Психологічні властивості людини

Киїський коперативний інститут бісзнесу і права

Економіко-правовий коледж

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема реферату

Психологічні властивості  людини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                      Виконала

                                                                                           Студентка групи 22 ПК

                                                                                           Гасанова Сабіна

 

 

 

До основних психологічних властивостей людини, які забезпечують її психологічну надійність з точки зору БЖД, належать пам’ять, емоції, сенсомоторні реакції, увага, мислення, воля, темперамент, почуття обережності тощо.

Пам’ять

Пам’ять (memory) – це комплекс процесів, які відбуваються в центральній нервовій системі і забезпечують нагромадження, зберігання та пригадування або актуалізацію того, що збереглося.

Пам’ять – це психофізіологічний процес збереження та відтворення інформації. Виокремлюють короткочасну, оперативну та довготривалу пам’ять.

Короткочасна пам’ять зберігає інформацію під час обмеженого, як правило, невеликого проміжку часу.

Довгочасна пам’ять розрахована  на довгий, заздалегідь не окреслений термін збереження інформації.

Оперативна пам’ять займає проміжний стан. Вона розрахована на збереження матеріалу під час раніше заданого терміну.

Розрізняють також зорову, рухову, емоційну пам’ять, тактильну, нюхову, смакову та ін.

Середній об’єм короткочасної  пам’яті обмежений: це 2–7 одиниць  інтегрованої інформації. Особливістю цієї пам’яті є зміщення, коли при перенасиченості пам’яті людини інформація, що надходить, частково витісняє ту, що там зберігається. Завдяки короткочасній пам’яті людина може опрацювати значний обсяг інформації, знищити непотрібну та забезпечити запам’ятовування у довгочасній пам’яті необхідного матеріалу. У довгочасну пам’ять інформація надходить через короткочасну, виступає ніби у ролі фільтра, який здійснює суворий відбір важливого (з точки зору людини) матеріалу. Властивістю короткочасної пам’яті є можливість за певних умов розширити її часові межі (зосередження волі, розумова активність, безперервне повторювання слів, цифр).

Довгочасна пам’ять має змістовну  організацію. Вона має практично  безмежний обсяг, але обмежені можливості довільного згадування повідомлень, які у ній зберігаються.

У операторській діяльності процеси  короткочасної та довгочасної пам’яті  практично йдуть паралельно та взаємопов’язано.

Пригадування здійснюється у вигляді  відтворення і впізнавання. Відтворення  відбувається за відсутності запам’ятовуваного матеріалу, а впізнавання – при його повторному пред’явленні в нових умовах.

Пам’ять залежить від певних відділів великих півкуль головного мозку. Відділи мозку, що відповідають за певний вид пам’яті, пов’язані між собою  замкнутими ланцюжками нейронів. Лобові та скроневі ділянки кори головного мозку, уражені травмою, погіршують пам’ять загалом, хворий неспроможний запам’ятовувати, зберігати та відтворювати інформацію.

Кількаразове повторення відкладає  інформацію в пам’яті. Залежно від того, що людина запам’ятовує, виділяють різні види пам’яті: рухову, образну, емоційну, словесну, слухову, зорову.

Рухова пам’ять лежить в основі навчання рухами, вироблення побутових, спортивних і трудових навичок, навичок  письма.

Образна пам’ять допомагає запам’ятати і відтворити в уяві обличчя людей, картини природи, запахи, звуки та мелодії.

Емоційна пам’ять зберігає пережиті людиною почуття, це співчуття іншій  людині. Запам’ятовуванню сприяють біологічно активні речовини, які виділяються  під час емоційного збудження.

Словесна пам’ять полягає у  запам’ятовуванні, збереженні і відтворенні  прочитаного, почутого або сказаного.

Слухова пам’ять дає змогу контролювати роботу механізмів і машин, сприймати  аварійні звукові сигнали.

Зорова пам’ять забезпечує запам’ятовування технологічних операцій, які потребують особливої уваги. Пам’ять буває довготривала і короткотривала.

Довготривала пам’ять використовується для запам’ятовування на довгий час  відомостей, пов’язаних з професією  і необхідних в побуті.

Короткочасна пам’ять служить для запам’ятовування на короткий час (запис лекцій).

Довільна (логічна) пам’ять характеризується наявністю спеціального завдання: запам’ятати  для того, щоб потім відтворити. Запам’ятовування являє собою спеціальну дію, спрямовану на збереження людиною певної інформації в певному вигляді і на певний час.

Усі види пам’яті взаємопов’язані.

Обсяг пам’яті – це кількість  інформації, яка може бути відтворена безпосередньо після одноразового пред’явлення.

Точність відтворення – це ступінь  відповідності сприйнятого матеріалу відтвореному.

Забування – закономірний процес, який оберігає пам’ять від надлишкової, непотрібної інформації, звільняє місце  для сприйняття нової, необхідної; забування  – це не втрата знання, а втрата здатності  пригадати. Основний засіб проти забування – повторення.

На розвиток і якість пам’яті  впливають фізичний і психічний  стан людини, її тренованість, професія, вік. Пам’ять погіршується з віком.

До 20–25 років пам’ять поліпшується і до 30–40 років залишається на одному рівні, потім здатність запам’ятовувати і згадувати поступово спадає. Краще повторювати частіше і потроху, ніж рідше і багато. Найкраще відтворюється матеріал наступного дня. Повторювати слід через 2–3 дні, а не відразу. Краще повторювати двічі уважно, ніж десять разів неуважно. Важливо чергувати складний матеріал з більш доступним, цікавий з менш цікавим.

Новий матеріал слід записувати, повторювати  подумки, краще уголос.

Найефективнішим є запам’ятовування перед сном, бо сон закріплює результати запам’ятовування. Успішність запам’ятовування залежить від мотивів, зацікавлення, емоційності внутрішнього світу. Вважають, що погана пам’ять – це погано організована пам’ять.

На продуктивність пам’яті впливають  як суб’єктивні, так і об’єктивні причини.

Суб’єктивні причини: природна здатність сприймати та запам’ятовувати інформацію, метод запам’ятовування, попередній досвід, установка, зацікавлення, емоції, стан організму.

Об’єктивні причини: характер матеріалу (логічність, зв’язність, зрозумілість, наочність, римованість) та кількість матеріалу і зовнішні умови.

На запам’ятовування та згадування інформації значно впливають емоції.

Існують ефективні методи тренування пам’яті. Одні з цих методів ґрунтуються  на регуляції уваги, другі передбачають удосконалення сприйняття матеріалу, треті базуються на керуванні уявою, четверті – на розвитку у людини здібностей осмислювати та структурувати запам’ятовування матеріалу, п’яті – на активному використанні у процесах запам’ятовування та пригадування спеціальних прийомів та дій.

Мислення

Мислення (thought) – це процес пізнання. Наслідком мислення є думка. Здатність мислити – властивість людини.

Мислення – процес відтворення  загальних властивостей предметів  і явищ, знаходження закономірних зв’язків і відносин між ними.

Мислення дає змогу пізнавати те, чого ми безпосередньо не спостерігаємо, передбачити хід подій, результати наших власних дій, прогнозувати розвиток процесу і результати майбутніх дій; це здатність людини правильно і швидко виносити судження і приймати рішення.

Мислительні дії та операції. Мислення (розумові операції) складається з таких процесів, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, конкретизація, узагальнення, які взаємозв’язані та існують як система операцій, у якій дія кожної з них є зворотною операцією.

Порівняння визначає подібні і відмінні ознаки, властивості певних об’єктів. Все в світі пізнається не інакше, як через порівняння.

Аналіз – мислене розчленування  об’єктів свідомості, виділення окремих  їх частин, елементів, ознак і властивостей.

Синтез – мислене об’єднання окремих частин, ознак і властивостей об’єктів у єдине ціле. Аналіз і синтез є протилежними і водночас нерозривно пов’язаними між собою процесами.

Аналіз і синтез – протилежні і водночас нерозривно пов’язані  між собою, постійно чергуються і  переплітаються. Це основні операції мислення.

Абстрагування – мислене відокремлення  одних ознак і властивостей від  інших і від предметів, яким вони притаманні. Абстрактним є наукове  мислення, тому що абстракція відіграє провідну роль в утворенні тих  понять, у яких воно виявляється і якими оперує; абстракція готує основу для широких і ґрунтовних узагальнень.

Пізнання являє собою рух  думки від конкретного до абстрактного і знову до конкретного.

Конкретизація – це перехід від  абстрактного до конкретного.

Узагальнення – розкриття загальних властивостей і відношень, що існують в реальній дійсності. Від глибини узагальнень залежить і коло передбачень, які може зробити людина.

Форми мислення. Розрізняють три  форми мислення: судження, умовиводи, поняття.

Судження – це рух нашого мислення, ототожнення і розрізнення його об’єктів, переходи від поодинокого до загального, від конкретного до абстрактного і навпаки, від причини до наслідку, від частини до цілого.

Судження – форма мисленого  відображення об’єктивної дійсності. В судженні ми завжди стверджуємо або заперечуємо наявність у певному об’єкті якихось ознак, властивостей, зв’язків з іншими об’єктами,

Судження є істинним, якщо воно адекватно відображає зв’язки та взаємовідносини, що існують в об’єктивній  дійсності, і яка перевіряється практично.

Міркування являє собою низку  пов’язаних між собою суджень, спрямованих  на те, щоб з’ясувати істинність будь-якої думки, довести її або заперечити, відстояти її в суперечці.

Умовиводом називають таку розумову дію або форму мислення, в якій з одного або декількох певним чином пов’язаних суджень, що відображають пов’язані відношення предметів чи явищ об’єктивної дійсності, виводиться нове судження. Умовиводи бувають індуктивні, дедуктивні та аналогічні.

Індуктивний умовивід – умовивід, в якому ми йдемо від фактів до узагальнень, від менш загальних до більш загальних суджень.

Дедуктивний умовивід – умовивід, в якому ми йдемо від загальних  суджень до часткових і поодиноких.

Індукція і дедукція нерозривно пов’язані між собою в людському  мисленні. За допомогою індукції робляться загальні висновки. Шляхом дедукції застосовуємо їх до нових ситуацій.

Аналогія – умовивід, що ґрунтується  на подібності деяких ознак об’єктів.

Мислення є логічним, якщо хід  думок правильно відображає зв’язок  предметів, явищ об’єктивної дійсності.

Поняття формуються у процесі мислення, в судженнях і умовиводах про  предмети і явища об’єктивної  дійсності.

Кожне поняття характеризується певним обсягом і змістом.

Обсяг поняття – це відображене  в ньому коло об’єктів, а зміст – відображена в ньому сукупність їх істотних ознак.

Загальні поняття – поняття, в котрих відображаються істотні  властивості класів предметів.

Конкретні поняття – поняття, в  котрих відображаються певні предмети, явища чи їх класи з їх істотними  ознаками, зв’язками і відношеннями.

Абстрактні поняття відображають ті чи інші властивості об’єктів відокремлено від них самих (хоробрість, добро, вартісність), які є завжди загальними.

Різновиди мислення. Мислення відбувається за загальними ознаками, спільними  для всіх людей, водночас набуває відмінних особливостей залежно від змісту задач. Відповідно до цього мислення буває технічним, науковим, художнім тощо.

Технічне мислення спрямоване на розв’язання  різних технічних задач.

Наукове мислення спрямоване на розв’язання теоретичних, наукових задач.

Художнє мислення виявляється у  виконанні завдань художнього зображення особливостей дійсності, зокрема людей, їх життя, суспільних і виробничих відносин.

Індивідуальні відмінності в мисленні людей. Мислення за тих чи інших  умов характеризується глибиною, послідовністю, самостійністю, критичністю, гнучкістю, швидкістю.

Глибина мислення характеризується вмінням  людини проникнути в суть пізнаваних явищ, розкривати їх причини, дошукуватися їх основ, всебічно з’ясовувати їх зв’язки з іншими явищами об’єктивної реальності, передбачати хід подій.

Поверховість мислення протилежна глибині мислення. Це вдоволення частковим  з’ясуванням зв’язків тих чи інших  явищ, недостатня диференціація зрозумілого  і незрозумілого, доведеного і недоведеного.

Самостійність мислення – вміння людини ставити нові проблеми, знаходити  нові підходи до їх розв’язання, виявляти ініціативу в розв’язанні тих  завдань, які постають у повсякденному  житті. Це необхідна передумова новаторства  в науці і техніці.

Критичність мислення полягає у здатності переглядати погляди, теорії, що вже склалися, змінювати їх, якщо вони вступають у суперечність з новими даними науки і практики.

Гнучкість мислення – вміння змінювати  спосіб розв’язання проблеми, знаходити  нові шляхи її розв’язання, бути вільним від шаблону в з’ясуванні питань, беручи при цьому до уваги конкретні обставини, за яких відбуваються ті чи інші явища, події.