Вимоги до особистості і професійної підготовки учителя-словесника

   Основною прогалиною в мовленнєвій культурі вчителів взагалі, а словесника зокрема є те, що, навчаючись в педагогічних закладах, майбутні педагоги  зосереджуються на теоретичному рівні викладання фахових дисциплін; роботу ж над розвитком мовлення залишають поза увагою.      

Шляхів до вдосконалення мовленнєвої культури і формування мовної особистості, як показує практика і результати наукових досліджень, є безліч. Проте всі вони починаються з прояву любові до рідної мови, бажання вивчати її і майстерно володіти нею. Серед ряду дієвих і оптимальних шляхів удосконалення мовленнєвої культури можна зазначити такі:

1. Вивчати  мову і читати тексти вголос  із дотриманням  нормативних  вимог. 

2. Користуватися  словниками, довідниками й посібниками.

3. Вивчати  твори художньої літератури напам'ять, збагачуючи словниковий запас і черпаючи багатство з народної творчості.

4. Не  говорити швидко, дотримуватися  пауз і мелодики мовлення.

5. Вивчати  мовлення майстрів слова .

6. Виробляти  в собі навички мовленнєвого  самоконтролю і самоаналізу. 

7. Намагатися  систематично записувати власні  думки й цікаві спостереження,  робити перекази з однієї мови  на іншу з метою уникання  помилок ( суржику, кальки).

8. Оволодівати  різними стилями мовлення ( як усного, так і писемного).

    Отже, основами мовної культури кожної людини є добре знання мови, її виражальних засобів і мовленнєва практика, побудована на самоповазі і самоконтролі, на пошані до української мови і народу, що її створив.

Згадаймо  при цьому слова О. Гончара: «Віками народ витворював собі цю мову, витворив її, одну з найбагатших мов серед слов’янства, триста тисяч пісень склала Україна цією мовою, в тім числі явивши світові шедеври незрівнянної краси, дала світові Україна геніальних поетів, зажило

українське слово шани й визнання серед народів близьких і далеких. Як можна всім цим знехтувати, до цього не прислухатися? І мимоволі замислимося – чи вміємо ми відібрати найточніше, найдоречніше слово, чи зуміємо ввести його у фразу так, щоб нас зрозуміли, щоб почали діяти відповідно до сприйнятого? »

ЯКІСНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ  МОВЛЕННЯ  ПЕДАГОГА

    Культуру мовлення вчителя характеризують такі ознаки: 
— правильність, тобто відповідність прийнятим орфоепічним, орфографічним, граматичним, лексичним нормам. Еталоном правильності слугують норми, правила вимови, наголошування, словозміни, слововживання, орфографічні правила у писемному мовленні тощо. Завдяки цьому реалізується інформаційно-інформативна функція мовлення, здійснюється цілеспрямований вплив на свідомість людини;                                                                                                                 — різноманітність: володіння мовним багатством народу, художньої і публіцистичної літератури, лексичним арсеналом літературної мови, використання різноманітних мовних одиниць; інтонаційність експресивності, мелодика мовлення; стилістично обґрунтоване використання словосполучень і речень; активне мислення; постійне удосконалення і збагачення мовлення. Важливо, щоб вона була притаманна лексичному, фразеологічному, словотвірному, морфологічному, синтаксичному рівням мови вчителя. Це допоможе йому індивідуалізувати своє мовлення, реалізувати свою мовленнєву культуру, досягти бажаного рівня сприйняття і розуміння своїх висловлювань; 
— виразність забезпечується оригінальністю у висловлюванні думок з метою ефективного впливу на партнера по комунікації. Цій меті слугують засоби художньої виразності (порівняння, епітети, метафори); фонетичні засоби (інтонація, тембр голосу, темп мовлення, дикція); приказки, прислів'я, цитати, афоризми, крилаті слова і вирази; нелітературні форми національної мови (територіальні, соціальні діалекти, просторіччя); синтаксичні фігури (звертання, риторичне запитання, інверсія, градація, повтор, період). Завдяки їй здійснюється вплив на почуття аудиторії; 
— ясність, тобто доступність мовлення для розуміння тих, хто слухає (“Хто ясно мислить, той ясно викладає”). Вона забезпечує адекватне розуміння сказаного, не вимагаючи від співрозмовника особливих зусиль при сприйнятті. Ясності мовлення сприяють чітка дикція, логічне і фонетичне наголошування, правильне інтонування, розмірений та уповільнений темп, спокійний і ввічливий тон. Неясність мовлення є наслідком порушення мовцем норм літературної мови, перенасиченості мовлення термінами, іноземними словами, індивідуального слововживання;                                                                                                                    — точність, або відповідність висловлювань того, хто говорить, його думкам; адекватна співвіднесеність висловлення, вжитих слів або синтаксичних конструкцій з дійсністю, умовами комунікації. Вона передбачає ретельний вибір жанру текстів, умов, середовища, колориту спілкування і залежить від культурно-освітнього рівня мовців, їх знання предмета мовлення, від установки мовця, активного словникового запасу, вибору слова чи вислову, уміння зіставляти слово і предмет, річ, ознаку, явище. Виявляється точність мовлення вчителя у використанні слів відповідно до їх мовних значень, що сприяє виробленню в нього звички називати речі своїми іменами; 
— нормативність: відповідність системі мови, її законам. Це не відгороджує мовлення вчителя від розкриття нових семантико-стилістичних можливостей, уточнювань контексту, що увиразнюють його висловлювання. Одночасно вчитель має дбати про стильову і стилістичну єдність, вмотивоване використання форм з іншого стилю; 
— чистота, тобто бездоганність усіх елементів мовлення, уникнення недоречних, невластивих українській мові іншомовних запозичень. Забезпечується вона системою установок, мовною грамотністю, мовним чуттям учителя; 
— стислість (раціональний вибір мовних засобів для вираження головної думки, тези). Ця ознака формує уміння говорити по суті; 
— доцільність, тобто відповідність мовлення меті, умовам спілкування, стану того, хто висловлюється. Вона відточує, шліфує мовне чуття педагога, допомагає ефективно управляти поведінкою аудиторії (встановлювати контакт, збуджувати і підтримувати інтерес до спілкування, нейтралізовувати роздратування, викликати почуття симпатії, розкутість тощо). Тривалі паузи, незавершені речення, незв'язність мовлення (відсутність прагматичних умінь) знижують інтерес слухачів; 
— логічність (точність вживання слів і словосполучень, правильність побудови речень, смислова завершеність тексту). Важливими умовами логічності є: уникнення невиправданого повторення спільнокореневих слів (тавтології), зайвих слів (плеоназм); чіткість у побудові ускладнених речень, оскільки нечіткість і заплутаність висловлювань свідчать про заплутаність думок;                                  — простота (природність, відсутність пишномовності). Часто надмірно ускладненою, неприродною фразою прикривають відсутність змісту у словах; 
— естетичність (вираження естетичних уподобань мовця засобами мови, уміння викликати мовленням естетичне задоволення). Досягається вона завдяки вправам з риторики. Важливо, щоб у слухачів красиві фрази поєднувалися з глибоким і конкретним змістом;                                                                                    — актуальність: вибір і використання вчителем життєво важливих фактів, прикладів, образів; 
— конкретність: насиченість мовлення прикладами, статистичними даними, конкретизація фактів;                                                                                                       — належний теоретичний рівень: оснащення мовлення актуальними відомостями із філософії, соціології, психології, економіки тощо; 
— практична спрямованість: зв'язок змісту мовлення з практикою, прикладна значущість теоретичного викладу. 
      Правильна вимова, вільне, невимушене оперування словом, уникнення вульгаризмів, провінціалізмів, архаїзмів, діалектизмів, слів-паразитів, зайвих іншомовних слів, наголошування на головних думках, фонетична виразність, інтонаційна розмаїтість, чітка дикція, розмірений темп мовлення, правильне використання логічних наголосів і психологічних пауз, взаємовідповідність між змістом і тоном, між словами, жестами та мімікою — все це необхідні елементи мовної культури вчителя. 

Висновок

 На початку XXI століття необхідні фахівці, які добре знають наукові основи, історію і методологію, тенденції в розвитку україністики, усвідомлюють актуальні проблеми викладання української мови і літератури в сучасних загальноосвітніх закладах у контексті духовних цінностей суспільства, володіють новими технологіями навчання, методами формування навичок самостійної роботи, розвитку інтересу і мотивації до навчання, творчих здібностей, логічного мислення учнів, створюють атмосферу продуктивно-пізнавального співробітництва; вміло проектують і проводять уроки та виховні заняття, в т.ч. з елементами сучасних інформаційних технологій, різні за рівнями підготовки і психолого-педагогічних особливостей учнів, володіють методикою проведення науково-педагогічного дослідження, використовують методи об'єктивної діагностики знань учнів. 
 
Отже, нами визначені основні освітні тенденції, які впливають на вищу професійну освіту вчителя української мови і літератури: глобалізація, інтернаціоналізація, інтеграційні процеси у сфері вищої освіти, фундаменталізація, інформатизація, гуманістична філософія освіти як методологічна основа розвитку освіти, формування «людини культури» , модернізація освітньої діяльності в аспекті гуманізації навчання і виховання, антропоцентричні, текстоцентричні тенденції у розвитку філології, педагогіки, психології. Серед актуальних проблем підготовки вчителів-словесників виокремлюємо проблеми допрофесійної підготовки в системі шкільної освіти; виховання культуромовної особистості вчителя як головного носія національної мови, культури й духовності; вивчення іноземних мов; діалогу літературознавства і лінгвістики, літературознавства, педагогіки і психології; проблеми психологічної, науково-дослідницької підготовки; використання сучасних інформаційних технологій; навчально-методичне забезпечення аудиторної та самостійної роботи; упередження розчарування професією. Усе це потребує оновлення, розвитку і збагачення традиційної системи професійної підготовки вчителя української мови і літератури. 
Педагогів називають «інженерами людських душ». І це справедливо. Сучасна освіта потребує вчителів – творчих особистостей з високим рівнем здатності до продукуванн янових ідей, із нетрадиційним мисленням, готових швидко й оригінально розв'язувати навчальні проблемні завдання.

        Отже, висока культура мовлення – це, по-перше, постійна інтенсивна робота думки, спрямованої на те, щоб висловитися якнайчіткіше, якнайправильніше. З впевненістю кожен вчитель-словесник   може погодитись із думкою про    те, що «справжній вчитель – завжди учень», тому педагоги повинні постійно збагачувати й оновлювати свої знання, вдосконалювати мовлення, підвищувати його культуру. Нерозумно вважати, що знаєш рідну мову досконало. Як мудро зауважено, чужу мову можна вивчити за кілька років, а свою слід учити все життя. Лише той, хто невпинно працює над опануванням мови, повсякчас прагне правильно говорити, виявляти в усному і писемному мовленні свою індивідуальність, може наблизитися до мовної довершеності. Досягти ж її – ілюзорна мрія, оскільки мова – це океан, що не має меж. Але сприймаймо як життєствердну істину і дороговказ слова великого педагога В.О.Сухомлинського: «Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, є людина без роду й племені…»