Історія виникнення технології
Ідеал виховання зазнавав історичних
змін. Давні індійці намагалися підпорядкувати
людську натуру школі йоги, за допомогою
якої виховувалися тіло, душа і дух. Давні
греки піклувалися про те, щоб молоді тіла
розвивалися за допомогою гімнастичних
і танцювальних вправ, удосконалювалися
і набували витонченої, гармонійної форми.
Греків здивувала б дитина, яка тривалий
час сидить на одному місці — за партою.
Для греків урок починався б із перерви,
де вихованці гралися б і бігали. Давньоримським
ідеалом були ритор, оратор (Цицерон, Цезар),
у яких слово мало величезну силу, тому
основна увага приділялася постановці
дихання і голосу, розвитку здатності
формулювати свої думки.
Давньогрецькі, давньоримські і середньовічні
уявлення про ідеал виховання на сучасний
погляд карикатурні. Оратор нагадує політика,
замкненого у своїй ідеології, а середньовічний
мудрець — експерта, що знає багато про
все, але не здатний побачити світ як єдине
ціле. На жаль, сучасні традиційні школи
мають яскраво виражену тенденцію розвиватися
як школи експертів. Однією зі спроб розв'язати
цю проблему було створення вальдорфських
шкіл.
Засновником вальдорфської педагогіки
можна по праву вважати мислителя, філософа,
літературознавця, глибокого дослідника
творчості Ґете, творця філософського
вчення — антропософії — Рудольфа Штейнера
(1861 — 1925).
Рудольф Штейнер ще в дитинстві набув
досвід надчутливого розуміння реальності.
У 1919 р. він створив у Штутгарті першу вальдорфську
школу. Своєю назвою вона завдячує цигарковій
фабриці "Вальдорф-Асторія". ЇЇ директор
організував школу для дітей робітників
та службовців фабрики. Р. Штейнер втілив
у цій школі розроблене ним філософське
вчення — антропософію, відповідно до
якого розвиток здібності до пізнання
приводить людину до досконалості. : Антропософія
поєднує в собі елементи суб'єктивного
ідеалізму (дійсність як самовиявлення
духу), об'єктивного ідеалізму Ґете, а також
християнства.
Доктор Штейнер справді помічав за реаліями
нашого фізичного світу невидимі явища
надфізичних світів. Він вважав, що завдяки
розвитку нових здібностей, наявних у
зародку в усіх людей, суб'єкт може проникнути
у ці світи. І головне завдання нової педагогіки
полягало в тому, щоб розвинути цей новий
спосіб пізнання. Хоча для фізичних почуттів
відкритий лише фізичний світ, людина,
як істота духовна, має, крім фізичного
тіла, ще й душу. Розвитку "духу" і
"душі" дитини Штєйнер надавав особливого
значення. Розкрити здібності душі Дитини,
сприяти прояву її духу в житті — завдання
глобальні і потребують великої самовіддачі
педагогів. Дитина приходить на Землю
з визначеною місією. Визволити душу дитини,
дати здійснитися цій місії — основне
завдання школи.
Вальдорфська педагогіка є однією з різновидів
втілення ідей "вільного виховання"
і "гуманістичної педагогіки". Вона
може бути схарактеризована як система
самопізнання і саморозвитку індивідуальності
за умови партнерства з учителем, у двоєдності
чуттєвого і надчуттєвого досвіду духу,
душі і тіла.
Вальдорфська педагогіка сьогодні — це
міжнародний культурно-освітній рух. Під
час гітлерівського режиму валь-дорфські
школи у Німеччині було закрито. Після
Другої світової війни вони стали з'являтися
у різних країнах, і кількість їх швидко
зростала. Сьогодні їх понад 500 — у Німеччині,
Австрії, Нідерландах, Швейцарії, Скандинавії,
Великій Британії, США. З'явилися такі
школи в Африці, Південній Америці, Японії.
Вальдорфська педагогіка — це не тільки
школи, а й дитячі садки і лікувально-педагогічні
общини, це широка видавнича діяльність.
Постійно видаються журнали; серед найвідоміших
— німецький журнал "Мистецтво виховання"
і серія "Вчення про людину і виховання".
З'явившись на початку століття, вальдорфська
педагогіка останнім часом переживає
на Заході та у нашій країні друге народження.
Про неї можна прочитати у періодиці, почути
на курсах підвищення кваліфікації вчителів,
побачити окремі прийоми у роботі колег.
Концептуальні положення
Розвиток людини здійснюється стрибкоподібно,
декількома щаблями. Перший з них — народження
фізичного тіла. У віці семи років народжується
перше духовне тіло, завдяки чому починається
самостійне внутрішнє емоційно-образне
життя. У віці 14 років "народжується
друге духовне тіло", що створює умови
для самостійного емоційного життя і мислен
ня, а у 21 рік відбувається народження
людського "Я". Кожний із названих
циклів життя висуває у процесі виховання
і навчання свої завдання, цілком специфічні
вимоги.
Природовідповідність: розвиток дитини
відбувається за заздалегідь заданою,
генетично детермінованою програмою,
передує навчанню і визначає його; спонтанність
вільного роз витку природних задатків;
"ідучи за дитиною", створення максимально
сприятливих умов для виявлення її природних
здібностей. Вчителі мають враховувати:
розвиток людини, відбувається у ритмі
семи років. Визнання індивідуальності
дитини, таємничого у кожному.
Вільне виховання і навчання, без примусу,
насильства, духовного і тілесного. Відмова
від влади над дітьми.
Свобода як засіб виховання. Свобода навчання,
виховання та творчості.
Виховання і навчання пристосовуються
до дитини, а не вона до них.
• Дитина у процесі навчання сама проходить,
осягає всі етапи розвитку людства. Тому
не треба забирати "дитинство", інтелектуалізувати
розвиток завчасно.
Екологія і культ здоров'я.
Навчання невіддільне від виховання: будь-яке
навчання є одночасно і вихованням певних
якостей особистості.
Культ творчої особистості, розвиток індивідуальності
засобами мистецтва.
Імітація як засіб навчання.
Поєднання європейської і східної культур:
вчення Христа та уявлення про особистість
як сукупність фізичного тіла та ефірного,
астрального.
Єдність розвитку розуму, серця і руки.
Опора на авторитет педагога, школа одного
вчителя впродовж 8—9 років (щоб уникнути
стресів).
Школа для всіх.
Єдине життя педагогів і учнів.
Обережність, увага, дбайливість, ненасилля
та допомога, але насамперед любов до дитини.
Розвиток образного сприйняття світу.
Збереження об'єктивності знань і прагнення
зробити їх частиною реального життя.
Важливість не результату, а процесу.
Велика увага естетичному розвиткові
і трудовому вихованню.
Мета і завдання технології
В основі вальдорфської педагогіки лежить
найцікавіше антропософське вчення про
індивідуальність людини, основні компоненти
якої — тіло, душа і дух. Р. Штейнер писав
про чотири могутніх галузі цивілізації
— пізнання, мистецтво, релігію і моральність,
які можуть гармонійно поєднуватися в
одному корені — людському "Я". Це
"Я" виступає у трьох головних функціях
людської душі — волі, почуттях та мисленні,
які перебувають у стані безперервного
руху.
Головна мета цієї педагогіки — розвивати
новий спосіб пізнання. Адже для фізичних
почуттів відкритий лише фізичний світ,
а людина — істота духовна, яка має, крім
фізичного тіла, ще й душу. Р. Штейнер надавав
особливого значення розвиткові "духу"
та "душі", а також розкриттю здібностей
душі дитини, сприянню її духу в житті.
Завдання вальдорфської школи в тому,
щоб впродовж тривалого часу розвивати
здібності, а не збирати знання; її кредо
— це відмова від влади над дітьми.
Головне завдання вчителя вальдорфської
школи — допомогти дитині в її духовному
самовизначенні, створити максимальні
умови для розвитку та закріплення її
індивідуальності.
Дитина — громадянин трьох світів: матеріального,
душевного і духовного. її "Я" — це
мікрокосм, який усією своєю істотою пов'язаний
з макрокосмом. їй потрібна допомога в
осягненні духовного, яке надходить у
вічній істині, доброті, любові. Вчителі
цих шкіл намагаються допомогти своїм
вихованцям оволодіти антропософським
мисленням.
Зміст технології
У центрі всієї вальдорфської педагогічної
системи — дитина, її внутрішній, динамічний,
багатоколірний світ. За Р. Штейнером,
організація життя дитини повинна бути
максимально зорієнтована на психофізичні
та біологічні ритми живої душі — ритм
дихання, сну і денної діяльності, голоду
і ситості, ритм тижня, пори року.
Людське життя перейняте ритмами, виникнення
яких у людини спостерігається з самого
народження. Першим з'являється ритм дихання,
що поступово стає дедалі чіткішим. Другим
— харчування материнським молоком. Третій
основний ритм у житті людини — ритм сну
і відпочинку. Дитина поступово пристосовується
до земного ритму. Таким чином, вважав
Р. Штейнер, життя дитини повинне будуватися
на основі чергування ритмів. Наприклад,
чергування занять із вихователем ("вдих")
і часу, коли діти надані самі собі ("видих").
Ритми не можна абсолютизувати для всіх
і на всі часи. Вихователь повинен уміти
вибрати такий ритм життя, який максимально
підходить саме цій групі і цій дитині.
Домашнє життя дитини теж вибудовується
на основі дотримування ритмів. Оптимальний
ритм вселяє дитині почуття впевненості.
Ритм не можна плутати з режимом; це складніші
взаємини людини з довкіллям.
Перший період життя дитини Р. Штейнер
визначив як "імітацію і приклад"
— у неспокійної людини діти теж будуть
неспокійними. Дитина вчиться тільки шляхом
імітації.
Перші сім років життя дитини — виховання
волі дитини і ключове слово для вихователів,
батьків і вчителів — "Я сам". У сім
років настає глибока криза в розвитку
дитини — зміна молочних зубів. Р. Штейнер
вчить обережно ставитись у цей період
до її психофізичного ресурсу і категорично
забороняє до настання семи років нав'язане
інтелектуальне навантаження — математику,
читання, письмо.
Знайомство педагогів з дітьми відбувається
ще перед вступом їх до школи — у дитячому
садку, де вони разом займаються музикою,
малюванням (мокрий метод та крейда), ліпленням
з глини, воску, танцями та евритмією. Заняття
в дитячому садку проводяться з групами
по 12—20 дітей, тривають півдня, що є оптимальним.
До школи діти приймаються тільки в сім
років. З семи до 14 років — інший період
у житті дитини, коли йде інтенсивний процес
формування почуттів, і тут ключове слово
— "Світ прекрасний!".
Розклад у вальдорфській школі радикально
відрізняється від загальноприйнятих,
орієнтованих, як правило, "вертикально".
У звичайних школах щодня проводяться
різні уроки. Учнів довільно перекидають
з одного предмета на інший, а це перешкоджає
глибині розуміння досліджуваного змісту.
Розклад дня у вальдорфській школі ритмічно
повторюється і складається з трьох частин.
Перша частина — "головний урок",
та дисципліна, що поглиблено вивчається
тепер і охоплює перших два уроки. Ця дисципліна
визначається з гуманітарної або природничо-наукової
галузі (література, фізика, історія), її
вивчають 3-4 тижні підряд як цілісну "епоху".
Коли закінчується цей період ("епоха"),
діти починають вивчати інший предмет.
Особливості змісту "навчання за епохами"
по класах;
1-й: прообрази і казки; від образу до букви;
співи, евритмія; в'язання спицями;
2-й: чудеса і легенди; письмо; арифметика;
флейта, малювання, ручна праця;
3-й: створення світу і Старий Завіт; ноти,
малювання форм; в'язання гачком;
4-й: розрив загального і приватного; дріб;
європейські міфи; орнамент, канон, вишивка;
5-й: гармонія та античність, Греція; десятковий
дріб; оркестр, робота з деревом;
6-й: середні віки, боротьба добра і зла;
Рим; фізика, проценти, геометрія, стругання;
7-й: простір і Ренесанс; алгебра, вірші,
гаптування; 8-й: революція, XIX століття;
економіка, хімія, композитори, робота
з металом;
9-й: екологія, технічний прогрес і моральність,
історія мистецтв, теслярна справа;
10-й: політика, історія, суспільство, фізика,
драматургія, кераміка;
11-й: суспільство, література, музика, скульптура,
палітурна справа;
12-й: історія культури; імпровізація у
всіх сферах. Серед дня, в другій його частині,
школярі займаються такими предметами,
які активізують дихання і будуються як
процес вправ: іноземна мова, музика і
евритмія. З першого класу діти вивчають
дві іноземні мови.
Музика має таке саме значення, як і вивчення
мови. З першого класу діти співають і
грають на музичних інструментах. Діапазон
музичного навчання розширюється, потім
організовуються оркестри і різноманітні
ансамблі.
Евритмія — це мистецтво руху, розроблене
Р. Штейнером. У ній мова і музика перебувають
у гармонії з рухом виконавця. Це захоплює
всіх оточуючих, залучає діяти разом. Евритмія
служить для встановлення гармонії душі
й організму, що росте.
Підсумкова й обов'язкова частина шкільного
дня — виховання ремеслом. Учні молодших
класів вчаться в'язати спицями, гачком,
шити, виготовляти одяг.
У вальдорфській школі дитину не підганяють
в її розвитку і не влаштовують хронометражів,
зрізів, контрольних тощо, тому діти не
знають страху перед оцінками. Відсутній
і директор — це не педагогічна монархія,
а республіка рівноправних громадян —
учителів, учнів, батьків, пов'язаних спільною
діяльністю і взаємною відповідальністю.
І, нарешті, третій період — з 14 до 21 року.
У це семиріччя відбувається розвиток
мислення, і головне у вихованні — "пошук
істини, рух до правди".
Один учитель веде дітей з 1-го по 8-й клас
майже з усіх предметів. Тут немає традиційного
розкладу уроків, за яким через кожні 40—45
хвилин — новий предмет. Викладання певної
теми здійснюється впродовж 3—4 тижнів
щоденно (з 7.45 до 9.45). За цей час учні практично
вивчають весь матеріал з певного предмета.
Це змушує вчителя дуже ретельно добирати
матеріал, відсіяти непотріб, вичленити
те, що піддягає обов'язковому засвоєнню.
Використовується такий підхід: спершу
концентроване ознайомлення учнів з новим
матеріалом, далі — його розгортання і
закріплення.
Вальдорфські педагоги ніколи не кажуть
дитині "ні" та "не можна". Вони
ніколи не критикують, не фіксують уваги
на тому, що вона зробила щось не так. Важливішим
є процес, а не результат. Тому що дитина
пізнає світ. Ось чому у вальдорфських
школах ніколи не виставляють оцінок,
не принижують дитину порівнянням. А наприкінці
року діти пишуть вірш чи картину. Це і
є характеристика їх розуму і душі. Вчитель
не має підручників, програми, годинного
плану. І предметів теж немає в їх звичайному
розумінні. Один педагог веде всі предмети,
тобто розповідає дітям про різні галузі
людського знання.
Одна з особливостей в організації школи
— роль батьків, тому що фундаторами школи
звичайно виступають вони. У спільних
учительсько-батьківських об'єднаннях
вирішуються питання будівництва, проведення
спільних свят, стосунків з державними
організаціями тощо. У багатьох школах
один день на тиждень — батьківський.
Батьки приходять сюди, щоб займатися
евритмією у залах, ручною працею — у шкільних
майстернях, малюванням і музикою разом
зі своїми дітьми. Потім буває лекція або
бесіда про життя школи, невеличкий концерт
спільними зусиллями батьків і дітей.
Оскільки вальдорфські школи не залежать
від держави, навчання у них платне. Проте
плата диференційована: бідні батьки можуть
бути від неї взагалі звільнені, а багаті
вносять значні суми, що перевищують плату
за навчання їхньої власної дитини.
Відрізняються й оклади педагогів: на
учительській колегії викладачі самі
вирішують питання про розподіл фонду
заробітної плати, при цьому враховуються
на тільки заслуги, а й потреби конкретного
вчителя на цей час. У багатьох країнах
держава надає значну фінансову допомогу
вальдорф-ським школам, не претендуючи
при цьому на втручання у шкільне життя
і навчальний процес.
Випускники вальдорфської школи легко
адаптуються в умовах ринкової економіки
та швидко зростають у професійному плані.
Вони вчаться разом з учителями, і питання
"як жити в цьому світі?", напевне,
ніколи їх не турбуватиме.
Вимоги до особистості педагога
Вимоги до особистості педагога випливають
із позиції учня в школі:
— дитина в центрі педагогічної системи;
дитина має право вибору всього: від форми
уроку до його плану;
дитина має право на помилку;
дитина має право на вільний творчий пошук.
Зрозуміло, вкрай важливим є те, якою людиною
є педагог.
Р. Штейнер любив повторювати: "Суть
виховання полягає у вихованні самого
вихователя". Відвідуючи вальдорфські
дитячі садки і школи, помічаєш їхню різку
відмінність від традиційних, робота педагога
в них — не служба, не засіб заробити гроші,
а спосіб життя. Вона не перетворюється
в рутину, оскільки пов'язана з прагненням
зрозуміти кожну дитину, розібратися у
її темпераменті, можливостях. Потрібно
щодня звертатися до основ педагогіки,
психології, і це, природно, впливає на
власний особистісно-фаховий розвиток
педагога.
Багато чого педагогу потрібно вміти робити
власними руками — шити ляльки, бути ляльководом
у ляльковому театрі, грати на музичних
інструментах.
Вихователь повинен дуже любити свою роботу
і дітей, бо вони добре відчувають це.
У кожній дитині необхідно роздивитися
її майбутнє. Для цього потрібна не тільки
і не стільки освіта, скільки висока культура,
широкий світогляд, мудрість.
Вальдорфський педагог повинен бути справжнім
екологом, адже кожна дитина — це цілий
космос, у якому існують усі діти землі.
Педагог повинен допомогти дитині перетворити
її любов до життя в інтерес до всього
світу.
Вчитель вальдорфської школи повинен
яскраво уявляти процеси, що відбуваються
в кожному віці, знати, що означає кожний
прийом, яким він користується.
Це — людина щонайширше освічена, яка
має всебічні інтереси (і головне — інтерес
до довкілля), несе в собі бачення загальної
картини світобудови.
До того ж учитель має бути добре підготовленим
естетично (вміти малювати, грати на музичних
інструментах, ритмічно рухатись).
Це друг своїх вихованців, він грає з ними,
жартує, ходить у походи і живе в літньому
таборі, проводихь веселі свята.
У Р. Штейнера немає методик. Якщо педагог
сам не привів себе до порядку, якщо не
знає, як підійти до дитини і що їй казати,
то ніякі методики не допоможуть.
Вальдорфський педагог — це ерудит, автор
і тонкий психолог |