Корекційні технології, методики та методи у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами

Корекційні технології,  методики та методи у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами

Технологія  особистісно зорієнтованого навчання школярів

Перед сучасною школою стоїть завдання сприяти становленню дитини як неповторної  індивідуальності, розвивати її творчий потенціал, прагнення до самостійної пізнавальної діяльності. Традиційна методика переважно спрямовує учнів на запам’ятовування програмового матеріалу та його відтворення.

Завдання інклюзивної освіти полягає  в створенні нової школи: школи діалогу, школи, яку творять самі діти спільно з учителями. У цьому сенсі є актуальним особистісно орієнтований підхід до навчання. Це цілісна психолого-педагогічна концепція, що охоплює різні сторони навчального процесу.

Узагальнення здобутків педагогічної теорії і практики дає змогу виділити основні ідеї особистісно орієнтованого навчання:

• школа складає частину життя;
• велика увага приділяються навчанню як процесу, а не як результату;
• активне залучення учнів до розв’язання проблем і планування;
• задоволення навчальних проблем кожної дитини на уроці;
• особлива увага до групових і парних форм роботи;
• домінуюча форма навчального спілкування – діалог між учнями, учнями та вчителем;
• формування в учнів раціонального способу дій;
• залучення учнів до аналізу своєї діяльності, стимулювання їхнього самооцінювання.

Уроки, побудовані на особистісно  орієнтованій взаємодії, дають змогу  здійснити індивідуальний підхід, стимулюють пізнавальну активність, навчають школярів визначати шляхи здобуття ґрунтовних знань, умінь і навичок.

Диференційоване навчання

Це концептуальний підхід і практична технологія планування й реалізації курикулуму й  навчального процесу, що бере свій початок з усвідомлення важливих відмінностей між учнями. З наукових праць Керол Енн Томлінсон (Carol Ann Tomlinson) відомо, що ця технологія допомагає враховувати в навчальному процесі такі учнівські відмінності: рівень підготовленості – через коригування темпу навчання та ступеня складності матеріалу; індивідуальні стилі навчання – через організацію численних видів діяльності, щоб учні мали змогу отримувати та опрацьовувати інформацію в різний спосіб і на різних рівнях; та інтереси – спираючись на схильність, зацікавлення та бажання самої дитини оволодіти певною темою чи виробити певне уміння.

Організація і методика  упровадження диференційованого навчання  дає змогу задовольняти індивідуальні потреби, розвивати сильні сторони дітей та їхні інтереси в ході уроку.

  Як наслідок, сучасні  вчителі мають застосовувати  такий курикулум та підходи  викладання, що дають змогу ефективно працювати з дітьми із ширшим діапазоном навчальних відмінностей.

     Традиційне інтенсивне навчання

Навчання відбувається під керівництвом учителя й орієнтоване на повне засвоєння базових умінь і понять. Традиційне інтенсивне навчання застосовується в комбінації з будь-якими формами роботи (фронтальними, груповими, індивідуальними). Як правило, центральною особою в ньому виступає вчитель. Ця методологія бере свій початок із 1970-их років, коли Розеншайн (Rosenshine, 1971, 1976) і його колеги (Андерсон, Евертсон і Брофі (Anderson, Evertson, & Brophy), 1979; Фішер, Берлінер, Філбі, Марлайв, Кахен і Дішо (Fisher, Berliner, Filby, Marliave, Cahen, & Dishaw, 1980) почали вживати цей термін у зв’язку з ефективною педагогічною практикою й учнівськими досягненнями.  

  Згідно з цим  методом, педагог організовує  навчання за чітко структурованою  схемою, розбиває цей процес на  маленькі кроки, контролює розуміння  пройденого матеріалу, моделює  застосування цільових умінь  і навичок та забезпечує учням  достатньо можливостей для самостійного їх відпрацювання під його керівництвом. Весь цей процес має систематичний та послідовний характер.

Цей метод передбачає виконання вчителем шести методичних функцій, що лежать в основі ефективного навчання базових понять і навичок.

1. Актуалізація та перевірка раніше засвоєного матеріалу. 
2. Презентація і демонстрація.   
3. Керована практика.   
4. Зворотний зв’язок і виправлення .  
5. Самостійна практика (заповнення прогалин або розширення знань). 
6. Часте повторення. 

         Традиційне інтенсивне навчання має низку переваг в роботі з дітьми з особливими потребами.  По-перше, докладні пояснення дають змогу дитині точно кодувати інформацію. Адже багато таких дітей стикаються з проблемами в навчанні тому, що  не можуть запам’ятати інформацію.   По - друге, впроваджуючи метод традиційного інтенсивного навчання, вчитель залучає дітей до активної роботи з академічних матеріалом.   По-третє, метод традиційного інтенсивного навчання забезпечує учням ширші можливості для активного залучення та відповіді на уроці .

     Традиційне  інтенсивне навчання посідає  важливе місце в методології  двох широко відомих педагогічних  технологій. Ці технології орієнтовані  на здійснення втручань з акцентом  на формуванні когнітивних стратегій.  По-перше, це програма «Втручання для вироблення стратегій», створена науковцями Канзаського Університету  (Strategies Intervention Model, автори Дешлер, Шумейкер, Ленц та Елліс (Deshler, Schumaker, Lenz, & Ellis), 1984). І, по-друге, програма «Стратегії ефективного навчання й мислення» (СЕНМ), запропонована працівниками Університету Альберти (Strategies Program for Effective Learning-Thinking, SPELT, автори Малкахі, Марфо, Піт та Ендрюс (Mulcahy, Marfo, Peat, & Andrews), 1986).    

        Цей метод також є важливою  складовою кооперативного навчання. Воно включає в себе різноманітні організаційні форми й елементи, де діти у малих групах разом відпрацьовують і засвоюють нові поняття й визначені програмою навички. Тому традиційне інтенсивне навчання гармонійно пов’язане із кооперативним. Адже перед тим, як діти зможуть ефективно взаємодіяти одне з одним у групах, їм необхідно детально пояснити форми й правила кооперативного навчання. 

         Нині в дослідженнях з проблем  освіти дедалі частіше стверджується,  що кооперативне навчання дає змогу досягати великих успіхів у навчанні та вихованні дітей (Стівенс і Славін (Stevens & Slavin), 1991). На сьогоднішній день учні мають уміти формулювати, аналізувати й обстоювати власні ідеї. Досягненню цієї мети сприяє колективна діяльність у групах. Навчальне спілкування на рівні «учень – учень» допомагає формувати навички вирішення проблем та вищі функції мислення. Також, працюючи в групі, кожна дитина отримує можливість діяти, виконуючи поставлене навчальне завдання. Адже кожного разу, коли ми спонукаємо учня до певної дії (наприклад, узагальнити, проаналізувати, оцінити або зіставити інформацію), ми тим самим створюємо умови для активного навчання. В процесі такої роботи дитина опановує та навчається застосовувати цінні навички, які зберігає на все життя. 

     Кооперативне навчання

 Більшість учителів  у своїй професійній діяльності  застосовують певну комбінацію  цих методів залежно від індивідуального  стилю викладання та учнівського  колективу. Для успішного впровадження кооперативного навчання, діти мають знати, як ефективно взаємодіяти в групах, приділяти увагу виробленню соціальних навичок, щоб вивести учнів на той рівень, де починають формуватися вищі навички мислення. Коли діти починають розуміти прийоми групової роботи та опановувати когнітивні навички, їхня навчальна діяльність стає дедалі ефективнішою та раціональнішою.

       Участь  у різних формах спільної діяльності  дає дітям змогу всебічно досліджувати, обговорювати питання й проблеми, висловлювати конструктивну критику,  робити помилки, вчитися слухати думку іншої людини, інтегрувати нові знання з попередніми та узагальнювати свої ідеї

      Кооперативне  навчання створює природні умови  для інтеграції учнів з особливими  потребами. Цей підхід сприяє  налагодженню позитивних стосунків в учнівському колективі та допомагає виховувати в дітей почуття відповідальності за своїх однокласників. Водночас, як методика інтеграції, воно є корисним для всіх учнів, а не лише для дітей з особливими потребами.

Гнучкість кооперативного навчання пояснюється великою кількістю його форм і методів.

        Спонтанно організовані спеціальні  групи дають змогу залучити  всіх учнів до роботи з матеріалом, відповідати на запитання та  виконувати ті чи інші навчальні  дії. Зокрема, ця методика корисна  для дитини, яка рідко висловлюється на уроці, або для дитини, якій складно активно слухати. Усі учні мають активно слухати й брати участь у діяльності групи та/або всього колективу. Також, під час спілкування в парах і трійках «слабші» діти мають перед собою приклад гарного мовлення та соціальної поведінки в особі товаришів. Отож,  ми говоримо про використання таких методів, як: «кутки»; «вертушка»; «вісім квадратів»;  «карусель»; « обміркуйте – об´єднайтеся в пари – поділіться думками»; та «три до одного».

      Дати відповідь на питання: «Чому деякі учні навчаються швидше за інших?» можуть когнітивні психологи, які висунули припущення про відмінності в успішності «сильних» і «слабких» дітей, які почасти зумовлені тим, як вони розуміють сам процес навчання. З цього погляду, навчання вважається окремою галуззю знань подібно до фізики чи історії. Що більше учень знає про галузь навчання, то ефективніше він набуватиме нових знань, умінь і навичок.

          Під поняттям «когнітивні стратегії» Герхарт (Gearheart, 1985) розуміє плани, дії, кроки та процеси, спрямовані на реалізацію будь-якого навчального завдання або вирішення проблеми.  Для учнів сенс полягає в тому, щоб «навчитися вчитися» (ДеРуітер (DeRuiter), 1983) та регулювати власну навчальну діяльність. Поруч з тим, у когнітивному підході до освіти зміст навчальних планів і програм (курикулуму) не втрачає свого значення, навпаки – він слугує засобом для вироблення стратегій пізнання, які полегшують інтерпретацію, організацію, відтворення й пригадування інформації

     Вчителі інклюзивних класів враховують численні стратегії для підкріплення таких когнітивних процесів як організація, розуміння та запам’ятовування інформації. Для групової роботи зі складним академічних матеріалом Белланка і Фогарті (Bellanca & Fogarty, 1990) рекомендують використовувати таку послідовність базових кроків: 1) запитання вчителя для стимулювання мислення; 2) докладне пояснення навичок мислення та їх відпрацювання на практиці; 3) ознайомлення з графічними організаторами, які «унаочнюють» хід думок; 4) навчання учнів ставити запитання вищого рівня. На думку цих авторів, стратегії мислення – це прийоми, що «вчать думати», а головною метою є формування здатності учнів розширювати сферу застосування цих прийомів, щоб навчитися мислити.

     Теорія  кооперативного навчання значною  мірою ґрунтується на вченні  російського психолога Лева Виготського,  одного із засновників психології розвитку. Зокрема, це проілюстровано його положенням про те, що людське навчання має конкретну соціальну природу, і саме через цей процес діти інтегруються в інтелектуальне життя оточуючих.

       Характерною ознакою цього навчання є спільне оброблення інформації, яку мають засвоїти учні, та взаємний обмін думками в цьому процесі. Учасники груп повинні пояснити, як вони дійшли певного висновку або отримали ту чи іншу відповідь.

         Здатність організовувати інформацію  та ідеї – важлива складова мислення. Тому постійне використання у навчальному процесі графічних організаторів дає змогу дітям візуалізувати структуру явищ, організовувати інформацію в межах різних предметів. Ефективність таких когнітивних карт у навчанні зростає при поєднанні їх з методикою «обміркуйте – об’єднайтеся в пари – поділіться думками», з кооперативними стратегіями .

         Під час навчання використовуються такі графічні організатори:

• схеми-«павутинки»;
• ланцюжки послідовності;
• дерева сортування;
• діаграми Венна;
• матриці;
• сюжетні карти;
• «знаємо – дізналися – хочемо дізнатися».

Технологія  використання інтелектуальних карт в освітньому процесі

На курсах підвищення кваліфікації вчителів викладається тема «Технологія використання інтелектуальних карт в освітньому процесі», написано ряд статей з даної проблеми (старший викладач Кіндрат І.Р.), в якій розкриваються можливості інтелект-карт («карта розумових дій», «ментальна карта», «карта пам’яті», в оригіналі –MindMap), які допомагають вчителям навчити дітей схематично візуалізувати певну інформацію при її обробці, та  відображають спосіб зображення процесу загального системного мислення за допомогою структурно-логічних схем радіальної організації.

      Дітям  з особливими освітніми потребами  необхідно допомогти  сформувати стратегії навчання, беручи до уваги характер когнітивних процесів, самостійно аналізувати та планувати свою навчальну діяльність.

Стратегії запам’ятовувати  покращують засвоєння важливої інформації та допомагають довше утримувати її в пам’яті. Систематичне впровадження мнемонічних прийомів у навчанні веде до зростання академічної успішності, покращення ставлень до навчання та створення позитивної атмосфери спілкування.