Технології соціально-педагогічної роботи в зарубіжних країнах

 Технології соціально-педагогічної роботи в зарубіжних країнах 
 
Становлення в Україні давно поширеної в усьому світі професії соціального педагога та соціального працівника вимагають створення й упровадження в освітній процес сучасних навчально-методичних матеріалів. Тому важливим джерелом підготовки соціальних педагогів є вивчення, осмислення й освоєння іноземного досвіду професійної підготовки фвхівців. Вивчення даного курсу допомагає студентам у поповненні знань щодо актуальних пролем соціальної роботи у світовому культурно-освітньому середовищі. 
 
Після вивчення курсу студенти мають знати: зарубіжний досвід підготовки соціального педагога, основні аспекти підтримки дітей та молоді за рубежем та сучасний стан соціально-педагогічної роботи у зарубіжних країнах (США, Англії, Німеччині, Росії, Нідерландах тощо). 
 
У ході вивчення даного курсу формуються наступні уміння: давати об’єктивну оцінку соціальній політиці, обгрунтовувати її альтернативні варіанти, аналізувати педагогічні явища та формувати власний погляд і оцінку ідей, концепцій соціально-педагогічної роботи, а також практичних проблем соціальної освіти в різних країнах світу, творчо використовувати кращі ідеї соціальної педагогіки і соціальної роботи різних країн і народів для ефективної підготовки і функціонування соціальних педагогів, використовувати та трансформувати зарубіжний досвід до сучасних умов життєдіяльності України. 
 
На екзамен виносяться такі питання:  
 
Специфіка соціально-педагогічної роботи з алко- та наркозалежними в зарубіжних країнах. Основні причини, через які людина звертається до вживання алко-та наркоречовин. Принципи ефективного лікування та реабілітації нарко- та алкозалежних. Комплексний підхід соціально-педагогічної роботи. 4 рівні соціально-педагогічної роботи: профілактика, діагностика, лікування, реабілітація. Основні напрями соцроботи: консультування (без участі правоохоронних органів), втручання (залучаються правоохоронні органи, а також медико-соціальні установи, які здійснюють лікування й реабілітацію). медична, освітня модель профілактики. Первинна, вторинна, третинна профілактика. Місця реалізації – школа, навчальні заклади, реабілітаційні центри. Форми й методи: інформування (поширення інформації про дію й наслідки вживання наркотиків, лекції, бесіди, інформаційні стенди в молодіжних клубах, на дискотеках, листівки, друкована продукція про небезпеку вживання наркоречовин, організація консультпунктів, програми формування життєвих навичок, програми досягнення соціально-психологічної компетентності, навички відповідального прийняття рішень, розвиток соціальної і особистої компетентності, вироблення навичок самозахисту, попередження виникнення проблем. Тренінги вироблення навичок (відмови від ризикованих пропозицій, взаємодії з ровесниками, вміння пережити втрату друга, правильного вираження почуттів, впевненості в собі, вибору друзів, критичному мисленню, опору тиску з боку однолітків, друзів та ін.) та закріплення вивченої поведінки. Програми зниження шкоди і зменшення ризику. Програми “Рівний-рівному”, “12 кроків”. Реабілітаційні технології: психологічні інтерв’ю, консультації, оцінювання стану, індивідуальна психотерапія, підтримуюча психотерапія, сімейна психотерапія, групова психотерапія, рекреаційна терапія, терапія зайнятістю.  
 
Особливості соціально-педагогічної допомоги людям похилого віку в зарубіжних країнах. Люди похилого віку як об’єкти соцзахисту, соцдопомоги й соцроботи за рубежем. Вікова періодизація осіб даної вікової категорії за класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Принципи соцпідтримки й захисту людей похилого віку: незалежність, доступ до відповідного харчування, медобслуговування через забезпечення їм доходу, підтримка з боку сім’ї, громади й суспільства, можливість жити вдома доти, доки це можливо, участь у суспільному житті, можливість створювати асоціації осіб похилого віку, догляд, реалізація внутрішнього потенціалу доступ до соціальних і правових послуг, до можливостей суспільства в сфері освіти, культури, духовного життя й відпочинку, забезпечення гідного й безпечного способу життя. Основні форми соцроботи з людьми похилого віку: реабілітація (медична, соціальна) та соціальна допомога. Соціально-побутові та медико-соціальні реабілітаційні заходи: медобслуговування і догляд за хворим, реабілітаційні рухові вправи, допомога під час відвідування лікаря, інформування, консультація, емоційна підтримка, прокат допоміжних засобів догляду, допомога у веденні домашнього господарства, організація харчування, відвідування духівника, навчання догляду та інструктаж членів родини. 
 
Соцдопомога: задоволення потреб у самообслуговуванні, здійснення яких неможливе внаслідок втрати чи обмеження певних функцій, надання засобів малої механізації і спеціальної побутової техніки, спеціальне облаштування. матеріальна підтримка, пенсійне забезпечення людей похилого віку. Важливою ланкою, напрямком соцроботи з такими людьми є надання практичної надомної допомоги: прибирання, похід за продуктами, догляд – умивання, одягання, приймання їжі тощо. Трудова та громадська зайнятість: залучення до волонтерської діяльності, створення (при будинках для літніх людей) лікувально-виробничих майстерень, спеццехів, дільниць, підсобних господарств для проведення трудової терапії; створення груп взаємодопомоги (самодопомоги), клубів літніх людей, функціонування творчих колективів, терапевтичних короткотривалих груп психологічної підтримки. 
 
Функціонування спеціальних соцустанов для проживання й догляду: будинки готельного типу, будинки постійного проживання, будинки сестринського типу, денні стаціонари, денні центри / обідні клуби. Організації “Домашня опіка”, “Карітас”. 
 
Особливості хоспісної системи допомоги. Визначення хоспісу. Головні завдання хоспісу: контролювання болю (застосування методики прийому знеболюючих засобів по годинах так, щоб пацієнти не встигали відчути біль); узгоджена роботі групи допомоги, що складалася з різних фахівців (лікар, медсестра, психолог, соціальні працівники, священик); створення домашньої обстановки (можливість користуватися звичними, улюбленими речами, а також тримати домашніх тварин); відверті розмови персоналу з хворими про його смерть; забезпечення умов для прийняття смерті з гідністю. Головні типи хоспісів: стаціонарний (на зразок лікарні); хоспіс у лікарні; домашній хоспіс; дитячі хоспіси. 
 
^ Види допомоги: медична, психологічна, соціальна та духовна. Надання юридичних послуг, консультування, роз’яснення відповідних законів, знаходження установ, що надають необхідну допомогу хворому та його сім’ї, матеріальна підтримка, надання послуг із догляду, допомога в домашній роботі тощо. Допомога родині й близьким хворого під час та після тяжкої втрати. Підтримка соціальності хворого, включення по можливості невиліковно хворого в різнобічне соціальне життя.  
 
Технології соціально-педагогічної роботи з дітьми вулиці в зарубіжних країнах. Визначення поняття “діти вулиці” у різних країнах: діти або підлітки, молодші 18 років, які живуть на вулиці більш-менш тривалий відрізок часу; діти, які проводять більшу частину часу на вулиці; втікачі; діти, які постійно живуть на вулиці; “покинуті діти”, діти, що працюють на вулиці, “неповнолітні в небезпеці”. Причини феномену появи “вуличних дітей”: соціальні та психологічні.  
 
^ Види робіт із “вуличними дітьми”: робота, що проводиться безпосередньо на вулиці (розширена робота), під час якої персонал соціальних служб виходить на вулицю, щоб запропонувати послуги вуличним дітям; встановлення контакту з дітьми, які не відвідують відповідні центри або не залишаються в притулку; пропозиція дітям вулиці відвідувати запропоновані центри або залишитися в притулку. Безпосередня робота соціальних служб із вуличними дітьми у Великобританії – опосередкована робота з сім’єю (якщо така є у дитини), зі школярами, учнями різних навчальних закладів (з метою превенції, профілактики створення феномену “вуличні діти”), з общиною, громадськістю. 
 
^ Загальні технології соціально-педагогічної роботи з даною категорією дітей: 1. Функціонування притулків та гуртожитків (денні центри, притулки короткочасного проживання, довгострокового проживання гуртожитки для повнолітніх молодих людей, помешкання, житло, яке належить общинам (оренда невеличких квартир на території общини для дітей і повнолітніх молодих людей, що зазвичай проживають на вулиці)). 2. Проведення індивідуальних та групових консультацій. 3. Проведення роботи (бесіди) з батьками з метою повернення дитини в сім’ю. 4. Надання допомоги тим сім’ям, які знову об’єдналися з дітьми. 5. Функціонування “телефонів довіри”, соціальних, психологічних служб допомоги, що надають безкоштовні послуги юним втікачам. 6. Спеціальні програми роботи з цією категорією дітей. 
 
^ Консультації різних видів: психологічні, юридичні, соціально-педагогічні; соціально-психологічна реабілітація, психологічна підтримка; пошук засобів, ресурсів з метою надання послуг, встановлення контактів з людьми, які можуть бути корисними при роботі з дітьми вулиці.  
 
Технології соціально-педагогічної роботи з обдарованими дітьми за кордоном. Визначення у світовій практиці того, що обдаровані діти часто стають групою ризику стосовно відхилень як у поведінці, так і в пасивній орієнтації. Соціальний захист обдарованої дитини – врахування провідних підходів, що визначають дії соціальних інститутів зі збереження унікальності і культивуванню, розвиток здібностей, талантів, загальної і спеціальної обдарованості, установлення її видів за допомогою специфічних методик діагностики. Підходи соціального захисту обдарованої дитини у зарубіжній практиці: 1) охоронно-захисний; 2) соціально-педагогічний; 3) соціально-психологічний; 4) соціально-інтегративний. 
 
Технології соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми матерями в зарубіжних країнах. Проблема вагітності і материнства неповнолітніх і молодих дівчат як одна з актуальних соціальних проблем сучасності міжнародного рівня. Стратегічні підходи щодо вирішення проблем неповнолітніх матерів, вироблені міжнародною спільнотою. Внесення до напрямків своєї діяльності роботу зі сприяння в рішенні жіночих проблем, у т.ч. і проблем підліткової вагітності та раннього материнства таких міжнародних організацій, як Організація Об’єднаних Націй, ЮНІСЕФ, ЮНЕСКО, Всесвітня організація охорони здоров’я, Міжнародна Організація Праці та ін. Залучення (окрім держави – на загальному й найвищому рівнях) до вирішення проблем неповнолітніх матерів фахівців різних професій: соціальних працівників, психологів, психотерапевтів, юристів, медиків, консультантів з питань здорового способу життя тощо.  
 
Технології з практики соціальної роботи з неповнолітніми матерями (на прикладі США): соціальні виплати для неповнолітніх матерів; програма з профілактики ранньої вагітності й батьківства, різні освітні програми, які діють при школах, сімейних службах, церквах, медичних установах; неповнолітні матері можуть одержати інформацію про можливу допомогу, включаючи соціальні виплати, освітні програми, консультативні послуги; психологічні тренінги, спрямовані на особистісний саморозвиток, підвищення самооцінки; залучення партнерів неповнолітніх матерів до вирішення проблем їхньої дитини та матері дитини, розробка спеціальних програм, розрахованих на молодих людей; освітні програми формування навичок по догляду та вихованням дітей. Професійні освітні програми. Створення груп самодопомоги.  
 
Організація притулків, центрів допомоги, де можна знайти не тільки дах над головою, але й необхідні для життя знання про фізіологію немовлят і матерів. Робота Центра, спрямована на надання медико-соціальної допомоги неповнолітнім матерям, що вирішили залишити дитину собі і виховувати її самостійно, незважаючи на відсутність необхідних ресурсів. Численні сайти у мережі ІНТЕРНЕТ як для неповнолітніх матерів, так і для підлітків, які цікавляться проблемами неповнолітніх матерів.  
 
Технології соціально-педагогічної роботи з прийомною (фостерною) сім’єю в країнах зарубіжжя. Суттєві зміни інституціональної системи догляду за дітьми у розвинених країнах у середині ХХ ст. – тенденція до деінституалізації, до розвитку сімейних форм догляду за дітьми (люди (діти в т.ч.) не потребують постійного догляду в стаціонарному закладі, стаціонарні (інституційні) форми опіки не є найкращими, навіть при тому, що умови перебування в таких європейських та американських закладах максимально наближені до домашніх). Надання переваги у західній системі піклування за дітьми-сиротами тимчасовому догляду в нерідних сім’ях, усиновленню, отриманню догляду в службах у громаді/за місцем проживання. Модель догляду за дитиною у надзвичайних критичних ситуаціях, коли необхідно терміново ізолювати дитину від негативного впливу сім’ї (поки вирішується питання про подальшу долю дитини, вона кілька днів чи тижнів перебуває під опікою й доглядом іншої сім’ї, які мають назву прийомних або фостерних).  
 
Вимоги щодо прийомних сімей, а також кількості дітей, яких вони можуть взяти на утримання, у зарубіжних країнах. Типи прийомних сімей: довготермінові, короткотермінові, сім’ї-спеціалісти. Виокремлення сімей вихідного дня. Регулювання законодавством процесу розміщення та виведення дитини з прийомної сім’ї. Розміщення у прийомних сім’ях за вироком суду, за бажанням самих дітей. Проблема виходу дітей з-під опіки, наслідки їхнього перебування під опікою та вплив негараздів дитинства на доросле життя.  
 
Поняття “соціальний супровід”. Технології соціально-педагогічної діяльності з прийомною сім’єю: 1) оцінка потенційних прийомних батьків; 2) затвердження кандидатів; 3) підготовка прийомної родини та дитини; 4) зустріч соціального працівника з батьками, надання допомоги, порад, нагляд, залучення при потребі інших фахівців, оцінка ефективності виховання дитини в сім’ї, виявлення кризових моментів, попередження зловживань з боку прийомних батьків до прийомної дитини тощо.  
 
Функції соціального педагога: оцінювальна, організаційна, освітньо-виховна, консультативна, посередницька, координаційна, адвокатська, адміністративна, аналітична. 
 
Технології соціально-педагогічної роботи з дезадаптованими дітьми. Конкретизація значення понять “дезадаптація”, “дезадаптовані діти”, причини і наслідки дезадаптації. Соціальна допомога таким дітям у формі профілактики, корекції, реабілітації. 
 
Система форм і засобів допомоги: організаційно-управлінські, юридично-правові, соціальні, психолого-педагогічні, економічні, соціально-медичні, соціокультурні, соціотехнічні та ін.; за іншими критеріями – індивідуальна, направлену на конкретну особу, та загальна – до групи дезадаптованих осіб. 
 
Завдання соціальної роботи з дезадаптованими дітьми за такими напрямами: мінімізація, нейтралізація і по можливості, усунення соціальних причин дезадаптації і відхилень поведінки дітей та підлітків; зменшення віктимізації дитячого середовища, тт. чинників та умов включення дітей у протиправну, злочинну діяльність і кримінальну експлуатацію з боку дорослих; активізація і розвиток позитивних соціальних і особистісних чинників та процесів, які зумовлюють позитивну соціалізацію дітей, що стимулюють їх соціально нормативну поведінку; допомога в галузі працевлаштування, перекваліфікації, організації вільного часу й дозвілля. Новітня технологія – “мобільна соціальна робота з молоддю”, її принцип.  
 
Профілактика девіантної поведінки. Соціально-педагогічна технологія роботи з дезадаптованими дітьми: 1) установлення контакту, заснованого на взаємній довірі; 2) вивчення особистісних і ситуативних чинників учинення правопорушень та особистісних ресурсів клієнта – його переконань, світогляду, особливостей емоційно-вольової сфери, соціальних зв’язків, мікросередовища; 3) укладання угоди про співпрацю, що оговорює правила взаємодії, зобов’язання сторін, обмеження дій клієнта; 4) обмеження впливу криміногенних ситуацій; 5) корекція проделінквентних переконань; 6) розвиток навичок самоконтролю, вирішення складних життєвих ситуацій; 7) соцпредставництво інтересів клієнта; 8) сприяння працевлаштуванню та соціальній самореалізації.