Міністерство освіти,
науки, молоді і спорту України
Державний вищий навчальний
заклад
«Ужгородський національний
університет»
Факультет суспільних наук
Кафедра соціології і
соціальної роботи
ВИВЧЕННЯ ОСОБИСТОСТІ
ПІДЛІТКА
Курсова робота
Виконала:
студентка 2 курсу
денного відділення
Шпак Мар’яна Юріївна
Науковий керівник
старший викладач Смук О.Т.
Ужгород – 2012
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………3
Розділ 1. Особливості методів
вивчення особливості підлітків……………………………………………………
1.1. Проблема діагностики
параметрів особистості………………………………………………..
1.2. Основні методи вивчення
особистості…………………………………………….
1.2.1. Тестування………………………………………..
1.2.2. Бесіда……………………………………………..
1.2.3.Спостереження………………………………………
1.2.4 Експеримент………………………………………….
1.3. Допоміжні методи
дослідження……………….
1.3.1. Опитування………………………………..
1.3.2. Анкети……………………………………………
1.3.3. Аналіз продуктивності
діяльності…………………………
1.3.4. Порівняння……………………………
Розділ 2. Практика вивчення
особистості підлітка
2.1. Опис методів дослідження……………………………
2.2. Схема вивчення особистості підлітка……
Висновки………………………………………………………
Література………………………………………
Вступ
Актуальність
теми дослідження. Етичне виховання дитини
починається в період дошкільного дитинства.
Але в школі вона вперше зустрічається
з системою моральних вимог виконання
яких є обов’язковим. Діти цього віку
вже готові до виконання цих вимог. Вступаючи
до школи дитина прагне зайняти нову соціальну
позицію, з якою і пов’язують ці вимоги
до них. Вчитель виступає носієм суспільних
вимог. Він же і перший цінитель їх
поведінки, та моральних якостей. Для вивчення особистості
учня кожна наука має свій інструмент
дослідження. Л. С. Вигоцький говорив «
Проблема методу є початок і кінець, альфа
і омега всієї історії культурного розвитку
дитини ».Етичні цінності стають внутрішнім
надбанням особливо за таких умов: щоб
зрозуміти які механізми розвитку якостей
особи потрібно знати, суть об’єктивних
психологічних процесів які протікають
в свідомості вихованця. При цьому можливе
лише непряме втручання вихователя через
створення умов для формування цих якостей. Для
характеристики учнів як суб’єкта діяльності
необхідно достатньо характеризувати
його ставлення до діяльності. Оскільки
свідомість школяра взагалі активно відмінними
є не тільки психічні властивості особистості
але й якісні особливості психічних процесів:
спостережливість, сумлінність, уважність. Кожен
викладач використовує не один, а цілу
систему приватних методів або методик. Методи
вивчення розвитку особистості видозмінюються. Таким
чином викладене вище зумовлює актуальність
теми курсової роботи. Метою курсової роботи
є дослідження особливостей методів вивчення
особливості підлітка. Завданя: - здійснити теоретичний
аналіз методів вивчення особистості
підлітків;
-сформулювати адекватну гіпотезу теоретично
-емпіричного дослідження; -здійснити
емпіричну перевірку сформульованої гіпотези;
-сформулювати висновки теоретико-емпіричного
дослідження. Об’єктом дослідження
курсової роботи є вивчення особливості
підлітка. Структура роботи: робота
складається зі вступу, двох розділів,
висновку, списку використаних джерел.
В І розділі роботи
« Особливості методів вивчення особистості
підлітків». В ІІ розділі роботи « Практика
вивчення особистості підлітка ». Предмет дослідження –
особливості методів вивчення особливості
підлітка. Практичне значення курсової
роботи полягає у можливості наукового
використання результатів дослідження.
Використати дане дослідження можна в
практичній роботі психолога на підприємстві,
в установі, організації.
РОЗДІЛ
І
Особливості методів
вивчення особистості підлітків
1.1. Проблема діагностики параметрів
особистості. Розвиток людини і використання
ним своїх здібностей залежить від особливостей
його мотиваційної сфери, рівня емоційної
регуляції, характеру міжособистісних
відносин, в які включена людина, і сформувався
у нього уявлення про самого себе - його
самосвідомості. В уявленнях індивіда
про себе особливо яскраво проявляється
взаємний вплив здібностей і його особових
якостей. Психологічна діагностика і забезпечення
оптимальних умов для розвитку індивіда,
визначення найбільш ефективних шляхів
успішного функціонування особистості
неможливі без знання структури особистості
й закономірностей її становлення. Тому
психологічна діагностика особистісних
параметрів представляє важливу складову
частину загальної психодіагностики.
[1.49] Переважна більшість психодіагностичних
методів, що застосовуються на практиці,
використовують по відношенню до людини
мова опису, аналогічний прийнятому в
природничих науках. У різних ситуаціях,
що пред'являють різні вимоги до індивіда,
активізуються різні риси: ситуації, що
вимагають особливої ретельності та
уваги, викликають прояв рис «уважний
- неуважний», «акуратний - недбалий», ситуації
зустрічі або знайомства людей один з
одним викликають прояв рис «товариська
- замкнутий »,« чуйний - черствий »і т.п. Щоб
отримати можливість прогнозувати поведінку
людини в максимально широкому класі можливих
ситуацій, психологи прагнуть виміряти
так звані універсальні, базові або системоутворюючі
риси. [8.123] Поняття «особистість» визначають
по-різному Олпорт (1949), наприклад, призводить
50 різних визначень особистості. Під терміном
"особистість" найчастіше розуміють
сукупність психологічних якостей, яка
характеризує кожну окрему людину і визначається
як природними даними, так і соціальними
умовами життя і розвитку. Численні і завжди
різні прояви особистості зумовлені її
структурою. Ця структура є надзвичайно
багатою і складною і має безліч якісно
різних проявів.
1.2. Основні методи
вивчення особистості. Слово метод означає шлях,
спосіб. Поняття метод є теоретичне ідеальне
уявлення про систему норм, правил, вимог
сформульованих на основі знань об’єктивних
закономірностей. І загально в характеристиці
особистості виділяють: статус, позицію,
ролі, функції, цілі, цінності, мотиваційну
сферу, характер, здібності. Проблеми дослідження особистості: Властивості особистості
завжди індивідуальні, своєрідні. Для
виявлення своєрідності необхідна індивідуальна
ситуація. Проте умови експерименту повинні
бути загальними для всіх. Властивості особистості
– це властивості етично оцінювані: тому
випробуваний надзвичайно напружено контролює
свої прояви і прагнучи до позитивної
оцінки, може виявити не ті властивості
які йому насправді властиві. [15.84] Методи боротьби з тестовою
установкою -створення різних шкіл
особистості (тільки в опитувальниках) -обміну
об’єкту оцінки -створення уявної безоцінкуваності
( випробуваний не знає про присутність
експериментатор) Експериментатор зацікавлений
у повнішому прояві активності. Але всякий
експеримент передбачає її обмеження. 1.2.1. . Тестування. Тестування
– спеціалізований метод психологічного
дослідження, застосовуючи який можна
отримати точну кількісну або якісну характеристику
розвитку певних психічних явищ за допомогою
порівняння їх показників з еталонними. Тести – стандартизовані
способи вимірювання конкретного психічного
явища. Вони набули широкого застосування
у психологічній діагностиці – теорії
і практиці визначення рівня розвитку
певних аспектів людської психіки. Тестів
надзвичайно багато, і вони класифікуються
залежно від спрямованості. Так, є тести
інтелекту, тести загальних, творчих або
професійних здібностей, тести особистості
тощо. Створення тестів – трудомісткий
і тривалий процес, що потребує неабияких
зусиль, а використання їх передбачає
наявність ґрунтовної професійної підготовки.
[4.148] Тестування дозволяє з
відомою ймовірністю визначити актуальний
рівень розвитку в індивіда необхідних
навичок, знань, особистісних характеристик. Сам процес тестування може бути розділений
на такі етапи: 1) вибір тесту з урахуванням
мети та ступеня його достовірності; 2) його проведення визначається
інструкцією до тесту; 3) інтерпретація результатів. На всіх трьох етапах потрібен
професіоналізм, участь або консультація
психолога. Практичне використання результатів
тестування зумовлює суворість вимог
до тесту. Насамперед, він повинен бути
надійним і валідним. Надійність тесту
визначається постійністю оцінок, які
отримує досліджуваний при повторному
тестуванні тим самим тестом або його
аналогічною (еквівалентною) формою. Надійний
тест дає високий показник збігу оцінок,
що дає підставу розглядати його як достовірний
інструмент психологічного дослідження.
Валідність – ступінь відповідності тесту
явищу, для вимірювання якого він призначений.
Надійність і валідність тесту обґрунтовують
за допомогою математичної статистики.[13.148] Є багато різновидів тестів: Вербальні тести - тип тестів,
у яких матеріал тестових завдань представлений
у словесній (вербальній) формі. Основним змістом роботи
випробуваного є операції з поняттями, розумові дії в
словесно-логічній формі. Вербальні тести найчастіше
спрямовані на вимірювання здатності
до розуміння словесної інформації, навичок
оперування граматичними мовними формами,
оволодіння письмом і читанням, також поширені
серед тестів інтелекту, тестів досягнень
і при оцінці спеціальних здібностей (наприклад,
тести творчих здібностей, складання розповідей і т.д .) Практичні (невербальні) тести
- тип тестів, у яких матеріал тестових
завдань представлений завданнями у наочній
формі (наприклад, складання фігур, доповнення
зображення, певні дії за зразком, складання
малюнків з кубиків або перемальовування). Тести спеціальних здібностей
- група психодіагностичних методик, призначених для
вимірювання рівня розвитку окремих аспектів
інтелекту і психомоторних функцій, переважно
забезпечують ефективність в конкретних,
досить вузьких областях діяльності. Зазвичай розрізняють такі
групи здібностей: сенсорні, моторні, технічні
(механічні) і професіоналізовані (лічильні,
музичні, швидкості читання та розуміння прочитаного
та ін.) Найбільшого поширення набули
комплексні тестові батареї здібностей. Тести особистісні - група
тестів, спрямованих на вимірювання неінтелектуальних
проявів особистості. Тести особистісні - поняття збірне, що включає
в себе методи психодіагностики, з допомогою
яких вимірюються різні сторони особистості
індивіда: установки, ціннісні орієнтації, ставлення,
емоційні, мотиваційні та міжособистісні
властивості, типові форми поведінки. Відомо кілька сотень різновидів
особистісних тестів. Вони зазвичай мають одну
з двох форм: об'єктивні тести дії і ситуаційні тести. Об'єктивні тести дії являють
собою відносно прості, чітко структуровані
процедури, що орієнтують обстежуваного
на виконання якої-небудь задачі. Особливістю ситуаційних
тестів є приміщення обстежуваного в ситуації,
близькі до реальних. [3.56] Види тестів. 1. За формою проведення: групові;
індивідуальні. 2. По меті: для класифікації;
для розподілу; для відбору. 3. За ознакою, що вивчається:
тести інтелекту; тести досягнень; тести
спеціальних здібностей; особові тести
(ситуативні, опитувальники, проектні). Проте тестування має й слабкі
місця. Найважливішим з них є залежність
його результатів від освіти досліджуваного,
його можливостей оволодівати надбаннями
культури. Потрібно також пам’ятати, що
некоректно інтерпретовані тести можуть
набути для особистості прогностичного
значення.[12.67]
1.2.2.Бесіда Бесіда - це методи, за допомогою
яких отримують інформацію на основі відповідей
співбесідника на питання, які ставить
психолог при контактуванні. Бесіда ґрунтується
на особистому спілкуванні, що усуває
деякі негативні моменти, які виникають,
коли використовують запитальник. Метод
бесіди потрібний для вивчення професій,
деяких функціональних станів людей, які
формуються в трудовій діяльності, аналізуючи
особисті професійні плани (в системі
профконсультації), оцінюючи робочі місця
(в системі ергономічної оптимізації).
Цей метод застосовують у поєднанні з
іншими методами. Бесіда, яку проводить
професіонал-психолог, є цілеспрямованою,
плановою з точним формулюванням.[5.84] Основні
вимоги до бесіди як методу. а) нежорстка,
гнучка програма, яка допомагав оперативно
спілкуватися залежно від суджень суб'єкта
дослідження, його реакцій, психологічних
станів; б) спеціальний соціальний довірливий
контакт психолога з суб'єктом дослідження; в)
бесіда не повинна перетворюватися в усну
анкету, питання треба ставити природно,
враховуючи контекст спілкування; г) не
ставити запитань у навіюючій, сугестивній
формі; ґ) ставити питання в непрямій формі,
провокуючи суб'єкта на вільні міркування
(наприклад, "Якби ви...?", "Як ви
думаєте..?", "Що ви вважаєте за потрібне
сказати про вашу професію школярам?"
тощо); д) питань повинна допускати взаємоперевірку,
відповідні взае-мопояснення; е) хід бесіди
треба фіксувати, документувати (якщо
можна, то записувати на магнітофон; протокольно
— мова суб'єкта повинна фіксуватися дослівно,
без найменшого редагування — "фотографічно"); є)
не обов'язково бесіда повинна відбутися
за один раз. Вона може складатися з обміну
репліками, розірваними в часі та просторі.[7.46] методу
бесіди порівняно з запитальником — розтягнутість,
досить повільне накопичення даних при
дослідженні масового характеру. Тому
на практиці частіше застосовують запитальник,
бо він економить час. Варто пам'ятати,
що при індивідуальних бесідах, коли у
психолога просять поради з того чи іншого
питання, робити запис під час розмови
не рекомендується. Краще записати хід
бесіди після її закінчення. Хоча в цьому
випадку можна втратити точність відомостей.
Запис фактів при інтимній бесіді може
викликати у суб'єкта дослідження негативну
реакцію і небажання давати правдиві відповіді,
відкинути недостовірне і несуттєве та
зосередити увагу на фактах. Саме цим зумовлена
складність методу бесіди для психолога,
який повинен досконало проаналізувати
відповіді цьому випадку дають потрібну
інформацію. Як документальні та речові
джерела аналітичного дослідження можуть
бути — особова справа, атестації, документи
(доповіді, атестати, посвідчення про належність
до тієї чи іншої спільноти, справа й інші),
знаки відзнаки, почесні грамоти, бібліотечний
абонент (свідчення читацьких інтересів,
їхня спрямованість), групові сучасні
фотознімки, медична картка ("історія
хвороби"), листування, особиста бібліотека,
предмети рукоділля тощо.[6.90] Оскільки
анамнестичне дослідження містить систему
бесід, то до вимог входять усі методи
бесіди, які охарактеризовано. Специфічні
вимоги до методу анамнезу такі: а) крім
програми кожної бесіди, повинна бути
загальна програма дослідження в цілому
і спеціальна програма збору відомостей
за документальними та речовими джерелами
(збирають не джерела, а підкреслені з
ознайомлення з ними відомості); б) суттєвими
є вимоги до систематичності, різносторонності
та вичерпності відомостей, які збираються; в)
факти біографії суб'єкта дослідження
повинні співвідноситися з обставинами,
які є його умовами життя (вони можуть
суттєво відрізнятися від тих, які є на
момент збору матеріалу). Метод анамнезу
має досить специфічне відношення до малодослідженої
в українській науці проблеми ретроспективного
аналізу ситуацій вибору професії, вивчення
шляхів формування майстерності, типології
професіональної долі (кар'єри), а також
подолання наслідків важких психічних
конфліктів, і вирішення питання професійної
переорієнтації (зміна професійного навчального
закладу або професійного шляху у зв'язку
з незадоволенням вибору або медичними
обмеженнями).[6.112] 1.2.3. Спостереження. Метод
спостереження полягає в тому, що експериментатор
збирає інформацію, не втручаючись у ситуацію.
Існує принципова відмінність наукового
спостереження від життєвого, яке обмежується
реєстрацією фактів і має випадковий,
неорганізований характер. На противагу
йому, наукове спостереження базується
на певному плані, програмі, фіксації фактів
та особливостей ситуації, на аналізі
та інтерпретації. Для наукового спостереження
характерні перехід від опису фактів до
пояснення їхньої суті, формування психологічної
характеристики особистості. Якщо ми вивчаємо
явище без зміни умов, за яких воно здійснюється,
то йдеться про просте об´єктивне спостереження.
Спостереження поділяють за різними ознаками.
Розрізняють пряме і непряме спостереження.
Прикладом прямого спостереження може
бути вивчення реакції людини на подразник
або спостереження за поведінкою дітей
у групі, якщо ми вивчаємо типи контактів.
Прямі спостереження поділяють також
на активні (наукові) й пасивні або звичайні
(життєві). Багато разів повторюючись,
життєві спостереження акумулюються в
прислів´ях, приказках, метафорах і у зв´язку
з цим становлять певний інтерес для культурологічного
і психологічного вивчення. Наукове спостереження
припускає цілком певну мету, завдання,
умови спостереження. Проте якщо ми спробуємо
змінити умови чи обставини, за яких здійснюється
спостереження, то це вже буде експеримент. Непряме
спостереження застосовують у ситуаціях,
коли ми хочемо за допомогою об´єктивних
методів вивчити психічні процеси, непіддатливі
прямому спостереженню. Наприклад, встановити
ступінь втомлюваності або напруженості
під час виконання людиною певної роботи.
Дослідник може скористатися методами
реєстрації фізіологічних процесів (електроенцефалограми,
електроміограми, шкірно-гальванічна
реакція тощо), які самі не розкривають
особливостей протікання психічної діяльності,
але можуть відображати загальні фізіологічні
умови, що характеризують протікання процесів,
які вивчаються.[20.45] За характером контакту
- безпосереднє спостереження, коли спостерігач
і об´єкт спостереження перебувають у
безпосередньому контакті та взаємодії,
та опосередковане, коли дослідник знайомиться
зі спостережуваними суб´єктами побічно,
за допомогою спеціально організованих
документів - анкет, біографій, аудіо- або
відеозаписів тощо. За умовами здійснення
спостереження - польове спостереження,
яке відбувається в умовах повсякденного
життя, навчання або роботи, та лабораторне,
коли за суб´єктом або групою спостерігають
у штучних, спеціально створених умовах. За
характером взаємодії з об´єктом розрізняють
включене спостереження, коли дослідник
стає членом групи, та його присутність
і поведінка стають частиною спостережуваної
ситуації, та невключене (з боку), тобто
без взаємодії і встановлення яких-небудь
контактів з особою чи групою, яку вивчають. Розрізняють
також відкрите спостереження, коли дослідник
відкриває спостережуваним свою роль
(недоліком цього способу є зниження природної
поведінки спостережуваних суб´єктів),
і приховане (інкогніто), коли про присутність
спостерігача групі або індивіду не повідомляють. За
впорядкованістю в проведенні розрізняють
спостереження структуровані, коли події,
що відбуваються, фіксуються відповідно
до раніше розробленої схеми спостереження,
та довільні (неструктуровані), коли дослідник
вільно описує події, що відбуваються,
так, як він вважає за доцільне. Таке спостереження
звичайно проводять на пілотажній (орієнтовній)
стадії дослідження, коли потрібно сформувати
загальне уявлення про об´єкт дослідження
і можливі закономірності його функціонування.[9.35] Помилки
спостереження з´являються через такі
причини: -гала-ефект (ефект ореолу); -вплив
усереднення; -логічні помилки (підміну
аргументів); -помилки контрасту; -помилки,
пов´язані з упередженнями та стереотипами
(етнічними, професійними); -помилки некомпетентності
спостерігача.[11.245] 1.2.4. Експеремент. Одним
з основних методів наукового психологічного
дослідження є експеримент. На відміну
від спостереження, експеримент передбачає
активний вплив дослідника на досліджувані
психічні явища через окремі керовані
і контрольовані дослідником чинники. Експеримент
у психології може бути лабораторним або
природним. Лабораторний експеримент
відбувається в штучних (лабораторних)
для досліджуваного явища умовах, коли
експериментатор спеціально організовує
ситуацію для з'ясування явища або окремих
його характеристик, ініціює очікуваний
процес і моделює штучно всі необхідні
для цього умови. Лабораторний експеримент
дає змогу точно враховувати досліджувані
зовнішні впливи (силу, тривалість і послідовність
подразників або їх комбінації) та реакції-відповіді
(дії та висловлювання) людини на ці подразники.
Так, наприклад, у процесі вивчення відчуття
та сприймання точно враховуються сила
й послідовність різноманітних подразників,
а також відповідні реакції на них різних
органів чуття. Під час дослідження пам'яті
точно враховується кількість та якість
матеріалу, що запам'ятовується, різні
способи запам'ятовування (цілком, частинами,
уголос, "про себе", кількість повторювань
та ін), а потім шляхом зіставлення всіх
даних установлюються умови ефективнішого
запам'ятовування того чи іншого типу
матеріалу й інші закономірності [1.25]. Перші
експериментальні дослідження психічних
процесів (спочатку - відчуттів) були проведені
в середині XIX ст. М. Вебером і Г. Фехнером.
Перші експериментально-психологічні
лабораторії заснували В. Вундт (у Німеччині),
а пізніше - В.М. Бєхтєрєв і А.А. Токарський
(у Росії), М.М. Ланге (в Україні). Значну
роль у розвитку лабораторного експерименту
в психології відіграли методи дослідження
пам'яті, розроблені наприкінці XIX ст. Г.
Еббінгаузом. Великою перевагою лабораторного
психологічного експерименту є те, що
він дає змогу враховувати не тільки зовнішні
дії та висловлювання піддослідних, а
й внутрішні (приховані) фізіологічні
реакції: зміну електричних потенціалів
головного мозку, зміну діяльності серця
та кровоносних судин, пропріоцептивні
та міокенетичні реакції тощо. Фіксація
цих фізіологічних реакцій здійснюється
за допомогою спеціальної апаратури. Взагалі,
залежно від природи досліджуваного явища
та цілей дослідження, в експерименті
використовуються ті чи інші технічні
засоби або інші моделюючі елементи експериментальної
ситуації. Результати лабораторного експерименту
завжди аналізуються з урахуванням таких
його особливостей: 1) штучність експериментальної
ситуації; 2) аналітичність та абстрактність
процедури експерименту; 3) ускладнюючий
ефект впливу експериментатора на хід
і наслідки експерименту. Крім цього, експеримент
завжди доповнюється тими чи іншими методичними
засобами, що дає змогу розширити дослідницьку
площину експерименту й підняти ефект
дослідження в цілому.[14.29] Своєрідним варіантом
експерименту, що являє собою ніби проміжну
форму між спостереженням та експериментом,
є метод природного експерименту, запропонований
О.Ф. Лазурським. Він проводиться не в лабораторії,
а в звичайних життєвих умовах; при цьому
експериментальному впливу піддаються
умови, в яких протікає діяльність, що
вивчається, сама ж діяльність піддослідного
спостерігається в її природному виявленні.
Проте вибір природної ситуації експерименту
не є спонтанним, випадковим. Дослідження
відбувається згідно з підібраними умовами,
що відповідають цілям дослідження, а
процеси, що пізнаються, протікають у природному
їх порядку та послідовності без втручань
експериментатора. Природний експеримент
поєднує в собі позитивні якості спостереження
і лабораторного експерименту, однак порівняно
з останнім є менш точним і в багатьох
випадках має доповнюватися ним [4, с.58]. Обидва
методи можуть мати констатуючий або формуючий
характер. Експеримент констатуючого
характеру вивчає рівень розвитку окремих
якостей особистості або готовності до
професійної діяльності в цілому. Формуючий
експеримент спрямований на вивчення
й розвиток професійних якостей в умовах
цілеспрямованих виховних впливів. Важливою
перевагою методу експерименту є можливість
повтору з метою накопичення кількісних
даних про типовість явища, що досліджується.
Водночас умови експерименту можуть призвести
до порушення природного плину діяльності
людини, внаслідок чого можливі помилкові
висновки.[10.139] У психології експеримент
- один із основних, поряд зі спостереженням,
методів наукового пізнання загалом, психологічного
дослідження - зокрема. Експеримент відрізняється
від спостереження можливістю активного
втручання в ситуацію дослідника, який
здійснює планомірні маніпуляції однією
або декількома змінними (факторами) та
реєструє зміни, що відбуваються з досліджуваним
явищем. Основні особливості експерименту,
які зумовлюють його дослідницьку цінність,
такі: 1) в експерименті дослідник сам викликає
досліджуване ним явище замість того,
щоб чекати (як при об'єктивному спостереженні),
поки випадковий потік явищ надасть йому
можливість це явище спостерігати; 2) експериментатор
може змінювати умови, за яких явище виявляє
свої характеристики, замість того, щоб
сприймати їх у випадково даному контексті
ситуації; 3) варіативні маніпуляції експериментатора
умовами дослідження дають можливість
виявляти закономірності протікання тих
чи інших процесів, явищ за конкретних
умов і ситуацій; 4) у ході експерименту
можливе встановлення кількісних закономірностей
між різнорівневими явищами, взаємодія
яких моделюється в конкретній процедурі
дослідження. Переваги й недоліки методу
слід враховувати при розробці програм
дослідження.[12.167] 1.3. Допоміжні методи. До
допоміжних методів - усі інші методи:
оцінок, анкет, тестів, самоспостереження,
інтерв'ю, аналізу продуктів і т. д. Таке
ділення має відносний характер, бо в ситуаціях
конкретного дослідження тих або інших
проявів психіки, вивчення її закономірностей,
допоміжні методи можуть стати основними,
а основні - допоміжними. Для того, щоб пояснити
емпіричні факти, їх треба зіставити один
з одним і на основі зіставлення узагальнити,
знайти закономірність, якою вони підкоряються.
Така процедура дослідження пов'язана
із статистичними методами обробки отриманих
даних. Знаходження середньої арифметичної
величини, або, як говорять математики,
математичного очікування, - одне з найважливіших
правил застосування методів в психологічному
дослідженні.[19.44] Критеріями психологічного
тіста є: валідність, науковість, надійність. Допоміжні
методи – це також, ті методи, які доповнюють
основні. Найважливішим серед них є: 1 –
метод клінічної бесіди 2 – тестовий метод
3 – метод вивчення продуктів психічної
діяльності хворих. 1. Метод клінічної
бесіди – заключається в аналізі факторів
психічної діяльності людини, зібраних
в процесі безпосереднього контакту лікаря
з хворим. Вимоги до клінічної бесіди:
1) слід попередньо намітити ціль і основні
питання бесіди; 2) формуліровка питань
повинна бути зрозуміла хворому; 3) повинна
бути невимушена обстановка, яка буде
сприяти щирим відповідям хворого. В процесі
бесіди з хворим лікар збирає анамнестичні
відомості і скарги хворого. Анамнез (з
грец. – спомин, нагадування) – це сукупність
відомостей про попередній стан хворого,
які збирають для встановлення діагнозу.
Головне завдання психологічного анамнезу
– отримання відомостей про індивідуально-психологічні
властивості особистості хворого, ставлення
до хвороби, психологію хворого, наявність
психологічних розладів. [16.61] Ці відомості
доповнюють один одного і дають можливість
зібрати найповніший матеріал про психічні
особливості хворого. Психологія використовує
також методи обробки даних - це кількісні
та якісні методи. До кількісних методів
належать, наприклад, визначення середніх
величин і міри розсіювання, коефіцієнтів
кореляції, побудова графіків, гістограм,
схем, таблиць тощо. Якісний метод передбачає
аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію
та порівняння з результатами інших досліджень. В
психології використовують безліч методів.
Який з них раціонально застосувати, науковці
вирішують в кожному конкретному випадку
залежно від задач і об'єкта дослідження.
При цьому, як правило, використовують
не один який-небудь метод, а декілька,
які взаємодоповнюють і контролюють одне
одного.[17.125] 1.3.1. Опитування. Серед психологічних
методів значне місце відводиться і опитуванням.
Опитування є методом збору інформації
про об'єкт, що вивчається, в ході безпосереднього
(інтерв'ю) або опосередкованого (анкетування)
соціально-психологічного спілкування
соціолога (інтерв'юєра) і опитуваного
(респондента) шляхом реєстрації відповідей
респондента на питання, задані соціологом,
витікаючі з цілей і завдань дослідження. Основне
значення опитування отримати соціальну
інформацію про стан громадської, групової,
колективної, індивідуальної думки, а
також відбиту у свідомості опитуваних
інформацію про факти, події, оцінки, пов'язані
з їх життєдіяльністю. Ця інформація виражається
у формі висловлювань респондентів відносно
зафіксованих емпірично у вигляді питань
дослідницьких завдань і категорій аналізу.[22.122] Сфера
застосування : опитування є провідним
методом у вивченні сфери свідомості людей.
Особливо зростає значення цього методу
в дослідженні соціальних явищ і процесів,
які малодоступні безпосередньому спостереженню,
а також в тих випадках, коли сфера, що
вивчається, мало забезпечена документальною
інформацією. Найбільш ефективне його
застосування у поєднанні з іншими методами.
Різновиди опитування можуть бути використані
на усіх етапах прикладного соціологічного
дослідження. Основні нормативні вимоги
до опитувань: чітке виділення дослідницьких
завдань, адекватність питання (і запитальника)
завданням дослідження; доступність формулювань
розумінню респондентів; дотримання в
ході опитування принципів соціально-психологічного
спілкування; спонукання інтересу респондентів
і інтерв'юєрів до результатів опитування;
точність фіксації відповідей респондентів;
стандартизація умов проведення опитувань. Обмеження
в застосуванні: дані опитування висловлюють
суб'єктивну думку опитуваних, виводи
з отриманої в ході опитування інформації
потребують зіставлення з даними, отриманими
іншими методами, які характеризують об'єктивний
стан явищ, що вивчаються. Потрібний облік
зміщень, пов'язаних з особливостями віддзеркалення
соціальної практики у свідомості індивідів,
що виступають респондентами.[18.56] Є декілька
варіантів опитування, і кожен з них має
свої достоїнства і недоліки. Розглянемо
їх. Усне опитування застосовується в тих
випадках, коли бажано вести спостереження
за поведінкою і реакціями людини, що відповідає
на питання. Цей вид опитування дозволяє
глибше, ніж письмовий, проникнути в психологію
людини, проте вимагає спеціальної підготовки,
навчання і, як правило, великих витрат
часу на проведення дослідження. Відповіді
випробовуваних, отримувані при усному
опитуванні, істотно залежать і від особи
тієї людини, яка веде опитування, і від
індивідуальних особливостей того, хто
відповідає на питання, і від поведінки
обох осіб в ситуації опитування. Письмове
опитування дозволяє охопити більшу кількість
людей. Найбільш поширена його форма -
анкета. Але її недоліком є те, що застосовуючи
анкету, не можна заздалегідь врахувати
реакції що відповідає на зміст її питань
і, виходячи з цього, змінити їх. Вільне
опитування - різновид усного або письмового
опитування, при якому перелік питань,
що ставляться, і можливих відповідей
на них заздалегідь не обмежений певними
рамками. Опитування цього типу дозволяє
досить гнучко міняти тактику дослідження,
зміст питань, що ставляться, отримувати
на них нестандартні відповіді. У свою
чергу стандартизоване опитування, при
якому питання і характер можливих відповідей
на них визначені заздалегідь і зазвичай
обмежені досить вузькими рамками, економічніше
в часі і в матеріальних витратах, чим
вільне опитування.[21.224] 1.3.2. Анкета. Анкетування
(від фр. enquete) — процес збору первинних
матеріалів у соціологічних, економічних,
демографічних, маркетингових та інших
дослідженнях. Анкетування організовується
спеціальними службами, лабораторіями,
науководослідними підрозділами. Відповідно,
анкета - це тиражований, упорядкований
за формою та змістом набір запитань у
формі опитувального листка. Анкетування
має суттєву перевагу: опитування максимально
формалізується, й таким чином забезпечується
висока порівняльність відомостей та
їх машинне опрацювання; анкетування забирає
часу менше, ніж інтерв'ю, не потребує залучення
великої кількості осіб, які його здійснюють,
анкети можна роздавати через представників
адміністрації чи вислати поштою; витримується
вимога анонімності відповідей, що підвищує
їхню достовірність. Анкетування - найбільш
поширений і ефективний метод збору первинної
інформації.[23.12] При розробці анкет необхідно
дотримуватися таких правил: - зміст запитань
повинен відповідати темі та завданням
дослідження; - форма запитань має відповідати
портретові передбачуваного респондента; -
запитання повинні бути короткими, зрозумілими,
доступними для опитуваних; - анкета має
бути охайно оформленою; - бажано її складати
так, щоб вона надалі була придатною для
комп'ютерного опрацювання. Запитання
в анкеті слід розбивати на групи (смислові
блоки), забезпечуючи послідовність і
логічність їх розміщення. Наприклад,
група запитань, які стосуються особи
злочинця; група запитань щодо злочину
та покарання; група запитань про причини
й умови вчиненого злочину; група запитань
про заходи, вжиті для запобігання йому. Анкета,
що застосовується для збору кримінологічно
значущої інформації, складається з таких
частин: 1) вступної - містить звернення
до досліджуваного, де пояснюється мета
дослідження та порядок заповнення бланка; 2)
статусної - формулюються запитання, відповіді
на які дають уявлення про соціально-демографічну
характеристику особи; 3) основної - це питання,
що безпосередньо стосуються теми дослідження; 4)
заключної - надається можливість у вільній
формі висловити свій погляд на будь-які
питання, що стосуються досліджуваної
теми.[23.21] За структурою запитання анкети
класифікують на: - відкриті - це запитання,
на які опитуваний може дати самостійну
відповідь у вільній формі (не запропоновано
жодних варіантів відповідей, і респондент
може висловлюватися на власний розсуд); -
напівзакриті - дають можливість респондентові
чи обрати відповідь запропонованого
набору варіантів відповідей, чи доповнити
своїм варіантом відповіді (в переліку
запропонованих відповідей наявні позиції
"інше" або "щось іще?"); - закриті
- дають повний перелік варіантів відповідей,
пропонуючи обрати один (альтернативні)
чи декілька з них (неальтернативні). За
формою виділяють: - прямі запитання - дають
змогу одержати інформацію безпосередньо
від респондента ("Чи задоволені Ви
діяльністю органів внутрішніх справ?"); -
непрямі запитання використовують, коли
від респондента необхідно одержати критичну
думку про людей, негативні явища життя,
пропонуючи на його розгляд уявну ситуацію,
що не вимагає самооцінки конкретно його
рис і обставин його діяльності. Заочне
анкетування полягає в розсиланні анкет
й отриманні на них відповідей поштою.
Воно дає змогу одночасно провести опитування
на великій території. Водночас заочне
анкетування має чимало недоліків: неповне
повернення анкет, отримання відповіді
не від тих, кому надсилались анкети, групове
заповнення, використання порад інших
осіб. При суцільному анкетуванні бланки
заповнюють усі особи визначеної категорії,
а при вибірковому - тільки певна частина
таких осіб. Достовірність в останньому
випадку досягається через випадковий
добір одиниць вибіркової сукупності
та рівні можливості для кожної одиниці
генеральної сукупності увійти до вибірки. При
відкритому анкетуванні респонденти вказують
відомості про свою особу (прізвище, ім’я,
по-батькові, час і місце народження, місце
проживання, посаду), тож можливий елемент
нещирості. При анонімному анкетуванні
особа респондента залишається невідомою,
що дає їй змогу бути більш щирою, а це
підвищує репрезентативність інформації
про неї. Анкетування може бути усним, письмовим,
індивідуальним, груповим, але в будь-якому
випадку повинне відповідати двом вимогам
– репрезентативності й однорідності
вибірки. Матеріал анкетування піддається
кількісній і якісній обробці. У психолого-педагогічній
практиці кількість питань звичайно співвідноситься
не більш, ніж з 30-40 хв роботи методом анкетування.[23.48] 1.3.3. Аналіз продуктивної діяльності. Аналіз продуктів
діяльності як метод дослідження можливий
за наявності об´єктивних (матеріальних
або матеріалізованих) наслідків діяльності
людини, таких як архівні матеріали, чернеткові
записи, щоденники, креслення, варіанти
ескізів та малюнків. Їх аналіз дає підстави
ретроспективно відтворювати закономірності
психічної діяльності особистості, її
психічні властивості. Прикладом застосування
цього методу є вивчення психологом Б.М.
Кедровим наукового архіву Д.І. Менделєєва
часів створення ним періодичної системи
хімічних елементів та побудова на цій
основі психологічної теорії наукового
відкриття. Цей метод широко використовують
для з'ясування особливостей психології
творчого процесу.[8.238] Аналіз продуктів
діяльності — метод збирання фактів під
час вивчення матеріалізованих результатів
психічної діяльності людини — архівних
матеріалів, щоденників, креслень, малюнків,
виготовлених предметів тощо. Застосовуючи
цей метод, дослідник має справу не з конкретною
людиною, а з матеріальними продуктами
її попередньої діяльності. їх аналіз
дає підстави ретроспективно встановити
особливості психічної діяльності людини,
наявність у неї певних навичок, умінь
і знань про процес діяльності тощо. Для
одержання правильних висновків треба
дізнатися, є цей продукт типовим результатом
діяльності людини чи створений випадково,
в яких умовах відбувалася діяльність
і т. ін. Аналіз продуктів діяльності використовують
у психології як допоміжний метод, бо не
завжди на його основі можна визначити
всі види психічної діяльності, що спричинили
певний результат. Реалізація будь-якого
психологічного методу відбувається в
умовах конкретного дослідження, яке складається
з чотирьох етапів: підготовчий, експериментальний,
кількісного оброблення даних дослідження
та інтерпретації одержаних результатів. На
підготовчому етапі ознайомлюються з
проблемою дослідження, збирають необхідний
матеріал, вивчають стан її розроблення
в літературних джерелах тощо.[14.32] Експериментальний
етап передбачає реалізацію обраної методики
дослідження. Кількісне оброблення зібраних
під час експерименту матеріалів здійснюється
за допомогою математико — статистичних
методів: ранжування даних, визначення
середніх значень, застосування кореляційного,
дисперсного чи факторного аналізу. Вони
дають змогу встановити достовірність
зроблених висновків. Інтерпретують одержані
результати на основі конкретних психологічних
теорій. Вибір конкретного методу дослідження
залежить від поставлених цілей, особливостей
досліджуваних об'єктів, уподобань і досвіду
дослідника. Аналіз продуктів діяльності
дозволяє робити опосередковані висновки
про сформованість знань людини, її інтереси
та здібності, розвиток тих чи інших психологічних
якостей. Аналіз продуктів діяльності
може використовуватись як самостійний
дослідницький метод, поєднуватись з іншими
, а може входити до складу інших методів,
наприклад, біографічного дослідження.[9.113] 1.3.4. Порівняння. Метод порівняння
належить до організаційних
методів: порівняльний метод, який
реалізується зіставленням груп піддослідних,
які відрізняються за віком, видом діяльності
тощо; лонгітюдний метод, що виявляється
у багаторазових обстеженнях тих самих
осіб упродовж тривалого часу; комплексний
метод, коли той самий об´єкт вивчають
різними засобами представники різних
наук, що дає змогу різнобічно характеризувати
особистість. Порівняльний метод в даний
час широко застосовується в загальній психології (зіставлення
різних груп випробовуваних, або «вибірок»),
в соціальній психології (зіставлення
різних типів малих груп тощо), в патопсихології
та дефектології (порівняння хворих зі
здоровими і т. п.). У психології розвитку порівняльний
метод виступає у двох основних формах:
у вигляді методу вікових, або «поперечних»,
зрізів і лонгітюдних («поздовжніх») досліджень. Порівняльно-вікової метод
являє собою зіставлення окремих особливостей
по віку з метою виявлення динаміки досліджуваного
психічного процесу. Порівняльний метод (метод зрізів) дозволяє вивчати паралельно
й одночасно єдине психічне явище на різних
випробуваних. Якщо він застосовується
для порівняння психіки випробуваних
різного віку, то дослідження називають
порівняльно-онтогенетичним. Порівняння
одного й того ж явища у здорових та психічно
хворих випробуваних називають порівняльно-патологічним
дослідженням. У випадку збору фактичного
матеріалу про випробуваних, що знаходяться
в однакових педагогічних умовах, мова
йде про порівняльно-педагогічне дослідження.[18.94] Порівняльний –(метод поперечних
зрізів) спрямований на виявлення динаміки
певної психологічної функції шляхом
порівняння особливостей її розвитку
на різних кінцевих етапах. Порівняння полягає в зіставленні одних
понять, явищ, фактів з іншими для встановлення
їх подібності чи відмінності. Багато
психічних явищ з'ясовують шляхом порівняння
з типовими, загальними і специфічними
тенденціями. Класифікація дає змогу на основі виокремлених
головних і другорядних ознак визначити
групи чи класи явищ. За її допомогою, наприклад,
встановлюють особливості й тенденції
психічного розвитку особистості. Метод порівняння буде плідним,
якщо при його застосуванні виконуються
такі вимоги: - порівнюватись можуть
тільки такі явища, між якими може існувати
певна об´єктивна спільність; - порівняння
повинно здійснюватись за найважливішими,
найсуттєвішими (у плані конкретного завдання)
ознаками.[12.133]
РОЗДІЛ
ІІ.
Практика
вивчення особистості підлітка . 2.1. Опис методів
дослідження. Метод (гр. methodos) – спосіб
пізнання, дослідження явищ природи і
суспільного життя. Це також сукупність
прийомів чи операцій практичногоабо
теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих
вивченнюконкретного завдання. Різниця
між методом та теорією має функціональнийхарактер:
формулюючись як теоретичний результат
попередньогодослідження, метод виступає
як вихідний пункт та умова майбутніхдосліджень.[19.11] У найбільш загальному розумінні
метод – це шлях, спосіб досягнення
поставленої
мети і завдань дослідження. Він
відповідає на запитання: якпізнавати. Методика (гр. methodike) - сукупність
методів, прийомів проведеннябудь-якої
роботи. Методика дослідження - це система
правил використанняметодів, прийомів
та операцій. Загальнонаукові методи використовуються
в теоретичних і емпіричних дослідженнях.
До них належать: - аналіз і синтез; - індукція
і дедукція; - аналогія і моделювання; - абстрагування
і конкретизація; - системний аналіз. Емпіричні
методи, які використовуються для нагромадження
фактичного матеріалу за досліджуваною
проблемою; вони служать для фіксації
явищ, їх опису, виявлення помітних зв’язків
між досліджуваними явищами та процесами.
Теоретичні методи - спрямовані на створення
теоретичних узагальнень та формулювань
закономірностей досліджуваних явищ.
Група цих методів включає в себе аналіз
та синтез, індукцію та дедукцію, моделювання,
узагальнення, формалізацію, абстрагування
та ін.[4.171] Вибір конкретних методів дослідження
диктується характером фактичногоматеріалу,
умовами і метою конкретного дослідження.
Методи супорядкованою системою, в якій
визначається їх місце відповідно доконкретного
етапу дослідження, використання технічних
прийомів і проведення операцій з теоретичним
і фактичним матеріалом у заданій послідовності. В
одній і тій же науковій галузі може бути
кілька методик (комплексів методів), які
постійн вдосконалюються під час наукової
роботи. Найскладнішою е методика експериментальних
досліджень, як лабораторних,так і польових.
У різних наукових галузях використовуються
методи, щозбігаються за назвою, наприклад,
анкетування, тестування, шкалювання,
я, однак цілі і методика їх реалізації
різні. Інколи методи поділяють на групи
відповідно до їх функціональних можливостей:
етапні, тобто пов'язані з певними етапами
дослідження, й універсальні, які використовують
на всіх етапах. До першої групивідносять
спостереження, експеримент, а до другої
- абстрагування, узагальнення, дедукцію
та індукцію та ін. Отже, метод - певний
систематизований комплекс прийомів,
процедур, які застосовуються дослідником
для досягнення поставленої мети.[15.248] 2.2. Схема вивчення особистості
підлітка. Після загальних даних про
підлітка виявляються короткі біографічні
відомості, в якій сім’ї він народився
і як проходив психічний та фізичний розвиток
в дошкільному періоді. Виявляються особливості
виховання вдома (строгість, захищеність),
в дитсадку, інтернаті, дитячому будинку,
особливості поведінки в колі ровесників,
характер спогадів про дошкільний період.
Виясняється, в якому віці пішов до школи
і як давалося навчання, які предмети викликали
зацікавленість, з яких предметів не встигав
та по якій причині, як і були захоплення,
як будувались відносини із ровесниками,
батьками, вчителями, чи виконував громадські
доручення. Оцінюються характерологічні
особливості: відношення до себе, до інших
людей (колективіст, егоїст, альтруїст
і т. п.), до праці (працелюбний, лінивий
та ін.), до шкільних та особистих речей;
ініціативність, самокритичність, скромність,
самостійність, самовпевненість, рішучість
і т.д.; здібності та рівень їх розвитку;
звички, в тому числі й шкідливі; перенесені
фізичні та психічні травми та інші пошкодження.[7.38] Біографічні
дані повинні звертатися в тісному зв’язку
з тими соціально-побутовими умовами,
в яких проходило реальне життя підлітка,
з врахуванням складу, віку, занять членів
сім’ї, матеріального стару та житлово-побутових
умов. Оцінюється характер і матеріально-культурний
рівень батьків, взаємовідносини в сім’ї
і особливо відношення до дітей, взаємовідносини
сім’ї та школи. Після ознайомлення із
минулим життям підлітка та особливістю
його мікро соціального середовища визначаються
психічні властивості та якості, за якими
можна скласти уявлення про особистість
в цілому. При виявленні складу направленості
особистості слід визначити домінуючий
вид потреб; вияснити, в яких предметах
та речах він відчуває нестаток; наскільки
органічні, матеріальні потреби сприяють
психічному і фізичному розвитку, формуванню
особистості, чи вони вдовольняються нерозумно;
визначити прояв пізнавальних та естетичних
потреб та форми їх вдоволення, потреби
в колективній спільній праці та реальні
прояви їх. Оцінюється спрямованість інтересів
і схильностей, їх стійкість, глибина,
ідеал, до якого прагне підліток. Ширина
кругозору визначається в розумінні сутності
суспільних відносин в націй країні та
за кордоном., наскільки підліток використовує
знання при поясненні класових відносин,
явищ природи, релігії і т. д., на скільки
усвідомлює себе членом суспільства і
своєю поведінкою відповідає його нормам,
який степінь активності та життєві позиції,
ціле направленість; ставить мету в міру
своїх сил чи ставить її вище (нижче) своїх
можливостей. Під час бесіди слід звернути
увагу на зовнішній вигляд, загальний
фізичний розвиток, особливості одягу
підлітка, оцінити, чи легко він вступає
в спілкування і в яких випадках ухиляється
від відповідей на поставлене запитання,
вияснити особливості мови, мислення,
пам’яті та уваги. Послідовність збору
інформації про підлітка і чітка логічна
структура логічного матеріалу повинні
дозволити психологу виявити "фонд
особистості ” і на цій основі скласти
реальний план виховання.[5.94]
ВИСНОВКИ
Питання психологічного
дослідження розробляли зарубіжні
і вітчизняні психологи. Психологічна діагностика
особистості підлітка можлива тільки
при її дослідженні при знанні структури
особистості, закономірностей її становлення
і забезпечення оптимальних умов її розвитку.
Дослідження особистості підлітка проводить
експериментатор. Як видно, найбільш поширеним
методом психологічної діагностики особистості
є метод тестування. Цей метод має такі
різновиди як: вербальні тести, практичні
тести, тести спеціальних здібносте, тести
особистісні. За формою тести поділяються
на групові та індивідуальні. По меті тести
визначають: для класифікації, для розподілу,
для відбору. За ознакою тести класифікують
на: тести інтелекту, тести досягнень,
тести спеціальних здібностей, особові
тести. В бесіді інформацію отримують шляхом
запитання – відповідь. Основі вимоги
до бесіди – не жорсткість, довірливість,
не вимушена та природна бесіда. Запитання
ставляться в непрямій формі. Бесіда може
проводитись декілька раз. Метод спостереження.
Розрізняють прямі і не прямі спостереження. Метод
експеримент буває природний або лабораторний. Джерелом
психічних досліджень підлітка може бути
особова справа, атестація, знаки відзнаки,
грамоти. На основі всіх методів психологічного
дослідження вся інформація обробляється
шляхам знаходження середньої арифметичної
величини, робляться висновки. Критеріями
психологічного дослідження є валідність,
науковість, надійність. Вивчення особистості
підлітка визначається за таким планом:
загальні дані ( короткі біографічні відомості,
в якій сім’ї народився) оцінюється характер
і матеріально культурний рівень батьків
їх взаємовідносини з дітьми в сім’ї.
визначається коло інтересів, ширина кругозору
підлітка.
Список
використаної літератури:
1.Богословский В.В. Общая
психология / В.В.Богословский, А.Г. Журавлева,
А.А. Степанова. М.: Тетрадь, 1981.- 185 с. 2.Божович Л.И. Личность и ее
формирование в детском возрасте / М.: Просвещение,
1992, - 395 с. 3. Бондарчук О.І. Експериментальна
психологія / О.І. Бондарчук. К.: МАУП, 2003.
– 118 с. 4. Варій М.Й. Навчальний посібник
/ М.Й. Варій. 2-ге видан., випр. і доп. - К.:
«Центр учбової літератури», 2007. - 968 c. 5.
Воронов Ю.П. Методы сбора информации в
социологических исследованиях/ Ю.П. Воронов.
М.: Академия, 1974. - 240 с. 6. Гічан І.С. Експериментальна
психологія / І.С. Гічан, О.І. Гічан. К.: 2004.
– 180 с. 7. Гоноболин Ф.Н. Психология / Ф.Н.
Гоноболин. М.: Просвещение,
1973. – 166 с 8. Дружинин В.Н. Экспериментальная
психология / В.Н. Дружинин. СПб.: Питер,
2002. – 318 с. 9. Журавлев В.С. Почему агрессивны
подростки? / В.С. Журавлев. М.: Тетрадь,
2001. – 105 с. 10. Здравомыслов А.Г. Методология
и процедуры социологических исследований
/ А.Г. Здравомыслов. М.: Москва, 1969. – 254
с. 11. Зейгарник Б.В. Патопсихологія / Б.В.
Зейгарник. М.: Академія, 2003.- 453 с. 12. Киричук
О.В. Основи психології (підручник) / О.В.
Киричук, В.А. Роменець. К.: 1997. – 342 с. 13. Ковалев
А.Г. Психология личности / А.Г. Ковалев.
М.: Просвещение, 1999-123 с. 14. Комер Р. Патопсихологія
поведінки [Текст]: Порушення і патології
психіки / / Серія «Психологічна енциклопедія».
Третій международн. вид. Рональд Комер.
М.: ОЛМА - ПРЕС,
2002. – 362 с. 15. Корнилова Т.В. Введение в психологический
эксперимент / Т.В. Корнилова. М.: Издательство
Московского университета ЧеРо, 2001. –
256 с. 16. Кузин В.С. Психология / В.С. Кузін.
М.: Высшая школа, 2005 – 201 с. 17. Крутецкий
В. А. Психология / В.А. Крутецький . М.: 1986.
– 405 с. 18. Немов Р.С. Психология (учебник)
/ Р.С. Немов. М.: 1994. – 280 с. 19. Паниотто В.И.
Количественные методы в социологических
исследованиях / В.И. Паниотто, В.С. Максименко.
К.: 1982. – 321 с. 20. Піча В.М. Соціологія: курс
лекцій / В.М. Піча та інш. К.: Заповіт , 1996.
-344с. 21. Платонов К.К. Психология / К.К. Платанов,
Г.Г. Голубев. М.: ИНФРА-М, 2005 – 189 с. 22. Рубинштейн
С. Л. Основы общей психологии / С.Л. Рубинштейн.
СПб.: Питер, 2006. – 713 с. 23. Столяренко Л. Д.
Психология / Л.Д. Столяренко. СПб.: Питер,
2006. – 592 с.