Поняття особистості та індивідуальності

 

 

 

                                             План:

Вступ……………………………………………………………………….…4

1. Поняття особистості  та індивідуальності …………………………........6

2. Детермінанти їxнього розвитку ……………..………………………....10

3. Механізми та закономірності  розвитку особистості ………………….14

4. Активність особистості  як суб'єкта діяльності ………………………...19

Використана література …….…………………………………………...…24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                        Вступ

   Тема  моєї контрольної роботи пов'язана з вивченням поняття особистості. Особистість - це основоположне поняття для багатьох наук, в тому числі і для психології. Визначення особи кілька різнитися, в залежності від тієї галузі знань, стосовно якої використовується це поняття. Крім того, «особистість» як поняття широко використовується у повсякденному житті людини. Якщо житейське «визначення» особистості увазі зміст свідомої діяльності людини і його, як суб'єкта відносин з іншими людьми, то одне з найпоширеніших визначень особистості в науці (не обов'язково в психології) має на увазі, що особистість - це стійка система соціально-значущих рис , що характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства чи спільності.

   У цілому, основні особливості та сутність поняття «особистості», значущі для психологічної, формують певну методологію і методи наукового пізнання навколишньої дійсності. Вивчення самого поняття особистості, його сутності і складових це поняття характеристик, дозволяє зрозуміти безліч інших понять і теорій. Порівняння підходів до сутності поняття «особистості» в психології дозволяє глибше осягнути основні особливості науки, та її інструментарію. Цим визначається актуальність моєї роботи.

   Мета контрольної роботи - вивчення поняття особистості та властивих йому характеристик в такій науці як психологія.

   Поняття особистості почало складатися ще в давнину. Спочатку термін «особистість» позначав маску, яку надівав актор древнього театру, потім – самого актора і його роль у виставі. Термін «особистість» згодом став позначати реальну роль людини в суспільному житті.

   Спрямованість на цілісний підхід до психологічного вивчення особистості людини відвіку цікавила філософів. Його теоретична розробка характерна для ряду вітчизняних психологів. Також проблемою особи займалися психологи.

   Проблема особистості, як одна з центральних в теоретичній і прикладній психології, виступає, як дослідження характеристики психічних властивостей і стосунків особи, індивідуальних особливостей і відмінностей між людьми, міжособистісних зв’язків, статусу і ролей особи в різних суспільствах, суб’єкта суспільної поведінки і конкретних видів діяльності.

  У загальній психології, окрім характеристик стосунків особистості, ієрархії її тенденцій і мотивів, спеціальне значення має вивчення психічних властивостей як вищій інтеграції всіх феноменів психічного розвитку людини (психічних станів і процесів, потреб, психофізіологічних функцій).

  Поняття «особистості» є одним з основоположних для всіх концепцій.

  Знання про особистість – це частина психологічного знання, яка більш всього відображає інтерес до людини у всій її складній людській істоті і індивідуальності.

   Поняття  особистості тісно пов׳язане з поняттям людини, індивіда та індивідуальності.

     Поняття людини включає в себе сукупність усіх людських якостей, незалежно від того, притаманні вони чи ні даній конкретній людині. Людина – продукт та суб׳єкт суспільно-історичної діяльності, єдність фізичного та психодуховного, генетично обумовленого та прижиттєвого сформованого.

   А індивід – це кожна людина як одинична природна істота, тобто одиничний представник роду людського, виду Homo Sapiens.

 

 

 

 

 

 

1. Поняття особистості та індивідуальності

    У гуманістичних, філософських та психологічних концепціях особистість - це людина як цінність, заради якої здійснюється розвиток суспільства.

   Особистість - одна з семи іпостасей людини. Інші - це людина як індивід, людина як організм, людина як індивідуальність, людина як "Я", людина - роль, людина як фізичне тіло, підвладне всім законам механіки. Ці характеристики розкривають поняття "людина" з різних боків і не є тотожними. Вони утворюють єдине ціле, і водночас кожна має свої особливості.

  Людина з'являється на світ повноправним членом суспільства і з народження, на відміну від тварин, яких іменують особинами, називається індивідом, тобто одиничним представником роду людського, виду Homo sapiens (людина розумна), продуктом тривалого розвитку і носієм індивідуально-своєрідних рис.

    Кожна людина як одинична природна істота - це індивід; але така характеристика, звичайно, неповна, оскільки не дає уявлення про реальну людину, якою вона є в сім'ї та в суспільстві, яка відчуває і мислить, до чогось прагне. Живучи в суспільстві, кожна людина набуває особливої "надчутливої" якості, котру називають особистістю.

    Людину як індивіда характеризують її вік, професія, статева належність, зовнішність, освіта, звички, захоплення. Як особистість її розглядають у системі взаємин, що складаються у неї з іншими людьми: яке місце посідає серед ровесників, чи має авторитет, прагне бути лідером або воліє лишитися в тіні, що за групи, членом яких вона є тощо. Отже, особистість невіддільна від системи соціальних зв'язків, у які вона включилася.

    Однак хоч особистість кваліфікують як соціальну якість індивіда, те, що людина одержує від природи, не "випаровується". Природні властивості соціалізуються в її особистості. Так, психологічне дослідження карликів показало, що, крім маленького зросту, їм притаманні й інші спільні риси: оптимізм, безпосередність, відсутність сором'язливості. Учені дійшли висновку, що ці особливості сформувались під впливом ставлення до них інших людей як до несхожих на себе і становлять зворотну реакцію карликів на таке ставлення. Ці якості не сформувалися б, якби карлики жили у своєму суспільстві, "країні ліліпутів".

   Таким чином, особистістю є соціалізований індивід, котрий утілює найсуттєвіші соціально значущі властивості. Особистістю є людина, котра має свою життєву позицію, що утвердилася внаслідок тривалої і клопіткої свідомої праці, їй притаманні свобода волі, здатність до вибору, відповідальність. Така людина не просто вирізняється завдяки тому враженню, яке справляє на інших; вона свідомо виділяє себе з навколишнього світу. Глибина і багатство особистості зумовлені її зв'язками зі світом, з іншими людьми, уявленням про себе, своє "Я".

    Особистість кожної людини має сукупність рис і особливостей, яка властива лише їй і утворює її індивідуальність. Індивідуальність - це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей.

     Індивідуальність людини виявляється в рисах темпераменту, характеру, звичках, інтересах, особливостях сприймання, пам'яті, мислення, фантазії, у здібностях тощо. Особистість людини неповторна у своїй індивідуальності. На земній кулі немає двох людей з однаковим поєднанням психологічних особливостей. Індивідуальна кожна людина, але індивідуальність одних виявляється яскраво, інших - малопомітно.

    Індивідуальність може заявити про себе в інтелектуальній, емоційній, вольовій сфері чи одразу в усіх сферах психічної діяльності. Оригінальність інтелекту, наприклад, розкривається в здатності бачити те, чого не помічають інші, в особливостях засвоєння інформації, тобто в умінні ставити і вирішувати проблеми. Своєрідність почуттів полягає в надмірному розвитку одного з них (інтелектуального чи морального), у силі волі, надзвичайній мужності або витримці. Оригінальність може виявитися у своєрідному поєднанні властивостей конкретної людини, яке надає особливого колориту її поведінці та діям. Прикладом є кожний з нас, такий не схожий на інших. Навіть одно яйцеві близнюки відрізняються характерами, почуттями, смаками, способами реагування.

   Поняття "особистість" та "індивідуальність" не тотожні, але тісно взаємопов'язані. Багато особливостей людини (пам'ять, мислення, звички тощо) є якостями її індивідуальності, а не характеристиками особистості, оскільки вони не важливі для тих груп, членом яких є індивід. Особистісні лише індивідуальні якості, важливі в системі міжособистісних стосунків групи, в якій перебуває конкретна людина як особистість. Наприклад, сміливість і рішучість як риси індивідуальності юнака не були характеристиками його особистості доти, доки він не виявив їх, захищаючи дівчину від хуліганів.

Природа особистості, її структура та зростання розглядаються в межах різних психологічних підходів.

ВИСНОВОК

      У психології склалося кілька розумінь індивідуальності. Спочатку індивідуальність розглядалася як одиничність, як неповторність поєднання різних за ступенем вираженості, але притаманних усім без винятку особистісних рис.

  Інше розуміння індивідуальності пов'язано з виділенням в індивіда властивих тільки йому особистісних рис, генетично пов'язані з якимись випадковими обставинами. У цьому випадку індивідуальність виступає в ролі такого собі доповнення до особистості-носія істотних властивостей і якостей і визначалася як сукупність індивідуальних особистісних рис, що відрізняють однієї людини від іншого.

    І, нарешті, третє розуміння. Індивідуальність, як гармонія частин. Індивідуальність завжди являє собою певну гармонію і володіє своєю формою і своєю відносною стійкістю системи.

   Кожна людина як ціле завжди є індивід, і особистість, і суб'єкт діяльності. Однак далеко не кожен є індивідуальністю, не в сенсі індивідуальних відмінностей на кожному рівні організації, а в сенсі їх гармонійних відносин, єдності різнорівневих властивостей.

   Основною функцією індивідуальності є збереження і зміну своєї надсоціальної, родової сутності, не обмеженої лише рамками існуючого соціального порядку, розвиток внутрішнього світу і компенсуючого недосконалості світу зовнішнього.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            2. Детермінанти їxнього розвитку

   Психічний розвиток індивіда, формування особистості є біологічно і соціальне зумовленим процесом.

    Людський індивід розвивається і як біологічна істота, як представник біологічного виду Ноmо sаріеns, і як член людського суспільства. Історія попереднього розвитку людини, тобто її філогенез, впливає на індивідуальний розвиток (онтогенез) двома шляхами — біологічним і соціальним.

    Онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, онтогенез особистості — соціальною спадковістю. Ці дві детермінанти тісно пов'язані в процесі розвитку людини. Біологічна спадковість має своїм джерелом генетичний апарат людини, що сформувався в процесі біологічної еволюції і визначає роз­виток її організму. Соціальна спадковість представлена сукупністю культурних досягнень людства, накопичених у про­цесі його історичного і суспільного розвитку.

    Наявність цих двох детермінант визначила й два протилежних погляди на чинники походження особистості. Представники першого погляду вважали, що онтогенез психіки людини детермінується лише біологічним фактором, біологічною спадковістю. Згідно з іншою думкою, психічний розвиток індивіда визначається не природою, а соціальними умовами його життя.

     З точки зору сучасної науки в онтогенезі психіки людини існує єдність біологічних і соціальних умов. Останнє слово у розвитку особистості належить соціальним умовам, але цей розвиток неможливий без біологічних передумов. Дія біологічних передумов полягає в тому, що з людського зародку виникає людський організм з притаманними йому можливостями подальшого розвитку. Становлення людського організму відбувається за певною програмою, заданою в його генотипі. Генотип визначає людський тип анатомо­фізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, характеру дозрівання тощо. Генотип визначає також динамічні властивості нервових процесів, безумовно-рефлекторні мозкові зв'язки, з якими народжується дитина і які регулюють перші акти поведінки, пов'язані з й органічними потребами.

    Хоча вихідний фонд спадково організованих потреб і актів поведінки в дитини невеликий, однак її нервова система має у собі спадково обумовлені величезні можливості утворення нових потреб та форм поведінки, яких немає у тварин.

   Людські задатки — це природні потенції виникнення, розвитку і функціонування психічних властивостей особистості. Задатки реалізуються у психічних властивостях тільки в суспільних умовах життя. Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах. Вони засвоюються через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність. Тільки шляхом соціалізації індивіда здійснюється його розвиток як особистості.

    Одних задатків замало для формування психічних властивостей. Як свідчать результати експериментальних досліджень психічного розвитку однояйцевих близнюків (вони мають ідентичні генетичні якості, бо розвиваються з однієї заплідненої яйцеклітини), притаманні їм психічні властивості можуть помітно відрізнятися залежно від умов виховання. Схожість в їхньому психічному розвитку збільшується, якщо вони виховуються спільно, і зменшується, якщо виховання здійснюється за різних умов. Відмінність між близнюками зростає при переході від простих психічних функцій до складних.

    Суспільні, соціальні умови впливають на психічний розвиток індивіда завдяки історично виробленим засобам, притаманним лише людству. Соціальне середовище, в яке потрапляє і в якому розвивається дитина, — це і об'єкти, явища природи, і створене людством штучне предметне середовище, а передусім це люди, їхні взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності загалом культура людської цивілізації.

    Зумовлені історичним розвитком людської цивілізації матеріальні та духовні цінності передаються кожному новому поколінню не через хромосомний апарат, а завдяки спілкуванню дітей з дорослими, у процесі спеціально організованої пізнавальної та практичної діяльності. На психічний розвиток дитини безпосередньо впливають не всі соціальні умови, а лише ті, з якими вона вступає в контакт.