История психологии Древнего Востока

Китайські астрологи вміли вираховувати час зимового та літнього сонцестояння, сонячних та місячних затемнень.

Натурфілософські трактати свідчать про пошуки китайськими вченими першоелементів речей. Такими їм уявлялися: вогонь, дерево, метал, земля та вода.Одним з основних понять тих часів в Китаї виступає гуманність (Жень), яка є моральним принципом, що визначає відносини між людьми як в суспільстві, так і в сім'ї. Головні ідеї, думки, погляди: Жень, або гуманність, найбільш цінна якість особистості, вона досяжна в процесі освіти.

 

 

7

Вищим принципом управління є Жень (гуманність) і правитель повинен бути взірцем, прикладом у всьому для свого народу, керувати по совісті, а не залякуванням."Червоною стрічкою" через розвиток всієї китайської психології проходять три теми: гуманність, доброта і щирість. Але китайці не обійшли своєю увагою і такі важливі "теми" світової психології як почуття (чуттєвість, чутливість), самосвідомість, моральна поведінка, сприйняття і уява (уявлення).

Китайці надають велике значення почуттям. Людські почуття, на думку китайських мудреців, належать і зовнішньому світу. Самопізнання в китайській психології, філософії і, взагалі, в культурі було не в зведенні свідомості до суб'єкта, а навпаки - в охопленні свідомістю всієї повноти життєвих якостей людини, всієї її суті і глибини; велика увага до межі осмислюваного, що само по собі просувало до внутрішнього переродження людини. Подібне світосприйняття має на увазі існування і навіть взаємозалежність інтелекту і чуттєвого життя. Для китайців завжди думка повинна бути "сердечною", "пронизаною почуттями", і навіть, більше того, чим сильніше почуття, тим ясніша свідомість.Найвища китайська мудрість: знання рівноцінності усіх моментів життя і здатність видобувати для себе одночасно і радість, і зиск з кожної справи; вбирання в себе максимальної повноти життя.

Індія - казкова, незвичайна країна. Слони та магараджі, пишність палаців і багатство природи, зачаровуючі пісні та красиві горді люди.

Древньоіндійська цивілізація - одна з найвеличніших і таємничих на Сході. На її основі сформувався індо-буддійський тип культури, що відрізняється оригінальністю, своєрідністю і такий, що зберігся до нашого часу, при чому не тільки на території Індії.

Цивілізація на півострові виникла пізніше шумерської та єгипетської. Писемність існувала в Індії вже в III тис. до н.е. Потреби повсякденного життя вимагали від індійців накопичувати спостереження за явищами природи. Так з'явилися перші знання в області медицини та інших наук. Первинні форми наукових знань тісно перепліталися з релігійними віруваннями, магічними уявленнями і діями. У казання на лікування збереглися в Рігведі - збірці найдревніпшх індійських гімнів. Лікарі вже в той час мали деякі анатомічні знання.

Стародавніми пам'ятками древньоіндійської науки та літератури є ВЕДИ. Ведична література дуже широка за своїм змістом, в неї входять тексти різних історичних періодів. Це збірки-самхіти: "Рігведа" (збірка гімнів), "Яджурведа" (збірка жертовних формул), "Атхарваведа"(збірка магічних заклинань та формул), "Брахмани"(тлумачення ритуальних текстів), "Упандіши" (релігійно-філософські трактати) та інші.

Згідно з індійською традицією, заключним розділом ведичної літератури є "Упандіши". Це група текстів, які об'єднують філософські тлумачення ведичної міфології та ритуалу. "Упандіши" - це, по суті, перша спроба осмислити світ в рамках єдиного послідовного вчення.

 

 

8

Саме в "Упандішах" була сформована доктрина карми, яка потім пронизувала не тільки ортодоксальні вчення, але і такі релігійно-філософські системи, як джайнізм та буддизм. Все в світі визначається моральним законом. Душа народжується або вмирає, потім виникає знову в тій чи іншій формі у відповідності до етичного балансу дій та вчинків, які люди творили за життя.

У ведичній релігії одним з головних було вчення про карму. В уявленнях древніх індійців тіло - смертне, душа - вічна, після смерті вона переселяється в інше тіло, в залежності від поведінки людини в минулому житті. Поняття "карма"(дія) означає не тільки поведінку, але й воздання, з яким вона складає єдність. Душа доброчинної людини відроджується серед більш високих людей, а гріховної - серед більш низьких. Головний шлях до хорошої карми - розуміння, усвідомлення свого місця в системі варн (каст).

Людина як окрема особистість повинна прагнути до звільнення від рабства чуттєвого індивідуального, щоби злитися з загальним та початковим.

Почавши з осмислення відносин між богами та людьми, древні індійці прийшли до міркувань про співвідношення між природним та надприродним, духовним та матеріальним, тобто вийшли на певний рівень абстрактного мислення, що повинно було неодмінно привести до появи релігійно-філософських шкіл, які торкалися різних боків світогляду людини, різних способів світорозуміння. До цих шкіл належать: Санх'я, Веданта, Йога, Ньяя, Вайшешика, Миманса.

Однак ці філософські учення, що будувалися на ґрунті брахманізму та визнавали авторитет Вед, не Відповідали умовам суспільства, яке розвивалось. Назрівав перегляд традиційних уявлень, і середина І тис. до н.е. ознаменувалась в Індії духовним заворушенням, появою мандрівних мудреців, аскетів, які сповідали нове вчення, новий шлях до спасіння. В суперечках і сутичках між різними вченнями виділявся буддизм. Його засновником вважається Сіддхартха Гаутама.

Буддизм виявився прийнятним для різних верств населення і різних народів. Зокрема він одержав широке розповсюдження в І ст. н. е. в Китаї, Тибеті, Японії. Однак в Індії буддизм не витіснив інші культи і поступився індуїзму - новій формі брахманізму.

Для індо-буддійської системи цінностей картини світу характерне злиття релігії, філософії та наукового знання. Вона пронизана релігійно-філософськими роздумами про внутрішній світ людини, реальності та нереальності її існування, пошуками істини та її значення. Індійських мислителів не цікавили логічні основи побудови наукового знання, їм були більш цікаві таємниці всесвіту та практичні питання.

Особливою повагою в Стародавній Індії користувалися такі області знання, як астрономія, математика та медицина.

Ще за глибокої давнини в Індії зародилася наука про довголіття (Аюрведа), на якій сьогодні заснована тибетська медицина. Індійські лікарі вивчали властивості трав, вплив клімату на людину. Значна увага приділялася гігієні, дієті, різним психотехнікам і т. ін.

 

9

У V ст. н. е. Індія перетворилася на могутню, багату державу - країну легенд та казок. Економічна міць країни сприяла розквіту архітектури і науки, літератури і мистецтва. Не останнє місце в цьому ряді належить філософії (а значить, і психології).

Величезний вплив на розвиток наук, в тому числі і філософії, психології мав, знову ж таки, буддизм, що виник в IV ст. до н.е., але фактично мав більш ранні корені. Його вплив на розвиток світогляду і філософії дуже великий. Проблеми буття особистості, страждання, надії і звільнення - все це є "візитною карткою" доброго, трохи наївного і дуже працелюбного народу. Індія - дуже строката країна. Безліч народностей, сект вражають своєю різноманітністю, повнотою та різнобарвністю.

Арабський Схід або ісламський світ різко відрізняються своєю психологією від Європи. І цю різницю треба сприймати не з позиції "вище-нижче", а об'єктивно, без упередження, з цікавістю і розумінням.

Схід - справа тонка. І цей загальновідомий вислів більшою мірою стосується мусульманських країн. В цих країнах проживає безліч національностей і народностей, які в VII ст. почали об'єднуватись під крило однієї релігії (до речі, наймолодшої серед світових релігій). Іслам - це, передусім, покора, аскетизм і терпіння. Арабські, або як прийнято називати, арабомовні країни з загальним розквітом східної культури в ХІ-ХІІ ст. об'єдналися у величезну єдину країну - Арабський Халіфат. Всі ці події потягли за собою розквіт наук і мистецтва, в тому числі філософії, психології, медицини. В науці переважають матеріалістичні тенденції, а також має місце вплив вчених Стародавньої Греції.

В давні часи араби були язичниками і поклонялися різним племінним богам. Наприклад, у племені корейшитів був Бог - Аллах. Вони також сповідали зороастризм, індуїзм, християнство, які привезли в Аравію місіонери. Все це дозволяє сказати, що араби вели відкритий спосіб життя. В спілкуванні з іншими народами здійснюється взаємообмін у всіх сферах життя.

В медицині араби не тільки засвоїли досвід античних медиків, але й значно просунулись вперед. Вони використовували в своїй роботі вівісекцію (операцію на живій тварині з метою вивчення функцій організму), ретельно вивчали анатомію, особливо перебіг хвороб. В XVIII ст., коли лише зародилось ісламське богослів'я, виник рух кадаритів, який поставив під сумнів догмат про фатальність долі людини, а значить її пасивність. На основі раціоналізму грецької науки кадарити відстоювати ідею свободи волі, тобто відповідальність людини за свої вчинки. Представник цього напрямку Аль-Кінді визнавав роль Бога як творця природи, абсолютну мудрість якого осягнути людини не дано ніколи.Навпаки, Ібн-Сіна був упевнений в пізнаваності світу. Він заперечував положення про те, що Аллах постійно творить світ і тому він наповнений чудесами. Як матеріаліст, Авіценна (Ібн-Сіна) заперечував ідеї креаціонізму - створення світу богом з "нічого". Разом з тим, прагнучи узгодити науку та релігію, вчений висунув містку формулу: "Бог сотворив світ, щоб людина пізнавала його, а через нього - Бога".

 

10

З критикою цих поглядів виступив прибічник мусульманського ідеалізму - Аль Газалі. Він вважав, що не можна пояснити явища природи і людської свідомості природними причинами.Могутність Бога виключає незалежність і самостійність матеріального джерела.Не дивлячись на те, що внесок вчених арабомовної частини світу "в світову скарбницю психології" невеликий, але, тим не менш, він цікавий і неповторний.Країна Сонця, що сходить... Нерозвиненість наукової думки цієї країни майже до XV ст. пояснюється загальним відставанням її історичного розвитку, а відставання - відокремленістю Японії, її відмежуванням від всього світу, небажанням контактувати з іншими країнами (крім, може, Китаю).Будь-яка наукова думка в цій країні (філософська, пси­хологічна або інша) виникала у вигляді релігійної думки, дуже довгий час не відокремлювалася від релігії; їй не вистачало опори на науку. Але тим не менш, самобутня, оригінальна культура цього народу, його звичаї (поштивість, повага, особливі ритуали) склали "особливу ауру", неповторні умови для розвитку психології, філософії, соціології, інших наук в країні, що знаходиться "на краю світу" та на островах. Країна та її вчені внесли невелику, але вагому і своєрідну частку в розвиток світової психології.Основними доброчинними рисами людини японські мислителі вважали любов до людей та милосердя, моральність та доброту, а також повне взаєморозуміння між людьми, відкритість і ясність у взаємовідносинах.

Японія довгий час була відсталою країною у порівнянні зі своїм сусідом - Китаєм, а тим більш із Грецією та країнами Європи. Віддаленість Японії від іншого світу породила своєрідну культуру та світосприйняття. Японія одночасно і рідкісна перлина, і загадка. Для японської культури, психології, етики характерні яскраві риси - увага до кожної людини та чемність (глибока повага) між людьми.

Азія - найбільша частина суші і на її просторах проживає приблизно половина людства. Вироблені багатьма сторіччями правила поведінки, спілкування і людського співжиття взагалі складають основу розвитку психіки людей в цих країнах. Так вже історично склалося, що Схід не був бурхливим центром розвитку психологічних знань, але це зовсім не значить, що не треба брати до уваги розвиток психології на цьому величезному "життєвому і людському просторі". Як культура країн Сходу, так і психологія, її розвиток значно відрізняється від Європи, Америки, і ця різниця іноді "звучить дисонансним колоритом'', який заповнює "пустоти" людського буття.Теорія і історія психології країн Сходу заслуговує більш глибокого вивчення (особливо сучасна) і терпляче очікує своїх майбутніх дослідників. Перед психологією в цілому, подальшим її розвитком, стоїть безліч великих і малих завдань. У сучасну епоху - епоху синтезу всіх людських знань, всією інформацією, якою володіє людство в даний час, будь-які знання (магія, філософія, теорія, медицина, містика, астрологія, міфологія і т. ін.), що хоч як-небудь стосуються психології, будуть корисні і можуть привести до якісно зовсім нових утворень в середині науки і сприяти її удосконаленню, інтенсивному розвитку як вглиб, так і в широчінь.

 

11

Історія розвитку світової психології - це "зліпок" з історії всієї людської цивілізації і, чим повніше буде інформація, тим досконаліше і точніше буде уявлення про цю складну науку, її специфічні особливості.

Кожна епоха, кожна країна, кожен народ зробили свій неоціненний, унікальний внесок у розвиток психології з урахуванням своєї самобутності, своїх можливостей, своєї культури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

12

 

Література

 

 

1.Антология мировой философии/ Под ред. Ильичева Л.Ф., и др. - М., 1963.

2.Васильєв Л.С. История религий востока. - М., 1983.

3.Ждан А.Н. История психологии от античности до современности.-М.,1997.

4.Заходер Б.Н. История восточного средневековья. - М., 1944. - 252 с

5. Історія психології :навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Жуков С.М., Жукова Т.В. - К. : Центр навчальної літератури, 2005.