Гештальтпсихологія

Гештальтпсихологія

ЗМIСТ 
 
Вступ 
 
1. Походження гештальтпсихологii 
2. Значення гештальтпсихологii

3.Cписок використаної літератури

Вступ 
        Гештальтпсихологія (Gestalt - цілісна форма, структура розвинулася внаслідок протесту проти бихевиоризма і що існували раніше психологічних напрямів. Якщо вдасться зрозуміти суть гештальтпсихології, то ми наблизимося і до розуміння когнітивної психології, так зробимо ж крок вперед і спробуємо розібратися, що це за напрям і до чого воно привело. 
Слово гештальт означає "форма", "структура", "цілісна конфігурація", тобто організоване ціле, властивостей якого не можуть бути набуті з властивостей його частин. В цей час особлива увага приділялася проблемі цілого і частини. Багато учених підходили до розуміння, що якість цілісного утворення не зводилася до суми окремих елементів, що входять в ціле, і, що воно не може бути виведене з них. А ось саме ціле і визначає якісні особливості елементів, тому гештальтпсихологи вважають, що переживання цілісне і його неможливо просто розділити на складові частини 
       Гештальтпсихологами були проведені багато досліджень і роботи в області сприйняття і пам'яті. Учениця В. Келлера Г. Фон Ресторф провела ряд дослідів і вивела залежність успішності запам'ятовування від структури матеріалу. 
У передвоєнні роки минулого століття школа гештальтпсихологии розпалася із-за нездатності розробити єдину схему аналізу психічної реальності. Але ідеї гештальтпсихологов все ще мають вплив, хоча і не такі популярні в сучасній психології.

1. Походження гештальтпсихологiї 
       Слово гештальт означає "форма", "структура", "цілісна конфігурація", тобто організоване ціле, властивостей якого не можуть бути набуті з властивостей його частин. В цей час особлива увага приділялася проблемі цілого і частини. Багато учених підходили до розуміння, що якість цілісного утворення не зводилася до суми окремих елементів, що входять в ціле, і, що воно не може бути виведене з них. А ось саме ціле і визначає якісні особливості елементів, тому гештальтпсихологи вважають, що переживання цілісне і його неможливо просто розділити на складові частини Як нам вже відомо, бихевиористи ставили поведінку основною задачею, згідно з гештальтпсихологии, поведінка - щось більше, ніж зв'язка рефлексів. Воно цілісне і, отже, цілісний підхід до психіки протиставлявся гештальтпсихологами дробовій усіх інших напрямів. 
Зародившись одночасно з бихевиоризмом, гештальтпсихология спочатку займалася дослідженням відчуттів, образний же аспект психічного життя, незважаючи на усі зусилля, вислизав з рук, і це відбувалося тому, що не було теорії, яка могла якось пояснити отримані експериментальні дані.          Гештальтпсихология сформувалася під час панування ідеалістичної філософії, що, природно, відбилося на її спрямованості.[1,25]. 
          Слово гештальт означає "форма", "структура", "цілісна конфігурація", тобто організоване ціле, властивостей якого не можуть бути набуті з властивостей його частин. В цей час особлива увага приділялася проблемі цілого і частини. Багато учених підходили до розуміння, що якість цілісного утворення не зводилася до суми окремих елементів, що входять в ціле, і, що воно не може бути виведене з них. А ось саме ціле і визначає якісні особливості елементів, тому гештальтпсихологи вважають, що переживання цілісне і його неможливо просто розділити на складові частини. 
           Я думаю, можна вважати одним з "каменів фундаменту" школи гештальтпсихологии німецького філософа-ідеаліста Ф. Брентано. Він розвинув вчення про предметність свідомості як родову ознаку психічних феноменів, і став засновником цілої плеяди майбутніх основоположників гештальта. Його учень К. Штумпф був прибічником феноменології і передбачив основні ідеї гештальтпсихологии, і Г. Мюллер, який займався експериментальною психологією, психофізикою і пам'яттю. 
           Вони у свою чергу мали учня Э. Гуссерля, з Геттингенського університету, що є автором ідеї, згідно якої логіка має бути перетворена на феноменологію, мета якої розкрити фундаментальні феномени і ідеальні закони пізнання, а феноменологія повинна абстрагуватися від усього, пов'язаної з існуванням людини, і вивчати "чисті" суті. Для цього інтроспективний (від латів. introspecto - дивлюся всередину, самоспостереження) метод не годився, виникла необхідність його перетворення, в результаті з'явився феноменологічний метод. 
            На цій базі виникла школа гештальтпсихологии, представниками якої сталі М. Вертхеймер, В. Келлер і К. Коффка, що заснували в 1921 р. журнал "Психологічні дослідження", Д. Катц і Е. Рубин і багато інших учених.[2,17]. 
Гештальтпсихологами були проведені багато досліджень і роботи в області сприйняття і пам'яті. Учениця В. Келлера Г. Фон Ресторф провела ряд дослідів і вивела залежність успішності запам'ятовування від структури матеріалу. 
У передвоєнні роки минулого століття школа гештальтпсихологии розпалася із-за нездатності розробити єдину схему аналізу психічної реальності. Але ідеї гештальтпсихологов все ще мають вплив, хоча і не такі популярні в сучасній психології. 
           З робіт одного з представників гештальтпсихологии Д. Катца "Побудова світу кольорів" і "Побудова світу свідомих сприйнять" ясна, що зоровий і дотиковий досвід набагато повніший, ніж його зображення в психологічних схемах, що обмежуються простими поняттями, тобто образ треба вивчати як самостійний феномен, а не як ефект стимулу. 
Основною властивістю образу є його постійність за умов сприйняття, що змінюються. Чуттєвий образ залишається постійним при зміні умов, але постійність руйнується, якщо об'єкт сприймається не в цілісному зоровому полі, а ізольовано від н 
          Данський психолог Е. Рубин вивчав феномен "фігури і фону", що говорить про цілісність сприйняття і помилковості уявлення про нього як мозаїці відчуттів. Так, наприклад, на плоскому малюнку фігура сприймається як замкнуте, виступаюче вперед ціле, відокремлене від фону контуром, тоді як фон здається тим, що знаходяться ззаду. 
          По-різному сприймаються "подвійні зображення", де малюнок здається то вазою, то, двома профілями. Це явище назвали персептивной реструктуризацією, тобто реструктуризацією сприйняття. Згідно теорії гештальта, ми сприймаємо предмет як зв'язне ціле. Допустимо, випробовуваний описує своє сприйняття якого-небудь явища, а психологи вже розробляють гештальт-принципи, а саме: принципи схожості, близькості, оптимального продовження і замикання. Фігура і фон, константна - це, насправді, основні феномени в області чуттєвого пізнання. Гештальтисти відкрили в експериментах феномени, але треба було ще і пояснити 
Школа гештальтпсихологии почала свій родовід від головного експерименту Вертхеймера, так званого, фи-феномена. Він за допомогою спеціальних приладів (стробоскопа і тахиостоскопа) експонував з різною швидкістю один за іншим два подразники (дві прямі лінії). При досить великому інтервалі, випробовуваний сприймав їх послідовно. При дуже короткому інтервалі лінії сприймалися одночасно, а при оптимальному інтервалі (близько 60 мілісекунд) виникало сприйняття руху, тобто око бачило переміщення лінії управо або вліво, а не дві лінії, дані послідовно або одночасно. Коли ж часовий інтервал перевищував оптимальний, випробовуваний починав сприймати чистий рух, тобто усвідомлювати, що рух відбувається, але без переміщення самої лінії. Це і був, так званий, фи-феномен. Було проведено багато подібних дослідів і завжди з'являвся фи-феномен, причому не як з'єднання окремих сенсорних елементів, а як "динамічне ціле". Це також спростовувало існуючу концепцію про складання відчуттів в цілісну картину. 
          Робота Келлера "Фізичні гештальти у спокої і стаціонарному стані" пояснювала психологічний спосіб за типом фізико-математичного. Він вважав, що посередником між фізичним полем і цілісним сприйняттям повинна стати нова фізіологія цілісних і динамічних структур - гештальтов. Келлер представив уявну фізіологію мозку у фізико-хімічному виді. 
Гештальтпсихологи вважали, що принцип ізоморфізму (елементи і стосунки в одній системі взаємно однозначно відповідають елементам і стосункам в іншій) допоможе розв'язати психофізичну проблему, при цьому зберігши за свідомістю самостійність і відповідність матеріальним структурам. 
Ізоморфізм не вирішував головні питання психології і наслідував ідеалістичну традицію. Психічні і фізичні явища представлялися ними за типом паралельності, а не причинним зв'язком. Гештальтисти вважали, що, спираючись на особливі закони гештальта, психологія перетвориться на точну науку типу фізики.[3,86]. 
          Келлер, тлумачивши інтелект як поведінку, провів свої знамениті досліди над шимпанзе. Він створював ситуації, в яких мавпа для досягнення мети повинна була знайти обхідні шляхи. Сенс був в тому, яким способом вона вирішувала задачу, чи то це був сліпий пошук рішення шляхом проб і помилок, чи то мавпа досягала мети завдяки, раптовому "осяянню", розумінню ситуації. 
Келлер висловився за друге пояснення, це явище було назване инсайтом (инсайт - схоплювання, розуміння), що дає можливість підкреслити творчий характер мислення. Дійсно ця гіпотеза розкрила обмеженість методу проб і помилок, але вказівка на инсайт ніяк не пояснювала механізм інтелекту.[4,29]. 
З'явилася нова експериментальна практика вивчення чуттєвих образів в їх цілісності і динаміці (К. Дункер, Н. Майєр). 
 
2. Значення гештальтпсихології 
          У чому ж причина, що гештальтизм перестав відповідати новим науковим запитам? Швидше за все, основна причина в тому, що психічні і фізичні явища в гештальтпсихологии розглядалися за принципом паралельності, поза причинним зв'язком. Гештальтизм претендував на загальну теорію психології, але насправді його досягнення торкалися дослідження однієї із сторін психічного, на яку вказувала категорія образу. При поясненні ж явищ, які не могли бути представлені в категорії образу, виникали величезні труднощі. 
Гештальтпсихологія не повинна була роз'єднувати образ і дію, образ у гештальтистов виступав у вигляді суті особливого роду, підпорядкованої власним законам. Методологія, заснована на феноменологічній концепції свідомості, стала перешкодою для достовірно наукового синтезу цих двох категорій. 
              Гештальтисти поставили під сумнів принцип асоціації в психології, але їх помилка була в тому, що вони розірвали аналіз і синтез, тобто відірвали просте від складного. Деякі гештальтпсихологи навіть заперечували взагалі відчуття як явище. 
               Але гештальтпсихология притягнула увагу до питань сприйняття, пам'яті і продуктивного, творчого мислення, вивчення якого і є основним завданням психології. 
               А благополучно забутий нами малюк, що досить підріс? Що сталося з ним, поки ми намагалися розібратися в таких складних хитросплетіннях гештальтпсихологии? Спочатку він навчився розрізняти образи і виражати свої почуття, отримувати відчуття приємні і неприємні. Він ріс і розвивався, тепер уже в руслі гештальтпсихологии. 
               Він швидше і краще запам'ятовував образи не в результаті асоціацій, а в результаті своїх поки що маленьких розумових здібностей, "осяянь", тобто инсайт. Але доки йому було ще далеко до досконалості, багато часу пройде перш, ніж він навчиться творчому мисленню. На усе потрібний час і усвідомлена необхідність. 

Cписок використаної літератури

1.Ярошевский М.Г.., Петровский А.В. ИСТОРИЯ ТЕОРИЯ ПСИХОЛОГИИ.-Т. 1-2. 
2.Ждан А.Н. История психологииот античности к современности.- М.: 3.Педагогическое общество России, 2002.-512 с. 
4.Основи психології / За ред., О,В, Киричука _ К., 1995. – 622 С.