Основні поняття основ демократії

Тема: «Основні поняття основ демократії»

Зміст

Вступ                                                                                                                         Розділ 1. Поняття демократії. Витоки, зміст та основні форми Розділ 2. Політичні принципи і інститути демократії Висновок                                                                                                                   Список використаних джерел

3 5 7 10 11

 

 

Вступ

Процес демократизації набуває все більш глобального  характеру. На політичній карті світу  час від часу з’являються країни, що прагнуть отримати статус демократичних. В цілому можна констатувати, що головна тенденція світового  розвитку полягає в русі до демократії як оптимальної форми організації суспільства.

Розширення меж дії  демократії, поява нових її варіацій потребують створення стратегій  та інструментарію демократичних перетворень. Задля цього необхідно критично проаналізувати вже існуючі уявлення щодо такого феномену, як демократія; виявити, наскільки адекватно вони відображають стан сучасних демократичних суспільств; визначити можливості їх використання як системи критеріїв для країн, що демократизуються.

Визнаючи той факт, що український народ повинен будувати демократичне суспільство, враховуючи свої національні особливості, необхідно брати до уваги й те, що кожна демократична модель містить наднаціональні елементи.

 У XX в. слово «демократія»  стало одним з самим популярних. Сьогодні немає жодного впливового політичного руху, який не претендувала б на здійснення демократії , не використало цей термін у своїх цілях.

У політичній літературі, та й у публіцистиці, а також  засобах масової інформації рідко  можна зустріти який-небудь інший термін, який використовувався б настільки часто, як термін «демократія». Що ж таке демократія? Як вона розвивалася? Які її принципи? Які існують моделі і теорії демократії?

Проблема демократії , її ролі в суспільно - політичному житті займає одне з центральних місць в політології. Поняття «демократії» зачіпали як у Стародавньому світі, так і в сучасному суспільстві. Про неї писали Геродот, Платон, Аристотель, Руссо, Дж. Локк, Т. Гоббс, Брайс, Шерер, Гірншоу та інші відомі вчені. До нього зверталося чимало вчених та icторикiв, серед українських та росiйських можна видiлити таких: О.Ф. Скакун,                  М.С. Кельман, М.В. Цвiк, В.В. Копєйчиков та iншi. У своїх роботах вони розглядали основнi принципи, засади, функцiї, ознаки демократiї. Однак багато питань лишилося не вирiшеними.

 

Розділ 1.

Поняття демократії. Витоки, зміст та основні форми

 

Утвердження в тій  чи іншій країні демократичного політичного  режиму не є результатом прагнення  певних політичних сил чи бажання  окремих осіб. Демократія дедалі чіткіше проявляється як об'єктивна закономірність світового політичного розвитку. Демократичне державне правління має довготривалу історію і ґрунтується на вагомих теоретичних засадах. У буквальному розумінні демократія (означає «народовладдя».

Склалося це поняття ще у Стародавній Греції; там демократія визначалася як особлива форма організації держави, за якої влада належить не одній особі, як за монархії чи тиранії, і не групі осіб, як за аристократії чи олігархії, а всьому народу, точніше, усім вільним громадянам полісу — міста-держав й. Особливого розвитку демократія набула в той час (V ст. до н. е.) в Афінській державі, де громадяни на своїх зібраннях спільно й безпосередньо вирішували загальнодержавні справи. Кожен мав право брати участь у законодавчих зібраннях і голосувати. Значна частина громадян обіймала в полісі численні посади [5, c.28].

Суспільне життя характеризувалось  значним інтересом людей до політики та їхньою політичною активністю. Така безпосередня демократія була можливою завдяки обмеженим розмірам давньогрецьких держав. Але й за цих умов на народних зборах нерідко не було належної організованості, елементарного порядку й виваженості у прийнятті політичних рішень; тому відомі давньогрецькі мислителі, зокрема Платон та Арістотель, розцінювали демократію як гіршу, порівняно з монархією чи аристократією, форму правління. Вони ж сформулювали деякі положення теорії демократії, зокрема щодо співвідношення прямого народоправства й закону, демократії і свободи. У середні віки в центрі суспільно-політичної думки перебувала ідея найбільш досконалої форми правління, заснованої на ідеї спільного блага і згоди всіх членів суспільства. При цьому більшість мислителів вважали монархію найбільш придатною для забезпечення єдності суспільства формою правління. Пануючою формою державного правління в ті часи була абсолютна монархія, несумісна з демократією. Відповідно, не було потреби й у розвитку теорії демократії. Активна розробка демократичних ідей розпочалася з настанням Нового часу і пов'язана з розвитком капіталізму й ранніми буржуазними революціями в країнах Західної Європи. Особлива увага при цьому приділялась ідеям природного права й договірного походження держави.

Демократія — це форма керівництва, за якої приймаються політичні рішення, що спираються на владу більшості [2].

Функції демократії реалізуються через її форми та інститути. Форма демократії — це її зовнішнє вираження. Форм демократії можна назвати чимало, але основні з них такі:

1. Участь народу в управлінні  державними і суспільними справами (народовладдя) — здійснюється у двох формах: прямій та непрямій безпосередній демократії.

2. Формування та функціонування  системи органів держави на  основі демократичних принципів  законності, гласності, виборності, змінюваності, поділі компетенції,  які запобігають зловживанню службовим становищем і суспільним авторитетом:

3. Юридичне (насамперед конституційне)  закріплення системи прав, свобод  і обов'язків людини і громадянина,  їх охорона і захист відповідно  до міжнародних стандартів.

Види демократії класифікують за сферами суспільного життя: економічна, соціальна, політична, культурно-духовна та ін.

Наприклад, про значення економічної  і соціальної демократії в розвитку соціальної правової держави говориться в програмному документі Соціалістичного  Інтернаціоналу «Декларація принципів» (1989 p.). Форми демократії знаходять свій прояв у її інститутах (референдум, громадська думка, комісії Верховної Ради та ін.) [3, c.62-64].

Розділ 2.

Політичні принципи і інститути  демократії

 

 

Принципово важливим для теорії демократії було обґрунтування видатним французьким мислителем Ж.-Ж. Руссо ідеї народного суверенітету. На основі ідеї суспільного договору він доводив, що єдиним джерелом і верховним носієм влади в суспільстві є народ. Ця влада неподільна, вона здійснюється безпосередньо самим народом і не може бути передана окремій особі чи органу. Ідея народного суверенітету, тобто визнання народу єдиним джерелом і верховним носієм влади в суспільстві, стала вихідним принципом теорії і практики демократії.

Заперечуючи можливість передання народом влади окремим  особам чи органам, Ж.-Ж. Руссо виступав за пряме народоправство. Це був  елемент утопізму в його концепції  демократії, оскільки постійне пряме  народоправство можливе лише в невеликих  спільнотах і нездійсненне в масштабах держав із значною чисельністю населення. Тому наступним принципом демократії стала обґрунтована, зокрема Ш.-Л. Монтеск'є, ідея представництва, згідно з якою народ як єдине джерело і верховний носій влади в суспільстві делегує владні повноваження державним органам. Головним таким органом є загальнонаціональна представницька установа, яка формується шляхом виборності. Виборність органів влади також виступає одним із принципів демократії.

Обов'язковим принципом  демократії є громадянський консенсус, тобто принципова згода основної маси громадян дотримуватися встановлених правових умов, у межах яких мають досягатися часткові цілі. Громадянський консенсус передбачає ще один принцип демократії — мажоритаризм, тобто правління більшості. Політичні рішення, особливо ті, що мають суспільне значення, приймаються більшістю або з її згоди. Цей принцип вимагає використання форм і процедур, які дають змогу виявити політичну більшість.

Основними з них є  представницьке правління та форми  безпосередньої демократії. Правління більшості передбачає ще один принцип демократії — дотримання та охорону прав меншості [1, c.102-104].

Перелічені принципи демократії в узагальненому вигляді  формулюються як принцип участі народу у здійсненні державної влади. Ця влада має здійснюватись на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову гілки. Поділ влади та взаємна урівноваженість її гілок на основі механізму стримувань і противаг покликані унеможливити зосередження державної влади в одному органі чи узурпацію її однією особою. Принцип поділу державної влади є одним із найважливіших принципів демократії.

До основних принципів  демократії належать також принципи рівності і свободи. Традиційне для  теорії демократії тлумачення свободи  полягає в тому, що її звичайно сприймають як відсутність широких обмежень діяльності особи. Це не означає абсолютної свободи. Держава встановлює певні вимоги, яким має відповідати діяльність кожної особи.

Межею свободи будь-якої людини є свобода інших людей. Принцип свободи деталізується  у конституційне проголошених правах і свободах, до найважливіших з яких належать політичні: свобода слова, друку, процесій, зборів, мітингів, спілок, асоціацій, совісті, право на участь у вирішенні державних справ, на самоврядування, на посаду на державній службі, виборче право тощо. Демократія передбачає надійні гарантії прав і свобод особи, у тому числі судові.

Відповідно до принципу рівності визнається рівність усіх перед  законом, усі громадяни наділяються  однаковими правами та обов'язками. Принцип рівності означає відсутність закріпленої в праві дискримінації з будь-яких ознак.

Ще одним принципом  демократії є політичний та ідейний  плюралізм, згідно з яким політичне  життя має включати багато різних взаємозалежних і водночас автономних політичних груп, ідеї і програми яких постійно змагаються. Політичний плюралізм найповніше проявляється у багатопартійності. Він передбачає право кожної політичної організації дотримуватися будь-яких поглядів і зобов'язує поважати інші думки. Плюралізм включає також політичне суперництво, наявність та офіційне визнання опозиції до влади.

Розрізняють пряму, або  безпосередню, і представницьку демократію. Пряма демократія передбачає безпосереднє волевиявлення народу з тих чи інших питань життєдіяльності держави, наприклад на зборах, референдумі, виборах, мітингу, демонстрації тощо. Представницька демократія передбачає, що основні рішення приймаються повноважними зборами обраних народом представників: парламентами, асамблеями, радами тощо. Найважливішим засобом безпосередньої демократії є вибори, а виборче право визнається основним політичним правом громадянина.

Інститути демократії —  це легітимні і легальні елементи політичної системи суспільства, які  безпосередньо створюють демократичний  режим у державі через втілення в них принципів демократії.

Передумовою легітимності інституту демократії є його організаційне  оформлення і визнання громадськістю; передумовою легальності — його юридичне оформлення, узаконення [4, c.134-137].

 

Висновок

Слово «демократія» відоме ще від часів Давньої Греції і у перекладі з грецької означає «владу народу». У ранній період свого існування в Давній Греції демократія розумілася як особлива форма або різновид організації держави, при якому владою володіє не одна особа (як при монархії, тиранії), і не група осіб (як при аристократії, олігархії), а всі громадяни, що користуються рівними правами на управління державою.

Слово «демократія» вживається в різному значенні:

• як форма держави;

• як політичний режим;

• як принцип організації  та діяльності державних органів  і громадських організацій.

Коли про державу  кажуть, що вона — демократична, то мають на увазі наявність усіх цих значень. Демократія як форма  держави можлива в країнах  із демократичним режимом, а відтак, із демократичним принципом організації  та діяльності всіх суб'єктів політичної системи суспільства (органи держави, державні організації, громадські об'єднання, трудові колективи), котрі одночасно є й суб'єктами демократії. Зрозуміло, що суб'єктами демократії є насамперед громадянин і народ.

Виходячи із сучасного наповнення демократії якісним додатковим змістом, можна дати визначення демократії як зразка, ідеалу, до якого прагнуть цивілізовані держави.

Демократія — політична  організація влади народу, при  якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів.