Специфіка співпраці ДНЗ із неблагополучними сім’ями

Державний заклад «Південноукраїнський національний

педагогічний університет імені К.Д.Ушинського»

Кафедра дошкільної педагогіки

Р Е Ф Е Р А Т

на тему:

«Специфіка співпраці ДНЗ

 із неблагополучними  сім’ями»

                                                                                     Студентки 3 курсу 4 групи

                                                                напряму підготовки «Дошкільна  освіта»

                                                                спеціальності «Практична психологія»

                                                                Бройченко  Вікторії Олександрівни

Одеса – 2014

План

1. Сім’я та батьки.

2. Взаємодія ДНЗ і сім’ї.

3. Форми взаємодії ДНЗ  із сім’єю.

1. Сім’я – диференційована соціальна група. В ній представлено різні вікові (старші і молодші члени сім’ї), статеві (чоловіки і жінки), професійні «підсистеми» (мама – лікар, тато – інженер, дідусь – шофер, бабуся – продавець). Це дозволяє дитині найширше проявляти свої можливості, швидше і повніше реалізовувати свої потреби (А.Т.Харчев, І.В.Гребенніков, Ю.П.Азаров). 
 
     Батьки – головні природні вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості – це виховний клімат сім’ї. Рідна домівка – не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів. Батьки є першим суспільним середовищем дитини, а родина – провідним інститутом соціалізації. Батьки першими розкривають маленькій людині предметний світ і надають йому емоційного забарвлення. 
 
     Через життя в сім’ї формується ставлення до людей, речей, самого себе, виробляються ідеали та цінності. Любов дитини до батьків забезпечує безпеку, виступає гарантом емоційного благополуччя. Дитині мало просто того, щоб її любили. Вона потребує підтримки на всіх періодах дитинства. 
 
     Глибокий, постійний контакт з дитиною – необхідна умова виховання у будь-якому віці. Але тісний контакт і взаєморозуміння не виникають самі по собі. Батьки їх будують і творять, починаючи з віку немовляти. 
 
     Вираз «діти – дзеркало сім’ї” дуже точно передає зміст орієнтації дитини на сукупність духовних і моральних цінностей, які культивує її сім’я. В кожній родині свої уявлення про добро і зло, свої пріоритети і моральні цінності: в одній на високий щабель поставлені доброта, милосердя, гуманність, в інших – навпаки, панує культ жорстокості. Батьки всіляко стимулюють і заохочують такі дії, способи поведінки, які відповідають їх уявленням про те, що добре, а що погано. 
 
     Наслідуючи близьких, дорогих людей, застосовуючи їх «уроки філософії», дитина оволодіває формами поведінки, способами спілкування і взаємодії з навколишніми людьми. 
 
     На практиці впродовж тривалого часу склалося так, що дитячий садок стосовно сім’ї був незалежним, підпорядковувався адміністративним органам зі щонайменшою звітністю перед сім’єю. За твердженнями спеціалістів у дошкільних закладах достатньо розвинені і виховані діти це, здебільшого ті, в сім’ях яких з особливою увагою ставляться до виховання. Діти, які викликають труднощі з питань загального розвитку, вихованості загалом виростають у сім’ях , зі збідненим вихованням. Отже програма, чітко організований освітньо-виховний процес у дошкільному закладі виявляються прямо залежні від сім’ї: якщо в сім’ї дбають про дитину, то й дитячий садок допомагає в збагаченні розвитку, якщо ж сім’я належно не займається виховання, чи створює для дитини важки умови, то дитячий садок не в змозі допомогти.

       Повноцінне здійснення завдань розвитку, навчання і виховання дошкільників значною мірою визначається налагодженням взаємодії дітей і дорослих: „педагоги – діти - батьки”. Педагогам і членам родин вихованців слід усвідомити, що і діти, і вони є повноправними учасниками педагогічного процесу, та взаємодіяти на засадах діалогу, довіри, партнерства з правом ініціативи, активної дії, самоконтролю. Позиція дитини потребує поваги, розумного захисту і підтримки з боку дорослих учасників взаємодії. 
 
     Вихователь та батьки, об’єднанні у своїй діяльності, діють в інтересах дитини, створюють для неї належні умови. Від того, наскільки такі взаємовідносини будуть узгоджені, залежить успіх формування особистості в цілому. Саме взаємодія у педагогічному процесі сім’ї та дошкільного закладу здатна здійснювати особистісно-орієнтований підхід, формувати індивідуальність, активізувати творчий потенціал не лише дитини, але і педагогів, і батьків.

2. Соціально відповідальні батьки багато зусиль затрачають для того, щоб їхні діти виросли досконалими особистостями, максимально самореалізувалися в житті. Однак ці зусилля не завжди дають очікувані результати, що великою мірою залежить і від системи сімейних цінностей, рівня особистісної культури кожного з батьків, у тому числі педагогічної культури. 
 
     Дошкільний навчальний заклад – помічник сім’ї у вихованні дітей. Проте, сьогодні авторитет пересічного дошкільного закладу серед громадян не надто адекватний. Водночас однаково багато чути претензій як від батьків до дошкільного закладу, так і від дошкільного закладу до батьків. 
 
     Причин об’єктивних і суб’єктивних – чимало. А головне в тому, що два з трьох основних суб’єктів виховного процессу (дитина – батьки – педагоги) надто далекі сьогодні від взаєморозуміння, вони не знають одне про одного того, що мало б робити їх однодумцями. А від цього страждає дитина: вже хоча б тому, що має пристосовуватися до обох систем виховного впливу – родини і дошкільного навчального  закладу. 
 
     Сучасні дослідження Т.Маркової і інших показують, що в практиці суспільного і сімейного виховання переважає не принцип наступності, а паралелізму, тобто сім’я вирішує свої завдання, а дошкільний заклад – свої. За таких умов, освітня підготовка дітей не приносить відчутних результатів. 
 
     Слід відмітити, що педагоги дошкільних навчальних закладів не завжди усвідомлюють важливість і необхідність співробітництва з сім’єю. Багато молодих спеціалістів вважають, що їх учили як розуміти дитину, як її навчати, виховувати і недооцінюють ролі батьків, оскільки вважають, що виховують дитину правильно, на науковій основі. Отож не важливо, якщо батьки виховують не зовсім правильно і бачать вони дитину меншу кількість часу, ніж вихователь у садочку. Дуже часто так думають і батьки, що вони знають свою дитину краще, ніж інші, розуміють її, а, отже, і виховують самі. А дитина в дитячому садочку ціла і неушкоджена, під наглядом дорослого. Ще до цього часу мають місце факти, коли родинне виховання і виховання в дошкільній установі реально існують як дві самостійні ланки, хоча постійно наголошується на необхідності взаємозв’язку дитячого садка і сім’ї. На справді – це  дві системи, які зрідка взаємодіють. 
 
     Ще зовсім недавно організація життєдіяльності дітей, зміст освітньо-виховної роботи з ними, методики, взаємини між вихователями і вихованцями були за дверима закладу. Лише певна інформація надходила до батьків через заформалізовані стенди, повідомлення педагогів, сухі виступи на зборах та з розповідей самих доньок і синочків у їхній дитячий інтерпретації. На жаль ще й сьогодні співпрацю дошкільного закладу з батьками зводять до надання останніми матеріальної допомоги (здійснення ремонту, придбання необхідних канцтоварів, іграшок, обладнання, гардин тощо). Таким чином, дві сили, які дуже близькі дитині дошкільного віку – батьки і педагоги, намагаються виховувати автономно, незалежно одна від одної, що не може  принести плідних прикінцевих результатів.

 
    В основу взаємодії сучасного  дошкільного закладу і сім’ї  покладається співробітництво. Ініціаторами його встановлення має виступати дошкільний навчальний заклад, оскільки педагоги професійно підготовлені до освітньої роботи. Педагог усвідомлює, що співробітництво потрібне в інтересах дитини. В цьому необхідно переконати батьків. 
 
      Взаємодія являє собою спосіб організації спільної діяльності з родинами, яка здійснюється на основі соціальної перцепції за допомогою спілкування. 
 
     Щоб найкраще, найвідповідальніше підійти до виховання дитини, батьки разом з вихователями повинні збудувати свої стосунки на принципах взаємної поваги, розуміння важливості один одного і усвідомлення того, що таке партнерство матиме довготривалий вплив, на користь усіх. 
 
     Сучасний стан дошкільної освіти потребує цілісного підходу до особистості дитини. Цим пояснюється необхідність ділового педагогічного взаємозв’язку сім’ї та дитячого садка на основі об’єднання їх виховних зусиль. Вихователь та батьки діють в інтересах дитини, приймають рішення стосовно її виховання та навчання, створюють для неї належні умови. Від того, наскільки ці взаємовідносини будуть узгоджені, настільки залежить успіх формування особистості в цілому. 
 
     Завдяки тісному співробітництву дошкільного навчального закладу з батьками та іншими старшими членами родини навколо дітей створюється атмосфера довіри, взаєморозуміння, підтримки, єдиних вимог. Це означає, що батьки та інші члени родини мають перестати бути пасивними, виступати в ролі експертів чи спостерігачів, і почати діяти з вихователями і дітьми на засадах партнерства з правом ініціативи, активної дії, самоконтролю. Вони рівноправні партнери і союзники. Ідеї батьків слід цінувати, до їх порад – прислухатися. Бажано разом з батьками обговорювати і розв’язувати глобальні проблеми та конкретні питання, приймати важливі рішення. Тільки завдяки високій культурі спілкування педагогів і батьків, доброзичливості, неупередженості у розв’язанні різних проблем можна досягти ефективної взаємодії дошкільного закладу і сім’ї. 
 
     Такий підхід сприяє зближенню в дитячий свідомості образів педагога і членів сім’ї за рахунок набуття цими найближчими людьми спільних рис, певного уподібнення. Зокрема, образ вихователя пом’якшується, споріднюється з образами батьків. Водночас дитина починає сприймати членів родини не лише як людей, що обслуговують її, задовольняють усі примхи, витримують вередування тощо, але й як авторитетних вимогливих вихователів, носіїв цікавої інформації, багатьох умінь, здібностей. Дія принципу взаємопроникнення дошкільного закладу і сім’ї, цих двох таких важливих соціальних інститутів, забезпечує поєднання сімейного і суспільного виховання в одну суцільну ланку, спрямовану на реалізацію єдиної мети – всебічний, гармонійний розвиток особистості. 
 
     Залучення батьків та інших членів сім’ї до освітньо-виховного процесу є необхідним, передусім для дітей. І не тільки тому, що діти більше дізнаються про своїх батьків. Важливою є та любов і вдячність дітей до своїх рідних і близьких, які виявляється так багато знають, вміють, можуть. 
 
     Успіх співробітництва вирішальною мірою залежить від взаємних установок сім’ї і дошкільного закладу. Найсприятливіше вони складаються за умов, коли обидві сторони усвідомлюють необхідність цілеспрямованого впливу на дитину і довіряють одне одному. Батьки повинні бути впевненими, що їх участь у житті дитячого садка важлива не тому, що цього хоче вихователь, а тому, що це важливо для розвитку їхньої дитини. Вони повинні усвідомити конкретні позитивні наслідки для дитини, через їх включення у життя дошкільного закладу. Важливо, щоб батьки були впевнені в хорошому ставленні педагогів до дитини, відчували їх компетентність з питань виховання, поціновували його особистісні якості (доброзичливість, чуйність, увагу до людей, турботливість). Така довіра сама є проявом спонтанності: вихователь повинен заслужити її добром, небайдужим ставленням до дитини, вмінням пробуджувати в ній красу, щирість і милосердя. До цього треба віднести ще культуру спілкування, тактовність і взаємоповагу.

     Для узгодження дій родини та дитячого садка як суб’єктів виховання доцільно дотримуватися таких вимог:

1.  
   Співпраця родини і дошкільного закладу має ґрунтуватися на взаємоповазі, рівноправному партнерстві.
2.  
   Основою співпраці є взаємна довіра. Особливу роль в її зміцненні відіграє порозуміння. Кожен суб’єкт має знати функції всіх суб’єктів та зміст їх діяльності, чітко уявляти власну роль у взаємодії.  Саме про це треба домовитися заздалегідь.
3.  
   Співпраця сім’ї, дитячого садка можлива лише за умови їх певної духовної єдності. Підвалиною цієї єдності є любов до дитини, сприймання її як вільної особистості, розуміння проблем становлення людської гідності, дорослішання і творчого розвитку.

 
     Педагогічний колектив та  колектив батьків – це має  бути єдиний живий організм, об’єднаний  спільною метою, гуманними стосунками  та високою відповідальністю. 
 
     Присутність батьків у дошкільному закладі дозволить істотно змінити життя дітей, створити домашню атмосферу, допомогти вихователю тієї чи іншої дитячої діяльності, допоможе батькам об’єктивно оцінити сильні і слабкі сторони у вихованні дитини. Вихователі отримують багато додаткових відомостей про індивідуальні особливості кожної дитини, про емоційний характер спілкування в сім’ї, про формування різних трудових навичок і звичок, для яких сім’я має більші можливості. Відкриті, зацікавлені контакти з сім’єю допоможуть виявити кращій досвід сімейного виховання, зацікавити інших. 
 
     І батьки, і вихователі зможуть краще зрозуміти дитину, врахувати її бажання, інтереси, потреби. Такий підхід передбачає сприйняття дитини як унікальної особистості, визнання її прав, ставлення до неї як до суб’єкта з власними потребами розвитку. Це вимагає від батьків володіння певними знаннями про закономірності її розвитку та відмови маніпулювання нею у здійсненні вибору профілю та інтенсивності подальшого навчання. 
 
     Щоб принцип взаємодії, спільності виявився реально діючим, дошкільна установа має відмовитися від монологу, звички лише керувати батьками, натомність надати перевагу діалогу. Педагогічна допомога батькам повинна спиратися на ретельне і всебічне вивчення кожної сім’ї, кожної дитини. Це повинен бути союз особливого призначення, що ґрунтується на тонких духовно-моральних і емоційно-інтелектуальних переконаннях. 

3.      Зростання ролі освіти, що спостерігається в багатьох країнах світу, в тому числі і в нашій країні, змінило відношення до дошкільних навчальних закладів. Відтак, головним чином виступає педагогічна функція дошкільної установи: як виховують, чому вчать, наскільки успішно готують до школи, до життя. Щоб успішно виконувати педагогічні функції, дошкільний заклад повинен переглянути зміст і якість освітньо-виховної роботи з дітьми, шукати шляхи сильнішого впливу на кожну дитину. Це обумовлює необхідність пошуку педагогічним колективом дошкільного закладу в сім’і союзника, однодумця у вихованні дитини. 
 
     Організатором і координатором співробітництва дошкільного нвачального закладу з сім’єю є керівник закладу. Саме керівник сприяє становленню єдиної системи виховання дітей в сім’ї і в дитячому садку, згуртовуючи для вирішення цього завдання педагогічний колектив і батьків. 
 
     Основні завдання і приблизний зміст співпраці дошкільного закладу з батьками планується в річному плані й конкретизується в календарному плані завідувача і методиста. 
 
     Сучасне життя спонукає до урізноманітнення та оновлення форм спільної роботи дошкільного закладу і сім’ї. Вивчення та аналіз методичних рекомендацій О.Коненко, Т.Олексєєнко та інших науковців і практиків дозволяє виділити такі форми взаємодії родини з дошкільним закладом: 
 
-          індивідуальні (вступне анкетування, попередні візити батьків з дітьми до садка, співбесіди, консультації, відвідування педагогами своїх вихованців удома, телефонний зв’язок); 
 
-          наочно-письмові (батьківські куточки, тематичні стенди, ширмочки, планшети, папки-пересувки, дошка оголошень, інформаційні листки, тематичні виставки, анкетування, скринька пропозицій, індивідуальні зошити, неформальні листи, родинні газети, педагогічна бібліотека, запрошення, вітання тощо. Найпоширенішими наочно-інформаційними формами роботи є виставки дитячих робіт; реклама книг, публікацій у періодиці, в системі Інтернет з проблем сімейного виховання.); 
 
-          групові (консультації, практикуми, школа молодих батьків, гуртки за інтересами, вечори запитань та відповідей, зустрічі з цікавими людьми – вчителями, лікарями, психологом, юристом тощо); 
 
-          колективні (батьківські конференції, тематичні зустрічі за «круглим столом», засідання батьківського комітету, дні відкритих дверей, створення групи батьків-порадників, перегляд ранків, спільні свята, спортивні змагання, відпочинок у вихідні дні тощо). 
 
     В книзі «Управління дошкільною освітою» Л.В.Поздняк і Н.Н.Ляшенко подають наступні форми роботи дошкільного закладу з батьками: загальні  і групові батьківські збори; педагогічні консультації, бесіди; спільне проведення занять, дозвілля; клуб за інтересами: національні традиції, молода сім’я, професійний статус; участь батьків у методичних заходах: виготовлення костюмів, організація відео зйомок; дні відкритих дверей; педагогічна світлиця та ін.. 
 
О.Л Звєрєва і Т.В. Кротова виділяють такі форми взаємодії родини з дошкільним закладом: 
 
- словесні (батьківські збори: загальні і групові, педагогічні бесіди: групові та індивідуальні, консультації) 
 
- практичні (дні відкритих дверей, спільні свята і розваги, показові  заняття, анкетування, трудові акції, спільні конкурси, гуртки для дітей і дорослих, бібліотека для сімейного читання, створення розвиваючого середовища) 
 
- наочні (екскурсії по дошкільному закладу, по групі, інформаційні центри, папки-пересувки, письмові інформації для батьків, фотогазети, тематичні виставки). 
 
     У даний час актуальними  залишаються індивідуальна робота з сім’єю, диференційований підхід до сімей різного типу, піклування про те, щоб не випустити з поля зору і впливу спеціалістів важки і неблагополучні сім’ї (функціонально неспроможні). 
 
    

Отже, традиційні форми співпраці: 
 
- відвідування сім’ї дитини – передбачає гарний настрій, привітність, доброзичливість. Слід забути про зауваження, скарги, не допускати критики в адресу батьків. Педагог сприймає атмосферу сім’ї, поведінку і настрій дитини, що допоможе зрозуміти психологічний клімат в родині; 
 
- день відкритих дверей уможливлює ознайомлення батьків з дошкільним закладом, особливостями освітньо-виховної роботи, зацікавлення нею, залучення до активної участі. Проводиться керівником у формі екскурсії по дошкільному закладу з відвідуванням групи, де виховуються діти батьків, що прийшли. Можна показати фрагменти освітньо-виховного процесу (підготовка до прогулянки, колективна праця, догляд за живими об’єктами). Після екскурсії і перегляду роботи з дітьми керівник закладу або методист проводять бесіду з батьками, відповідають на запитання, цікавляться враженнями. 
 
- бесіди індивідуальні і групові. Педагог повинен вміти не тільки говорити і слухати батьків, виражати своє зацікавлення, доброзичливість; 
 
- консультації проводяться індивідуально чи для підгрупи батьків. На групові можна запросити батьків різних груп, що мають схожі проблеми або успіхі у вихованні. Мета консультації – засвоєння батьками певних знань, умінь. Форми проведення консультації різноманітні (кваліфіковане повідомлення спеціаліста з наступним обговоренням, обговорення статті, що прочитана попередньо всіма запрошеними, практичне заняття); 
 
- семінари-практикуми для набуття практичних навичок з виховання дітей Ця форма роботи уможливлює розповіді про способи і прийоми навчання та їх покази: як читати книгу, готувати руку дитини до письма тощо; 
 
- батьківські збори проводяться як групові так і загальні 2 – 3 рази на рік. На них обговорюють завдання на новий навчальний рік, результати освітньо-виховної роботи та інше. На загальні збори можна запросити лікар, психолога, юриста, дитячого письменника. Передбачають виступи батьків. На групові збори одне запитання готує вихователь, з інших пропонується виступити батькам чи комусь зі спеціалістів. Бажано на зборах обговорювати сімейний досвід виховання дітей. 
 
- батьківські конференції. Їх основна мета – обмін досвідом сімейного виховання. Батьки готують повідомлення, педагог, при необхідності, надає допомогу з вибору теми, оформлення виступу. На конференції може виступити спеціаліст. Важливо визначити актуальну тему конференції. До неї готується виставка дитячих робіт, педагогічної літератури, матеріалів, що відображають роботу дошкільного закладу. Завершити конференцію можна спільним концертом дітей, членів сімей; 
 
- папки-пересувки для залучення батьків до читання педагогічної літератури. В папку укладаються статті на певну тематику; 
 
- пропаганда педагогічних знань для батьків у формі виставки дитячих робіт («Руками дітей», «Діти для батьків», «Маленькі майстри», «Наші умільці»), де спеціалісти можуть самі або разом з дітьми показувати виконання окремих елементів роботи (наприклад, з художньої праці, зображувальної діяльності) Часто педагоги свої міркування ілюструють магнітофонними записами розмов з дошкільниками, відеофрагментами про різні види діяльності (дидактична, театралізована гра, праця, зображувальна), фотографіями дітей.; 
 
- вечори відпочинку «Давайте знайомитись», «Розвеселимо один одного», «Сміх – це здоров’я”, «Родинна світлиця»,  «Вечорниці», «У гостях у бабусі», «День добрих справ», вечори дозвіль для дітей за участю батьків і педагогів; 
 
- спортивні свята і розваги «Тато, мама і я – спортивна сім’я”, «Спорт – це здоров’я”, «Веселі старти», «День здоров’я” за участю дітей, батьків і педагогів; 
 
- участь у підготовці спектаклів, лялькового театру, виставки «Руками дітей і батьків»; 
 
- «телефон довіри», «журнал відгуків і пропозицій», «Скринька уваги і поваги» «Спільно вирішуємо проблеми», де батьки можуть виступити, заповнити анкету, написати пропозиції. 
    Усі форми роботи, що проводяться в дитячому садку повинні враховувати такі особливості батьків: 
 
-  право на власну думку, точку зору, систему цінностей;  
 
- інформувати не лише про обов’язки батьків, але й про права, а ними вони можуть скористатись;  
 
-  у готовності позитивно поставитись до проявів батьківської ініціативи і творчості та заохочувати їх;  
 
-  вміти не лише повчати батьків, але і вчитися у них.  
 
     Важливою складовою у системі роботи з батьками є педагогічний всеобуч. Методологічна основа всеобучу: народний педагогічний досвід та досягнення вітчизняної і зарубіжної наукової педагогіки з питань родинного виховання. Щоб педагогічний всеобуч був достатньо ефективним, він має бути диференційованим. Тобто, він повинен передбачати якісні відмінності та особливості різних груп сімей, які до них відносяться: 
 
- соціальні аспекти (особливості сімей за місцем проживання, соціального Статусу сім’ї);  
 
-  демографічний аспект (врахування віку, освіти батьків та дітей, структури сім’ї);  
 
-  світоглядний (світоглядні позиції, стиль сімейних стосунків, ставлення до суспільства);  
 
- етнографічний (врахування рівня загальної педагогічної та професійної культури батьків, характер сімейних традицій, культури домашнього побуту).  
 
     Форми педагогічного всеобучу батьків різноманітні – батьківські лекторії, методичні консультації, батьківські конференції, батьківські дні. Вищою, але не єдиною ланкою освіти є університети педагогічних знань, вони працюють на громадських засобах при дитячих садках, бібліотеках. Їх основна мета – педагогізація батьків, активізація виховної функції батьків. 
     Доцільно залучати до роботи не окремих, а всіх представників сім'ї, інших родичів, які мають стосунок до виховання дитини, а також налагодити дружні стосунки з іншими сім'ями, які небайдуже ставляться до розвитку і виховання своїх дітей. Актуалізації уваги батьків до проблем виховання дошкільників сприяють доручення їм виступити з конкретного питання на батьківських зборах; «домашні завдання» на спостережливість; участь батьків у роботі гуртків, проведенні ігор, занять, екскурсій з дітьми; допомога у проведенні рольових і ділових ігор.