Особливості дослідження мотивів учбової діяльності студентів-першокурсників

Особливості дослідження мотивів учбової діяльності студентів-першокурсників

"Якщо Ви вважаєте, що можете, Ви - можете.

 Але  якщо Ви думаєте, що не можете, значить Ви і не зможете."

- Мері Кей Еш

Дана тема є досить актуальною,оскільки дозволяє збагнути чого саме хочуть отримати студенти на початку свого навчання у ВУЗі, яким мотивам вони підпорядковуються в першу чергу,та на що вони націлені на отримання знань чи певного статусу, який їй дасть диплом. Тому  в цій статті будемо розглядати погляди деяких вчених,які допоможуть нам збагнути мотиви якими керуються студенти-першокурсники,а саме: А.К.Маркова ,Л.І. Божович, Л. С. Виготський.

Хотілось зазначити що провідними мотивами навчання для значної  частини молоді, що одержала студентські  квитки, є не досягнення успіху в  оволодінні знаннями, бодай з окремих  предметів, а прагнення більш-менш благополучно здолати етапи навчального  процесу, склавши залік, екзамен, сесію  тощо. Якість підготовки фахівця за такої мотивації не буде високою  – такою, наприклад, коли студент  виявляє щиру зацікавленість у навчанні [1], коли він усвідомлює важливість того, що вивчається, для майбутньої діяльності. Вважається доведеним, що „найбільший вплив на академічні успіхи має пізнавальна потреба в поєднанні з високою потребою у досягненні” [2]. Тобто завдання вищого навчального закладу, який має студентів здебільш не мотивованих на успіх в опануванні знаннями, – оганізувати систему психолого-педагогічного забезпечення навчального процесу, яка б відповідала сьогоднішнім реаліям.

Учбова мотивація визначається як приватний вид мотивації, включений  в певну діяльність, - в даному випадку діяльність навчання, учбову діяльність. Як і будь-який інший вид, учбова мотивація визначається поряд з специфічними чинниками для тієї діяльності, в яку вона включаться. По-перше, вона визначається самою освітньою системою, освітньою установою; по-друге - організацією освітнього процесу; по-третє - суб'єктними особливостями того, хто навчається; по-четверте - суб'єктивними особливостями педагога і, перш за все, системою його відношення до учня, до справи; по-п'яте – специфікою учбового предмету. Учбова мотивація, як і будь-який інший її вигляд, системна та характеризується спрямованістю, стійкістю і динамічністю. Так, в роботах Л.І. Божович і її співробітників, на матеріалі дослідження учбової діяльності учнів наголошувалося, що вона спонукає ієрархією мотивів, в якій домінуючими можуть бути або внутрішні мотиви, пов'язані із змістом цієї діяльності і її виконанням, або широкі соціальні мотиви, пов'язані з потребою дитини зайняти певну позицію в системі суспільних відносин. При цьому з віком відбувається розвиток співвідношення взаємодіючих потреб і мотивів, зміна провідних домінуючих потреб і своєрідна їх ієрархізація [3].

Як показують соціально-психологічні дослідження, мотивація учбової  діяльності неоднорідна, вона залежить від безлічі чинників: індивідуальних особливостей студентів, характеру  найближчої референтної групи, рівня  розвитку студентського колективу  і так далі. З іншого боку, мотивація  поведінки людини, виступаючи як психічне явище, завжди є віддзеркаленням  поглядів, ціннісних орієнтацій, установок  того соціального шару (групи, спільності), представником якого є особа.

Тому було б доречно  розглянути саме типізацію яку виділяє  П.М. Якобсон, а саме  мотивації, пов'язаної з результатами учіння:

1) мотивація, яка умовно може бути названа «негативною». Під негативною мотивацією Якобсон має на увазі спонуки школяра, викликані усвідомленням певних незручностей і неприємностей, які можуть виникнути, якщо він не вчитиметься (докори з боку батьків, вчителів, однокласників). Така мотивація не призводить до успішних результатів;

2) мотивація, що має позитивний характер, але так само пов'язана з мотивами, закладеними поза самою діяльністю. Ця мотивація виступає в двох формах. У одному випадку така позитивна мотивація визначається вагомим для особи соціальним прагненням (відчуття обов’язку перед близькими). Інша форма мотивації визначається вузькоособистими мотивами: схвалення тих, що оточують, шляхи до особистого благополуччя;

3) мотивація, лежача в  самій учбовій діяльності (мотивація,  пов'язана безпосередньо з цілями  учіння, задоволення допитливості, подолання перешкод, інтелектуальна  активність) [4]. На думку А.К. Маркової  та її співробітників існує  три типи відношення школяра  до учіння,а саме:

1) негативне (бідність  і вузькість мотивів, пізнавальні  мотиви вичерпуються інтересом  до результату, не сформовані  уміння ставити цілі; подолання  труднощів);

2) байдуже (або нейтральне) яке характеризується тими ж  особливостями що і негативне  відношення;

3) позитивне (аморфне,  нерозчленоване) спостерігаються нестійкі  переживання новизни, допитливості, ненавмисного інтересу; розуміння  і первинне осмислення цілей,  поставлених вчителем;

4) позитивне (пізнавальне)  характеризується перевизначенням і довизначенням завдань вчителя; постановка нових цілей і виникнення на цій основі нових мотивів;

5) позитивне (особисте) характеризується  супідрядністю мотивів і їх  ієрархією; стійкістю і неповторністю  мотиваційної сфери; збалансованістю  і гармонією між окремими мотивами. Крім того, дані автори виділяють  так само рівні, етапи, якості  і прояви мотивів учбової діяльності.

Мотиви названих видів  і рівнів можуть проходити в своєму становленні наступні етапи: актуалізація первинних мотивів, постановка на основі цих мотивів нових цілей, позитивне  підкріплення мотиву при реалізації цих цілей, поява на цій основі нових мотивів, супідрядність різних мотивів.

В зв'язку з цим дуже істотно, що в роботі А.К.Маркова спеціально підкреслює цю думку, що мотивація учіння складається з ряду спонук, що постійно змінюються і вступають в нові відносини один з одним (потреби  і сенс учіння для учнів, його мотиви, цілі, емоції, інтереси). Тому становлення мотивації є не просто зростання позитивного або посилювання негативного відношення до учня, а ускладнення структури мотиваційної сфери, що стоїть за ним, вхідних в неї спонук, поява нових, зрілих, іноді суперечливих відносин між ними [5]. Відповідно, при аналізі мотивації стоїть складне завдання визначення не тільки домінуючого спонукача (мотиву), але і переліку всієї структури мотиваційної сфери людини. Розглядаючи цю сферу стосовно навчання, А.К.Маркова підкреслює ієрархічність її будови. Так, в її входять: потреба в навчанні, сенс навчання, мотив навчання, мета, емоції, відношення та інтерес.

Тобто, які б умови та детермінанти не визначали життя  та діяльність людини - внутрішньо, психологічно, - дійовими вони стають лише тоді, коли їм вдається проникнути у сферу її емоційних відносин і закріпитися  в ній. Емоції справляють вплив на усі сфери людського життя, в  тому числі і на навчання. Існують  переконливі дані, які свідчать про  те, що емоції є найважливішим фактором регуляції процесів пізнання. Так, емоційна забарвленість - одна з умов, що визначає довільну увагу та здатність запам'ятовувати. Вона може суттєво забезпечити або ускладнити довільну регуляцію цих процесів [6]. Так, негативне ставлення до навчання пов'язане з негативними емоціями страху, образи, незадоволеності собою та викладачем. Позитивне ставлення до навчання в свою чергу пов'язане з позитивними емоціями подиву, переживання незвичайності, впевненості у своїх силах, гордості за себе,впевненості в свої сили. Емоційно забарвлені знання запам'ятовуються швидше і міцніше, ніж знання, що позбавлені індивідуальності і залишають людину байдужою. І це постійно треба враховувати при доборі навчального матеріалу. «Вчитися треба весело. Мистецтво навчання - це мистецтво пробуджувати в юних душах допитливість, а потім задовольняти її. А здорова жива допитливість буває лише при хорошому настрої... Щоб перетравити знання, треба ковтати його з апетитом» - пише А.Франс. Таким чином, однією з важливих умов, за яких виникає і розвивається інтерес до навчання, підвищується активність слухачів, є яскравість, емоційність навчального матеріалу, схвильованість, захопленість самого викладача тією дисципліною,яку він викладає. Це справляє величезний вплив на слухачів, їхнє ставлення до предмета та викладача. Емоційна дія - один з найсильніших засобів заохочення слухачів до навчання. Краса, освіченість, емоційна напруга матеріалу, що вивчається, через вміле викладання передаються слухачам, заохочують їх та мотивують на його вивчення,а потім на застосування даної інформації на практиці. Щира захопленість викладача предметом чудодійно впливає на слухачів.

Саме тому велике значення надається ролі емоцій. Так, одне з  основних її правил полягає в тому, що не пізнавши хвилювання, ніхто не має права вважати пережитим  розуміння. Усе «наукове», «інтелектуальне», «літературне» треба навчитися  читати, сприймати і усвідомлювати  з любов'ю і високим хвилюванням.  

Отже, в процесі організації  дій слухачів з навчальною інформацією  безперечно необхідна неперервна емоційна дія, оскільки саме вона створює умови  інтенсивної пізнавальної діяльності. З цього приводу Л. С. Виготський зазначив: «Думка - не остання інстанція. Сама думка народжується не з іншої  думки, а з мотивуючої сфери нашого пізнання, яка охоплює наші потяги і потреби, наші спонукання й інтереси, емоції. За думкою стоїть ефективна і вольова тенденція.

Враховуючі вище зазначене можна  сказати що в деяких випадках формування мотивації студента-першокурсника залежить від викладачів. Відомо, що негативні оцінки, що часто повторюються, не тільки не заохочують студента до інтенсивних занять, але й остаточно підривають віру в себе і свої можливості. Як наслідок такого ставлення – зниження надалі успішності й самооцінки,а також подальшої мотивації на діяльність пов’язану з навчанням. Навіть якщо викладач і не декларує таке ставлення, то воно може виявлятися в самому стилі спілкування, в будь-яких невербальних проявах. Для людини дуже багато означає думка оточення, тому його негативне або несхвальне ставлення призводить до втрати віри в себе.

Але також не варто забувати,що cтруктура мотивів студента, сформована у час навчання, стає стержнем особистості майбутнього фахівця. Отже, розвиток позитивних навчальних мотивів - невід'ємна складова частина виховання його особистості,як викладачем так і ним самим.

Література:

1. Формирование интереса к учению у школьников / Під ред. А. К. Марковой. М., 1986.
2. Орлов Ю. Б.,Творогова Н. Д., Шкуркин В. И. Стимулирование побуждения к учению. М., 1988.
3. Бибрих Р.Р. Особенности мотивации и целеобразования в учебной деятельности студентов младших курсов / Р.Р. Бибрих, И.А Васильева// Вестник МГУ. Серия 14. Психология. – 1987. – №2.
4. Васильев И.А., Магомед – Эминов М.Ш. Мотивация и контроль за действием /И.А. Васильев, М.Ш. Магомед-Эминов. – М., 1991.
5. Бобровицкая С.В. Некоторые особенности мотивации поступления в педагогический вуз. – Психологическая служба образования: Материалы докладов конференции в г. Сочи. – СПб., 1997.
6. Гордієнко В. І. Розвиток особистості в процесі професіоналізації: професіогенез особистості // Психологія праці та професійної підготовки особистості: Навч. посіб. / За ред. П. С. Перепелиці, В. В. Рибалки. — Хмельницький: ТУП, 2001. — С. 48–67