Музикотерапія

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

Інститут педагогіки та психології

Кафедра педагогіки та методики початкового навчання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

Музикотерапія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013

 

Зміст

1. Історія музикотерапії
2. Музикотерапія у роботі з дітьми
3. Форми музикотерапії
4. Спільні та відмінні риси музикотерапії та навчання музики
5. Програми класичної музики для регуляції  психоемоційного стану.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Історія музикотерапії

Стародавній світ

Застосування музики з  терапевтичною метою бере свій початок з доісторичної доби, адже музика була частиною "магічних", релігійних та цілительських ритуалів. Однак першими письмовими пам'ятками, де згадується про вплив музики на людське тіло, є єгипетські папіруси, знайдені англійським археологом Пітрі у 1889 р. Ці папіруси датуються 1500-м р. до н.е. Музика в них описана як засіб, здатний зцілювати тіло, заспокоювати розум та очищувати душу; так, зокрема, вона наділяється властивістю сприятливо впливати на жіночу фертильність. Єврейський народ також послуговувався музикою при лікуванні фізичних і психічних захворювань. Саме цими часами датуються перші повідомлення про застосування музикотерапії.

Наукові підвалини музикотерапії було закладено в античній Греції. Основні представники:

• Піфагор: вважав, що існує музика світил, що виникає під час їхнього руху й відображає математичні співвідношення між ними. Математичні поняття було опрацьовано для пояснення гармонії, що існує в музиці, у Всесвіті та в душі людини; тож психічні захворювання було визначено як результат гармонічного чи музичного порушення в останній, а музика — наділена здатністю відновлювати втрачену гармонію.
• Платон: вірив у божествене походження музики й у те, що вона може тішити богів і тамувати їхній гнів. У своїй праці “Республіка” зазначав важливість музики для освіти молоді й обґрунтовував, чому слід виконувати одні мелодії та відкидати інші.
• Аристотель: йому належить перша теорія про значний вплив музики на людське буття. Ця теорія — теорія Етосу — зокрема, твердить, що музика створює різні стани душі.

Перша половина XX століття

Проте стародавні традиції і досвід згодом були загублені. Лише з XIX століття починається відродження музикотерапевтичної практики.

У 1899 р. невропатолог Джеймс Л.Корнінг провів вперше дослідження з використанням музики для лікування пацієнтів. Перші наукові праці, що досліджують механізм впливу музики на людину, з'явилися в кінці дев'ятнадцятого поч. XX століття. У роботах В. М. Бехтерева, І. М. Догеля, І. Р. Тарханова та інших з'являються дані про сприятливий вплив музики на центральну нервову систему, дихання, кровообіг, газообмін.

На зміну емпіричному  етапу використання музики прийшов  етап експериментально-фізіологічних  досліджень. Під керівництвом В. М. Бехтерева в 1913 р. в Росії було засновано «Товариство для визначення лікувально-виховного значення музики і гігієни». Перша згадка про застосування музичної терапії в журналі Американської музичної асоціації датована роком 1914.

В медицині музикотерапію  почав застосовувати французький  психіатр Еськіроль. В 30-х роках музикотерапію використовували німецькі терапевти при лікуванні виразки шлунка, швейцарські — при лікуванні легких форм туберкульозу. Австрійські акушери за допомогою музики знеболювали пологи. Використання музики і звуку як анестезуючого засобу стало застосовуватися і в стоматологічній і хірургічній практиці. Вся ця практика стала основою розвитку музикотерапії після другої світової війни.

Як навчальна дисципліна, музикотерапія вперше з'явилася  в 1918 році у Колумбійському університеті (США), її розробником стала Маргарет Андерсен, музикант з Великобританії. Поступово була усвідомлена необхідність розробки академічних програм підготовки професійних музикотерапевтів і в інших навчальних закладах, а 1975 в Лондоні був заснований Центр музичної терапії.

Друга половина XX століття

У другій половині XX століття інтерес до музичної терапії і механізму її впливу істотно зріс. Зрослий технічні можливості в дослідженні фізіологічних реакцій, що виникають в організмі в процесі музичного сприйняття. Було показано, що музика активно впливає на функції всіх життєво важливих фізіологічних систем, інтенсивність різних фізіологічних процесів дихання тасерцево-судинну систему кровообіг, призводить навіть до певних гормональним та біохімічним змінам.

У багатьох країнах Західної Європи і США виникли і набули великої популярності музико-психотерапевтичні  центри: у Швеції та Австрії — Osterreichisch Gesellschaft zur Forderung der Musiktherapie, Швейцарии — Schweizer Forum fur Musiktherapie, Німеччині — Arbeitsgemeinschaft fur Musiktherapie.

Дотепер музична терапія  набула поширення в усьому світі  і з середини ХХ століття розвивається як окрема індустрія. Швидкому поширенню музичної терапії сприяє системна криза медичної допомоги, загальний негативний соціальний фон. Експерименти ведуться у кількох напрямках: вплив окремих музичних інструментів на живі організми, вплив музики великих геніїв людства, індивідуальне вплив окремих творів композиторів, вплив на організм людини традиційних народних напрямків в музиці, а також сучасних напрямків, перинатальна музикотерапія.

 

 

2. Музикотерапія у роботі з дітьми

Музика відіграє надзвичайно важливу роль у житті  суспільства на всіх етапах його розвитку. Вона є не тільки джерелом насолоди і хорошого настрою, але й має значні терапевтичні властивості. Музика відволікає людину від її недоліків, дозволяє їй „вилікувати" свої душевні рани, зменшити тривожність і напруженість, сформувати більш оптимістичний погляд на себе і навколишній світ. Саме тому на сьогоднішній день у наукових працях, практичних рекомендаціях, засобах масової інформації все частіше вживається термін „музикотерапія".

Музикотерапія (музична терапія) — це процес міжособистісного спілкування, у якому кваліфікований музикотерапевт застосовує музику та всі сторони її впливу — фізичну, емоційну, інтелектуальну, соціальну, естетичну і духовну — з метою покращення чи збереження здоров'я клієнта. За допомогою таких музичних практик, як вільна імпровізація, спів, композиція, слухання, обговорення музики чи рух під музику, музикотерапевт допомагає клієнтові у досягненні ряду терапевтичних цілей: активізувати пізнавальні процеси, моторику, емоційний розвиток, набути комунікативні навички тощо. Музикотерапія сприяє розвиткові потенційних якостей особи чи відновлення функцій організму шляхом досягнення вищого ступеня внутри- чи міжособистісної інтеграції й, відповідно, вищої якості життя. Музикотерапія може бути засобом профілактики, реабілітації чи лікування.

Музикотерапія передбачає використання спеціальної добірки музичних творів з метою впливу на емоційно-почуттєву сферу малюка, його духовне зростання, забезпечення релаксації та емоційно¬го тла для оптимізації різних видів діяльності. Музику можна використати для надання психолого-педагогічної допомоги дітям з інтелектуальними, мовленнєвими, руховими, сенсорними, емоційними порушеннями. Насамперед музика впливає на емоційну сферу дитини, вона також є засобом невербальної комунікації та одним з можливих способів пізнання світу.

Сеанси дитячої  музикотерапії можуть бути як індивідуальними, так і груповими. Зазвичай при першій зустрічі музикотерапевт у співпраці з дитиною визначає цілі, яких передбачається досягнути протягом курсу терапії. Музикотерапія є дієвим засобом розв'язання таких проблем у дітей, як проблеми міжособистісного спілкування, уваги, мотивації та поведінки. У кімнатах для проведення сеансів терапії має бути представлене широке різноманіття музичних інструментів з різних країн світу. Бажано, щоб інструменти були барвистими, а матеріали, з яких вони виготовлені, вирізнялися своєю текстурою; проте найважливішим чинником вибору залишається висока якість їхнього виготовлення і точність настроювання. Оскільки за своїми віковими та індивідуальними особливостями не всі діти однаково здатні впоратися з інструментом, то кожен інструмент неодмінно має бути підлаштований під дитину, яка на ньому гратиме. Врахування усіх цих моментів дозволить підвищити ефективність терапії, зробити враження від неї більш яскравими, а результат — успішним.

3. Форми музикотерапії

Розрізняють основні форми музикотерапії: рецептивний, активну, інтегративну.

Рецептивна музикотерапія є найстарішою формою музикотерапії. На відміну від активної форми музикотерапії, рецептивна не включає в себе активне музіціювання пацієнта як компонент. Пацієнт пасивно сприймає музику, відтворювану терапевтом чи за допомогою звуковідтворюючого пристрою, жодним чином не впливаючи на музичний образ. У зв'язку з цим рецептивну музикотерапію називали раніше пасивною, та це поняття зазнало змін, оскільки сприймання музики постає також і активним процесом. Рецептивна музикотерапія ґрунтується на тому факті, що прослуховування музики здатне поглибити самоспостереження та самосприйняття. Для активізації власних ресурсів застосовують біографічно значущу музику (таку, що асоціюється із певними подіями життя). Таким чином, дія музики на людину сильно залежить від її музичних смаків та суб'єктивного сприйняття, на формування яких впливають музична біографія, вік, соціальний статус, обставини прослуховування тощо. Музику на терапевтичному сеансі можна відтворювати за допомогою технічних звуковідтворюючих засобів. Це уможливлює довільне число бездоганних повторень, що точно відповідають оригіналу. Інший варіант — виконання музики терапевтом; у цьому випадкуклієнт чи пацієнт бере участь у зміні настроїв і почуттів терапевта, і це відволікає чи може відволікти його від "власної" музики, "переналаштувати". Важливими областями застосування рецептивної музикотерапії є робота з немовлятами, терапія, геріатрія, робота з пацієнтами, що знаходяться у комі та при смерті.

Активна музикотерапія засновані на активній роботі з музичним матеріалом: інструментальна гра, спів. Музичний інструмент, на якому пацієнт імпровізує (переважно), поруч із вербальним і невербальним дає йому новий засіб вираження — музичний. Вибір музичного інструмента чи інструментів здійснюється в залежності від конкретної терапевтичної ситуації, тобто тісно пов'язаний з поточним станом чи етапом, на якому перебуває пацієнт. Музична чи інструментальна підготовка пацієнта ролі не відіграє, оскільки музика, що застосовується у музикотерапії, не ставить жодних вимог до здібностей чи вправності.

Інтегративна музикотерапія поряд з музикою задіює можливості інших видів мистецтва: малювання під музику, музично-рухливі ігри, пантоміма, пластична драматизація під музику, створення віршів, малюнків, оповідань після прослуховування музики та ін творчі форми. Музично-терапевтичні методи, як правило, підбираються індивідуально.

4. Спільні і відмінні риси музикотерапії та навчання музики

Відмінності

Одна з найбільших проблем  при визначенні терміну "музикотерапія" полягає у тому, що музикотерапію часто плутають з навчанням музики, а відтак вчителя музики вважають музикотерапевтом. В деяких авторів можна зустріти невдале визначення музикотерапії як однієї з форм музичної освіти. Інші автори стверджують, що музикотерапія включає в себе навчальну практичну роботу. Більш консервативні прихильники застосування музикотерапії як винятково лікувального напрямку переважно заперечують зв'язок між нею і навчанням музики, виокремлюючи наступні вісім відмінностей:

1. У навчальній діяльності музика є метою сама по собі (ми вчимося грати на музичному інструменті), тоді як у музикотерапії вона є засобом, за допомогою якого досягається певних змін.

2. Навчання музики є  закритим однонапрямленим навчальним  процесом, натомість музикотерапія  є процесом відкритим, який  передбачає експериментування, взаємодію  і розвиток.

3. Зміст музичної освіти поділено на теми, наперед визначені навчальною програмою; зміст музикотерапії є динамічним і може витворюватися у процесі.

4. Цілі навчання музики є загальними для всіх учнів, універсальними і мало змінними, цілі музикотерапії індивідуалізовані й специфічні для кожного пацієнта.

5. Діяльність при навчанні  музики планується таким чином,  щоб удосконалити виконання музичного  твору; у музикотерапії якість  виконання розглядається через  призму досягнення терапевтичного  ефекту.

6. У музичній освіті  не проводиться попереднього  оцінювання, а лише згодом результати  усіх учнів оцінюються за встановленою  шкалою; перед початком музикотерапії  проводиться оцінювання початкового  стану і дається характеристика відносно динамічних цілей, поставлених у результаті попереднього оцінювання.

7. Процесом музичного  навчання керує вчитель музики, процесом музичної терапії —  терапевт. Вчитель забезпечує навчання  з метою вдосконалення музичних  вмінь, тоді як музикотерапевт  допомагає вибудувати зв'язок  між музичними практиками пацієнта і його станом здоров'я.

8. При навчанні музики  вчитель передає учневі наперед  визначений зміст навчання і мотивує до набуття знань, вмінь та навичок. У музикотерапії між терапевтом і пацієнтом вибудовується співпраця для досягнення терапевтичних цілей, а зміст її є власним для кожного пацієнта.

Спільні риси

• Музика є основним робочим елементом.
• Музика є мовою і засобом спілкування.
• Встановлюється міжособистісний зв'язок між вчителем/музикотерапевтом і учнем/пацієнтом.
• За мету ставиться досягнення певних результатів.
• Обидва процеси є систематичними, тобто мають намір, організацію і здійснюються на регулярній основі.
• Передбачена практика музичного виконання.