Взаємопов’язана діяльність школи і сім’ї як ефективний шлях оптимізації навчання і виховання учнів молодшого шкільного віку

Концепції виховної роботи стверджують: “Нам потрібно виховати особистість дійову, з високою громадянською свідомістю почуттям національної гідності, інтелектуальну, творчу, благородну, фізично здорову, естетично повноцінну, працелюбну, порядну, гуманну”.

Великий педагог К.Д.Ушинський писав, що слід зробити неможливим таке проводження часу, коли людина залишається без роботи в руках, без думок в голові, оскільки саме в цей час псується голова, серце, моральність.

“У важких матеріальних умовах педагогічні колективи позашкільних закладів залучають до туристсько-краєзнавчої та гурткової роботи, до технічної творчості, юнацько-біологічної діяльності, художньої творчості та до інших видів діяльності”.

Для успішного будівництва демократичної, правової і цивілізованої Української держави необхідно, щоб підростаючі покоління мали високу національну свідомість і самосвідомість. Особлива відповідальність покладається на українські педагогічні кадри, високе покликання яких виховувати національно свідомих, палких патріотів, стійких громадян незалежної України, які працю рук і зусилля мозку будуть присвячувати підвищенню добробуту, розвитку науки і культури рідного народу.

“Національна свідомість і самосвідомість є тим фундаментальним феноменом, який сприяє розвитку всіх потенцій, можливостей особистості, ушляхетненню мети, смислу і змісту її життя та діяльності” .

Відомо, що сім’я -природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Сім’язавжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів.

Згадаймо деякі золоті перлини народної мудрості, в яких закодовано погляди попередніх поколінь, поціновано значення сім’ї у житті суспільства: яка вода, такий млин, який батько, такий син; який батько, такі й діти; які мамка й татко, таке й дитятко; який дід, такий його плід; дурна мати  - дурні діти; якого породила ненька, такого й приймає земелька; живемо не батьками -помремо не людьми і т.п.

Педагогічна діяльність учителя початкових класів і класного керівник є завжди творчою і здійснюється в педагогічному колективі школи. Здоровий, дружний колектив є школою педагогічної майстерності.

А.С.Макаренко вказував, що ні один вихователь не має права діяти на одинці, на свій особистий риск і на свою особисту відповідальність. Там, де вихователі не з’єднані в колектив і колектив не має єдиного плану роботи, єдиного точного підходу до дитини, там не може бути ніякого виховного процесу. Справжній педагогічний колектив школи характеризується цілеспрямованістю, відповідальністю за результати своєї праці.

В.О.Сухомлинський в своїй практичній діяльності надавав більше значення колективу вихователів. Він писав про колектив Павлиської школи, що це “творча співдружність однодумців, в якій кожен вносить свій індивідуальний внесок в колективну творчість, кожен, збагачуючись духовно дякуючи творчості колективу, в той час духовно збагачує своїх колег”. В педагогічному колективі не може бути рівних учителів по своїй педагогічній майстерності. Але всі вони повинні мати спільний стиль роботи, бути об’єднаними спільною думкою, поважати один одного. Тільки в такому педагогічному колективі, де вихователі працюють співдружно, при взаємній підтримці, можна чекати високих результатів навчання і виховання школярів”.

Впедагогічному колективі повинна приділятися увага організації характеру педагога, вихованню його поведінки. Якщо учитель сам не вихований, то він буде заважати роботі школи.

“Атмосфера доброзичливості і взаємної поваги в колективі позитивно відбивається на загальному рівні навчально-виховної роботи з учнями. Через різні порушення педагогічної етики виникають суперечки в колективі” .

В.Сухомлинський вважав, що най благороднішою роботою кожної сім’ї є творення людини. Характерною рисою цієї роботи є те, що людина знаходить у ній ні з чим незрівнянне щастя. Адже, продовжуючи рід людський, батько та мати повторюють у дитині самих себе, і від того, наскільки свідоме це повторення, залежить моральна відповідальність за людину, за її майбутнє.

Звертаючись до батьків, В.Сухомлинський нагадував: “Якщо ви хочете стати неповторною особистістю, якщо ви мрієте залишити після себе глибокий слід на землі - не обов’язково бути видатним письменником або вченим, творцем космічного корабля або відкривачем нового елемента періодичної системи. Ви можете утвердити себе в суспільстві, засяяти красивою зіркою неповторної індивідуальності, виховавши хороших дітей, хороших громадян, хороших трудівників, хорошого сина, хорошу дочку, хороших батьків для своїх дітей. Творення людини - найвище напруження всіх ваших сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти - не тільки і не стільки джерело радості. Діти - це щастя, створене вашою працею [46, с.189].

1.2.Авторитет батьків як запорука успіху у вихованні дитини.

Школа повинна розвиватись і крокувати в ногу з поступом   життя, вона має забезпечувати своїм вихованцям можливості розширення особистісних перспектив відповідно до демократичних та плюралістичних тенденцій розвитку суспільства. Проте її потенціал обмежується матеріальними, організаційними, культурними, технологічними, ідеологічними та іншими суспільними обставинами. Подолати цю обмеженість можна лише шляхом налагодження взаємодії школи з іншими елементами соціалізації – сім’єю, громадою, церквою, засобами масової інформації, виробничими структурами.

Співробітництво між учителями та батьками є просто необхідним, якщо ми хочемо позбавити дітей конфліктних ситуацій із симптомами, що їх супроводжують: фобіями, відразою до навчання, неуспішністю, почуттям неповновартості тощо. Маючи перевагу первинного впливу, сімейне виховання має свої особливості. Дитина розцінює його як норму, доки не зіткнеться з іншим виховним середовищем, особливо з таким, де панують зовсім інші закони.

“Роки й роки ідуть на те-писав відомий педагог В.О.Сухомлинський, щоб навчати і вчителів і батьків бути чутливими до переживання дітей. Зрозуміти дитячі почуття -значить підійти до дитини по-людському, принести їй спокій, розсіяти тривогу, навчити її бути доброю й чуйною. Дитина, відчувши, що старші зрозуміли її душевний стан, стає -якою, чутливою до добра. Те, що я називаю виховуваністю, є відповіддю дитини на наше вміння зрозуміти її стан. Якщо є старші, не розуміючи дитини, байдужі до її душевних порухів, часом бур і ураганів, - дитина стає жорстокою, озлоблюється, вона може навмисне робити зло”.

Сухомлинського все життя хвилювали проблеми сімейного виховання, батьківської педагогіки, тієї найменшої соціальної клітинки де закладаються характер молодої людини, моральні почуття, поведінка, громадянська зрілість. Він був переконаний у тому, що успіху у вихованні поколінь можна досягти тільки спільними зусиллями сім’ї, школи, громадськості. “Всі шкільні проблеми стоять і перед сім’єю, усі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, сягають своїм корінням у сім’ю”.

Розробка теорії сімейної педагогіки в 70-80-х роках була пов’язана в основному з проблемою “Школа і сім’я”. Здебільшого теоретично обґрунтовувалися розділи педагогічної пропаганди серед батьків -ідейно-політичне виховання в сім’ї, патріотичне та інтернаціональне виховання, моральне виховання, статеве виховання, трудове виховання в сім’ї, естетичне, фізичне виховання. Концепція нібито полягала в тому, що нормальна, морально здорова сім’я має переймати і доносити зі школи державний вплив. І навпаки, учень через сім’ю мав зрости передовим школярем. Однак у теорії сімейної педагогіки, яка ґрунтується винятково на особистому прикладі батьків, на їхньому індивідуальному підході до своєї дитини, на взаємодії педологів і батьків, саме ці методи майже не враховувалися.

Головний осередок, де розквітає справжня людська потреба, м наша сім1я. “У сім’ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини -трудівника, людини-культурної особистості.

Із сім’ї починається суспільне виховання. І сім’ї, образно кажучи, закладаються коріння, з якого виростають потім і гілки і квітки, і плоди. Сім’я −це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров’ї сім’ї будується педагогічна мудрість школи”.

І в індивідуальних бесідах, і на заняттях батьківської школи найгострішим найжагучішим питанням, яке ставлять батьки є проблема виховання дітей. Нема складнішої мудрості, ніж батьківська і материнська мудрість вихователя людини.

“Добитися того, щоб батьки оволоділи мудрістю батьківської і материнської любові - одне з найважливіших завдань навчально-виховного процесу” .

Наш батько і наша мати уповноважені суспільством виховати майбутнього громадянина нашої батьківщини, вони відповідають перед суспільством. На цьому й грунтуються батьківська влада та їх авторитет в очах дітей.

“Самий смисл авторитету полягає втому, що він не потребує ніяких доказів, що він приймається як безумовне достоїнство старшого, як його сила і цінність, яка видна, так би мовити, простим дитячим оком.”.

Батько і мати в очах дитини повинні мати цей авторитет. Ті батьки, в яких діти “не слухаються”, схильні іноді думати, що авторитет дається з природи, що це -особливий талант. Якщо таланту нема, то нічого і зробити не можна, залишається тільки позаздрити тому, в кого такий талант є. Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організований в кожній сім’ї, і це навіть не дуже важка справа.

“Головною основою батьківського авторитету тільки й може бути життя і робота батьків, їх поведінка. Сім’я є велика й відповідальна справа де батьки керують цією справою і відповідають за неї перед суспільством, перед своїм щастям і перед життям дітей”.

Як тільки діти починають підростати, вони завжди цікавляться, де працює батько або мати, який їх громадський стан.

“Справжній авторитет грунтується на громадянській діяльності, на громадянському почутті, на знанні життя дитини, на допомозі їй та на відповідальності за її виховання”.

Батьківщина починається із сім’ї і найважливіші риси та якості громадянина зароджуються в сімейному вихованні, діти - продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства. От чому в світі йде така запекла непримиренна боротьба за оволодіння умами й серцями молодого покоління, за його світоглядну та ідейно-політичну орієнтацію.

Виховання громадянина-патріота починається із сім’ї. “Сім’я -це найменша клітинка нашого суспільства, в якій, як у фокусі відображається все життя нашої країни. І тим сильніший виховний вплив робить сім’я на особистість дитини, чим активнішу життєву позицію займають батьки в суспільстві, чим вищі їхні моральні достоїнства і культурний рівень”.

Без батьківської мудрості нема виховуючої сили сім’ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні стосунки, побудовані на громадянському обов’язку, відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері самі стають величезною виховуючою силою. Але ця сила йде від батьків, у них -її коріння і джерела.

Деякі батьки вважають, що слухняність дітей визначається рівнем їхньої свідомості. Коли дитина підросте, вона почне розуміти, що батькам треба коритися, і тоді її легко буде дисциплінувати. А поки що ці батьки надають дітям-дошкільнятам повну свободу виявлення своїх примх.

У сім’ї, де є діти , повинна здійснюватися батьківська влада. “Батьківська влада -це право і можливість батька і матері підкоряти своїй волі дітей, право встановлювати свої, зумовлені життям конкретної сім’ї, вимоги. Це право закріплене законодавством, що покладає на батьків відповідальність за   виховання дітей.

Помиляються ті батьки, які вважають, що спочатку діти повинні зрозуміти необхідність покори а потім уже вони самі будуть коритися. Насправді буває якраз навпаки: звичка до покори, слухняності, вироблена з раннього дитинства, пізніше знаходить своє відбиття і в свідомості, в розумінні необхідності коритися.

Авторитет батьків залежить від багатьох умов. Однією з таких неодмінних і важливих умов є правильне, уміле використання батьківської влади. Батьківська влада -це не тільки право, а й мистецтво, яке може правильно здійснюватися тільки тоді, коли вимоги матері і батька будуть спрямовані на виховання майбутнього громадянина української держави.

“Батьки повинні зрозуміти, що фундамент майбутнього щастя або нещастя своєї дитини вони закладають до того, як вона стане дорослою”. А підготовити до життя -це означає виховати любов до праці, навчити розуміти високу моральну цінність трудової діяльності в житті людини”.Яку б дорогу не вибирали наші діти, вони, безумовно, займуть належне місце в житті, якщо у них буде виховане почуття громадянської відповідальності, високі моральні якості і справжнє працелюбство. К.Д.Ушинський писав, що кращим наслідством, яке залишають родичі дітям є: не гроші, не освіта, а виховане з дитинства працелюбство, яке є важливою умовою щастя.

Сім’я, життєдіяльність якої будується відповідно до провідних принципів суспільної моралі, відзначається рівноправністю усіх її членів, незалежно від їхнього віку і статі, від істотних відмінностей у обов’язках, що зумовлюються можливостями кожного, а також конкретною роллю і статутом, які випливають із організаційної структури сім’ї.

Надзвичайно важливе значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки в них віддзеркалюється загальний дух сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності сім’ї, її моральна сфера.