Iдентифікація емоцій у дітей молодшого шкільного віку

3

                                                ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕМОЦІЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ.5

1.1    Поняття про емоції, природа емоцій, характеристика……………………...5

1.2    Форми емоцій……………………………………………………………......10

1.3    Розвиток емоційної сфери дитини…………………………..……………...15

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ЕМОЦІЙ У ДІТЕЙ…………………………………………………………………………….19

2.1  Опис базових емоцій……………….……………………………………….19

2.2 Аналіз та інтерпретація отриманих результатів…………………………...28

ВИСНОВОКИ…………………………………………………………………...32

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...34

ВСТУП

Актуальність теми:                                                                                                                                             Одним з пріоритетних напрямів шкільної освіти є емоційний розвиток дитини, який виступає як одна з важливих умов його успішної адаптації в суспільстві, комунікативної взаємодії з дорослими і однолітками, формування його етичної свідомості. Для благополучного емоційного розвитку характерне переважання позитивного настрою, правильне сприйняття і демонстрація різних емоційних станів, усвідомлення власних емоцій і емоцій інших людей. Наявність уявлень про емоції, їх причини і наслідки, є заставою розвитку особи і індивідуальності молодшого шкільника, одній з передумов успішного навчання в школі.                                                        У роботах по психології, психофізіології і патопсихології емоцій наголошується, що емоція як особливий клас психічних явищ має психофізіологічну структуру, основними взаємозв'язаними компонентамі якої є: чуттєвий компонент - суб'єктивне переживання; моторний компонент - рухова мімічна і пантомімічна експресія; компонент вербалізації - вираження емоцій в мові. У вітчизняній і зарубіжній психології дія моторного компонента і компонента вербалізації або сукупність вербального і невербального вираження емоцій названа «мовою емоцій»                                                        Емоційна сфера є однією з основних регуляторних систем, що забезпечують активні форми життєдіяльності організму . Саме емоції є першою ланкою в загальному ланцюзі пристосовних процесів і найшвидше реагують на будь-які дії довкілля. Емоційне реагування формується як первинний механізм взаємодії із зовнішнім світом.                                                                                    Сучасне суспільство все більшу увагу обертає на особистість  людини, її індивідуальність, на емоційне благополуччя і чинники від яких вона залежить. У зв'язку з цим на перший план виходить вивчення не сфери інтелекту, а сфери емоційної-особисті. Особливо важливим з цієї точки зору є шкільний вік, в якому формуються основи особистості, складаються стійкі механізми реагування на різні дії середовища.              Саме тому, ця тема є актуальною, і я обрала саме її.                                                                                                  Об`єктом дослідження виступає : ідентифікація емоцій                                                        Предметом є здібність до ідентифікації емоцій в молодших школярів                            Мета:виявити чи здатні молодші школярі до ідентифікації емоцій                            Завдання:                                                                                                                                  1.Визначити основні теоретичні поняття  досліджуваної проблеми .    2.Підбір психодіагностичних  методик.                                                                                               3. Проведення емпіричного дослідження.                                                                                                4. Обробка та аналіз результатів.       

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕМОЦІЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

              1.1 Поняття про емоції, природа, характеристика, форми емоцій             

              Емоції – особливий клас суб’єктивних психологічних станів, що відбиваються у формі безпосередніх переживань, відчуттів, приємного або неприємного ставлення людини до світу і людей, процес і результати її практичної діяльності. До класу емоцій належать настрої, прочуття, афекти, пристрасті, стреси. Це так звані «чисті» емоції. Вони включені у всі психічні процеси і стан людини. Будь – які прояви її активності супроводжуються емоційним переживаннями.                                                                                                                              Емоції і почуття – особистісні утворення. Вони характеризують людину соціально – психологічно. Емоції, якими б різними вони не здавалися, невіддільні від особистості.                                                                                                  С.Л. Рубінштейн вважав, що в емоційних проявах особистості можна виділити три сфери: її органічне життя, інтереси матеріального порядку та її духовні, моральні потреби. Він позначив їх як органічну (афективно-емоційну) чутливість, предметні почуття й узагальнені світоглядні почуття. До афективно-емоційної чутливості належать, на його думку, елементарні задоволення і невдоволення, переважно пов’язані із задоволенням органічних потреб. Предметні почуття пов’язані з володінням певними предметами і заняттями окремими видами діяльності. Ці почуття відповідно до предметів підрозділяються на матеріальні, інтелектуальні і естетичні. Вони виявляються в захваті одними предметами, людьми і видами діяльності й у відразі до інших. Світоглядні почуття пов’язані з мораллю і ставленням людини до світу, людей, соціальних подій, моральними категоріями і цінностями. Емоції людини насамперед пов’язані з її потребами. Вони відбивають стан, процес і результат задоволення потреби. Цю думку неодноразово підкреслювали практично усі без винятку дослідники емоцій, незалежно від того, яких теорій вони додержувалися[13]. За емоціями, вважали вони, можна точно судити про те, що в даний момент часу хвилює людину, тобто про те, які потреби й інтереси для неї актуальні.                                                        Люди, як особистості, в емоційному плані відрізняються один від одного за багатьма параметрами:                                                                                                                1. емоційною збуджуваністю;                                                                                                  2. тривалістю й сталістю виникаючих емоційних переживань;                            3. домінуванням позитивних або негативних емоцій.                                                         Але найбільше емоційна сфера розвинутих особистостей розрізнюється за силою і глибиною почуттів, а також за їхнім змістом і предметною спрямованістю. Саме система і динаміка типових емоцій характеризує людину як особистість.                                                                                                                              Емоція, виражена в почутті, бажанні, потягу або пристрасті, безсумнівно містить у собі спонуку до діяльності, переломними емоціями (афектами, щиросердечними хвилюваннями) називають такі стани, як страх, гнів, безліч подібних переживань. Те загальне, що є між емоціями, почуттями і потягами, викликає потребу в загальній груповій назві. Блейлер об’єднав почуття й емоції під загальною назвою «афективність». Переживання почуття виступає як особливий психічний стан, в якому сприймання та розуміння будь-чого, знання про щось виступає в єдності з особистим відношенням до явища, яке сприймається та розуміється. В усіх цих випадках говорять про переживання почуття як про особливий емоційний стан людини. Разом з тим, переживання почуття являється психічним процесом, який має свою динаміку[24].                                                                                                                Емоційний процес включає в себе три основних компоненти.                                          Перший компонент – це емоційне збудження, яке визначає мобілізаційні зрушення в організмі. В усіх випадках, коли відбувається подія, яка має значення для індивіда, і така подія констатується у формі емоційного процесу, відбувається зростання збудливості, швидкості та інтенсивності протікання психічних, моторних та вегетативних процесів. В окремих випадках під впливом таких подій збудливість може, навпаки, зменшуватись.              Другий компонент – знак емоції: позитивна емоція виникає тоді, коли подія оцінюється як позитивна, негативна – коли вона оцінюється як негативна. Позитивна емоція спонукає дії підтримки позитивної події, негативна – спонукає дії, спрямовані на усунення контакту з негативною подією. Негативна емоція дезорганізує ту діяльність, яка приводить до її виникнення, але організує дії, спрямовані на зменшення на усунення шкідливих впливів.                                                                                                                                                          Третій компонент – ступінь контролю емоції. Слід розрізняти два стани сильного емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), при яких ще зберігається орієнтація та контроль, та крайнє збудження (паніка, жах, сказ, екстаз, повний відчай), коли орієнтація та контроль практично неможливі.              Природа емоцій.                                                                                                                              Різноманітні реакції організму на ситуацію пов’язані з виникненням емоцій. Існує інстинктивна координація між актом сприймання і реакціями організму. Сприймання як активний процес передбачає, що об’єкт або ситуація сприймаються не лише так, як вони існують, а й у своєму емоційному значенні: ми сприймаємо появу вівчарки не лише на собаки, а й як хижака, що нам загрожує. Будь-який акт передбачає наявність стимулу й відповіді. Поява стимулу супроводжується активацією, його вибір зумовлюється потягом, а форма відповіді, спосіб поведінки відображають координацію між стимулом і відповіддю. Емоція виникає щоразу, коли задоволення потреби не відбувається, коли дія не досягає цілі. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні – негативні. Емоція може викликати порушення пам’яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими. Ця дезорганізація зумовлюється активною реакцією суб’єкта відповідно до ситуації. Дезорганізація може бути корисною в певній ситуації (заплакати, щоб вплинути на іншу людину; виявити наполегливість у подоланні труднощів). Людина, як суб’єкт, що пізнає і змінює світ, не байдужа до нього. “Око людського пізнання не сухе, навпаки зволожене пристрастями і волею” (Ф. Бекон). Людина не безсторонній споглядач подій, вона їх активний учасник[18].                                                                                                                Фізіологу І.П. Павлову належить учення про динамічний стереотип — сталу систему реакцій-відповідей тварини і людини, яка відповідає певній комбінації зовнішніх сигналів. При порушенні стереотипу з’являються ознаки емоцій. Зокрема, емоція виникає тоді, коли виконання дії пов’язане з перешкодою. Якщо людина може втікти, вона не відчуває емоції страху. Або, навпаки, емоція виникає, коли перешкоди не виявляється там, де вона має бути. Якщо не порушується динамічний стереотип реакцій (відповідність між певним стимулом і комплексом реакцій), виразність емоцій занадто низька. Емоція — це реакція індивіда на ті ситуації, до яких індивід не може водночас адаптуватися, і значення її переважно функціональне. Емоція може викликати порушення пам’яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими. Ця дезорганізація зумовлюється активною реакцією суб’єкта на зміну ситуації.                                                                                                                              Характеристика емоцій                                                                                                                              Емоції – це специфічна форма взаємодії людини з навколишнім світом з середовищем, спрямована на пізнання світу та свого місця в ньому через саму себе. Ця специфічність виявляється в суттєвих якостях позитивного і негативного полюсів емоцій. Згідно з трьохвимірною теорією емоцій В. Вундта, в емоціях присутні полярність приємного і неприємного, протилежності напруження і розрядки, збудження і пригніченості. Поряд із збудженою радістю (радістю-тріумфом) існує радість спокійна (радість – умиротворення, радість – зворушення) і радість напружена) радість палкої, жагучої події радість тремтливого очікування). Відповідно існують напружений смуток (тривога); збуджений смуток, близький до відчаю і тихий сум, в якому відчувається розрядка, смуток, що тяжіє до меланхолії. Власний досвід підказує кожній людині, що саме вона відчуває: щастя, печаль чи страх; вона знає, що вони відрізняються за внутрішніми переживаннями і за зовнішнім виглядом. Водночас, емоції взаємодіють одна з однією – радість послаблює страх, печаль посилює відчай. Названі особливості виступають характеристиками емоцій.                                                                                                                              Емоції хоча й чуттєві у своїй основі але, на відміну від сприймання, не наочні, відображають не предмет чи явище предметного світу, а внутрішній світ суб’єкта. Як тільки ми звертаємо увагу на свої тілесні зміни або переживання – емоції змінюються. Суб’єкт, що переживає емоцію, не може не звернути на неї увагу. Але звернувши увагу, скажімо, на радість, ми втрачаємо радість як емоцію з її інтенсивністю, вираженістю (напруженістю). Два переживання не можуть відчуватись точно в один і той самий момент, вони існують лише послідовно. Емоція виникає за недостатності знань, необхідних для досягнення цілі, і компенсує цю недостатність. Саме емоція забезпечує продовження пошуку нової інформації. Емоції виникають щоразу, коли задоволення потреби не відбувається коли дія н досягає цілі, Зв’язок інформації та евкомій П.Сім онов показав у вигляді логічної формули: Е=П (Ін-Іі); де Е – емоція; П – потреба; Ін – інформація, необхідна для задоволення потреби; Іі – інформація існуюча (якою суб’єкти володіє).                            Отже, емоції виконують функцію компенсаторного механізму, вони заповнюють дефіцит інформації необхідний для досягнення цілі, тобто для задоволення потреб. Через свою предметну зумовленість емоції визначають спрямованість діяльності, надаючи їй чуттєвого характеру. Це – специфічна форма контролю за діяльністю, за тією її стороною, яка має вигляд переживань. Переживання виступають регулятором діяльності. Вони можуть як стимулювати діяльність (на радощах “гори перевертають”, так і гальмувати її (у розпачі все “падає з рук”). Причому якщо в органічних відчуттях ми фіксуємо різний ступінь розладу (аж до хаосу) фізіологічних функцій, то як переживання емоція завжди має сенс, завжди щось означає. Емоційні переживання як регулятор діяльності виконують оцінку і спонукальну функцію.                                                                                                                                            Отже, аналіз емоційних переживань дає можливість виділити їхні характеристики (якісні та кількісні); властивості (реальність, суб’єктивність, інтимність, предметність і ситуативність) та головні регуляторні функції (оцінку і спонукальні).                                                                                                                                            Стинічні емоції підвищують життєдіяльність організму; астенічні пригнічують життєдіяльність, знижують енергію суб’єкта. Розрізняють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції. Прості (нижчі) – переживання, пов’язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб. Характерна ознака складних емоцій полягає у тому, що вони виникають у результаті усвідомлення об’єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення.             

              1.2 Форми емоцій

              Емоції, почуття служать для відображення суб’єктивного ставлення людини до самої себе і до навколишнього світу. Найбільш потужна емоційна реакція – афект – сильне, бурхливе і відносно короткочасне емоційне переживання, що цілком захоплює психіку людини і визначає єдину реакцію на ситуацію в цілому (часом ця реакція і діючі подразники, усвідомлюються недостатньо, і це одна з причин практичної некерованості таким станом).                            Афект – це сильне і відносно короткочасне емоційне переживання, що супроводжується різко вираженими рухливими та вісцеральними проявами (змінами у функціях внутрішніх органів). Афекти – це особливо виражені емоційні стани, супроводжувані видимими змінами в поведінці людини, яка їх відчуває. Афект – особливий тип емоційних процесів, що розвиваються в критичних умовах, коли суб’єкт неспроможний знайти адекватний вихід з небезпечних, травмуючи, найчастіше несподівано виникаючих ситуаціях. Афект бурхливо протікає, має значну інтенсивність та найбільш очевидні наслідки своїх проявів, що характеризуються дезорганізацією поведінки і порушенням перебігу психічних процесів (зміна виразу обличчя, дезорганізація моторики, відхилення в мисленні, в розподілі та стійкості уваги, порушення, свідомого контролю над вибором тієї чи іншої дії). Афект не передує поведінці, а ніби зміщений на її кінець. Це реакція, що виникає в результаті вже зробленої дії або вчинку і виражає собою її суб’єктивне емоційне забарвлення з погляду того, якою мірою в результаті вчинення такої дії вдалося досягти поставленої мети, задовольнити стимульовану потребу. Афекти, як правило, перешкоджають нормальній організації поведінці, її розумності. Вони здатні лишати сильні та стійкі сліди в довгостроковій пам’яті. На відміну від афектів, робота емоцій і почуттів пов’язана переважно з короткочасною й оперативною пам’яттю[9].                                          Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти. У стані фізіологічного афекту виникло раптово, здатна керувати своєю діяльністю, контролювати її. Цей афект виникає як реакція організму на сильний і несподіваний подразник.                                                                                                                              Одним з найбільш поширених у наші дні видів афекту є стрес. Він являє собою стан надмірне сильного і тривалого психологічного напруження,, що виникає в людини, коли її нервове, система одержує емоційне перевантаження. Стрес дезорганізує діяльність людини, порушує нормальний хід її поведінки. Стреси, особливо якщо вони часті і тривалі, негативно виливають не тільки на психологічний стан, але Ш на фізичне здоров’я людини. Вони являють собою головні «чинники ризику» при виникненні і загостренні» наприклад, серцево-судинних захворювань і захворювань шлунково-кишкового тракту[19].                                                                                    Страх – емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню людини і спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. Індивід у психологічному стані страху, як правило, змінює свою поведінку. Страх людини викликає депресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації, іноді паралізує її діяльність. Якщо джерело небезпеки є невизначеним або неусвідомленим, стан, що виникає, називається тривогою. Під впливом строку в людини виникають вегетативні дисфункції (серцебиття, тремтіння м’язів, рясне потовиділення), з’являється своєрідний вираз обличчя. У випадках, коли страх досягає сили помічного страху, жаху він здатний нав’язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння захисна агресія). Неадекватні реакції страху спостерігаються при різних психічних захворюванням (фобії).                                                                                                                              Крім якісних і кількісних загальних характеристик, загальними властивостями емоцій і почуттів виступають переключення, передбачення і просторово-часове зміщення.                                                                                                                Переключення – це можливість перенесення емоційного забарвлення з причин почуттів на другорядні умов. Несподівана зустрів із приємною людиною надає всій ситуації (місце, люди) позитивної валентності. Відбувається генералізація емоцій і почутті. На відміну від неї локалізація звужує загальну позитивну валентність (серія невдач у спортивних змаганнях може призвести до афекту, якщо людина сконцентрується на них). Передбачення виникає на основі емоційної оцінки обставин, котрі раніше сприяли успіху чи неуспіху. Це емоційний сигнал про ймовірні наслідки дій, що передує їх учиненню. Емоції і почуття немовби заглядають у майбутнє і допомагають людині орієнтуватись в передбачуваній ситуації. Ця властивість засвідчує універсальність емоцій і почуттів як особистісного механізму виділення актуального в практично необмеженому просторі й часі – і в минулому, і в майбутньому, і тепер, і тут, і реально, і в думках.                                          Просторово-часове зміщення – властивість переживань, емоцій, почуттів зміщатись із самої події у згадку про неї. Пригадуючи, ми можемо переживати інтенсивніше, виразніше ніж у момент події.                                                        Почуття – ще більш, ніж емоції, стійкі психічні стани, які мають чітко виражений предметний характер: вони виражають стійке ставлення до якихось об’єктів (реальних або уявних). Людина не може переживати почуття взагалі, безвідносне, а тільки до кого або чого-небудь. Наприклад, людина не в змозі відчувати почуття любові, якщо в неї немає об’єкта уподобання. Залежно від спрямованості почуття поділяються: на моральні (переживання людиною її ставлення до інших людей), інтелектуальні (почуття, пов’язані з пізнавальною діяльністю), естетичні (почуття красоти при сприйнятті мистецтва, явищ природи), практичні (почуття, пов’язані з діяльністю людини). Почуття носять предметний характер, пов’язуються з уявленням або ідеєю щодо деякого об’єкта. Інша особливість почуттів полягає в тому, що вони удосконалюються і, розвиваючись, утворюють ряд рівнів, починаючи від безпосередніх почуттів і закінчуючи вищими почуттями, які належать до духовних цінностей та ідеалів. Почуття носять історичний характер. Вони різноманітні в різних народів і можуть по-різному виражатися в різні історичні епохи в людей, які належать до тих самих націй і культур. В індивідуальному розвитку людини почуття відіграють важливу соціалізуючу роль. Вони виступають як значущий чинник у формуванні особистості, особливо її мотиваційної сфери. На базі позитивних емоційних переживань типу почуттів з’являються і закріплюються потреби й інтереси людини.                                                                                                                                                           Почуття – продукт культурно-історичного розвитку людини. Вони пов’язані з певними предметами, видами діяльності і оточуючими людьми. Почуття виконують у житті і діяльності людини, у її спілкуванні з навколишнім світом мотивуючу роль. Людина намагається діяти так, щоб підкріпити і підсилити свої позитивні почуття. Вони в неї завжди пов’язані з роботою свідомості, можуть довільно регулюватися.                                                        Настрій – найтриваліший емоційний стан, що забарвлює всю поведінку людини. Емоційні стани, що виникли в процесі діяльності, можуть підвищувати або знижувати життєдіяльність людини.                                                        Настрій – це запальний емоційний стан, що забарвлює протягом значного часу окремі психічні процеси й поведінку людини[15].                                                        При розрізненні почуттів за силою виділяють пристрасті як складне психічне явище, у якому тісно переплітаються емоційні, вольові та пізнавальні процесі. Настрій – найтриваліший емоційний стан, що забарвлює всю поведінку людини. Емоційні стани, що виникли в процесі діяльності, можуть підвищувати або знижувати життєдіяльність людини. Перші називаються стенічними, другі – астенічними. Виникнення і прояв емоцій, почуттів пов’язані зі складною комплексною роботою кори, підкірки мозку і вегетативної нервової системи, що регулює роботу внутрішніх органів. Так визначається тісний зв’язок емоцій і почуттів з діяльністю серця, дихання, із змінами в діяльності скелетних м’язів (пантоміміка) і лицьових м’язів (міміка). Спеціальні експерименти виявили в глибині мозку, у лімбічній системі, існування центрів позитивних і негативних емоцій, що одержали назву центрів «насолоди» і «страждання».                                                                      Пристрасть – це можливість ідеї постійно, впродовж тривалого часу викликати сильну емоційну реакцію. Це сильне, стійке всеохоплююче почуття, яке домінує над іншими спонуками людині і призводить до зосередження на предметі пристрасті всіх її сил і поривань.                            Цікавість зацікавленість, інтерес – позитивний емоційний стан, який сприяє розвиткові навичок, вмінь, здобуванню знань, мотивує навчання.                            Страждання – емоційний стан, пов’язаний з отриманням достовірної або такої, що здається достовірною, інформації про неможливість задоволення важливих життєвих потреб, які досі здавались більш або менш імовірними. Найчастіше набирає форму емоційного стресу. Має характер астенічної емоції.                                                                                                                                                          Гнів – емоційний стан, який протікає у формі афекту і викликається раптовим виникненням значної перешкоди на шляху вдоволення винятково важливої для суб’єкта потреби. Має стенічний характер.                                                        Відраза – негативний емоційний стан, що його спричинюють об’єкти (предмети, люди, обставини і т. ін.) зіткнення з якими фізична взаємодія, спілкування тощо) заходить у суперечність із моральними або естетичними принципами і установками суб’єкта. Відраза, що поєднується з гнівом, в особистих стосунках може мотивувати агресивну поведінку, бажання позбутись когось або чогось.                                                                                                                                            Сором – негативний емоційний стан, що характеризується усвідомленням невідповідності власних помислів, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням інших людей, а й власним уявленням про належну поведінку і зовнішній образ.                                                                                                                              У педагогічній практиці той чи інших настрій створюється самим навчальним процесом, відносинами, що складаються між учителем та учнями, тією манерою, в якій учитель вед уроки. Неприємно бачити на уроці вчителя, який розмовляє з учнем у дратівливо-підвищеному тоні. Навчатися керувати настроєм можна і потрібно, для цього слід його (настрій) аналізувати, контролювати, проводити автогенне тренування.             

              1.3 Розвиток емоційної сфери дитини.

              Я.Дембовський зазначає, що немовля оперує трьома емоціями: страхом (точніше було б сказати - переляком), що виявляється під час сильного звуку; гнівом, як реакцією на обмеження рухів, і задоволенням, яке виникає у відповідь на погойдування, а також на легке погладжування тіла. Що ж стосується вираження цих емоцій, то насамперед у немовляти виникає плач. Але в нього буває й вираз, схожий на усмішку. Ймовірно, це суто рефлекторне явище, не пов´язане з подіями навколишнього світу.              Поступово усмішка стає більш певною, дитина усміхається у відповідь на найрізноманітніші стимули. Якщо 3-4-місячні діти усміхаються й пожвавлюються на звернену до них розмову будь-якого дорослого, то 5-6-місячні діти при наближенні й звертанні до них іншого дорослого, замість того щоб відразу усміхнутися, довго й зосереджено дивляться на нього, а потім або усміхаються, або відвертаються, а іноді можуть і голосно розплакатися. Форми реагування, пов´язані з плачем і усмішкою, очевидно, універсальні й відображають процес дозрівання нервової системи. Навіть у сліпонароджених дітей спостерігають ту саму послідовність. Приблизно у два з половиною місяці в дитини з´являється соціальна усмішка, яка звернена до іншого людського обличчя. Малята охоче усміхаються й реагують рухами всього тіла на людину, що наближається до них. Від цього моменту дитина вимагає соціальних контактів, у результаті чого виникає новий вид емоційного реагування - формування афективно-особистісних зв´язків. Вони закладаються в перші півроку життя дитини, чому сприяє розвиток у неї засобів експресії. На початку дитина виражає свої афекти неспокійними рухами або нерухомістю. Потім долучаються міміка, звуки й тілесні рухи.                            Змінюється й характер голосової експресії. Упродовж 1-го місяця лемент дитини виражає тільки її невдоволення, причому звуковий склад цього лементу схожий на інтонації образи й невдоволення дорослих. На 2-му місяці з´являється спокійне «гуління», на 3-му - звуки радості, а пізніше – сміх. Щоправда, за іншими даними, дитина вперше починає сміятися у віці 5-9 тижнів.              У 3-місячному віці діти вже «налаштовані» сприймати батьківські емоції, і їхня поведінка показує, що вони очікують побачити вираження емоцій на обличчі матері або батька. У перші півроку життя дитини афективно-особистісні зв´язки виявляються як її прагнення розділити з дорослими свої позитивні емоції з приводу сприйняття впливів, які тішать (цікавої іграшки, веселої музики тощо). До другої половини першого року життя дитина виявляє вміння користуватися сприйняттям емоцій матері для того, щоб перевіряти себе й отримувати підтримку, а також за виразом її обличчя орієнтуватися, чи продовжувати свої дії, коли ситуація стає незнайомою. Цю афективну взаємодію називають «соціальним співвіднесенням». В інші півроку життя афективно-особистісні зв´язки виявляються не лише в позитивній, а й у негативній емоціогенній ситуації (у незнайомому приміщенні, при зустрічі зі сторонніми дорослими тощо). Дитина шукає в дорослого захист, притискається до нього, заглядає у вічі.                            Водночас, у дітей раптово з´являються острах незнайомих людей і тривога розлуки з батьками («тривога семимісячних»). Малята, які до цього усміхалися й були привітними, у присутності сторонніх стають боязкими й настороженими. Перспектива залишитися самому у незнайомому місці навіть на короткий час спричиняє в них сильне занепокоєння. Вони часто плачуть і чіпляються за батьків. Як зазначають М. Ейнсворт, Е. Маккобі та С. Фельдман, діти, які мають стосунки тільки з одним із батьків, схильні виявляти більш сильний страх перед незнайомцями і тривогу розлуки (остання особливо виявляється, коли діти потрапляють у ясла). Крім того, ці види тривоги з´являються в них раніше, ніж у дітей, які мають зв´язки не лише з одним із батьків. Якщо є брак ситуативно-особистісного спілкування дитини з дорослими, афективно-особистісні зв´язки не встановлюються, що порушує не лише емоційний, а й загальний психічний розвиток дитини.                            Емоційна сфера молодших школярів.                                                         Відвідування школи змінює емоційну сферу дитини у зв´язку з розширенням змісту діяльності й збільшенням кількості емоціогенних об´єктів. Ті подразники, які спричинили емоційні реакції в дошкільників, на школярів молодших класів уже не діють. Хоча молодший школяр бурхливо реагує на події, які його зачіпають, у нього виникає здатність придушувати вольовим зусиллям небажані емоційні реакції. Внаслідок цього спостерігається відрив експресії від пережитої емоції як в один, так й в інший бік. Він може як не виявляти наявну емоцію, так і зображувати емоцію, яку він не переживає.                                                                                                                              Характеристики емоційної сфери молодших школярів:

        швидка реакція на події і виразне сприйняття;

        безпосередність, відвертість вираження своїх переживань - радості, суму, страху, задоволення або невдоволення;

        очікування афективного страху - в процесі навчання дитина переживає страх як передчуття неприємностей, невдач, непевності у своїх силах, неможливість упоратися із завданням; школяр відчуває загрозу своєму статусу в класі, сім´ї;

        значна емоційна нестійкість, зміна настрою (на загальному тлі життєрадісності, бадьорості, веселості, безтурботності), схильність до короткочасних і бурхливих афектів;

        емоціогенними факторами для молодших школярів є не лише ігри й спілкування з однолітками, а й успіхи в навчанні та оцінка цих успіхів учителем і однокласниками;

                    власні та чужі емоції й почуття усвідомлюються погано; міміка та вияви почуттів інших людей нерідко сприймається хибно, що зумовлює неадекватні реакції молодших школярів. Винятком є базові емоції страху й радості.                                                                                                                                                                                      Школярі молодших класів легше розуміють емоції, які виникають у знайомих їм життєвих ситуаціях, але не завжди можуть виразити емоційні переживання словами. Краще розрізняють позитивні емоції, ніж негативні. Їм важко відрізнити страх від подиву. Невпізнаною виявилася емоція провини. У молодших школярів виникає здатність до співпереживання при сприйнятті драматичних конфліктів.[7]                                                                      До третього класу в школярів виявляється захоплене ставлення до героїв, спортсменів. У цьому віці починає формуватися любов до Батьківщини, почуття національної гордості, формується прихильність до товаришів.                                                                                                                                            На другій стадії (від 7 до 9 років) діти починають перейматися ідеєю взаємності й усвідомлювати почуття іншого. Для встановлення дружніх відносин важлива суб´єктивна оцінка вчинків іншого.                                                                                    На третій стадії (від 9 до 11 років) дружба заснована на взаємодопомозі. Вперше з´являється поняття зобов´язання одного перед одним. Зв´язки дружби дуже сильні, поки мають місце, але вони, як правило, недовговічні.                                                                                                                                                          На четвертій стадії (11-12 років) дружба розуміється як тривалі, стійкі взаємини, засновані на обов´язковості й взаємній довірі.                                                        Найчастіше дитяча дружба переривається: друзі можуть перейти в іншу школу або виїхати з міста. Тоді обоє переживають почуття втрати, почуття горя, поки не знаходять нових друзів. Іноді дружба переривається через появу нових інтересів, внаслідок чого діти звертаються до нових партнерів, що можуть задовольнити їхні потреби. Друзі є не у всіх дітей. У такому разі виникає небезпека зіткнутися із проблемами соціальної адаптації таких дітей. Деякі дослідження говорять про те, що наявність навіть одного близького друга допомагає дитині перебороти негативний вплив самотності й ворожості з боку інших дітей[7].