Автор работы: Пользователь скрыл имя, 27 Февраля 2015 в 00:01, реферат
Актуальність обраної теми полягає в тому, що в умовах колосальної кількості інформації у сучасному світі знання процесів пам’яті і умов її ефективного використання є надзвичайно важливими. Пам'ять є у всіх живих істот, але найбільш високого рівня свого розвитку вона досягла у людини.
ВСТУП........................................................................................................................
1. Процеси пам’яті......................................................................................................
Запам'ятовування................................................................................
Збереження...........................................................................................
Відтворення..........................................................................................
Забування..............................................................................................
Закономірності пам’яті......................................................................................
ВИСНОВКИ..................................................................................................................
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ................................................................................................
ЗМІСТ
ВСТУП.........................
1. Процеси пам’яті...............
ВИСНОВКИ......................
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ....................
ВСТУП
Актуальність обраної теми полягає в тому, що в умовах колосальної кількості інформації у сучасному світі знання процесів пам’яті і умов її ефективного використання є надзвичайно важливими. Пам'ять є у всіх живих істот, але найбільш високого рівня свого розвитку вона досягла у людини. Тому розв’язання цієї проблеми є важливою і необхідною умовою для осмислення самого процесу пам'яті, оскільки пам'ять є найважливішою визначальною характеристикою психічного життя особистості. Роль пам'яті не може бути зведена до фіксації того, що «було в минулому». Ніяка актуальна дія немислима поза процесами пам'яті, бо перебіг будь-якого, нехай навіть дуже елементарного психологічного акту обов'язково передбачає утримання кожного елемента з наступним. Без можливості до такого зв’язку неможливий розвиток: "людина залишилася б вічно в положенні новонародженого". (І.М.Сєтченов).
Пам’яттю називають процеси запам’ятання, збереження, відтворення і забування різноманітного досвіду. Пам'ять лежить в основі здібностей людини, є умовою навчання, придбання знань, формування вмінь і навичок. Без пам'яті неможливо нормальне функціонування ні особистості, ні суспільства. Завдяки своїй пам'яті, її вдосконаленню людина виділилася з тваринного світу і досягнула тих висот, на яких вона зараз знаходиться. Та й подальший прогрес людства без постійного поліпшення цієї функції немислимий. Завдяки пам’яті людина у вигляді знань може присвоювати надбання попередніх поколінь. Пам’ятаючи минуле, вона краще розуміє теперішнє і може прогнозувати майбутнє.
Мета: охарактеризувати процеси пам’яті, виявити закономірності її ефективного використання.
1. Процеси пам’яті
Враження, які людина одержує про навколишній світ, залишають певний слід, зберігаються, закріплюються, а при необхідності і можливості — відтворюються. Ці процеси називаються пам'яттю.
Пам'ять — процеси фіксації поточної інформації, організації і збереження минулого досвіду, що роблять можливим його повторне використання в діяльності або повернення в сферу свідомості. [9, с.168]
Пам'ять реально існує у вигляді процесів запам'ятовування, збереження, відтворення і забування.
1.1. Запам'ятовування
Запам'ятовування — процес пам'яті, внаслідок якого забезпечується закріплення нового матеріалу. Воно може бути мимовільним або довільним, механічним або смисловим, безпосереднім або опосередкованим.
Мимовільне запам'ятовування — це запам'ятовування без свідомо поставленої мети, без використання жодних прийомів і прояву вольових зусиль. Це просте закарбування того, що впливало на нас і зберегло деякий слід від збудження в корі головного мозку. Кожен процес, що відбувається в корі головного мозку, залишає після себе сліди, хоча міра їх міцності буває різною. Матеріал запам'ятовується краще тоді, коли він життєво важливий для людини, відповідає її інтересам, потребам, цілям та завданням її діяльності. Найчастіше мимовільне запам'ятовування носить вибірковий характер і визначається ставленням людини до навколишнього світу.
Від мимовільного запам'ятовування необхідно відрізняти довільне запам'ятовування, яке характеризується наявністю свідомої мети запам'ятати матеріал і використанням спеціальних прийомів запам'ятовування. Довільне запам'ятовування є складною розумовою діяльністю, яка підпорядковується завданню запам'ятати. Крім того, довільне запам'ятовування включає в себе різні дії, які виконуються для того, щоб краще досягти поставленої мети. Однією з таких дій або способів запам'ятовування є заучування. Його сутність полягає в багаторазовому повторенні навчального матеріалу до його повного та безпомилкового запам'ятовування. Таким способом користуються при заучуванні віршів, формул, історичних дат. Порівнюючи ефективність мимовільного та довільного запам'ятовування, слід відзначити, що довільне запам'ятовування є значно продуктивнішим.
Таким чином, запам'ятовування, включене в яку-небудь діяльність, виявляється найбільш ефективним, оскільки залежить від діяльності, у процесі якої воно відбувається.
Механічне запам'ятовування —- безпосереднє закріплення
матеріалу без розуміння його змістових
зв'язків і логіки побудови. Як і довільне,
воно залежить від мнемічної спрямованості,
але на відміну від нього не спирається
на мнемічні дії. Батьки інколи помічають,
що старша дитина, школяр, заучуючи вірш,
запам'ятовує його гірше, ніж менша — дошкільник.
Менша, займаючись своєю справою і лише
слухаючи, відтворює вірш, навіть не розуміючи
значень окремих слів. Анемічний образ
у цьому разі постає як здатність нервової
системи закріплювати сліди збуджень
і є механічним відбитком з оригіналу.
У житті дорослого цей вид запам'ятовування
використовується рідко і має незначну
ефективність. Так, для заучування 36 складів,
не пов'язаних у слова, потрібно в середньому
55 повторень, а 36 слів запам'ятовуються
вже після 6—7 повторень (Еббінгауз, див.:
[5]). Механічне запам'ятовування значно
поступається довільному повнотою, швидкістю
і міцністю утримування матеріалу. Поширене
воно в дошкільному віці, але й тут запам'ятовування
незрозумілого матеріалу (слів невідомого
значення, лічилок) нерідко визначається
будовою звукової організації матеріалу.
У молодших школярів прагнення до дослівного
запам'ятовування також може свідчити
про нерозуміння ними того, що означає
«знати» матеріал. Крім того, дитині буває
простіше передати зміст прочитаного
чи почутого дослівно, ніж «своїми словами»,
яких йому часто бракує.
Смислове запам'ятовування ґрунтується на розумінні логічної будови матеріалу, його зв'язків. Тому поряд з мнемічним цей вид запам'ятовування містить мислительні дії. Це високоефективний процес, що потребує значно меншого числа повторень, ніж довільне чи мимовільне запам'ятовування; його результати рідко забуваються і краще зберігаються. Від механічного до смислового запам'ятовування — такий шлях онтогенезу пам'яті [8]. Він починається з оволодіння мнемічними діями (спочатку у зовнішній, а потім внутрішній формі), після чого «натуральна» лінія розвитку запам'ятовування поступається «культурній». Запам'ятовування стає опосередкованим, підкореним контролю з боку свідомості індивіда, процесом.
1.2. Збереження
Сприйнята людиною інформація не лише запам'ятовується, але й зберігається в пам'яті певний час. Збереження належить до процесів пам'яті й має свої закономірності. Встановлено, що збереження може бути динамічним і статичним [6, с. 48]. Динамічне збереження виявляється в оперативній пам'яті, а статичне — у довготривалій. За динамічного збереження матеріал змінюється мало, за статичного, навпаки, він обов'язково піддається реконструкції, обробці.
Про збереження інформації та її видозміну можна зробити висновок на підставі двох процесів — відтворення та впізнавання.
1.3. Відтворення
Відтворення — один з головних процесів пам'яті. Воно є показником міцності запам'ятовування й водночас наслідком цього процесу. Засадою для відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку.
Відтворення матеріалу, який зберігається в довготривалій пам'яті, полягає в переході його з довготривалої пам'яті в короткотривалу, тобто актуалізація його у свідомості. Відтворення залежить від процесів запам'ятовування і забування, але мав також свої особливості та механізми. Відтворення може мати три форми — впізнавання, пригадування і спогади [11, с. 123].
Простою формою відтворення є впізнавання. Впізнавання — це відтворення, що виникає під час повторного сприймання предметів. Впізнавання буває повним і неповним. Під час повного впізнавання повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюють з раніше відомим, повністю відновлюються час, місце та інші деталі попереднього стикання з ним. Повне впізнання наявне, якщо зустріли добре знайому людиною або коли йдемо добре відомими вулицями тощо.
Для неповного впізнання характерна невизначеність, труднощі співвіднесення об'єкта, який сприймаємо, з тим, що вже знайомий нам у попередньому досвіді.
Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування в тому, що воно відбувається без повторного сприйняття того, що відтворюється.
Згадування може бути довільним, коли воно зумовлене актуальною потребою відтворити потрібну інформацію (наприклад, пригадати правило під час написання слова або речення, відповісти на запитання), або мимовільним, коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів. Таке явище називають персеверацією.
Під персеверацією розуміють уявлення, які мають нав'язливий характер.
Образні персеверації виникають після багаторазового сприйняття певних предметів чи явищ, або коли є сильний емоційний вплив на особистість.
До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або "виринання" у свідомості того, що неможливо було згадати відразу після його запам'ятовування.
Особливою формою довільного відтворення запам'ятованого матеріалу є пригадування. Це — складний процес пам'яті, що являє собою пошук необхідного матеріалу в довготривалій пам'яті.
Потреба в пригадуванні виникає тоді, коли в певний момент не вдається пригадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об'єктивні та суб'єктивні труднощі, пов'язані з неможливістю згадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемонічних дій.
Одним із різновидів довільного відтворення є спогади — це локалізовані в часі та просторі відтворення образів нашого минулого [11, с. 59].
Специфічним елементом цього відтворення є факти життєвого шляху людини в контексті історичних умов певного періоду, до яких вона так чи інакше була безпосередньо причетна. Це зумовлює насиченість спогадів різноманітними емоціями, які збагачують і поглиблюють зміст відтворення.
Пригадування може мати характер тривалого процесу. У цих випадках досягнення поставленої мети — згадати що-небудь, що здійснюється через досягнення проміжних цілей, причому використання проміжних ланок носить свідомий характер. Людина свідомо шукає те, що допоможе їй пригадати, тому процеси пригадування тісно пов'язані з процесами мислення. Разом з тим у процесі пригадування людина може зустрічатися з труднощами, подолання яких вимагає від неї вольових зусиль. Тому пригадування є водночас вольовим процесом.
1.4. Забування
Забування виявляється в неможливості згадати або відтворити сприйняту раніше інформацію. Фізіологічним підґрунтям забування є деякі види коркового гальмування, що заважають актуалізації тимчасових нервових зв'язків. Найчастіше це загальне гальмування, яке розвивається за відсутності підкріплення.
Забування виявляється в двох головних формах. 1) неможливість пригадати або впізнати; 2) неправильне пригадування або впізнавання. Між повним відтворенням та повним забуванням існують різні рівні відтворення та впізнавання, котрі деякі дослідники називають «рівнями пам'яті» [9, с. 65]. Найчастіше виокремлюють такі три рівні:
1) пам'ять, що відтворює;
2) пам'ять, що впізнає;
3) пам'ять, що полегшує.
Наприклад, учень завчив вірш. Якщо через деякий час він може відтворити його безпомилково — це відповідає першому рівню пам'яті; якщо він не може відтворити заученого, але легко впізнає вірш у книзі або на слух—другому рівню; якщо ж учень не в змозі самостійно ні згадати, ні впізнати вірша, але за повторного заучування йому необхідно менше часу для повного відтворення, ніж першого разу, — третьому рівню. При цьому характер вияву забування може бути різним. Забування може виявлятися у схематизації матеріалу, відкиданні окремих, іноді несуттєвих, його частин, зведенні нових уявлень до звичних старих уявлень.
Уже з визначення пам’яті видно, вона складається із чотирьох частин – запам’ятовування, збереження, відтворення і забування того, що збереглося. Кожна із цих частин – не миттєве явище, а процес, що триває іноді різний термін, але відбувається за певними правилами. Тому запам’ятовування, збереження, відтворення і забування називаються основними процесами пам’яті.
Отже, процеси запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування постійно взаємодіють, утворюючи єдину систему пам'яті. Як видно з наведених вище характеристик цих процесів, їхня ефективність опосередкована загальними об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Системний і структурно-функціональний аналіз мнемічних процесів дає змогу зрозуміти динаміку їхньої взаємодії і відійти від традиційного уявлення про їхню послідовність у часі: запам'ятовування - зберігання - відтворення - забування.
2. Закономірності пам’яті
Осмислення матеріалу досягається різними прийомами і насамперед виокремленням у матеріалі головних думок і групуванням їх у вигляді плану. Запам'ятовуючи текст, ми розчленовуємо його на більш-менш самостійні розділи або групи думок. До кожної групи належить те, що має один спільний смисловий стрижень, єдину тему. Перехід від однієї частини до наступних частин складає логічну послідовність головних думок тексту. При відтворенні тексту матеріал концентрується навколо заголовка плану, що полегшує пригадування. Необхідність складання плану привчає людину до вдумливого читання, зіставлення окремих частин тексту, уточнення порядку і внутрішнього взаємозв'язку питань. Результати досліджень свідчать про те, що учні, які при запам'ятовуванні текстів складали план, мають міцніші знання, ніж діти, які запам'ятовують текст без плану [12].