Детермінанти порушення психічного розвитку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

Детермінанти порушення  психічного розвитку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

Вступ……………………………………………………………………………3

 

1) Детермінанти (чинники) психічного розвитку……………………….......4

2) Загальні закономірності розвитку особистості…………………………...6

3) Показники і порушення психічного і особистісного розвитку……….....8

а) Показники психічного і особистісного розвитку .…………………8

б) Порушення психічного і особистісного розвитку…………………10

4) Провідна роль суспільного навчання і виховання у психічному і особистісному розвитку дитини………………………………………………11

Висновки………………………………………………………………………..13

Список використаної літератури……………………………………………...14

 

 

Вступ

Психічний розвиток людського індивіда - зумовлений процес. Визнання його детермінованості та правильне її розуміння - основа оптимізації психічного розвитку конкретного  індивіда. Правильно ж розуміти її можна, розглядаючи цей процес в  єдності з історією життя людства. Історія окремого індивіда аж ніяк не може бути відірвана від історії  попередніх або сучасних йому індивідів, а визначається нею.

Історія попереднього розвитку людського  життя впливає на його онтогенез  двома шляхами: біологічним і  соціальним. Людський індивід розвивається як біологічна істота, як представник Homo sapiens - виду живих істот, і водночас як член людського суспільства.

 При  розгляді питання детермінації пси- хічного розвитку людини фігурують поняття

• Фактори психічного розвитку – обов’язкові  та незмінні чинники розвитку психіки, загальні для всіх індивідів
• Умови психічного розвитку – специфічні особливості розвитку психіки конкретного індивіда, що  мають варіативний та змінний характер 

На фоні типових, загальних  для всіх людей факторів психіч- ного розвитку проявляються специфічні умови становлення осо- бистості. Так, загальний фактор – соціальне середовище – проявляється через конкретні умови соціалізації певного індивіда, зокрема впливу його родини, психологічного мікроклімату в ній, характеру стосунків, змісту сімейного виховання тощо.Виокремлюються такі  фактори психічного розвитку, як

біологічний, соціальний та активність самої особистості.

 

 

1)Детермінанти (чинники) психічного розвитку   

  Усі детермінанти психічного  розвитку поділяють на об'єктивні  і суб'єктивні. 
   Об'єктивні детермінанти психічного розвитку. До об'єктивних чинників належать макросоціальні і мікро-соціальні умови та психосоматичні чинники. Макросоціальними умовами є рівень економічного та культурного розвитку суспільства, існуюча система освіти, рівень соціальної турботи про дитину, національні традиції виховання тощо. Мікросоціальні умови — це малі групи (сім'я, дитячий садок, клас), характер спілкування в них, взаємодія, цінності, які вони культивують. До психосоматичних чинників належать генотип, особливості пренатального, натального і постнатального розвитку дитини, стан її здоров'я. 
   Суб'єктивні детермінанти психічного розвитку. Значною мірою суб'єктивні чинники залежать від об'єктивних і зумовлюють внутрішню логіку розвитку та саморозвитку. До них належать активність дитини (поведінка, діяльність, спілкування, пізнання, самопізнання, трансцендентація), особливості спонукальної (мотиваційної) сфери, свідомості та самосвідомості. 
   Розвиток особистості неможливий без її активності, тому основними його факторами є діяльність і поведінка (вчинки), спілкування, в тому числі внутрішні діалоги, а також пізнання і самопізнання, трансцендентування (вихід за межі свідомості, пізнання і насамперед за межі Я до вічного, божественного, космічного). Будь-яка поведінка та діяльність дитини супроводжується нагромадженням енергії в різних кількостях для психічного розвитку. Наприклад, після здійснення вчинок закарбовується в “тексті” особистості, яка формується з досвіду цих вчинків. 
   Якщо виконання предметних дій зумовлює фіксацію у свідомості перцептивних або моторних установок, то здійснення вчинків забезпечує фіксацію соціальних (особистісних) настанов, мотивів, особистісних смислів. Вплив учинку, особливо значущого, на становлення особистості незаперечний. Учинки не тільки творять особистість, вони модифікують, змінюють її, піднімають над діяльністю, самосвідомістю та свідомістю, розширюють ступені її свободи. 
   Вплив учинку на особистість зумовлюється такими його характеристиками як моральність, відповідальність, цілісність, самостійність. На думку російського вченого Михайла Бахтіна (1895—1975), вчинок є цілісною подією. Він є цілісним, оскільки усуває протилежність і суперечність онтології (буття) й феноменології (сприйняття та переживання реальності буття і його сенсу). В ньому знімається роздвоєність Я на добре і погане, моральне й аморальне, нижче і вище, духовне і бездуховне. Вчинком є не тільки дія, позиція, але й думка, переживання особистості, її оцінки та вибори. 
   Вчинок включає в себе смисловий та індивідуальний аспекти. Смисловий аспект є позачасовим, індивідуальний — конкретно-історичним, таким, що розгортається в просторі й часі, в яких діє індивід. Абсолютизація індивідуального аспекту вихолощує смисл учинку, він постає як беззмістовна, технологічна дія. Зосередження уваги тільки на смисловому аспекті вчинку ігноруватиме конкретну особистість, її активність, буттєвість, відповідальність, вихід у подію. 
   Під час трансформації вчинку в характер особистості діють закони прямої (безпосередній вплив учинку на особистість) та зворотної (вплив особистості на здійснення майбутніх вчинків) перспективи. Вчинок не тільки формує особистість, він модифікує свідомість, піднімаючи її з буттєвого на рефлексивний рівень завдяки усвідомленню себе, власних можливостей, у тому числі запасів фізичної, моральної та духовної енергії. 
   Змінюють особистість, її Я (самість) заглиблення в себе, ведення складних внутрішніх діалогів із власною совістю, з Вищим Я (самотрансцендентація). Справжнє народження особистості відбувається тоді, коли потенційно людина поєднується не тільки з іншою людиною, а і з Богом. Енергія такого єднання зі знаком, символом, міфом, зусилля над собою творять особистість. 
   Особистість розвивається у процесі пізнання зовнішнього світу і самопізнання. Пізнаючи світ, дитина долає шлях від незнання до знання, від пізнання зовнішнього до пізнання внутрішнього, суттєвого, від образного до понятійного. Це породжує нові її можливості, пізнавальні потреби. У процесі пізнання реалізуються природні задатки, що зумовлює розвиток здібностей. Крім того, пізнання здійснюється в єдності інтелектуальних, емоційних і вольових процесів, що стимулює розвиток інтелектуальних можливостей, емоційно-мотиваційних і вольових властивостей особистості. 
  

 

2)Загальні закономірності розвитку особистості   

  Процес психічного та особистісного  розвитку має певні закономірності, які слід розглядати як тенденції  розвитку. До закономірностей розвитку належать: 
   1. Наявність насамперед якісних, а не кількісних змін, виникнення психічних і особистісних новоутворень, нових психічних механізмів, процесів, структур. Найважливішими ознаками розвитку є диференціація (розчленування раніше єдиного феномена), поява нових аспектів, елементів у розвитку, зв'язків між сторонами внутрішнього світу суб'єкта. 
   2. Різноспрямованість і взаємопов'язаність напрямів, сфер розвитку (тіло, психіка, особистість, суб'єктність, духовність та ін.). 
   3. Детермінованість розвитку. Оскільки людина є біосоціальною істотою, її розвиток зумовлений багатьма чинниками. Залежно від часу та ситуації розвиток кожного індивіда має специфічні особливості. 
   4. Нерівномірність і гетерохронність. У певному віці різні психічні властивості мають різний рівень розвитку. В одному періоді життя дитини найсуттєвіші зміни відбуваються у пізнавальній діяльності (молодший школяр), в іншому — перебудовуються погляди і формуються переконання (рання юність). Але завжди вона є індивідуальністю. 
   5. Сенситивність (у певні вікові періоди). Як відомо, у певні періоди виникають найсприятливіші умови для розвитку певних психічних властивостей. Такі вікові періоди називають сенситивними для розвитку тієї чи іншої психічної функції. Наприклад, для розвитку мовлення сенситивним є вік від 1 до 5 років, пам'яті — молодший шкільний вік, мислення — підлітковий період, світогляду — ранній юнацький вік. 
   6. Інтегрованість. Кожна сфера особистості є системою, що виникає в процесі онтогенезу, і елементом складнішої системи — соціального оточення. Відбувається інтеграція різних сфер особистості (інтелектуальної, спонукальної, емоційної, вольової, духовної). Вона простежується і в межах окремої сфери, наприклад, в інтелектуальній сфері інтегруються перцептивний і когнітивний рівні пізнання тощо. З віком психіка стає ціліснішою, стабільнішою, що виявляється у поведінці, вчинках, діях, у інтегрованому ставленні до дійсності. 
   7. Пластичність розвитку. Вона забезпечує компенсацію, заміну дії однієї психічної функції іншою (наприклад, зір — слухом у сліпих). Розвиток суб'єктивного світу дітей зумовлює зміни співвідношення реактивності й активності у процесі взаємодії. Зростають довільність, ініціативність, самостійність поведінки, опір прямим зовнішнім впливам, які не відповідають внутрішнім настановам дитини. 
   8. Включення індивіда в систему діяльності. Для кожного віку характерна особлива провідна діяльність, що зумовлює основні зміни в психіці дитини та її особистості. 
   9. Наявність суперечностей між особистістю й оточенням, а також внутрішніх суперечностей між окремими складовими особистості й окремими психічними функціями. Продуктивна актуалізація вихователем та усвідомлення цих суперечностей особистістю, наявність волі в їх вирішенні, гуманістичні стосунки в групах, виховання, самовиховання забезпечують прогресивний розвиток особистості. Підсумком розв'язання суперечності є виникнення психічних новоутворень віку, що не відповідають попередній соціальній ситуації розвитку, виходять за її межі. Виникає нова суперечність, яка може бути розв'язана завдяки побудові нової системи стосунків, включення у нову ситуацію розвитку, що засвідчує перехід дитини до нового психологічного віку. 
   10. Постійний прогрес особистості. Він є наслідком сприятливих умов та адекватної активності дитини. 
   11. Саморозвиток особистості. Свідченням його є зміни особистості як результат роботи над собою, самостійних занять, вправ. 
   12. Психічний та особистісний розвиток зумовлений дією механізмів захисту Я, проявів акцентуацій особистості, функціонуванням несвідомого. 
   Індивідуальний розвиток людини, її становлення як особистості є цілісним процесом, який характеризується наявністю взаємопов'язаних періодів. На початкових етапах розвитку закладаються, виникають основи певних психічних явищ, становлення яких відбувається у наступних періодах. За певних умов одні утворення перебудовуються, стають більш значущими, а інші — перестають розвиватися. Це вимагає масштабної активності суб'єкта розвитку (саморозвитку). 
  

 

3)Показники і порушення психічного і особистісного розвитку  

  Психічний і особистісний розвиток  має певні показники. Його метою  є психічно здорова особистість.  Він не завжди відбувається  оптимально, нерідко супроводжується  суттєвими порушеннями. 
   а)Показники психічного і особистісного розвитку. Процес психічного та особистісного розвитку характеризується такими основними інтегральними показниками, як розвиток свідомості, розвиток спрямованості особистості, розвиток психічної структури діяльності, розвиток суб'єктності дитини у різних сферах її життєдіяльності, розвиток духовності, довільність у поведінці та організації психічних процесів. 
   Розвиток свідомості особистості. У процесі розвитку свідомості як вищого рівня психічного відображення і саморегуляції змінюються зміст, структура та механізми ідеального відображення дитиною дійсності. Це виявляється у зміні характеру розумової діяльності. Наприклад, для дошкільнят характерна перцепція (сприймання) цілісних ситуацій та зовнішніх властивостей предметів. Згодом вони з'ясовують структуру предметів та явищ, виявляють взаємозв'язки між ними, опановують поняття та системи понять, які їх відображають. 
   Чим вищий рівень розвитку свідомості, мислення дітей, тим більшу кількість і складніші поняття вони засвоюють і використовують. Про розвиток свідомості свідчить сформованість вищих розумових операцій (аналізу, синтезу, узагальнення тощо), які є основою формування і функціонування цілісного інтелекту, вироблення когнітивного стилю. 
   Розвиток спрямованості особистості. Враховуючи сформованість у дітей різноманітних потреб, ціннісних орієнтацій, мотивів, можна з'ясувати їх провідну спрямованість, яка визначає основні особливості поведінки. В одних дітей вона постає як навчальна спрямованість (добре вчитися, виконувати вимоги вчителів задля оцінки), в інших — як пізнавальна (інтерес до розв'язування задач, здобуття нових знань, вибіркове ставлення до навчальних предметів, надання переваги не оцінці, а зацікавленості заняттям). Для багатьох дітей важливі соціальні контакти з людьми, вони прагнуть досягнути нової позиції у групі, у взаєминах з дорослими, ровесниками. 
   Спрямованість не є сталою якістю, що назавжди визначає тип особистості, вона змінюється. Наприклад, у молодших школярів поступово підвищується значення навчальної діяльності, а приблизно в 6 класі — взаємин з ровесниками. У процесі подальшого розвитку у них формується система цінностей, особистісних смислів, установок, інтересів, мотивів, що спонукають до різних видів діяльності. Вони засвоюють нову систему норм, вимог, ролей тощо. 
   Розвиток психічної структури діяльності особистості. З віком дитина опановує основні складові діяльності (цілетворення, планування, прогноз, оцінка, самооцінка, діагностика, корекція). Це також означає, що в неї розвиваються мотиви та саморегуляція, вона оволодіває певними діями, виробляє індивідуальний стиль діяльності. Наприклад, цілеспрямованість діяльності формується поступово. Діти 3-х років швидко забувають про мету діяльності, а вже у 5—7 років їхні дії багато в чому залежать від специфіки матеріалу, з яким вони працюють, предмета діяльності, ситуації, в якій відбувається їх заняття. Старший дошкільник усе частіше керується уявленнями про результати своєї діяльності. Наприкінці молодшого шкільного віку в більшості учнів формується вміння довільно встановлювати зв'язок між мотивом та метою діяльності, вони одночасно опановують кілька видів діяльності: гру, учіння, працю. 
   Розвиток суб'єктності дитини. Суб'єктність особистості проявляється на основі рефлексивного усвідомлення себе та своїх можливостей, внутрішніх інтенцій (спрямованості до активності). Це усвідомлення здійснюється у кількох напрямах: 
— усвідомлення себе як тілесного індивіда (соматичне Я); 
— усвідомлення себе як соціальної істоти, подібної до інших людей, як члена соціуму (соціальне Я); 
— усвідомлення себе як індивідуальності, яка має власний психічний світ, не тотожний психічному світові будь-якої іншої людини (духовно-психічне Я), на основі чого виникає почуття собіподібності, ідентичності (Я-образ); 
— усвідомлення себе як духовної особи, яка має певний сенс життя, сумління, віру. 
   Наслідком такого рефлексивного самоусвідомлення є інтенційність як джерело різних форм суб'єктної активності — активності як внутрішньої інтенції, яка визначає спрямованість зусиль суб'єкта (гри, навчання, праці), зміну тенденції. За своїм психологічним змістом вона відрізняється від активності суб'єкта, яка означає його діяльність. 
   Розвивається суб'єктність (самостійність, ініціативність, творчість, саморегулювання поведінки тощо) дитини у життєдіяльності. 
   Розвиток духовності особистості. Духовний розвиток є основою розвитку особистості. Духовність людини не тотожна духовному життю суспільства. Вона є способом самопобудови особистості. Духовність пов'язана з вибором власного образу, своєї долі та ролі, тобто із зустріччю зі своїм Я, своїм сумлінням. Вона означає розвиток духовної ментальності особистості. 
   Духовний розвиток особистості полягає в оволодінні духовним потенціалом свого народу, людства. 
   Довільність у поведінці та в організації психічних процесів особистості. З віком дитина все більше може керувати собою, у неї виникає різнопланова саморегуляція поведінки, мотивації, розвитку. Система саморегулювання передбачає сформованість умінь ставити цілі, планувати свою діяльність, прогнозувати, оцінювати, коригувати свою поведінку. 
   Використання цих показників дає змогу адекватніше й повніше охарактеризувати психічний та особистісний розвиток дитини, визначати його рівень, забезпечує практичним психологам і педагогам можливість планувати розвивальні плани, виявляти порушення розвитку.   

б)Порушення психічного і особистісного розвитку. У психічному та особистісному розвитку людини можуть спостерігатися порушення. Вони спричинюються спадковими, соціальними факторами, способом її життя. Порушення встановлюють за такими основними параметрами: 
— рівень і характер порушення у психофізіологічній, психічній, соціально-психологічній сферах особистості; 
— час та обставини ураження, що зумовили порушення; 
— співвідношення між первинними і вторинними (що виявилися тільки через певний час) дефектами; 
— порушення міжфункціональної взаємодії, асоціативних та ієрархічних зв'язків в інтелектуальній сфері. 
   Основними типами порушень психічного розвитку є: 
   1. Психічний та особистісний недорозвиток. Спричинює його ураження мозку, пов'язане зі спадковістю, внутріутробними, пологовими і післяпологовими травмами. Проявами такого відхилення є інертність психічного та особистісного розвитку, примітивні асоціативні зв'язки в процесі мислення, низький рівень розвитку інтелекту (узагальнення, абстрагування та ін.). 
   2. Затримання психічного та особистісного розвитку. Воно є наслідком мозаїчного (нефіксованого і неглибокого) ушкодження мозку. У результаті відбувається тимчасова фіксація (затримання) на ранніх етапах психічного та особистісного розвитку, виявляється недостатність розвитку мислення, ослабленість пам'яті, уваги. Цей дефект компенсується спеціальним навчанням. В 11 —15 років це порушення долається і підліток досягає у своєму психічному та особистісному розвитку норми. 
   3. Пошкоджений психічний та особистісний розвиток. Спочатку розвиток відбувається нормально. А згодом, коли всі структури мозку сформуються, у зв'язку зі спадковим захворюванням, інфекцією чи травмами центральної нервової системи проявляються окремі пошкодження: інертність, нецілеспрямованість, непрактичність мислення тощо. 
   4. Спотворений психічний та особистісний розвиток. Таке відхилення є досить складним, оскільки для нього характерні психічний та особистісний недорозвиток і пошкодження психічного та особистісного розвитку. 
   5. Дисгармонійний психічний та особистісний розвиток. Свідченням його є прискорений розвиток одного показника і уповільнений — іншого (наприклад, інтелект та емоції; у дітей-вундеркіндів емоційний розвиток відстає від інтелектуального). 
  

 

4)Провідна роль суспільного навчання і виховання у психічному і особистісному розвитку дитини  

  Основним чинником психічного  та особистісного розвитку дитини  є цілеспрямоване навчання та  виховання. Процес учіння розпочинається  у віці немовляти. Дитина вчиться  взаємодіяти з дорослими, які  доглядають за нею, задовольняють  її потреби; наслідувати їхні  дії, маніпулюючи предметами, граючись, виконуючи доручення. На перших  порах учіння є складовим елементом  спілкування з дорослими, гри  та інших видів діяльності, згодом  воно виокремлюється в самостійну  діяльність, спрямовану на оволодіння  теоретичними знаннями, вміннями  і навичками. 
   Сформувавшись у дітей дошкільного віку, навчальна діяльність стає провідною у молодшому шкільному віці. їй підпорядковуються гра і праця. Учіння (цілеспрямований процес засвоєння знань, оволодіння навичками) є формою розвитку дитини і основним його чинником. Поза учінням неможливий інтенсивний психічний розвиток. У дитячому садку, школі учіння підпорядковане спеціально організованому навчальному процесу. Добре організоване навчання зумовлює необхідний для певного віку розвиток дітей. 
   У процесі навчання розвивається довільна пам'ять, яка з часом стає вирішальним чинником розвитку мислення і мовлення; формуються науковий світогляд, свідомість і самосвідомість, переконання, моральні якості школярів, розвиваються їх духовність, здібності. Від змісту, форм і методів навчання залежить темп переходу дитини від нижчих до вищих ступенів розумового розвитку. В результаті запровадження у навчальний процес спеціальних засобів логічні операції формуються у дітей вже в 11—12 років, що розширює вікові можливості засвоєння знань. 
   Розвиток не вичерпується змінами індивіда, які є прямими результатами його учіння. Він охоплює переосмислення, систематизацію, узагальнення того, що засвоює індивід у процесі інших видів діяльності, і знаменує собою якісні зміни особистості. Ці зміни проявляються в розширенні можливостей особистості в саморегулюванні діяльності, самостійному засвоєнні знань. 
   Ефективність навчальної діяльності зумовлюється індивідуальними відмінностями учнів, їхньою готовністю вчитися. Засвоєння одного й того самого матеріалу різними дітьми відбувається по-різному, вимагає різних педагогічних умов. Врахування цих відмінностей необхідне для індивідуалізації навчання, підвищення його ролі у психічному розвитку учнів. 
   Формування нових психічних якостей залежить не тільки від зовнішніх умов, а й від активності дитини, включення її в діяльність. Зовнішня діяльність під керівництвом дорослого зумовлює зміни у внутрішній (ідеальній) психічній діяльності. Тому навчання має здійснюватися в сенситивні періоди для розвитку психічних функцій, враховувати рівень та особливості досягнутого психічного розвитку. 
   Навчальна діяльність є важливим фактором збагачення емоційного життя, формування в учнів стійких інтелектуальних, моральних, естетичних почуттів. Сучасне навчання повинне бути розвиваючим, у якому учень постає його суб'єктом. 
   Розвиток дитини відбувається і в процесі виховання, свідченням ефективності якого є прагнення вихованців до самовиховання, поєднання зростаючих вимог з повагою до дитини. Виховання не повинне зводитися до зовнішніх впливів (наказів, заборон тощо), а має враховувати внутрішні зміни в думках, почуттях, потребах особистості, яка формується. Усе це переконує, що тільки спеціально організовані навчання та виховання ефективно впливають на зміст і темп психічного та особистісного розвитку.

 

Висновки

Отже, система детермінант психічного розвитку людини охоплює об'єктивні  чинники (макросоціальні і мікросоціальні умови, психосоматичні чинники), а також  суб'єктивні чинники (активність індивіда, особливості самосвідомості, спонукальної сфери тощо).

Для вікового розвитку людини характерні якісні і кількісні зміни, різноспрямованість, взаємо-пов'язаність, інтегрованість, нерівномірність, гетеро-хронність, пластичність, суперечливість тощо.

Процес психічного та особистісного  розвитку характеризується такими основними  інтегральними показниками, як розвиток свідомості, розвиток спрямованості  особистості, розвиток психічної структури  діяльності, розвиток суб'єктності дитини у різних сферах п життєдіяльності, розвиток духовності, довільність у  поведінці та організації психічних  процесів.

Проявами порушення психічного та особистісного розвитку є психічний  та особистісний недорозвиток, затримання, пошкодження, спотворення, дисгармонійність психічного та особистісного розвитку. їх повинні враховувати батьки, педагоги, психологи та ін. у процесі виховання  і навчання дітей, корекційної роботи з ними.

Про загальні закономірності психічного розвитку дитини:

— психічний розвиток має такі ознаки, як: гетерохронність, асинхронність, стадіальність, диференціація та інтеграція психічних процесів, зміна співвідношення детермінант психічного розвитку, пластичність;

— критеріями розмежування стадій психічного розвитку виступають соціальна ситуація розвитку, основні новоутворення  психіки й особистості, провідна діяльність;

— для людини провідну роль у психічному розвитку відіграє соціальний фактор.

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Савчин М.В. Вікова психологія: навч. посіб.– 2-е вид., стереотип./М.В.

Савчин, Л.П. Василенко.–К.: Академвидав, 2009.–360с. (Серія

«Альмаматер») с.72-110 

 

2. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб./ О.В.Скрипченко,

Л.В.Долинська, З.В.Огороднійчук та ін.–К.:Просвіта, 2001–476с. с.334-341 

 

3. Цимбалюк І.М. Психологія: Навч. посіб.–2-е вид-ня: випр. і доп.–К.:ВД

«Професіонал», 2006.–576с. с.40-76 

 

4. Кутішенко В.П. Вікова та  педагогічна психологія (курс лекцій): Навчальний посібник. Київ// Центр  навчальної літератури, 2005.-128с. с.14-23

 

5. Запорожець А.В. Психологія–  К.Рад.шк. 222с. 1997 с.193-194