Творческие способности

УДК                                                                                                       Нижнік А.В.

                                                                                                     Студентка 51 МП

                                                                                                 Факультет мистецтв

До сутності поняття: творчі здібності.

В статті розглядається  сутність і зміст таких понять як здібності, творчість і творчі здібності.

Ключові слові: здібності, творчість, творчі здібності.

Проблема творчих здібностей є однією із важливих в психолого-педагогічних дослідження. Виховання освіченої, творчої особистості – одне з пріоритетних стратегічних завдань реформування освіти в нашій країні. Основним завданням сучасної школи є підготовка активних людей, здатних розв’язувати життєві проблеми, діяти в нестандартних ситуаціях, самостійно мислити і приймати рішення, тобто людей творчих, здібних.

Творчість особистості  органічно пов'язана з її творчими здібностями. Проблема творчих здібностей розглядається вченими з різних психологічних підходів: діяльнісного (О.Н.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн, В.О.Моляко), функціонально-генетичного (В.О.Крутецький), суб'єктного (В.О.Пономарьов, В.О.Моляко, С.О.Сисоєва) і когнітивного (Ф.Баррон_; Дж.Гілфорд, Е.Торренс). Фундаментальну теоретичну й практичну розробку проблема здібностей отримала в працях С.Л.Рубінштейна, насамперед у плані розвитку, формування здібностей, а пізніше – у плані виявлення їхньої психологічної структури. Та не зважаючи на певну розробленість в педагогічній теорії та практиці, проблема розвитку творчих здібностей потребує додаткового обґрунтування.

Мета статті: розглянути та обґрунтувати сутність та зміст  поняття творчих здібностей.

Проблема вивчення творчих  здібностей є актуальною і цікавою для науковців, які працюють у різних галузях знань, таких як філософія, психологія, педагогіка, нейрофізіологія, соціологія, тому ми будемо розглядати творчі здібності в межах базисного уявлення про здібності.

Проблема здібностей у вітчизняній психології досліджується з різних наукових позицій, в основному в межах процесуально-діяльного підходу. С.Л.Рубінштейн вважав, що поняття ,,здібність” складається з двох компонентів: сукупності операцій та засобів, за допомогою яких відбувається відповідна діяльність, та якість процесів, від яких залежіть сукупність цих операцій. Саме якість процесів і складає здібність як таку [8;21].

Аналізуючи поняття ,,здібність”, Б.М.Теплов спирається на таких три положення: 1) здібності – це такі індивідуально-психологічні особливості, які відрізняють одну людину від іншої; 2) під здібностями слід розуміти не будь-які індивідуальні особливості, а тільки ті, що визначають успішність виконання тієї чи іншої діяльності; 3) здібності не зводяться до умінь та навичок – вони лише сприяють їх формуванню [9;33].

Він стверджує, що здібності не тільки проявляються, але й формуються в діяльності. Їх розвиток відбувається тільки в процесі виховання та навчання. Наприклад, музикальність людини залежіть від її вроджених індивідуальних задатків, але вона є результатом розвитку, результатом виховання та навчання .Здібності трактуються автором перш за все як якісна, а не кількісна категорія. Науковець наголошує, що головне не те, наскільки обдарована дитина, а те, яка природа її здібностей, якими є їх якісні характеристики [9;7].

В.Моляко зазначає, що здібності  – це тісне поєднання задатків, постійний розвиток у діяльності і їх проникнення до ядра структури особистості. Компонентами цієї структури є: біофізіологічні (задатки); сенсорно-перцептивні; інтелектуальні й розумові можливості; емоційно-вольові чинники; високий рівень створення нових образів, фантазія, уява тощо [7;42].

Важливим у проблемі здібностей є питання про взаємозв’язок між здібностями та вміннями. Неможливо розглядати здібності людини як властивості, що існують незалежно від її знань, умінь та навичок . Здібності людини спираються на них, на системи тимчасових нервових зв’язків, що є базовими щодо них, які формуються й розвиваються у процесі набування людиною нових знань, умінь та навичок .

Проте, це не означає, що здібності можна ототожнювати з вміннями, знаннями і навичками. Окремі люди, які спочатку не можуть виконати певну роботу, у результаті спеціального навчання починають оволодівати необхідними вміннями та навичками, й навіть досягають високого рівня майстерності.

Розвиток здібностей пов’язаний не з нагромадженням особистістю знань, умінь та навичок, а з власне її психічним розвитком. З одного боку, ефективність їх засвоєння передбачає наявність здібностей, а з іншого – формування здібності до діяльності неможливе без засвоєння пов’язаних з нею знань, умінь та навичок. Тобто засвоєння останніх є умовою розвитку здібності: в міру того, як людина на матеріалі певної системи знань засвоює прийоми узагальнення, в неї не тільки нагромаджується певні вміння, а й формуються певні здібності.

Здібності поділяються на загальні і спеціальні. Їх показником є широта і різноманітність можливостей людини. До загальних здібностей відносять активність дитини, особливу пізнавальну допитливість і гостроту сприймання, яскравість уяви, фантазії, що є необхідним для виконання будь-якої діяльності. Спеціальні здібності – це психологічні якості дитини чи дорослого, які сприяють успішному виконанню певного виду діяльності. Всі спеціальні здібності розвиваються із загальних і не можуть існувати без них.

Підсумовуючи  сказане, робимо висновок, що здібності не тотожні знанням, вмінням та навичкам. Здібності – це такі психологічні особливості людини, від яких залежить опанування знаннями, уміннями та навичками. Стосовно них здібності являють собою певну можливість. Як кинуте в землю зерно ще не є колоском, а тільки має можливість розвитку залежно від складу, вологості ґрунту, погоди тощо, так і здібності людини є лише можливістю для опанування знань, умінь, навичок. А те, чи перетворяться ці можливості на здібності, залежатиме від багатьох чинників – форм і методів навчання та виховання, спокою в родині тощо. Психологія, заперечуючи тотожність здібностей та важливих компонентів діяльності – знань, умінь і навичок, наголошує на їх єдності.

Щоб з’ясувати сутність змісту творчих здібностей, нам необхідно розглянути, що ж таке творчість?

У сучасних наукових дослідженнях творчість  визначається як діяльність людини, в якій вона створює нові об’єкти та якості, схеми поведінки та спілкування, нові образи та знання; як вища форма активності та самодіяльності людини; як суто людська діяльність, яка базується не лише на створених суспільно значущих продуктах, але й на всіх тих ,,відкриттях’’, які людина робить особисто для себе; як потреба в самоактуалізації, повній і вільній реалізації своїх здібностей та життєвих можливостей [2; 45].

Творчість є одним із засобів підвищення емоційного тонусу особистості, закріплення комплексу емоційно-вольової регуляції, а головне — актуалізації позитивної гами переживань, яка супроводжує ефективну працю, переживання радості від зробленого, досягнутого, почуття впевненості у своїх силах, у своєму творчому потенціалі й творчих здібностях. Творчість — продуктивна людська діяльність, здатна породжувати, якісно нові матеріальні й духовні цінності суспільного значення. Розвиток творчого потенціалу діяльності є важливою складовою культурного процесу суспільства й виховання людини [2;28].

Будова і  функції механізму творчості — сукупність інструментів, що здійснюють певні рухи, генерують думки, почуття, уяву та психомоторику для збирання, обробки інформації або виконання роботи. Необхідно зазначити, що оригінальність насамперед виявляється в творчому стилі людини, багатстві її індивідуальної натури. Але водночас оригінальність становить єдиний ключ, що відкриває наукові, естетичні та моральні цінності світу [4;55].

Творча особистість  — це особистість, яка має високий  ступінь розвитку творчих здібностей, чималий творчий потенціал та нахил до творчої діяльності. Найголовнішою творчою рисою є наявність творчої обдарованості, яка включає високий рівень креативності, багату уяву, інтелект, розвинуте дивергентне мислення (оригінальність, пластичність, продуктивність), творчі здібності до різних видів діяльності. Творча особистість прагне творчої діяльності, що виявляється у великій потребі творити, неослабному високому інтересі, який домінує над іншими формами спрямованості. Творча мотивація (бажання творити заради самого процесу творчості) переважає над іншими (матеріальні інтереси, честолюбство), хоча й вони можуть бути значними, особливо прагнення до самовияву, потреба в самоактуалізації [5;34].

Творчість —  це людська діяльність, спрямована на створення чогось нового, не схожого на створене раніше. Можна розглядати її з позиції об'єктивного аналізу (соціологічного, аксіологічного) як створення нових цінностей, примноження об'єктів культури. Але під творчістю розуміють не тільки процес створення чогось нового, а й діяльність, спрямовану на відкриття нового для даного індивіда, вирішення завдання, яке він ще ніколи не вирішував.

В одній із своїх праць Б.Теплов аналізує проблеми розвитку сприйняття й творчості. Він підкреслює, що естетичне виховання в ранньому дитинстві не може бути повноцінним, якщо обмежитися тільки; розвитком сприйняття дитини. Творча діяльність властива дітям, але вона виявляється дуже нерівномірно в різних видах художньої діяльності. Зробивши порівняльну характеристику стану цього питання стосовно образотворчої, літературної та музичної діяльності дітей, Б.Теплов відзначав таке: у першій з них діти займаються творчістю, але в них слабко розвинене сприйняття художніх картин; у другій на достатньому рівні словесна творчість дітей, і якість їхнього сприйняття; у третій приділяється увага розвитку музичного сприйняття, а творчість дітей лише виконавська. Разом з тим, не можна обмежитися самим навчанням. Процес дитячої творчості викликає в дітей особливе бажання діяти щиро й невимушено. За своєю природою дитяча творчість синтетична і часто має імпровізаційний характер. Вона дає можливість повніше судити про індивідуальні особливості дитини й своєчасно виявляти її здібності [3; 46].

В.І.Андреєв визначає творчі здібності як синтез властивостей і особливостей особистості, які характеризують їх у відповідності до вимог певного виду навчально-творчої діяльності і зумовлюють рівень її результативності . Він запропонував наступну структурну модель творчих здібностей: 1) мотиваційно-творча активність (допитливість, творчий інтерес); 2) інтелектуально-логічні здібності (здатність виділяти головне, описувати явище, порівнювати тощо); 3) інтелектуально-евристичні (здатність фантазувати, генерувати ідеї, асоціювати, критично мислити) [1; 24].

Дослідники  виділяють різні складові компоненти творчих здібностей. О.Н. Лук розподіляє творчі здібності на три групи: 1) пов'язані з мотивацією (інтереси і схильності); 2) з темпераментом (емоційність); 3) розумовими здібностями [6; 98].

У психолого-педагогічній літературі виділені наступні компоненти творчих здібностей особистості, подані їхні характеристики: а) мотиваційно-творча активність і спрямованість особистості; б) інтелектуально-логічні здібності особистості; в) інтелектуально-евристичні здібності особистості; г) моральні якості особистості, що сприяють успішності навчально-творчої діяльності; д) здібності до самоврядування особистості; е) комунікативно-творчі здібності особистості; є) естетичні якості особистості, що сприяють успішності навчально-творчої діяльності; ж) індивідуальні особливості особистості [4; 77].

Усі компоненти творчих  здібностей тісно пов’язані між  собою і в процесі творчої  діяльності відіграють певну роль. Однак творчими у вузькому значенні слова є інтелектуально-евристичні здібності. Це передусім здібність генерувати ідеї, висувати гіпотези, фантазувати, асоціативно мислити, бачити суперечності, переносити знання і вміння в нові ситуації; це здатність відмовитися від нав’язаної ідеї, незалежно міркувати, критично мислити, оцінювати. Тому основна увага має зосередитися саме на цих властивостях особистості дитини.

Таким чином, творчі здібності  молодших школярів ми розглядаємо як сукупність властивостей і якостей особистості, які дозволяють здійснювати пошук, використовуючи при цьому нестандартні засоби, здогадку розв'язувати інтелектуальні проблеми з установкою на відкриття нового.

Список використаних джерел

1. Андреев В.И. Диалектика воспитания и самовоспитания творческой личности: [основы педагогики творчества] / В.И.Андреев. – Казань: Изд-во Казанского университета, 1988. – 288с.

2. Антощак О. Розуміння-розум-творчість/О.Антощак, І.Ганжала, Н.Ніколаєнко. – К.: Вид. дім “Шкільний світ”. – 2006. – 112 с.

3. Ветлугіна Н. Музичний розвиток дитини / Н.Ветлугіна. – К.: Музична Україна. – 1978. – 253 с.

4. Загальна психологія: [підручник]  / за заг. ред. С.Д.Максименка. – Вінниця: Нова книга, 2004. – 704 с.

5. Загальна психологія: [підручник]  / О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В.Огороднійчук та ін.; – К.: Либідь, 2005. – 464 с.

6. Лук А.Н. Психология творчества / А.Н.Лук. – М.: Наука, 1978, 126 с.

7. Моляко В.А. Психологічні проблеми творчої діяльності і специфіка підготовки учнів до самостійної праці / В.А.Моляко. – К.: Радянська школа. – 1983. –  94 с.

8. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологи / С.Л.Рубинштейн. – М.: Педагогика, Т.І. – 1989. – 483 с.

9. Теплов Б.М. Избранные труды: в 2-х т. [Ред.сост.авт.вступ ст.и комент.н.с. Лейтес, И.В.Равия-Щербо] / Б.М.Теплов. – М.: Педагогика, Т.І. – 1985.

К сути понятия: творческие способности.

В статье рассматривается  суть и содержание таких понятий  как способности, творчество и творческие способности.

Ключевые слова: способности, творчество, творческие способности.