Поняття феномену «вивченої безпорадності»

 

 

Вступ………………………………………………………………………….…3

1. Поняття феномену «вивченої безпорадності»…………………………….4
2. Приклади досліджень феномену…………………………………………...5
3. Лікування «вивченої безпорадності»………………………………….......7

Висновок…………………………………………………………………….......8

Список використаних джерел…………………………………………………9

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Практично завжди, маючи справу з депресією, ми будемо в тому чи іншому вигляді зустрічатися зі станом, опис якого було ще у Карен Хорні в її теорії неврозів. Воно називається “вивчена безпорадність”. Причини депресії набагато глибше, неправильне виховання і установки лежать на поверхні. Тим не менш, “вивчена безпорадність” дуже сильно знижує рівень життя у всіх областях. Для того, щоб дорослий увірував в свою безпорадність, можна діяти двома способами в його дитинстві. Або постійно пояснювати йому, що він, дитина, нічого не вміє, ні з чим не впорається, що він слабкий, хворобливий або навпаки дуже галасливий і некерований і тому дорослий все зробить краще. Ще дуже ефективно ставити завдання не за віком і позбавляти навіть мінімальної підтримки Або навпаки, ставити перед дитиною тільки ті завдання, виконання яких гарантовано на 100 відсотків. При зіткненнях з важким завданням випробовується такий стрес, який може поширитися навіть на ті сфери діяльності, де дитина був успішний і призвести до регресу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ПОНЯТТЯ ФЕНОМЕНУ «ВИВЧЕНОЇ БЕЗПОРАДНОСТІ»

Вивчена безпорадність — стан людини або тварини, в якому вона навчилася поводитися безпорадно, навіть якщо з'являється можливість покращення ситуації після зникнення шкідливих обставин, в які людина чи тварина були поставлені. Згідно з теорією вивченої безпорадності, значні депресивні розлади та пов'язані психічні хвороби спричиняються відсутністю контролю над результатами ситуації, в яку людина потрапила.

Теорія вивченої безпорадності, створена Мартіном Селігманом в 1964 р., розцінюється як поворотний пункт у розвитку психологічної науки всього XX століття. Вона пояснює, чому багато з людей, стикаючись з труднощами, воліють бездіяти. Селігман експериментально виявив, що вивчена безпорадність виникає в результаті багаторазового повторення ситуацій, у яких ми не можемо контролювати те, що відбувається, й не в силах щось змінити. Селігман зробив висновок, що вивчену безпорадність викликають не самі по собі неприємні події, а досвід непідконтрольності цих подій. Якщо досвід повторюється, то навіть енергійна, заповзятлива людина стає інертною. Основна властивість вивченої безпорадності - тенденція до поширення. Вона починає пускати метастази та проявляється в інших ситуаціях. І те, що раніше здавалося легким, сприймається як непід'ємний вантаж - людина не намагається вирішити навіть розв'язні завдання: адже вона вже не раз переконувалася, що від її зусиль нічого не залежить.

Симптоми та причини

Вивчену безпорадність можна розпізнати. Перший симптом - людина не вживає активних дій для зміни ситуації, навіть коли може це зробити. Другий - відсутність мотивації: у людини вже немає ані готовності, ані бажання якось впливати на події. І третє - знижене емоційне тло: виникає апатія, байдужність до того, що відбувається, розчарування та навіть почуття безвихідності. Таким чином, відсутність активності та зниження енергетичного потенціалу спостерігається на всіх трьох рівнях: діючому, вольовому й емоційному.

 Формування вивченої  безпорадності

Є три фактори, в основі яких лежить порушення прямого зв'язку між діями і їхніми наслідками. Перший - це повна відсутність наслідків, коли, наприклад, співробітники регулярно висловлюють пропозиції щодо оптимізації виробництва, а керівництво на них не реагує. Другий - це одноманітність наслідків, коли, наприклад, співробітники протягом усього часу стикаються з критикою керівництва, незалежно від того, як виконують роботу. Часті негативні оцінки не тільки відбивають бажання щось робити, але й підривають віру в себе. Як не дивно, відбивають ініціативу й постійні заохочення. Працівник, упевнений, що його в будь-якому разі погладять по голівці, стає таким же безініціативним, як і той, хто піддається нападкам. І третій фактор - асинхронні наслідки, коли, наприклад, співробітники одержують премію, навіть якщо працювали неефективно, або вислухують критику, видавши відмінний результат. Це тільки зміцнює їх у впевненості, що проявляти активність не варто: вона ні на що не впливає.

 

2. ПРИКЛАДИ ДОСЛІДЖЕНЬ ФЕНОМЕНУ

В експерименті на тваринах і в дослідженнях на людях вивчена безпорадність виробляється тоді, коли суб'єкт переконується, що ситуація, в якій він опинився і яка ні в якій мірі його не влаштовує, абсолютно не залежить від його поведінки, від вживаються ним зусиль цю ситуацію змінити.

Наприклад, тварину б'ють струмом, куди б вона не впала і де б не шукала порятунку. Людина ж, отримує нездійсненні завдання одне за іншим. Кожен раз, коли вона не може з ними впоратися, то вислуховує докір, що до недостатньої старанності або здивування з приводу як би несподівано виявленої безглуздості і бездарності - такі закиди є кращим добривом в грунті, на якій виростає вивчена безпорадність.

Вивчена безпорадність вважається успішно придбаною, якщо через деякий час тварина і людина примиряються зі своєю долею, пасивно їй підкоряються і не намагаються шукати виходу не лише з цієї, дійсно безнадійної ситуації, але також і з будь-якої іншої. Коли вивчена безпорадність сформована, тварина не здатна знайти безпечний куточок в камері, у якій без зусиль знаходить інша тварина. Людина ж виявляється не в змозі впоратися з завданнями, які в інших умовах вирішила б граючись.

Послідовники академіка Павлова поставили експеримент на собаках. Експеримент проводився таким чином.

У три клітини помістили трьох однакових собак.

Першу собаку мучили електричним струмом, і вона нічого не могла з цим вдіяти. Другу собаку теж били струмом, але в її клітці була кнопка, натиснувши на яку можна було зупинити тортури. З третьої собакою (контрольною) не робили нічого.

Як і слід було очікувати, коли струм був поданий, перша і друга собака забігали по своїм клітинам. Друга собака досить швидко знайшла кнопку і відключила електрику. Перша собака довго намагалася вибратися з клітки, але в підсумку здалася, лягла на підлогу і жалібно заскиглила. Третя собака в цей час позіхала і чухалась.

Далі всіх трьох собак перемістили в інші клітини. Нові клітини мали стінки всього в півметра висотою, і собаки могли без зусиль з них вистрибнути. Розмістивши в клітинах піддослідних, вчені знову ввімкнули  електричний струм.

Третя собака, яку не мучили взагалі, відразу ж вистрибнула з клітки. Друга собака, яка відключала електрику лапою, понишпорив по клітці в пошуках кнопки і, не знайшовши її, теж вистрибнула. Перша собака … лягла на підлогу клітки і почала жалібно скиглити.

Стан першої собаки зоопсихологи назвали “вихована безпорадність”. Собака зрозуміла, що світ жорстокий, і їй його не змінити. Тому собака і не намагалася вистрибнути з клітки – вона знала, що це в неї не вийде – зупинити електрику неможливо.

 

 

 

3. ЛІКУВАННЯ «ВИВЧЕНОЇ БЕЗПОРАДНОСТІ»

Якщо у клієнта з'явилися симптоми вивченої безпорадності,  головне - повернути йому мотивацію та бажання діяти, а виходить, віру в те, що особисто від них багато чого залежить. Для цього консультант повинен зробити як мінімум п'ять кроків.

1. Потрібно чуйно реагувати  на те, що робить клієнт, не залишаючи непоміченими ані успіхи, ані проблеми. Причому реакції повинні бути різноманітними, щоб клієнт розумів: його дії можуть спричиняти позитивні та негативні результатів, що іншим, з боку, теж видно, упорався він з роботою чи ні.

2. Інтервал між діями  клієнта і реакцією консультанта повинен бути мінімальним. Краще оцінити роботу відразу, а не через тиждень

3. Не варто підкріплювати  заохоченнями кожну позитивну  дію та супроводжувати критикою  кожну негативну. Оцінювати треба  ефективність роботи в цілому, не займаючись дріб'язковою опікою, що діяльність клієнта розпадається, та з приводу кожної він біжить до консультанта. Важливо, щоб людина навчилася сама бачити наслідки своїх дій - без допомоги психолога, але ніби його очима. Якщо в нього буде можливість самостійно оцінити, що вдалося, а що ні, то вибудуються й власні критерії оцінки, і внутрішня мотивація, незалежна від зовнішніх стимулів.

4. Треба формувати в  клієнта упевненість в успіху. Давати йому завдання, з якими він впорається та буде задоволений результатом. Але в той же час ці завдання не повинні даватися легко, а вимагати напруги та певних зусиль, а значить активізації внутрішніх ресурсів. Те, що людина може робити дуже легко, викликає в неї втрату інтересу та перетворюється на рутину.

5. Коли клієнт розуміє, що здатийі на успіх, потрібно ставити перед ним все складніші завдання, щоб імовірність успіху не була очевидною. Стикаючись з проблемами, які вимагають мобілізації інтелектуальних, моральних і фізичних сил, людина може помилятися, і це нормально. Чергування перемог і поразок, як звичайно й буває в житті, формує невизначений прогноз і дозволяє розуміти залежність результатів від зусиль. А це сприяє тренуванню пошукової активності та виробляє імунітет до вивченої безпорадності.

 

ВИСНОВОК

Теорія вивченої безпорадності, створена Мартіном Селігманом в 1964 р., розцінюється як поворотний пункт у розвитку психологічної науки всього XX століття. Вона пояснює, чому багато з людей, стикаючись з труднощами, воліють бездіяти. Селігман експериментально виявив, що вивчена безпорадність виникає в результаті багаторазового повторення ситуацій, у яких ми не можемо контролювати те, що відбувається, й не в силах щось змінити.

Вивчену безпорадність можна розпізнати. Перший симптом - людина не вживає активних дій для зміни ситуації, навіть коли може це зробити. Другий - відсутність мотивації: у людини вже немає ані готовності, ані бажання якось впливати на події. І третє - знижене емоційне тло: виникає апатія, байдужність до того, що відбувається, розчарування та навіть почуття безвихідності.

В експерименті на тваринах і в дослідженнях на людях вивчена безпорадність виробляється тоді, коли суб'єкт переконується, що ситуація, в якій він опинився і яка ні в якій мірі його не влаштовує, абсолютно не залежить від його поведінки, від вживаються ним зусиль цю ситуацію змінити.

Якщо у клієнта з'явилися симптоми вивченої безпорадності,  головне - повернути йому мотивацію та бажання діяти, а виходить, віру в те, що особисто від них багато чого залежить.

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Баклицький І. О. Психологія праці. Посібник. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2004. – 512 с.
2. Ромек В.Г. Теорія вивченої безпорадності Мартіна Селігман// Журнал практичного психолога, № 3-4, 2000, С.218-235
3. Хекхаузен Х. (1986) Мотивація і діяльність: в 2-х т., т. 2, М.: Педагогіка, с. 112-136
4. Шиповская В.В. Психологический феномен беспомощности (статья первая) /В.В. Шиповская //Научно - информационный журнал. – Краснодар, 2009. – № 4. – С. 38 - 53.
5. Четвериков Д. В. Психологические механизмы и структура аддиктивного поведенияличности. – Диссертация на соискание ученой степени доктора психологических наук. – Новосибирск, 2002. – 248 с.