Емоція як процес

Дошкільна дитинство - дуже короткий відрізок в житті людини, всього перші сім років. Але вони мають  неминуще значення. У цей період розвиток йде як ніколи бурхливо і  стрімко. З абсолютно безпорадного, нічого не вміє істоти немовля перетворюється у відносно самостійну, активну особистість. Отримують певний розвиток всі сторони  психіки дитини, тим самим закладається фундамент для подальшого росту. Одним з основних напрямків психічного розвитку в дошкільному віці є  формування основ особистості.

 Дитина починає усвідомлювати  своє «Я», свою активність, діяльність, починає об'єктивно себе оцінювати.  Утворюється супідрядність мотивів:  можливість підпорядкувати свої  безпосередні спонукання усвідомленим  цілям. Малюк навчається в певних  межах керувати своєю поведінкою  і діяльністю, передбачити її  результат і контролювати виконання.  Ускладнюється емоційне життя  дошкільника: збагачується зміст  емоцій, формуються вищі почуття. 

 Маленький дитина не  вміє керувати емоціями. Його  почуття швидко виникають і  так само швидко зникають. З  розвитком емоційної сфери у  дошкільника почуття стають більш  раціональними, підпорядковуються  мислення. Але це відбувається, коли  дитина засвоює норми моралі  і співвідносить з ними свої  вчинки.

 Розвитку емоційної  сфери сприяють всі види діяльності  дитини та спілкування з дорослими  і однолітками. 

 Дошкільник вчиться  розуміти не лише свої почуття,  але і переживання інших людей.  Він починає розрізняти емоційні  стани з їх зовнішнього прояву, через міміку і пантоміма. Дитина  може співпереживати, співчувати  літературному героєві, розігрувати,  передавати в сюжетно-рольовій  грі різні емоційні стану. 

 Як розвивається емоційна  сфера дошкільника? Як залежать  емоційні прояви від віку? Як  відбувається розуміння емоційних  станів дорослих і однолітків, в чому вони проявляються?

 Відповідям на ці  питання, присвячена ця робота  «Розвиток емоційної сфери дошкільника  ». 

 Актуальність роботи  полягає у необхідності вивчення  розвитку психіки дитини, в Зокрема  емоційної сфери дошкільника,  що створює базу для осмисленого  засвоєння психолого-педагогічних  знань, що в подальшому забезпечить  ефективність їх застосування. Так  як розвиток емоційно-чуттєвого  світу дитини-дошкільника, коли  він відчуває себе захищеним  і вільним у своїх судженнях,  вимагає подальшого удосконалення  організації педагогічного процесу  в дошкільному закладі. 

I. Емоції 

1.1. Емоційний процес 

 

 Емоція як процес  є діяльність оцінювання що  надходить у мозок інформації  про зовнішньому і внутрішньому  світі. Емоція оцінює дійсність  і доводить свою оцінку до  відома організму на мові переживань. Емоції погано піддаються вольовий  регулюванню, їх важко викликати  за своїм бажанням. (3, с. 107)

 Емоційний процес включає  три основні компоненти:

 Перший - Це емоційне  порушення, що визначає мобілізаційні  зрушення в організмі. У всіх  випадках, коли відбувається подія,  яка має значення для індивіда, і така подія констатується  у формі емоційного процесу,  відбувається наростання збудливості,  швидкості та інтенсивності протікання  психічних, моторних та вегетативних процесів. В окремих випадках під впливом таких подій збудливість може, навпаки, зменшуватимуться.  Другий компонент - знак емоції: позитивна емоція виникає тоді, коли подія оцінюється як позитивна, негативна - коли вона оцінюється як негативне. Позитивна емоція спонукає дії підтримки позитивного події, негативна - спонукає дії, спрямовані на усунення контакту з такою подією.

 Третій компонент - ступінь контролю емоції. Слід  розрізняти два стани сильного  емоційного збудження: афекти (страх,  гнів, радість), при яких ще зберігається  орієнтація і контроль, і крайні  збудження (паніка, жах, сказ, екстаз, повне відчай), коли орієнтація  та контроль практично неможливі. 

 Емоційне збудження  може прийняти також форму  емоційного напруження, яке виникає  у всіх випадках, коли спостерігається  сильна тенденція до певних  діям. Але ця тенденція блокується (наприклад, в ситуаціях, які  викликають страх, але виключають  втечу, викликають гнів, але роблять  неможливим його вираз, збуджують  бажання, але перешкоджають їх  здійсненню, викликають радість,  але вимагають збереження серйозності  і т.п.).

 

 Негативна емоція дезорганізує  ту діяльність, яка призводить  до її виникнення, але зате  організує дії, спрямовані на  зменшення або усунення шкідливих  впливів. 

 

 Форма емоційного процесу  залежить від особливостей що  викликав її сигнального подразника. Специфічно адресованими будуть  всі сигнали, пов'язані з певними  потребами, наприклад харчовій, сексуальної,  дихання і т.п. У разі дуже  сильних впливів подразників  виникає біль, відраза, пересичення. 

 

 Іншим джерелом емоційних  процесів є передбачення: сигнали  болю, сильної і тривалої депривації, що викликають страх; сигнали  можливого незадоволення потреби,  що викликають гнів; сигнали задоволення  потреб, що викликають надію; сигнали,  передбачати невизначений, нове  подія, що викликають цікавість.  Один і той самий сигнал  викликає різні емоційні реакції  і залежно від того, чи має  людина можливість відповідно  відреагувати на нього чи він  цієї можливості позбавлений. 

Ще одним джерелом емоцій є характер протікання процесів регулювання  та виконання діяльності. Успішно, безперешкодно  здійснюються процеси сприйняття, вирішення  завдань, дій служать джерелом позитивних емоцій задоволення, задоволення. Тоді як паузи, зриви, перешкоди, що виключають можливість досягнення мети (фрустрація), викликають незадоволення і емоції гніву, роздратування, злості.

 Емоції розрізняються  за своєю тривалістю: короткочасні  емоційні стани (хвилювання, афекти  тощо) і більш тривалі, стійкі  настрої.У дошкільному віці суттєвих  змін зазнає емоційно-вольова  сфера дітей. Період дошкільного  дитинства можна назвати віком  пізнавальних емоцій, до яких  відносяться почуття здивування, зацікавлення, допитливість. Діяльність  дітей, стосунки з дорослими  й одно* літками, реакції на  нові обставини, ставлення до  персонажів казок, розповідей  сповнені емоцій і почуттів, що  спонукають активно сприймати  світ, стимулюють вплив на пізнавальні  та інші психічні процеси, виробляють  індивідуальне ставлення та сприйняття  світу, мотивують їхні вчинки.

Емоційність є основною психофізіологічною особливістю дитячого віку. її вікові зміни зумовлюють своєрідну поведінку  дітей на різних етапах їх розвитку. Почуття у дошкільників стають глибшими, стійкішими, раціональнішими. Велике значення для нормального психічного розвитку і життєдіяльності має емоційне благополуччя, яке залежить від багатьох зовнішніх і внутрішніх чинників. На перебудову психічних процесів, формування довільної поведінки впливає воля дитини.

5.1. Особливості емоцій  і почуттів у дошкільному віці

У процесах діяльності, пізнання навколишньої дійсності і себе, спілкування  з дорослими й однолітками  дитина переживає різноманітні емоції і почуття, виявляє своє ставлення  до того, що її оточує, що а нею відбувається. Ці переживання утворюють сферу  емоцій і почуттів, які є формою відображення дійсності, наслідком  задоволення або незадоволення  потреб.

Емоції (лат. emovere - хвилювати, збуджувати) - психічні стани і процеси, виражені у формі безпосереднього  переживання ставлення людини до світу, до того, що вона почуває і  робить.

Вони виникли як засіб, що дає змогу живим організмам визначати біологічну значущість зовнішніх  впливів і внутрішніх станів. Це - узагальнена чуттєва реакція  у відповідь на сигнали, які зумовлюють зміни у фізіології організму - у  свідомості людини постають не образи предметів і явищ, а переживання.

Період від двох до шести  років називають віком ефективності, який характеризують бурхливі, нестійкі емоції, швидкий перехід від одного емоційного стану до іншого.

Афективність (лат. affectus - пристрасть, хвилювання) - бурхливе реагування на ситуацію, швидкий перехід від одного емоційного стану до іншого, емоційна імпульсивність, що виявляється у неприродних  інтонаціях, міміці, жестах, позах, мовних зворотах тощо.

Дитину легко налякати, розсердити, зацікавити, викликати  у неї задоволення, радість. Вона відкрита до сприйняття і впливу емоцій, які переживають інші діти й дорослі ("емоційна заражуваність").

 

У дошкільному віці почуття  переважають над усіма сторонами  життя дитини, надають їм відповідного забарвлення і виразності. Малюк  ще не вміє керувати своїми переживаннями, майже завжди перебуває у полоні почуттів, які мають бурхливий, безпосередній  і мимовільний характер. Вони швидко і яскраво спалахують і не менш швидко згасають. Бурхливі веселощі часто  змінюються слізьми.

Найсильніше і найважливіше джерело переживань дитини - її взаємини з іншими людьми. Якщо дорослі ласкаво  ставляться до неї, визначають її права, виявляють увагу, то у неї переважає  бадьорий, життєрадісний настрій, вона переживає емоційне благополуччя - почуття впевненості, захищеності, яке сприяє нормальному розвитку особистості дитини, виробленню у  неї позитивних якостей, доброзичливого ставлення до людей. Прояви ставлення  до дитини викликають у неї відповідні почуття - радість, гордість, співчуття, страх, образу, гнів, заздрість та ін. Вона гостро переживає як ласку, похвалу, так і розчарування, несправедливість.Почуття  виникають пізніше, ніж ситуативні емоції. Формуючись на основі емоційного досвіду, вони впливають на динаміку і зміст ситуативних переживань або спонукають до вчинків.

Почуття - форма відображення дійсності, у якій виявляється ставлення  людини до предметів і явищ, які  вона пізнає і змінює відповідно до своїх потреб

Дошкільники передусім відчувають почуття любові, ніжності, симпатії до рідних (матері, батька, сестер, братів, бабусі, дідуся), часто виявляють  щодо них піклування, співчуття. Подібно  ставляться і до тварин, особливо кошенят, цуценят. Особливу ніжність виявляють  до немовлят, ляльок, іграшкових тварин. Симпатія дошкільників може проявлятися у формі неусвідомлюваного альтруїзму - бажання допомогти іншому, поділитися з ним тим, що самому приносить задоволення; задоволення від розділеної радості. Дошкільники щиро виражають співчуття персонажам літературних творів, можуть з великим зацікавленням і співпереживанням слухати одну й ту саму історію, сприймати її персонажів, як знайомих і близьких. Найяскравішим почуттям дошкільників під час слухання розповідей і казок є співчуття до тих, хто потрапив у біду, зазвичай позитивних героїв, хоч іноді дитина може пожаліти і злодія, коли тому дуже погано. Однак найчастіше вони обурюються вчинками негативних персонажів, прагнуть захистити від них улюбленого героя

Під час слухання казок  почуття перетворюють дитину з пасивного  слухача на активного учасника. Жахаючись  події, яка має відбутися, вона вимагав, щоб перестали читати страшну  для неї історію (казку) або сама придумує прийнятний, з її погляду, варіант сюжету, часто відчуває себе у ролі героя. Розглядаючи ілюстрації до казок, дошкільники намагаються  безпосередньо втручатися у події: замальовують або видряпують зображення негативних дійових осіб, обставин, що загрожують герою.Любов і ніжність до людей поєднуються з обуренням  і гнівом щодо тих, кого дитина сприймає як кривдника. Вона неусвідомлено ставить  себе на місце людини, якій вона симпатизує, переживає її біль, несправедливість щодо неї, ніби це стосується її самої. Однак, коли інші дити, навіть улюблені братик чи сестричка, користуються, як їй здається, більшою увагою, дитина переживає почуття ревнощів.

До початку дошкільного  віку здатність відчувати страждання іншого виявляється в тому, що малюк  не лише співпереживає іншому, а  й сумує, боїться разом з ним, а побачивши сльози, також починає  плакати. Водночас дитина може проявляти  і байдуже, навіть жорстоке ставлення  до людей.Взаємини з іншими людьми, їхні вчинки є найважливішим, але  не єдиним джерелом почуттів дошкільника. Радість, ніжність, співчуття, здивування, гнів та інші переживання можуть виникати у нього щодо тварин, рослин, іграшок, предметів і явищ природи, яким дитина приписує особливості людських дій  і переживань. Вона співчуває зламаній квіточці або дереву, обурюється дощем, який заважає гуляти, гнівається на камінь, який її вдарив.