Особливості емоційних реакцій молодших школярів

У сучасній вітчизняній психології основним пояснювальним принципом генезису та розвитку психологічних новоутворень с закон інтеріоризації, що постає у вигляді законів розвитку та планомірно-поетапного формування вищих психічних функцій. Психологічним змістом інтеріоризації є перехід від зовнішніх форм до внутрішніх, здійснюваний через ряд послідовних перетворень. Організація узагальнених способів орієнтування дитини в предметній галузі та забезпечення умов інтеріоризації зовнішніх форм орієнтувальної діяльності складають найважливішу умову реалізації завдання формування основних психологічних новоутворень віку.

Так, на початку шкільного дитинства учень може гостро відчувати негативний вплив протиріч і амбівалентності свого емоційного стану та неможливість віднайти адекватні зовнішні форми вираження власних переживань, що безпосередньо пов'язані з виникненням найважливішого особистісного новоутворення — внутрішньої позиції школяра. Вона є тим мотиваційним центром, який забезпечує спрямованість дитини на навчання, її емоційно-позитивне відношення до школи. У тих випадках, коли найважливіші потреби дитини, що відображають її внутрішню позицію, не реалізовані, учень може переживати стійкі розлади емоційної сфери — хвилювання, тривогу, страх. Для профілактики та подолання цих симптомів у рамках психолого-педагогічної корекції пропонується комплекс комунікативних ігор та вправ, які поєднують прийоми психогімнастики, вчинкового та акторського тренінгів, а також елементи групової психотерапії. Засвоєння та інтеріоризація під час ігрових занять нових норм, правил та обмежень, що регулюють соціальні відношення, а також нових значень, способів діяльності та схем орієнтування в проблемній ситуації забезпечують корекційний ефект.

Таким чином, формування особистісної позиції молодшого школяра є невід'ємним компонентом мети психолого-педагогічної корекції його психічного розвитку [32].

Вищеподаний аналіз феномену психолого-педагогічної корекції емоційної сфери молодшого школяра та її основних телелогічних напрямків створює передумову для теоретичного обґрунтуйте ефективних форм та методичного інструментарію практичного застосування даного типу виховного впливу, з'ясування цієї проблеми є предметом наступного етапу наукових пошуків.

 

3. Рекомендації батьками  і вихователям

 

3.1 Основні аспекти виховання  емоційної культури молодших  школярів

 

Відомо, що виховати культуру почуттів можливо лише під час різнобічної діяльності, в процесі багатогранного духовного життя, емоційного сприймання навколишньої краси. Так, у педагогічній спадщині В.Сухомлинського ми ознайомилися з оригінальною методикою виховання культури почуттів, з його відомими методичними прийомами створення емоціональних ситуацій, опори у вихованні на "подорожі" у світ краси і добра, розвитку художньо-естетичної творчості, виховання почуття любові до праці,

Для В.Сухомлинського було важливо, щоб людина не виросла з кригою в серці, і тому краса, мистецтво бачилися йому тією доріжкою, яка мала привести до дитячого серця.

Почуття — складне утворення особистості. Воно — вираження її потреб, інтересів, мотивів поведінки, сукупність ставлення людини до світу, інших людей. Тому виховання почуттів пов'язане з розвитком особистості в цілому, її загальнокультурної спрямованості.

Основний постулат психоаналітичної педагогіки — необхідність зрозуміти кожну людину, створити досвід "корегуючого піклування", звільнити дитину від страху, що виникає на основі пережитого негативного досвіду.

Вчитель, на думку представників психоаналітичної педагогіки, має звернутися до сфери почуттів, переживань дитини. Недостатність емоційного тепла в дитячому віці призводить до порушення розпитку особистості [39].

Визначимо основні напрямки роботи вчителя у справі виховання емоційної культури школярів:

1. Навчити дитину емоційно правильно  реагувати на той вплив, який  вона сприймає в процесі навчання  в школі, у виховній роботі, в  сім'ї або під час спілкування з навколишніми.

2. Важливо, щоб у школярів у  процесі виховання утворилася  позитивна емоційна чуйність  — широко розвинуті такі спонукання  і переживання, які пов'язані з  власною особистістю, і які варто  називати "голосом совісті", неможливістю ухилитись від обов'язку.

3. Важливо, щоб в учнів розвивалося  правильне співвідношення почуттів і емоцій, щоб вони виростали з гармонійно розвиненою системою емоційних відгуків.

4. Доцільно, щоб в емоційному житті дитини незначну роль відігравали такі негативні почуття, як злість, злорадство, заздрість, недоброзичливість, щоб ці переживання, якщо вони вже й виникли, швидко минали, викликаючи у дитини почуття сорому перед собою, докори совісті.

5. Важливим фактором, що характеризує  емоційну культуру людини, є і  її здатність цінувати і поважати  почуття іншої людини, ставитися  до них з увагою, а також  здатність людини до "співпереживання", вміння поділитися своїми переживаннями  з іншими, близькими людьми.

Підкреслюючи складність формування емоційно-почуттєвої сфери, В.Сухомлинський писав, що вчити відчувати — це найскладніше, що є у вихованні.

Організуючим початком має виступати любов до вихованця, вміння відчувати серцем іншу людину. Від педагога, його ставлення до предмета, до учнів, від його емоційного стану залежать інтелектуальні, моральні переживання школярів під час навчання. Тому серед необхідних якостей педагога як професіонала важливе місце займає досвід його переживань, пов'язаних із ставленням його до предмета, який викладає, до явищ суспільного життя, до самого процесу пізнання і вміння використати цей досвід з метою виховання.

В емоційному досвіді вчителя закладений великий потенціал виховання почуттів учнів. Його дійовість забезпечується здатністю школяра до співпереживання. К.Ушинський застерігав учителя про здатність дитини до наслідування, закликав відчувати почуття інших і пам'ятати про вплив його переживань на почуття вихованців [39].

Змусити учнів співпереживати вчитель може лише за умови активного позитивного ставлення до себе. В.Сухомлинський переконував учителів у необхідності впливати на учня як на особистість, що забезпечить цілеспрямоване формування ставлення до себе. Йому слід створити потрібне йому ставлення до нього колективу вихованців, як єдиного цілого.

Крім вказаного, учителю варто вміти "читати" емоційний стан дитини, який чітко відображений у міміці обличчя, пантоміміці, в поведінці під час різних дій, спілкуванні з іншими людьми. А. Макаренко стверджував, що потрібно вміти читати на обличчі дитини, і нічого мудрого чи містичного немає в тому, щоб таким чином впізнавати деякі ознаки душевного стану.

Вчитель має аналізувати емоційне життя дитини на основі цілісної картини її поведінки й окремих емоційних проявів. Педагогові треба вміти знаходити правильні шляхи для потрібного впливу на учнів. У процесі свого спілкування з учнями цін повинен вміти "переключити" їх у випадку необхідності на інші емоційні стани й устремління, вміти так змінити ситуацію, створити такі психологічні умови, за допомогою яких із часом може змінити емоційне ставлення школяра до існуючих явищ.

У формуванні емоційно-почуттєвої сфери учнів важливе місце займає і стиль взаємостосунків учителя з учнями. Встановлено, наприклад, що стани емоційного задоволення і радості частіше виникають у тих класних колективах, які очолюються вчителями, котрі дотримуються демократичних принципів у своєму спілкуванні зі школярами. Водночас стан пригніченості спостерігається у школярів частіше там, де їх вихователь — особистість авторитарного складу, а переживання обурення і злості в учнів частіше помічається тоді, коли вихователі непослідовні у своїх стосунках з ними.

Дослідження вчених свідчать про те, що вчитель має демонструвати своє доброзичливе ставлення до дитини, організовувати ситуації, де вона могла б виявити себе з позитивного боку. Необхідно також учителю акцентувати увагу на позитивних якостях дитини, нейтралізувати дії негативного фактора в поведінці дітей [39].

Необхідно виховувати також змістовий бік емоцій: не боятися труднощів, радіти успіхам і радощам навколишніх, співпереживати, засуджувати негативні вчинки, каятися з приводу власних помилок.

В.Сухомлинський писав, що дати дітям радість праці, радість успіху у навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності — це перша заповідь виховання.

Реалізація викладених тут положень можлива за умови, коли педагог знає вікові та індивідуальні особливості учнів, особливості сформованості на даному етапі емоційно-почуттєвої сфери,

 

 

3.2 Рекомендації щодо соціально-психологічної профілактики девіантної поведінки дітей молодшого шкільного віку

 

Виховання як цілісна система організації життєдіяльності особистості буде ефективним у досягненні мети: розвитку моралі, мотивації, характеру особистості, формуванні навичок загально прийнятної поведінки за умови підпорядкування цілей, завдань, змісту, методів виховання віковим особливостям особистісного розвитку дитини (щоб зерно було вкинуто вчасно, в підготовлений фунт, а виховний вплив був сприйнятий суб'єктом виховання адекватно, був останньому зрозумілим) [38].

Дитина як суб'єкт цілеспрямованого управління процесом розвитку особистості має посіяти "гірчичне зерно на полі своїм", а отже —перед учителем, вихователем, психологом стоїть завдання створити умови для саморозвитку, життєтворчості особистості, розкриття її творчого потенціалу, для набуття вмінь та розвитку навичок самопізнання, самокорекції особистісних рис, для активізації бажання до самовдосконалення та самореалізації.

Система педагогічних, психологічних впливів на дитину з метою морального виховання, запобігання асоціальній, девіантній, деліквентній, адиктивній поведінці має передбачати, що людська психіка розвивається як система, що сама себе вдосконалює (І.Павлов), а саморозвиток дитини відбувається завдяки діяльності (Г.Костюк). Діяльнісний підхід А.Леонтьєва передбачає єдність свідомості та діяльності. Таким чином, одним з найголовніших чинників психічного розвитку є вироблення в дітей навичок свідомого керування поведінкою відповідно до загальноприйнятих норм і, правил, передбачення послідовності подій, уміння будувати причинно-наслідкові зв'язки мотивів, бажань, вчинків. Систему ціннісних орієнтацій, уявлень, ідей, понять, переконань, ідеалів, заборон, дозволів дитина має засвоїти як власні цінності [38].

Вироблення нових способів поведінки — джерело подолання внутрішніх суперечностей, суть яких полягає у відставанні досягнутого рівня опанування засобів, необхідне для засвоєння нових потреб, прагнень, які стають надто бажаними (Г.Костюк).

Емоційне благополуччя дитини безпосередньо залежить від рівноваги природного й соціального (Л.Виготський), тобто гармонійного співвідношення внутрішніх процесів розвитку й зовнішніх умов соціальної ситуації, розвитку особистості, яка позитивно впливатиме на нові якісні психологічні утворення, що відповідають певному віковому періоду, зокрема, у мотиваційно-емоційній та вольовій сферах.

У молодшому шкільному віці сформована стійка система ставлень дитини до себе, до оточуючого світу, до інших людей, формується новий рівень самосвідомості, світогляду та моралі, новий рівень свідомого самоконтролю поведінки, закладаються основи моральної позиції особистості.

Молодший шкільний вік психологи визнають сенситивним для розвитку мислення, організованості, дисципліни. Особливості психічного розвитку молодших школярів вирізняються такими новоутвореннями, як рефлексія, розвиток мови на письмі. У них формується суспільна спрямованість особистості, але наявна й суперечність між інтересами однокласників і свого "Я". Особистісний розвиток дитини визначається соціальним конформізмом, дотриманням соціальних норм, намаганням здобути схвалення, уникнути осуду, самоствердженням. Цей період сенситивний для розвитку моральності, основу якої складають почуття.

Здійснюючи управління процесом розвитку дитини, передаючи соціальні цінності, виробляючи форми позитивної соціальної активності, які ґрунтуються на традиціях, звичаях, педагог, психолог створює педагогічну ситуацію для виникнення необхідних психічних станів дітей, створюючи емоційний образ уяви, будуючи емоційне передбачення, адже молодшим школярам притаманна висока емоційність [38].

Вікові особливості дітей 6— 10 років характеризуються недостатнім рівнем абстрактного мислення, тому навчати їх способів саморегуляції варто на реальних життєвих ситуаціях, шляхом надання можливості вибору різних колізій, пошуку виходу з внутрішніх і зовнішніх конфліктів.

Заняття проводяться у 4-х класах.

Клас — група. 1 раз на тиждень.

Заняття

Мета: 1. Сприяти:

• засвоєнню системи ціннісних орієнтацій;

• виробленню вмінь адекватно емоційно реагувати на соціальні цінності;

• виробленню внутрішніх морально-етичних переконань щодо правил поведінки та закріплення власних цінностей;

• вихованню самодисципліни, поваги;

2. Запобігти схильності учнів  до крадіжок.

Хід заняття

1. Привітання, встановлення психологічного  контакту з дітьми.

2. Сьогодні, діти, ми поговоримо  про прикрий випадок, який стався  в нашій школі. Учень четвертого  класу Микола (імена бажано вибирати  ті, які не трапляються в класі) збирався після уроків додому. Учителька побачила, що він схвильований і щось шукає у портфелі. Зі сльозами на очах хлопчик пояснив, що мама дала йому 5 гривень для того, щоб купити хліба та цукру. Вона хворіла і їй важко було йти у магазин. Гроші зникли. Учителька попросила дітей сісти за парти і пояснила, що сталося. Однокласники зі співчуттям дивилися на Миколу. Одна тільки Неля почервоніла і опустила очі. Учителька непомітно для інших попросила дівчинку залишитися. Розмова була нелегкою. Неля зізналася, що вкрала гроші, а частину витратила на солодощі: цукерки, морозиво. Діти, як ви думаєте, що було далі?