Основні підходи у вивченні малої групи

1. Основні підходи у вивченні  малої групи 

 Аналіз  і систематизація соціально –  психологічних знань стосовно  малої групи дає змогу відокремити  низку підходів і напрямків  у вивченні феноменів соціальної  групи. так Р. Кричевський та  О. Дубовська називають чотири дослідницьких підходи, параметричну концепцію, соціометричний напрям, які склалися в російській груповій психології. Г. Андреєва наголошує на трьох напрямках розвитку соціально – психологічної думки в Західній Європі і США: соціометричному, соціологічному та школі „групової динаміки”. Є й інші класифікації підходів, відповідно до яких, окрім названих, виокремлюють психоаналітичний та інтеракціонистський напрям.

 Стисла  характеристика напрямів у вивченні  малої групи. 

1. Діяльнісний  підхід - заснований на принципі діяльності: стратометрична концепція групової активності А. Петровського; програмно – рольовий підхід у дослідженні наукового колективу М. Ярошевського, модель соціально-перцептивних процесів у спільній діяльності Г. Андрєєвої.

2. Організаційно-управлінський підхід – ґрунтується на уявленні про соціальну організацію та управлінську діяльність. Численні дослідження груп і колективів, мають яскраво виражений прикладний характер і зорієнтовані на вирішення задач психологічного забезпечення у сфері промислового виробництва.

3. Параметричний  підхід – основна ідея полягає  у передбаченні, що поетапний  розвиток малої (контактної групи  за Л. Уманським) здійснюється  завдяки розвитку її важливих  соціально психологічних параметрів.

4. Соціометричний  напрям – асоціюється із Дж. Морено, котрий виходив з того, що в суспільстві можна відокремити  дві структури відносин: мікроструктуру  та макроструктуру.

5. Соціологічний  напрям – базується на експериментальній  діяльності Е. Мейо, - виокремлення двох систем стосунків, що існують в групі, - формальних і неформальних, а також уявленнями про роль неформальної групи в задоволенні важливих соціальних потреб індивіда (у прийнятті, належності до групи).

6. Школа  „групової динаміки” – створена  К. Левіном. В основу цього підходу покладено „теорію поля”, згідно з якою поведінка людини визначається взаємодією соціальних і групових детермінантів. У працях представників цього напряму було представлено весь спектр проблем малої групи: внутрішньо групові конфлікти, способи ухвалення групових рішень, групова згуртованість, керівництво й лідерство, стилі керівництва, групова комунікація, кооперація та ін.

7. Психоаналітичний  напрям – теоретичним джерелом  є психоаналіз З. Фрейда де  дослідження групових процесів базується на теоретичному узагальненні даних психотерапевтичних або тренінгових груп: уявлення про групу як інваріант індивіда з його проблемами, мотивами цілями, котрі він не усвідомлює.

8. Інтеракціоністський  напрям виходить з того, що  групова поведінка зумовлюється взаємодією, активністю членів групи та взаєминами між ними. Вихідною позицією аналізу є не окремий індивід, як у психоаналізі, а соціальний процес, який розглядається як інтеракція (взаємодія) індивідів у групі або в суспільстві.