прав, їх наслідків. Здійснюється в таких напрямках: підготовка молоді до сімейного життя, роз’яснення прав сім’ї та її членів у суспільстві, самим сім’ям, формування відповідального та усвідомленого батьківства, попередження сімейних конфліктів, виявлення потенційно неблагополучних сімей, попередження розлучень, дисгармоній, стресів, помилок у сімейному вихованні, пропагування сімейного способу життя, здорового способу життя.

І.М. Трубавіна  розрізняє конкретні етапи здійснення соціально - педагогічного супроводу неблагополучної сім'ї: