Процес виховання у тварин і людей

План

Вступ

1. Поняття про виховання.

2. Зародження виховання.

3. Механізми виховання. Виховання  тварин.

4. Виховання людини.

Висновок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

    Найважливішим джерелом вивчення походження людини, найдавніших етапів її історії слугують матеріали археологічних розкопок. Відтворення історично-культурних процесів, що відбувалися на ранніх етапах історії людства, ґрунтується насамперед на використанні даних етнографії, яка збирає й описує предмети та явища матеріальної і духовної культури різних народів. Особливе значення в даному випадку мають праці вчених і мандрівників XVIII-XIX - початку XX ст., які описали життя і побут аборигенних народів Австралії, островів Полінезії, Далекого Сходу, внутрішніх районів Сибіру, індіанських племен Південної і Північної Америки та інші, які перебували на первісній стадії розвитку. Навіть в умовах сучасної постіндустріальної епохи збереглися оазиси, до яких не дійшла цивілізація. Етнографічні паралелі дозволяють за принципом аналогії реконструювати деякі важливі історично-культурні явища первісної епохи.

У глибинах народної пам’яті зафіксовані вікові звичаї і традиції, у тому числі й педагогічні, у формі різноманітних зразків усної народної творчості: пісень, казок, легенд, билин, прислів’їв і тощо. Ці форми пам’яті народу своїми джерелами мають стародавні пласти культури, в яких сконцентрована і споконвічна мудрість народного виховання. Педагогічна думка і виховні традиції кожного народу відображають багатогранну історію його духовно-морального життя, є важливим підґрунтям у справі відтворення загальної картини виховання в найдавніші періоди історії людства.

При розгляді питання про походження виховання в радянській історико-педагогічній літературі тривалий час була традиційна критика таких концепцій походження виховання, як еволюційно-біологічна (Ш.Летурно, Дж.Сімпсон, А.Еспінас), яка історію виховання і самого суспільства розглядала з точки зору еволюції людського роду, зводила виховну діяльність людей первісного суспільства до інстинктивної турботи про своїх нащадків, яка спостерігається у вищих тварин; або психологічна (П.Монро), що пояснює походження виховання наявністю у дітей інстинктивно-несвідомого прагнення наслідувати дорослих.

Не заперечуючи певної послідовності між формами організації розумової діяльності деяких вищих тварин і людини, навряд чи можна погодитися з тими дослідниками, які вважають, нібито відмінність між людиною і твариною може бути зведена до кількісних характеристик. Вони міркують приблизно так: якщо людина виготовляє і використовує знаряддя праці, то у деяких тварин також спостерігаються зачатки навичок виготовлення їх; люди будують житло, греблі - і бобри створюють подібні споруди і т.д. У таких міркуваннях нехтується відмінність людини від тваринного світу, не береться до уваги, що кількісні зміни в даному випадку перейшли в якісні, обумовивши розрив поступовості, стрибок від тварини до людини і принципова відмінність проявів їх діяльності. Критика таких підходів має свої підстави, оскільки в них не розкривається соціально-історична обумовленість походження виховання. Саме виховання як поняття в одному випадку занадто біологізується, в іншому - його походження пояснюється причинами переважно психологічного характеру. Проте не слід повністю ігнорувати згадані концепції. Вміщені в них спостереження і висновки доцільно враховувати при осмисленні пройденого людиною природно-історичного шляху: від царства тварин - до світу людського суспільства.

1. Поняття  про виховання.

   Виховання - цілеспрямоване формування особистості[1] з метою підготовки її до участі в суспільному і культурному житті відповідно до соціокультурними нормативними моделями. За визначенням академіка В. П. Павлова, виховання - це механізм забезпечення збереження історичної пам'яті популяції. 
   Виховання людини складає крім іншого предмет педагогіки як науки. 
Цілі виховання - це очікувані зміни в людині, здійснені під впливом спеціально підготовлених і планомірно проведених виховних акцій і дій 
   Загальні механізми навчання і виховання 
Поняття виховання невіддільне від інших освіта і професіоналізація. Воно корелює зі значеннями функцій вміння (знання, навички) планування (організація, контроль) і т. д. Наявність цих наскрізних зв'язків між досягнутими обсягами уявлень (цілим) дозволяє встановлювати відповідність з має рівнем цивілізованості в суспільстві. А в навчальних закладах взаємозв'язок цих функцій дозволяє формувати методичне забезпечення залежно від спеціалізації. 
   Вихователь і виховувані 
Протягом століть поняття виховання неодноразово змінювалося і коригувалося. До реформ Петра I під вихованням розумілося «вигодовування, вирощування»[3], оскільки саме слово однокорінне зі словом харчування. У словнику Даля було сказано, що виховувати означає «піклуватися про речові і моральних потреб малолітнього, до віку його; в нижчому значенні вигодовувати, вирощувати (про рослину), годувати та одягати до віку; у вищому значенні навчати, наставляти, навчати всьому, що для життя потрібно...»[4]. За визначенням ЭСБЭ (в редакції 1892 року) виховання «є навмисне вплив дорослого на дитину або юнака, що має на меті довести його до тієї частки самостійності, яка необхідна людині для виконання свого призначення людини на землі»[5]. Зигмунд Фрейд у відповідності зі своєю концепцією досить широко визначав виховання як «процес спонукання до подолання принципу задоволення і до заміщення його принципом реальності». Тлумачний словник Ожегова описував виховання як «навички поведінки, прищеплені сім'єю, школою, середовищем і проявляються в суспільному житті»[6]. У той же час у сучасній педагогіці дається і більш чітке визначення: виховання - розвиток спрямованості особистості як «верхнього поверху» її ієрархічної структури (форми спрямованості: світогляд, переконання, ідеали, прагнення, інтереси і т. д.)[7]. У психології виховання розглядається в першу чергу як «діяльність з передачі новим поколінням суспільно-історичного досвіду; планомірне і цілеспрямоване вплив на свідомість і поведінку людини з метою формування певних установок, понять, принципів, ціннісних орієнтації, що забезпечують умови для його розвитку, підготовки до суспільного життя і праці»[8]. 
 

 

 

 

2. Зародження виховання.

   Розмірковуючи про процес формування людини і подолання на цьому шляху твариноподібних форм життя, І.П.Павлов відзначав, що при цьому мав місце і процес розвитку виховання, який, як і всі інші форми існування людини, лише поступово пробивався крізь твариноподібні форми в умовах формування соціуму. Крок за кроком протягом мільйонів років відбувалися перетворення властивої інстинктивної турботи батьків про нащадків і властивого нащадкам інстинкту наслідування механізму передачі соціальної спадщини культури, попередніх поколінь.

На цьому величезному хронологічному інтервалі можуть бути позначені лише основні етапи - своєрідні опорні пункти на шляхах антропогенезу: від 1,5 млн. до 300-200 тис. років тому в праобщинах архантропів і від 300- 200 тис. до 45-35 тис. років тому в праобщинах пелеоан- тропів - збирачів і мисливців - починається поступовий перехід від первісних твариноподібних форм діяльності до справжньої людської праці.

Ця динаміка простежується на етапі палеолітного розвитку людини. У межах Євразійського регіону первісні люди з’явилися в ранньому палеоліті: близько 700 тис. років тому цей регіон охоплював Крим, Кавказ, Середню Азію; 500-300 тис. років тому він охоплював також Придністров’я і Сибір. Перші основи власне трудової діяльності людини виявляються в пізнішому палеоліті. Тогочасні обробки каменю відрізняються вже стабільністю форми і функціонального призначення знарядь, що свідчить про вдосконалення рухового апарату і суттєві зміни, які відбувалися у свідомості прадавньої людини. Очевидно тоді ж виникає і примітивна виразна мова. Варто звернути увагу на взаємодію біоморфологічного розвитку людини з її знаряддєвою діяльністю: праця приводила в рух всі природні сили людини.

В общинах палеоантропів удосконалювались способи виготовлення знарядь праці і полювання, інші види колективно-групової діяльності. Загальна еволюція господарської діяльності сприяла збільшенню й урізноманітненню харчового раціону, поліпшенню загальних умов життя. Поряд з тимчасовими таборами почали з’являтися постійні стоянки. Створювалися більш сприятливі умови для збільшення чисельності дітей, продовження періоду дитинства, збереження бажання нездатних брати участь у виробництві людей похилого віку.

Все це в історичній перспективі сприяло виникненню умов, необхідних для зародження власне виховання. Разом з тим, розширення емпіричного досвіду діяльності з допомогою знарядь праці викликало потребу в його збереженні й продовженні. У результаті цих двох взаємопов’язаних явищ дітей почали залучати до трудової діяльності разом з дорослими. У цій спільній праці, яка виявлялася у підтримуванні вогнища, приготуванні їжі, збиранні їстівних плодів і коренів, участі у риболовлі тощо, що було доступно дітям і літнім людям і що об’єднувало їх у відокремлені групи і здійснювався розвиток дітей та підлітків.

Раннє залучення дітей до господарської праці було обумовлене бідністю і монотонністю життєвого циклу в первісну епоху, низьким рівнем розвитку засобів виробництва. Не можна не відзначити, що в умовах зростання народжуваності в турботі старших про підростаюче покоління відбувались якісні зміни: виховання дітей стає колективною справою, а передавачами підростаючому поколінню накопичених у суспільстві традицій і досвіду стають представники старшого покоління.

Однак, у цей час ще були відсутні спеціальні прийоми та організаційні форми виховання, а виховання не відокремлювалося від спільної праці. Тому в даному випадку можна говорити лише про тенденції, які свідчать про зародження найпримітивніших форм виховання: повністю був відсутній спеціально організований процес навчання і виховання; виховний вплив здійснювався як безпосередній і переважно спонтанний вплив на дитину навколишнього середовища. Проте ця спільна праця дітей і дорослих набувала з боку старших повчально-спрямувального характеру у відповідності з поступово усвідомлюваними ними завданнями і кінцевим результатом. З другого боку, дитяче наслідування поведінки дорослих у побуті, спільній праці, в іграх якісно відрізнялося від тваринних форм: тут спостерігається вже усвідомлена цілеспрямована діяльність, яка передбачає вольові зусилля і певну систему соціальних зв’язків. Варто відзначити, що виховні відносини з моменту їх виникнення ґрунтувалися на активності та самостійності підростаючого покоління.

Так розпочався процес зародження власне людських форм виховання з метою передачі не тільки досвіду господарської діяльності, а й відтворення необхідного типу особистості, який відповідав існуючому досвіду господарювання. Навчально-спрямувальний образ дій об’єктивно вимагав і певного способу його організації. У цьому процесі формування виховання зароджувалися власне педагогічні акти: кожне покоління навчалося у попереднього і з цією метою формувалася суспільна традиція передачі і наслідування набутих навичок.

Зі встановленням загальної господарської діяльності і певних соціальних зв’язків відбувалося якісне перетворення одержаного в спадщину від тваринного світу інстинктивного механізму турботи батьків про нащадків і притаманного нащадкам інстинкту наслідування в соціальний механізм людського досвіду.

Загалом, можна зробити висновок, що разом зі свідомою цілеспрямованою трудовою діяльністю людей зароджується й виховання як один з її видів.

 

 

 

 

 

 

 

3. Виховання  тварин.

Виховання загалом у тварин - процес реалізації сигнальної спадковості - передачі навичок потомству через умовний рефлекс наслідування з метою формування стереотипів поведінки, а також його результат (наявність або відсутність виховання). Власне зачатки виховання демонструють вже нижчі хордові (наприклад міноги), молюски і членистоногі. 
 
Ссавці 
Теля наставляють на послух 
У вищих тварин цей процес багаторазово ускладнюється, включаючи в себе крім передачі певних навичок адаптації до навколишнього середовища також і навички колективної поведінки (в стаді або зграї). 
 
Найважливішим елементом виховання є спільна гра дітей і батьків. У багатьох хижаків гри більш складні, вони включають елементи тренувань з поділом ролей, необхідним для успішної спільної полювання. 
Відсутність належного виховання, невихованість часто призводить у дикій природі до негативних наслідків, аж до зникнення виду. 
Педагогіка — найбільш діалектична наука, виховання — найдавніша категорія. Можна говорити про те, що істоти тваринного світу вже займаються елементами виховання. Можливо, у тварин цей процес відбувається на рівні інстинктів, проте він є.

"Виховання" - це вигодовування, харчування дитину, не пристосованого  до життя і цілком безпорадного  при народженні. У даному нехитрому  значенні слова, процес виховання  властивий і тваринам, - "живлять" своїм молоком ссавці; дитинча кенгуру "виховується" матір'ю, лоша, ставши на ніжки після народження, тягне свою мордочку під черево коні - "виховуватися", вигодовувати. 

У світі тварин ми спостерігаємо, як, поряд з вигодовуванням, мати (а іноді і батько) здійснює научение малюка: 
Птах-гага садить на крила свого пташеня і обережно спускає в воду, страхуючи перший заплив; ведмедиця, зовсім квк человеческвя мама, шльопає ведмежати, якщо той провиниться; білоголовий орел кидає для підростаючих орлят в повітря видобуток, привчаючи дітей до полювання. Вигодуваний дитинча тварини досить скоро йде від матері, іноді вона сам в його проганяє. 
    Не заперечуючи певної послідовності між формами організації розумової діяльності деяких вищих тварин і людини, навряд чи можна погодитися з тими дослідниками, які вважають, нібито відмінність між людиною і твариною може бути зведена до кількісних характеристик. Вони міркують приблизно так: якщо людина виготовляє і використовує знаряддя праці, то у деяких тварин також спостерігаються зачатки навичок виготовлення їх; люди будують житло, греблі - і бобри створюють подібні споруди і т.д. У таких міркуваннях нехтується відмінність людини від тваринного світу, не береться до уваги, що кількісні зміни в даному випадку перейшли в якісні, обумовивши розрив поступовості, стрибок від тварини до людини і принципова відмінність проявів їх діяльності. Саме виховання як поняття в одному випадку занадто біологізується, в іншому - його походження пояснюється причинами переважно психологічного характеру. Проте не слід повністю ігнорувати згадані концепції. Вміщені в них спостереження і висновки доцільно враховувати при осмисленні пройденого людиною природно-історичного шляху: від царства тварин - до світу людського суспільства.

 

4. Виховання  людини.

   Виховання зазвичай будується «на трьох китах»: 
 
покарання (батіг), 
заохочення (пряник) 
особистий приклад вихователя. 
Жодна тварина не витрачає так багато часу і сил на виховання своєї дитини, скільки на це необхідно людині для виховання дитини, як особистості. Виняткове значення виховання набуває в людському суспільстві. 
 

   Діти джунглів 
  Каспер Хаузер і його анонімний вбивця 
   Відомі випадки, коли залишилися без піклування діти виживали в складних умовах дикої природи, в тому числі за підтримки диких звірів, а в подальшому і виховувалися ними. Зі зрозумілих причин такі випадки часто відзначаються у країнах з теплим кліматом, зокрема, в Індії. За назвою відомої англійської казки такі діти нерідко іменуються «дітей-Мауглі». На відміну від милостивого завершення згаданої казки, такі діти, будучи повернутими в людське суспільство навіть у віці 6-7 років, виявляються не в змозі повноцінно освоїти мову та інші види культурної взаємодії в суспільстві. Пояснення цих фактів даються в залежності від педагогічних теорій, яких дотримуються відповідні автори. 
 
   Так, послідовники культурно-історичного підходу до навчання (Гербарт, Виготський, Тощо Лисенко[уточнити] і їх послідовники), які взяли за основу можливість новоутворення (по-англійськи - формування) здібностей до навчання і подальшого розвитку» їх пояснюють згадані факти затримками новоутворення здібностей і розумового розвитку дітей, формування соціально-необхідних для життя в людському суспільстві ролей. 
 
Послідовники органічного підходу до навчання (Коменський, Дістервег, Песталоцці, Ушинський та інші), говорять про те, що відповідні природні здібності дітей в даному випадку не були своєчасно пробуджені і затребувані, у зв'язку з чим пізніше не змогли розкритися в повному обсязі. 
 
Виділяються наступні види виховання людини: 
 
За змістом виховання: 
розумове 
трудове 
фізична 
моральне 
духовно-моральне 
естетичне 
правове 
патріотичне 
статеве і полоролевое 
економічний 
екологічне (автор концепції - Е. К. Янакиева) 
і т. д. 
По інституціонального ознакою: 
сімейне 
релігійне 
соціальне (у вузькому сенсі) 
дизсоціальне (асоціальну) 
корекційне 
За домінуючим принципам і стилю відносин (цей поділ не є загальноприйнятим, ні чітким): 
авторитарне 
вільне 
демократичне 
   У силу значної широти охоплення поняття в цілому, в російській педагогіці виділяється таке поняття, як соціальне виховання - цілеспрямоване створення умов (матеріальних, духовних, організаційних) для розвитку людини. Категорія виховання - одна з основних у педагогіці. Історично склалися різні підходи до розгляду цієї категорії. Характеризуючи обсяг поняття, багато дослідників виділяють виховання в широкому, соціальному сенсі, включаючи в нього вплив на особистість суспільства в цілому (тобто ототожнюючи виховання з соціалізацією), і виховання у вузькому значенні - як цілеспрямовану діяльність, покликану формувати у дітей систему якостей особистості, поглядів і спостережень[9]. 
Дефекти виховання[ред. | ред вікі-текст] 
Дефекти виховання є своєрідним «шлюбом» процесу виховання, коли в силу тих чи інших причин у особини не виробляються деякі з етологічних стереотипів або ж, відповідно, не засвоюються певні адаптивні норми. Дефекти виховання можуть бути відносно нешкідливими, але можуть подавати істотну небезпеку як для самої особи, так і для її оточення і середовища проживання. Причинами виникнення дефектів виховання можуть бути окремо або в сукупності наступні фактори: 
 
розлади здоров'я індивіда (особи) 
особливості середовища, в тому числі соціальної 
спадкування дефектів виховання 
дефіцит ресурсів 
витрати технології і методології виховання 
і т. д.. Наявність дефектів виховання може бути причиною прояви надалі у індивіда різних форм девіантної поведінки. Одночасно з цим механізм формування дефектів виховання в природі є своєрідним фільтром, що діють в рамках природного відбору і запобігає стійке відтворення певних патологій (не обов'язково поведінкових) в потомстві.