Пам'ять і її роль у навчанні людини
Автор работы: Пользователь скрыл имя, 24 Мая 2013 в 17:05, реферат
Описание работы
Нагромадження індивідуального чуттєвого й раціонального досвіду, опора на
інформаційний досвід суспільства є важливою умовою прогресивного
розвитку психіки людини, поступового збагачення її діяльності. Опора на
досвід дає змогу вирішувати дедалі складніші завдання, краще орієнтуватися
в нових умовах, діяти більш передбачливо й упевнено.
Содержание работы
1.Вступ
2.Фізіологічні основи пам’яті та її види
3.Пам'ять у навчальній діяльності людини
а) запам’ятовування, його особливості
б) відтворення і впізнання
в) забування, його особливості
4. Висновки
Список використаної літератури
Файлы: 1 файл
План
1.Вступ
2.Фізіологічні основи пам’яті та її види
3.Пам'ять у навчальній діяльності людини
а) запам’ятовування, його особливості
б) відтворення і впізнання
в) забування, його особливості
4. Висновки
Список використаної літератури
1. Вступ
Усе, що людина безпосередньо відображає за допомогою процесів відчуття і
сприймання, фіксується, упорядковується, зберігається в її мозку, утворюючи
індивідуальний досвід, і за потреби використовується в подальшій діяльності.
Досвід є раціональним елементом пізнання, який забезпечує цілісне
сприймання об'єктів дійсності (апперцепція) та надає процесові
відображення динамічної характеристики. Без збереження слідів попередніх
вражень кожне відчуття і сприймання переживалось би як таке, що виникло
вперше.
Нагромадження індивідуального чуттєвого й раціонального досвіду, опора на
інформаційний досвід суспільства є важливою умовою прогресивного
розвитку психіки людини, поступового збагачення її діяльності. Опора на
досвід дає змогу вирішувати дедалі складніші завдання, краще орієнтуватися
в нових умовах, діяти більш передбачливо й упевнено.
Щоб успішно оперувати поняттями й уявленнями на рівні мислення,
необхідно зберігати їх в упорядкованому й мобільному стані, бо нові
зрушення в розвитку психіки завжди ґрунтуються на результатах
попереднього розвитку. Діяльність людини великою мірою залежить від
багатства її пам'яті.
Пам'ять - це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той
час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття. Вона являє
собою ряд складних психічних процесів, активне оволодіння якими надає
людині здатності засвоювати й використовувати потрібну інформацію.
Пам'ять включає такі процеси: запам'ятовування, зберігання, забування та
відтворення. Запам'ятовування пов'язане із засвоєнням і накопиченням
індивідуального досвіду. Його використання вимагає відтворення
запам'ятованого. Регулярне використання досвіду в діяльності суб'єкта
сприяє його збереженню, а невикористання - забуванню.
Матеріальною основою процесів пам'яті є здатність мозку утворювати
тимчасові нервові зв'язки, закріплювати й відновлювати сліди минулих
вражень. Ці сліди створюють можливість актуалізації ситуації й відповідного
збудження, коли подразника, який його викликав свого часу безпосередньо,
немає. Запам'ятовування і зберігання ґрунтуються на утворенні та закріпленні
тимчасових нервових зв'язків, забування - на їхньому гальмуванні,
відтворення - на їхньому відновленні.
Мета роботи - дослідити пам'ять як одну з необхідних умов психічного
розвитку людини. Адже, завдяки пам'яті людина може здобувати необхідні
для діяльності знання, вміння та навички.
Досягнення даної мети передбачає виконання низки конкретних завдань:
визначити, що таке рамть, проаналізувати такі основні процеси пам'яті, як:
запам'ятовування, зберігання, відтворення та забування. Дослідити теорії
пам'яті., дати загальну характеристику процесів пам'яті, проаналізувати
розвиток пізнавальних процесів пам'яті на різних вікових періодах.
Об'єктом дослідження є пам'ть як процес закріплення, зберігання та наступне
відтворення людиною її попереднього досвіду.
2. Фізіологічні основи пам’яті та її види
Пам'яттю називається запам'ятовування, збереження та наступне
відтворення індивідом його досвіду.
Будучи однією з найважливіших характеристик усіх психічних
процесів, пам'ять забезпечує єдність і цілісність людської особистості.
У науці поки що немає єдиної та завершеної теорії пам'яті.
Перша група теорій: асоціативний напрям (від лат. associatio —
сполучення, зв'язок).
Принцип асоціативного зв'язку зводиться ось до чого: якщо певні
психічні утворення виникли в свідомості одночасно або безпосередньо один
за одним, то між ними утворюється асоціативний зв'язок, і повторна поява
якогось із елементів цього зв'язку обов'язково викликає в свідомості появу
всіх його елементів.
Як ми згадуємо щось, використовуючи, наприклад, «вузлик на
пам'ять»! Ми наштовхуємося на вузлик; вузлик відсилає нас до тієї ситуації, в
якій він був зав'язаний; ситуація нагадує про співрозмовника; від слів
співрозмовника ми йдемо до теми розмови і, нарешті, приходимо до
шуканого предмета.
Гештальтизм (від нім. Gestalt — образ) — друга група теорій пам'яті.
Гештальт (образ) означає цілісну організацію, структуру, яка не зводиться до
суми її складових.
Згідно з цим основою утворення зв'язків тут визнається організація
матеріалу, яка визначає і аналогічну структуру слідів у мозку за принципом
ізоморфізму, тобто подібності за формою. Наприклад, портрет за штрихами.
Теорія діяльності — третій напрям.
Експериментально встановлено і доведено, що найпродуктивніше
зв'язки утворюються і актуалізуються тоді, коли відповідний матеріал
виступає як мета дії.
Характеристики цих зв'язків — тривкість і лабільність (рухомість)
визначаються значимістю цих зв'язків у діяльності суб'єктів для досягнення
цілей.
Принцип цієї концепції: утворення зв'язків між різними уявленнями
визначається не тим, яким є сам по собі запам'ятовували матеріал, а, скоріше,
тим, що з ним робить суб'єкт.
Фізіологічні основи пам’яті
За І. П. Павловим, умовний рефлекс як акт утворення зв'язки між новим
і раніше закріпленим змістом становить фізіологічну; основу акту
запам'ятовування.
Згідно з фізичною теорією пам'яті проходження будь-якого нервового
імпульсу крізь певну групу нейронів залишає по собі фізичний слід, тобто
відбуваються електричні та механічні змін» синапсів (місць стикання
нервових клітин), утворюються стійкі просторово-часові нейронні структури.
Тому ця теорія ще називається теорією нейронних моделей.
Існує така гіпотеза про двоступеневий характер процесу
запам'ятовування згідно з біохімічною теорією: на першій стадії
(безпосередньо після дії подразника) у мозку відбувається короткочасна
електрохімічна реакція, яка викликає поворотні фізіологічні зміни в клітинах;
друга стадія — це власне біохімічні реакція, пов'язана з утворенням нових
білкових речовин (протеїнів).
Перша стадія триває секунди або хвилини, і її вважають фізіоілогічним
механізмом короткочасного запам'ятовування. Друга стадія, яка приводить до
незворотних хімічних змін у клітина?! вважається механізмом довгострокової
пам'яті.
Прихильники хімічних теорій пам'яті вважають, що з перебігом
процесів пам'яті відбуваються різноманітні перегрупуванні білкових молекул
нейронів, передусім нуклеїнових кислот.
Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) вважається носієм генеточної
спадкової пам'яті; рибонуклеїнова кислота (РНК) — осі нова онтогенетичної
індивідуальної пам'яті.
Види пам’яті
1. За характером психічної активності(Рис. 1)
Моторна пам'ять — це запам'ятовування, збереження і відтворення
рухів та їхніх систем.
Ознакою доброї моторної пам'яті є фізична спритність людини,
моторність у праці, — те, що називають «золоті руки».
Емоційна пам'ять — це пам'ять на почуття.
Пережиті та збережені в пам'яті почуття виступають як сигналів, які
або спонукають до дії, або утримують від учинків, що викликали в минулому
негативні переживання.
Саме почуття та емоції можуть виступати як «перший вузлик» v
розгортанні ланцюжка асоціацій.
Образна пам'ять — це пам'ять на уявлення, на картини природи і життя,
а також на звуки, запахи, смаки. Вона буває зоровою, слуховою, тактильною
(дотиковою), нюховою, смаковою.
Образна пам'ять може досягати високого рівня як компенсаторний
механізм у сліпих, глухих і т. д.
Ейдетична пам'ять. Ейдетичні, або наочні, образи пам'яті — це
результат збудження органів чуттів зовнішніми подразниками. Ейдетичні
образи подібні до уявлень тим, що виникають за відсутності предмета, але
характеризуються такою деталізованою наочністю, яка є цілком недоступною
звичайному уявленню.
Змістом словесно-логічної пам'яті є наші думки, втілені у форму мови.
Тому тут головна роль належить другій сигнальній системі.
Словесно-логічна пам'ять відіграє провідну роль у засвоєнні знань
учнями в процесі навчання.
2.
За характером мети діяльності
Мимовільна пам'ять — це запам'ятовування та відтворення, за якого
відсутня спеціальна мета щось запам'ятати чи пригадати. Довільна пам'ять
має місце тоді, коли ставиться певна мета запам'ятовування і відтворення з
докладанням вольового зусилля. У цьому випадку запам'ятовування і
відтворення виступають як спеціальні мнемонічні дії (від грец. uvrmovueov
— запам'ятовування).
3.
За тривалістю утримання інформації
На відміну від тривалої пам'яті, для якої є характерним тривале
збереження матеріалу після багаторазового його повторення і відтворення,
короткочасна пам'ять характеризується дуже коротким часом збереження
після одноразового дуже нетривалого сприйняття і негайним відтворенням (у
перші ж секунди після сприйняття матеріалу). Оперативна пам'ять забезпечує
запам'ятовування інформації, необхідної тільки для виконання певної дії.
Після одноразового прослуховування пояснень викладача у тривалій
пам'яті учня залишається в середньому тільки 10% змісту прослуханого,
після самостійного читання — 30%, після активного спостереження
навчального процесу — 50%, а після освоєння учнями практичних дій —
90%.
3. Пам'ять у навчальній діяльності людини
Запам’ятовування, його особливості
Запам'ятовування — це процес пам'яті, завдяки яком-відбувається
закріплення нового через поєднання його з набутим раніше.
Запам'ятовування завжди вибіркове. У пам'яті зберігається далеко не
все, що діє на наші органи чуттів. Вибірковість пам'яті за лежить від мотиву,
мети, установки, діяльності особистості.
Для запам'ятовування важливим є перше враження, його якість і
глибина. Воно посилюється комплексним сприйманням об'єкта різними
органами чуття. Вся інформація має сприйматись як щось змістово ціле й
значуще, логічно пов'язане. Краще, якщо вона є предметом активної
діяльності, зацікавлених роздумів, розумової переробки: виділення
головного, істотних зв'язків, структурування, аргументації тощо. Легко й
надійно запам'ятовується новий матеріал, пов'язаний з попереднім досвідом,
коли він його чимось доповнює і збагачує, розширює можливості діяльності
особи. Ефект запам'ятовування значно посилюється, якщо інформація є для
суб'єкта необхідною, пов'язана з метою його діяльності, становить певний
інтерес. Наприклад, готуючись до польоту і вивчаючи заданий маршрут,
штурман не тільки визначає й обчислює основні етапи і контрольні пункти
шляху, а й без спеціальних зусиль добре запам'ятовує найважливіші
орієнтири, супровідні ознаки, які допоможуть надійно ідентифікувати його з
місцевістю, показниками приладів тощо. Така мобілізація пам'яті
пояснюється тим, що в польоті всі дані можуть виявитися дуже потрібними й
важливими і без них не можна якісно виконати завдання. Незнання цих даних
може призвести навіть до аварії[1, c. 352-354].
Відтворення і впізнання
Відтворення — це процес пам'яті, в результаті якого відбувається
актуалізація закріпленого раніше змісту психіки через вилучення його з
довгострокової пам'яті й переведення в оперативну. Відновлюючи в процесі
відтворення різні етапи, можні розташувати їх у такому порядку: впізнавання,
власне відтворення і пригадування. Особливе місце посідають спогади —
історична пам'ять особистості.
Упізнавання — це відтворення якогось об'єкта в умовах повторного
сприйняття.
Спогадання — відтворення образів нашого минулого, локалізованого в
часі та просторі[6, c. 91].
Забування, його особливості
Забування — процес, протилежний запам'ятовуванню.
Усе, що людина запам’ятовує, з часом поступово забувається.
Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість запам’ятованого,
зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, стає неможливим
відтворення і, нарешті, унеможливлюється впізнання.
Забування — функція часу. Засадовим стосовно забування є згасання
тимчасових нервових зв’язків, що тривалий час не підкріплювалися. Якщо
здобуті знання тривалий час не використовуються і не повторюються, то вони
поступово забуваються. Причиною забування є також недостатня міцність
запам’ятовування. Щоб запобігти забуванню, потрібно добре заучувати
матеріал.
Забування залежить також від змісту діяльності, її організації та умов,
за яких вона відбувається. Причиною, що погіршує запам’ятовування, може
бути негативна індукція, зумовлена змістом матеріалу.
Схожий, складний матеріал попереднього заняття ускладнює утворення
нових тимчасових нервових зв’язків, знижує ефективність запам’ятовування.
Негативний вплив раніше запам’ятованого матеріалу на оволодіння
новим характеризується як проактивне (таке, що діє наперед) гальмування. З
погляду психології недоцільно після математики вивчати фізику чи хімію.
Негативний вплив наступної діяльності на зв’язки, вироблені в попередній
діяльності, називається ретроактивним (таким, що діє зворотно)
гальмуванням.
Забування часом допомагає «розвантажувати» пам'ять від багатьох
зайвих деталей і узагальнювати те, що запам'яталось сприяючи його
збереженню[3, c. 131-132].
Забування може бути пов'язане з такими чинниками:
•
дією негативної індукції, тобто сильні подразники під час
запам'ятовування заважають утворенню нових зв'язків;
•
впливом до- чи післядіяльності, тобто відбувається витіснення
менш актуальної інформації більш актуальною (проактивне і ретроактивне
гальмування);
•
впливом позамежового гальмування від перенапруження
відповідних клітин кори мозку.
Ремінісценція — відстрочене відтворення тимчасово забутого
матеріалу. Воно може бути повнішим, ніж відразу. Спостерігається частіше у
дітей, ніж у дорослих.
Збереження інформації. Чимало з того, що має для людини особливо
важливе життєве значення, взагалі не забувається. Збереження завченого
матеріалу після певного відтинку часу перебуває обернено пропорційному
відношенні до обсягу цього матеріалу.
Обсяг пам'яті для цілком нового матеріалу і матеріалу, що к має сенсу
(склади, числа, слова іншомовного походження, терміни), дорівнює
магічному числу Міллера (7 ± 2). Воно вказує на кількість одиниць
інформації, яку люди зазвичай утримують у пам'яті. Епітет «магічне» воно
отримало завдяки тому, що характеристики обсягу уваги і сприйняття
виявились у цих межах[2, c. 164-165].
4. Висновок
Індивідуальні відмінності в процесах пам'яті виявляються у:
•
швидкості;
•
точності;
•
тривкості запам'ятовування;
•
готовності до відтворення.
Кожна особистість має індивідуальні відмінності (особливості) пам’яті,
які виявляються в різних сферах її мнемічної діяльності. У процесах пам’яті
індивідуальні відмінності виявляються у швидкості, точності, міцності
запам’ятовування та готовності до відтворення. Швидкість запам’ятовування
визначається кількістю повторень, необхідних людині для запам’ятовування
нового матеріалу. Точність запам’ятовування характеризується відповідністю
відтвореного тому, що запам’ятовувалося, і кількістю зроблених помилок.
Міцність запам’ятовування виявляється у тривалості збереження завченого
матеріалу (або у повільності його забування). Готовність до відтворення
виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може
пригадати необхідні їй відомості. Індивідуальні відмінності пам’яті можуть
бути зумовлені типами вищої нервової діяльності. Швидкість утворення
тимчасових нервових зв’язків пов’язана із силою процесів забування та
гальмування, що зумовлює точність і міцність запам’ятовування. При
сильному, але недостатньо рухливому гальмуванні диференціація вражень
відбувається повільно, що може позначатися на точності запам’ятовування.
Якщо у людини сформовані раціональні способи мнемічної діяльності,
вироблені відповідні звички — акуратність, точність, відповідальність, то
негативні прояви, що зумовлюються типологічними особливостями нервової
системи, можуть коригуватися. Індивідуальні відмінності пам’яті
виявляються і в тому, який матеріал краще запам’ятовується — образний,
словесний чи однаково продуктивно як той, так і інший.
Під керівництвом відомого психолога Смирнова було проведено кілька
циклів експериментів для з¢ясування вікових та індивідуальних
особливостей пам¢яті. Досліди проводили і на дошкільнятах, і на школярах
різних класів, і на студентах, і навіть на пенсіонерах.
Різні дослідники в різних умовах за різними методиками одержували
незмінний результат: диференціацію індивідуальних особливостей пам¢яті
залежно від віку. Виявилось, що ступінь індивідуальних відмінностей майже
по всіх видах і процесах пам¢яті більше у старших. Чим молодші люди, чим
менші діти, тим ближчі їх особисті показники до одного середнього рівня.
Звичайно, зустрічаються "вундеркінди", у яких несподівано виявляється
особлива пам¢ять на словесний матеріал, або на числа, фігури, або ж на
логічні співвідношення, або на малюнки. Але, навіть враховуючи таких дітей
(вони траплялися 1 на 300), все-таки ступінь індивідуальних відмінностей
пам¢яті був більшим у першокласників, ніж у дошкільнят; більше у
семикласників, ніж у третьокласників. І так до людей похилого віку, де була
вже особлива картина...
Чи не є ця тенденція зростаючої індивідуальної розмаїтості свідченням
того, що особистий досвід розумової роботи - чи це самовиховання дорослих,
чи шкільне навчання, - важливіше для розвитку пам¢яті, ніж природні
задатки? Адже у молодших дітей ці задатки виявляють себе у чистому
вигляді, вони ще не так помножені на зусилля батьків, на працю педагога, на
вплив прочитаних книжок, переглянутих телепередач, як у старших дітей, як
у підлітків. Здавалося б, саме у малюків повинно бути більше "природних"
відмінностей у показниках пам¢яті, виявлених експериментально. Але
картина виявилася зворотньою.
Згідно принципу єдності свідомості та діяльності, все, що закладено в
людині природою, являє собою лише можливість для розвитку, а чи буде ця
можливість втілена в життя - це вже залежить від його біографії, від навчання
та виховання, в тому числі у великому ступені від свідомих, активних
зусиль самої особистості.
Література
1. Добровольська Л. Розвиток пам´яті та уяви // Початкова освіта. - 1999. -
№ 11.
2.
Дрозденко К. С., Чернецька Л. В., Дрозденко О. В. Пам´ять - важливий
психологічний компонент засвоєння знань // Початкова школа. - 1994. - № 4.
3.
Жариков Є., Крушельницький Є. Гімнастика для розуму // Завуч. - 1999.
- № 4.
4.
Овчаренко К. С. Як розвивати пам´ять, мислення і розумові сили
дитини // Педагогіка В. Сухомлинського як втілення гуманістичних
загальнолюдських ідеалів. - Миколаїв, 1998. - 120с.
5. Підласий І. П. Система засвоєння-забування // Педагогіка і психологія. -
1995. - № 2.
6. БСЭ. - М., 1975, Т. 19, С. 131.
7.
Возрастные и индивидуальные различия памяти / Под ред. А. А.
Смирнова. - М.: Просвещение, 1967. - 300с.
8. Вольперт И. Е. Воспитание памяти. - Ленинград, 1956. - 30с.
9. Заика Е. В. Развиваем память // Журнал для батьків. - 1999. - № 1.
10. Зайцев В. Помогите слабым! Как развить память у первоклассника //
Учительская газета. - 1998. - № 13.
11. Занков Л. В. Память. - М.: Учпедгиз, 1949. - 167с.
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет будівництва та архітектури
Реферат
На тему: пам’ять у навчальному процесі
Виконала: студентка гр. АБС-47
Черненька О.Є
Перевірила:
Київ-2013
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет будівництва та архітектури
Реферат
На тему:
Виконав: студент гр. АБС-47
Перевірила:
Київ-2013
Информация о работе Пам'ять і її роль у навчанні людини