Iсторія психології

Засновником структурної школи в психології є Е. Тітченер. Сам Тітченер був послідовником В. Вундта, і структуралізм як напрям у психології є прямим втіленням вундтівських ідей. Головним завданням психології структуралісти вважають експериментальне дослідження структури свідомості. Дослідження свідомості як структури потребує знайдення вихідних елементів свідомості та зв'язків між ними. Зусилля школи Тітченера були спрямовані передусім на пошуки елементів психіки (яка ототожнювалась зі свідомістю).

Головні питання, які  намагався висвітлити Тітченер, такі:

• що являють собою  елементи психіки;

• як вони комбінуються, синтезуючи психіку;

• чому вони комбінуються саме так, а не інакше.

Структурна психологія являла собою чисту науку, що не має  прикладного значення. Тітченер заявляв, що в її завдання не входить лікування «хворої психіки», зміна людської свідомості або реформування суспільства. Її єдино правильною метою є відкриття суті або структури психіки. Він вірив у те, що вчені не повинні турбуватися про практичну цінність своїх досліджень. Із цієї причини він заперечував проти розвитку дитячої психології, зоопсихології й інших напрямків, які не містили в собі самоаналіз і не підходили для його пошуків суті свідомості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок до I розділу

Згідно Тітченеру, предмет психології полягає у вивченні свідомого досвіду, тому що саме такий досвід залежить від випробуваного суб'єкта. Цей вид знань відмінний учням, що досліджують традиційні проблеми природних наук. Наприклад, звуки й світло є предметами вивчення й фізики, і психології. Однак фізики досліджують явища з погляду протікання фізичних процесів, а психологи вивчають, як вони спостерігаються й сприймаються людьми. Тітченер визначав свідомість як суму наших переживань, що існують у цей момент часу, а розум як суму наших переживань, накопичених протягом життя. Свідомість і розум багато в чому схожі - за винятком того, що свідомість містить у собі психічні процеси, що відбуваються в сучасний момент, а розум містить у собі загальний підсумок цих процесів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Поєднання методу інтроспекції з експериментом у структуралізмі.

 

2.1 Інтроспективне спостереження в психології

Тітченеровський спосіб інтроспекції, або самоспостереження, довірявся спостерігачам, які були навчені описувати стан своєї свідомості, а не сприймані стимули. Тітченер розумів, що кожна людина вчиться описувати переживання в термінах стимулів - наприклад, називаючи червоний, блискучий і круглий предмет яблуком - і що в повсякденному житті це корисно й необхідно. Однак у його лабораторії такий підхід уважався невірним.

Для опису свого власного методу Тітченер застосовував термін систематичної експериментальної інтроспекції, уведений Кюльпе. Подібно Кюльпе, він використовував докладні, якісні, суб'єктивні повідомлення про психічну діяльність спостережуваних суб'єктів у процесі інтроспекції. Тітченер виступав проти підходу Вундта, головну увагу, яки приділяв об'єктивним, кількісним показникам, оскільки був переконаний, що такий метод не дозволяє виявити елементарні відчуття й образи, що виникають у свідомості. У цьому була суть його системи - не синтез елементів за допомогою апперцепції, а розкладання складного усвідомленого досвіду на частини. Тітченер надавав особливого значення дослідженню окремих частин, у той час як Вундт наголошував на вивченні цілого. Подібно більшості англійських емпіриків, Тітченер прагнув до відкриття атомів людської психіки.

Тітченер, як це видно з його відношення до спостерігачів, які забезпечували його необхідними даними, зазнавав впливу від механістичної. У своїх наукових працях він іноді називає суб'єктів досліджень реагентами. Цим терміном, використовуваним переважно в хімії, позначають речовини, які в силу своїх здатностей до деяких реакцій застосовуються для виявлення інших речовин або для їхнього кількісного виміру. Реагент є пасивним реактивом, використовуваним для виявлення певних реакцій.

Застосовуючи це поняття  до спостерігачів з лабораторії Тітченера, ми можемо помітити, що він розглядав цих людей як свій рід механічних записуючих пристроїв, що об'єктивно відзначає характеристики стимулів, які вони спостерігали. Таким чином, ці люди вважалися просто безпристрасними механізмами. Тітченер писав, що налагоджене спостереження повинне стати настільки звичними і машинальним, щоб перетворитися в практично несвідомий процес.

Якщо спостерігачі в  лабораторії могли розглядатися як машини, то й всіх людей можна було точно так само вважати машинами. Ця точка зору відбивала вплив, що тривав, механістичного сприйняття Всесвіту, що йде від Галілея й Ньютона. Варто помітити, що ця концепція не зникла й після остаточного розвінчання структуралізму. У міру подальшого знайомства з історією психології ми побачимо, що використання цього образа людини-механізму характерно для всієї експериментальної психології першої половини XX століття.

Тітченер був переконаний у тім, що інтроспективне спостереження в психології теж повинне бути експериментальним. Він ретельно додержувався правил наукового досвіду, відзначаючи, що: експеримент являє собою спостереження, що може бути повторено, ізольоване й змінене. Чим частіше ви можете повторити спостереження, тим імовірніше, що ви ясно побачите досліджувані явища й зможете їх докладно описати. Ніж суворіше ви можете ізолювати спостереження від впливу сторонніх факторів, тим простіше стає ваше завдання й тим менша небезпека того, що ви зіб'єтеся зі шляху під впливом випадкових обставин або встанете на помилкову точку зору. Ніж ширше ваші можливості варіювання спостереження, тим більше ясним буде проступати однаковість досвіду й тем більше у вас буде шансів відкриття закономірності. Все лабораторне устаткування, всі прилади й інструменти

винаходяться й створюються, виходячи із цього завдання: дати вченому  можливість повторити, ізолювати й  варіювати свої спостереження.

Люди, що виступали в ролі реагентів у лабораторії Тітченера, досліджували вплив різних стимулів і проводили тривале й докладне самоспостереження своїх переживань. Проведення інтроспекції являло собою серйозне завдання, і аспіранти, зайняті цією проблемою, приділяли їй багато сил і часу. Одна з учениць Тітченера, Кора Фридлейн, згадувала про ті часи, коли в Корнелльської лабораторії проводилися дослідження органічної чутливості. Для цих досліджень всім спостерігачам з ранку вводили через рот шлункові зонди, з якими вони ходили весь день аж до самого вечора. Спочатку, при введенні зонда, багато хто випробовували приступи блювоти, але поступово змогли звикнути до цієї процедури. Протягом дня вони кілька разів з'являлися в лабораторії. Через трубку зонда їм вливали в шлунок теплу або холодну воду, і вони спостерігали свої відчуття.

Іноді інтроспекція зачіпала й деякі делікатні сторони  особистого життя аспірантів. Наприклад, від них вимагали докладного запису про відчуття, випробовуваних у процесі  сечовипускання й дефекації. На жаль, не збереглися результати одного цікавого інтроспективного дослідження. Для його проведення одружених аспірантів просили робити запису про їхні відчуття під час полового акту й навіть прикріплювати до своїх тіл спеціальні прилади для реєстрації фізіологічних реакцій організму.

Згодом, в 1960 році, про  ці експерименти розповіла Кора Фридлейн, але в той час про їх намагалися не поширюватися. Все-таки інформація про такі дослідження гуляла по всьому університетському містечку, створюючи  лабораторії психології репутацію не самого благопристойного місця. Тому завідувачі жіночими гуртожитками забороняли своїм студенткам відвідувати її в темний час доби. Коли ж пройшов слух про те, що до шлункових зондів, які ковтають аспіранти, прикріплюються презервативи, у жіночих гуртожитках прийшли до висновку, що це місце небезпечно для будь-якої нормальної людини.

 

2.2 Психологічні елементи свідомості

Згідно Тітченеру, трьома основними завданнями психології є:

1) розбивка свідомих  процесів на найпростіші частини:

2) визначення законів, по яких відбувається їхнє об'єднання;

3) зв'язок елементів  свідомості з фізіологічними  станами.

Таким чином, мета тітченеровської структурної психології збігалися із цілями природних наук. Адже справді, після того, як учені вибирають, яку область природи вони збираються вивчати, вони починають виявляти її елементи, показувати, як ці елементи поєднуються в складному явищі й формулюють закони, що управляють цим явищем. Основна частина досліджень Тітченера була присвячена першому завданню - виявленню елементів свідомості.

Тітченер запропонував уважати трьома основними елементами структури свідомості наступні: відчуття, образи й емоційні стани. Відчуття є основними елементами сприйняття й даються нам у вигляді звуків, образів, заходів і інших переживань, викликаних у нас фізичними об'єктами навколишнього простору. Образи являють собою елементи ідей і відбивають переживання, які не пов'язані із сучасними моментами, - наприклад, що відбуваються в нашій пам'яті. Емоційні стани є вираженнями щиросердечних переживань і проявляються в таких почуттях, як любов, ненависть або сум.

У своїх «Нарисах психології» (1896 р.) Тітченер представив список елементарних відчуттів, виявлених їм у процесі досліджень. Він містив у собі більше 44 000 найменувань, з яких 32 820 ставилися до зорового й 11 600 до звукового. Кожний елемент розглядався як усвідомлений і який має свої відмінності - крім того, він міг бути об'єднаний з іншими для утворення більше складних відчуттів і ідей.

Будучи базовими елементами, не підметами подальшого розподілу, вони, подібно хімічним елементам, могли бути об'єднані в окремі групи. Незважаючи на свою простоту, психічні елементи мають характеристики, що дозволяють нам відрізняти їх один від одного. До запропонованих Вундтом властивостям якості й інтенсивності Тітченер додав властивості тривалості й виразності. Він вважав ці чотири ознаки основними характеристиками всіх відчуттів і думав, що вони, деякою мірою, присутні в кожному з них. Якість, що може бути визначено, наприклад, такими словами, як «гарячий» або «червоний», являє собою характеристику, що дозволяє відрізнити один елемент від іншого. Інтенсивність визначається силою, слабкістю, гучністю або яскравістю відчуттів. Тривалість характеризує тривалість відчуття в часі. Виразність визначає роль уваги у свідомому переживанні. Інакше кажучи, те, що перебуває у фокусі нашої уваги, представляється нам більше виразним, чим те, на що наша увага в цей момент не спрямована.

Відчуття й образи мають всі чотири ці ознаки, а емоційні стани мають тільки якість, інтенсивність і тривалість. Тітченер уважав, що відсутність у них виразності пояснюється тим, що концентрація уваги безпосередньо на емоціях неможлива. Тому при спробі направити наша увага на такі почуття, як, наприклад, сум або задоволення, вони пропадають. Деякі сенсорні процеси, зокрема зір і дотик, мають властивість екстенсивності, оскільки мають справу з просторовими параметрами об'єктів.

Всі свідомі процеси  можуть бути зведені до одного з цих властивостей. Відкриття, зроблені Кюльпе в його лабораторії у Вюрцбурге, не змусили Тітченера переглянути свою точку зору. Він визнавав, що деякі нечітко певні властивості можуть проявлятися в процесі мислення, але припускав, що вони все-таки ставляться до відчуттів або образів. Тітченер затверджував, що об'єкти досліджень Кюльпе стали жертвою «помилки стимулу», оскільки більша увага приділяли самому об'єкту, чим своїм свідомим процесам. Позитивний вплив теорії Тітченера складався й у тім, що вона зіграла роль мішені для критики. Структуралізм являв собою сформований напрямок, проти якого стали виступати нові школи психологів, зобов'язані своїм існуванням саме переосмисленню його основ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок до II розділу

Тітченер висвітлював  через пояснення психічних процесів у термінах паралельних їм фізіологічних процесів. Свідомість Тітченер визначив як загальний підсумок досвіду особистості, який існує в певний час. За Тітченером, психологія є наукою про досвід, який залежить від суб'єкта, котрий цей досвід отримує. Цей досвід людина отримує шляхом інтроспекції (самоспоглядання), у якій вона для цього повинна тренуватись. Тренування необхідно для того, щоб самий психічний процес, який підлягає вивченню, не змішувався із зовнішніми об'єктами, на які свідомість звично спрямована. Тітченер відрізняв три категорії елементів свідомості: відчуття, образ і почуття. Усе інше, згідно його структурній школі, до свідомості не належить (наприклад, абстрактне мислення). Спроба поєднання методу інтроспекції з експериментом у структуралізмі не була досить вдалою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Тітченер називав свою теорію про структуру психології свідомості, тобто структуралізмом, оскільки вважав, що предметом психології повинен стати вміст свідомості, впорядкований в певну структуру, безвідносно до питання про те, як ця структура працює. Головні завдання структуралізму він бачив в гранично точному визначенні вмісту психіки, виділенні вихідних інгредієнтів цього вмісту і законів, по яких вони об'єднуються в структури. При цьому психіка і свідомість ототожнювалися Тітченером, а все, що знаходиться за межами свідомості, відносилося їм до фізіології. Під свідомістю, учив Тітченер, потрібно розуміти зовсім не те, про що повідомляє банальне самоспостереження, властиве кожній людині. Свідомість має власний буд і матеріал, прихований за поверхнею його явищ, подібно до того, як від звичайного, ненаукового погляду приховані реальні процеси, що вивчаються фізикою і хімією. Щоб висвітити буд, випробовувальник повинен впоратися з невідв’язною переслідуючою його "помилкою стимул-реакції". Вона виражена в змішенні психічного процесу із спостережуваним зовнішнім об'єктом (стимулом цього процесу). Знання про зовнішній світ відтісняє і затемняє "матерію" свідомості, "безпосередній досвід". Це знання осідає в мові. Тому вербальні звіти випробовуваних насичені інформацією про події і предмети зовнішнього світу. (Наприклад, про склянку, а не про світло, про просторові відчуття і інші психічні компоненти, зв'язані з його дією на суб'єкта.) Науково-психологічний аналіз слід очистити від предметної спрямованості свідомості. Потрібна така мова, яка дозволила б говорити про психічну "матерію" в її безпосередній даності. У цій матерії розрізнялися три категорії елементів : відчуття (як простий процес, що має якість, інтенсивність, виразність і тривалість), образ і почуття. Ніяких "надбудов" над ними не признавалися. Коли вюрцбургська школа повідомила, що до чуттєвих одиниць свідомості має бути додана ще одна - позачуттєва "чиста думка", вільна від образів, Тітченер не прийняв цього погляду, протиставивши йому свою "контекстну теорію значення".