Колектив, його ознаки і різновиди

У колективі за певних обставин часто виникають неофіційні групи, що так само висувають своїх лідерів, як це часто трапляється у шкільних класах. Якщо міжособистісні стосунки у групі підпорядковані загальній меті, то наявність лідерів неофіційних груп не тільки не заважає, а й допомагає колективу розв’язувати поставлені завдання. Якщо ж цілі діяльності окремих угруповань перестають бути підпорядкованими загальній меті, то колектив, по суті, перетворюється на конгломерат окремих груп, в яких не лише лідери, а й усі члени можуть вступати в антагоністичні міжособистісні стосунки. Педагогу важливо вчасно помічати ці процеси в колективі, щоб запобігати його руйнуванню та розпаду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Спільна діяльність чинить певні перепони для особистості  у виборі каналів зв'язку, тих  членів групи, з якими вона взаємодіє, з ким хоче чи не хоче спілкуватися. Місце особистості в системі цих зв'язків визначається тим, наскільки успішно вона реалізує специфічну для групи соціальну функцію (службовець відділу, що добре виконує покладені на нього завдання, успішний керівник управлінського апарату тощо). Особисті якості при цьому важливі не самі по собі, а настільки, наскільки вони допомагають виконувати цю функцію.

Поліпшення групових відносин можна досягти завдяки оптимальному поєднанню ділових і неофіційних  взаємин. У групах високого рівня розвитку можна виокремити не дві системи відносин, як вважає більшість психологів, а три: офіційно-ділові, неофіційно-ділові та неофіційно-особистісні. Оптимальне управління малою групою здійснюється за принципом доповнюваності, коли обидві структури функціонують як певна єдність, у якій не обов'язковий механічний збіг окремих структурних елементів, наприклад, офіційного та неофіційного лідерства.

В групах із великим досвідом та високою культурою спілкування здебільшого домінують саме неофіційно-ділові відносини, які будуються на ґрунті взаємних залежності, співробітництва, вимогливості, допомоги, довіри. Формування таких відносин безпосередньо пов'язане з проблемою розвитку самої групи, тобто тими складними і багатогранними процесами, що відбуваються в ній.

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Аникеев Н. П. Психологический  климат в коллективе. — М., 1989.

2. Донцов А. И. Психология  коллектива. — М., 1984.

3. Коломинский Я. Л.  Психология взаимоотношений в  малых группах. —

Минск: Изд-во БГУ, 1975.

4. Лутошкин А. Н. Эмоциональные  потенциалы коллектива. — М., 1988.

5. Немов Р. С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

6. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение,

1977.

7. Петровский А. В., Шпалинский В. В. Социальная психология коллектива. — М.: Просвещение, 1979.

8. Психологическая теория  коллектива / Под ред. А. В. Петровского. —

М.: Педагогика, 1979.

9. Психологія / За ред. Г. С. Костюка. — К.: Рад. шк., 1968.

Размещено на Allbest.ru