Психологічна характеристика розвитку дитини в ранньому дитинстві

Психологічна характеристика розвитку дитини в ранньому дитинстві

 

    Немовлячий період озброїв дитину вмінням дивитися, слухати. Дитина починає оволодівати тілом, керувати рухами рук. У ранньому віці дитина вже не безпомічна істота, вона надзвичайно активна в своїх діях і в прагненні до спілкування з дорослими.

    Основними досягненнями раннього дитинства, які визначають розвиток психіки дитини, є: оволодіння тілом, оволодіння мовою, розвиток предметної діяльності. Ці досягнення виявляються: в тілесній активності, координації рухів і дій, прямоходінні; у бурхливому розвитку мови; в розвитку здатності до заміщення, до символічних дій і використання знаків; в розвитку наочно-дійового, наочно-образного і знакового мислення; в розвитку уяви і пам'яті; у відчуванні себе джерелом уяви і волі; у виокремленні свого "Я" і в появі так званого почуття особистості.

 

Соціальна ситуація розвитку

 

Новоутворення, що виникли  на кінець періоду немовляти, спонукають побудову нової соціальної ситуації розвитку - ситуації спільної діяльності з дорослою людиною. Соціальна ситуація розвитку в ранньому дитинстві характеризується тим, що взаємодія дитини і дорослого  опосередковується предметом: "дитина - предмет - дорослий".

 

Розвиток предметної діяльності

 

    Перехід від періоду немовляти до раннього дитинства пов'язаний з розвитком нового ставлення до світу предметів - вони починають виступати для дитини не просто об'єктами, зручними для маніпулювання, а і як речі, що мають певне призначення і певний спосіб використання, тобто в тій функції, яка закріплена за ними суспільним досвідом. Основні інтереси дитини переносяться в сферу оволодіння все новими і новими діями з предметами, а дорослий набуває ролі наставника, співробітника і помічника. Протягом всього періоду здійснюється перехід до предметної діяльності. Специфіка предметної діяльності полягає в тому, що дитині вперше відкриваються функції предметів: призначення речей є їхніми прихованими властивостями. Функції предметів не можуть бути виявлені шляхом простого маніпулювання. Тільки дорослий здатний в тій чи іншій формі розкрити дитині, для чого призначений той чи інший предмет. Завдяки дорослому дитина засвоює постійне призначення предметів, закріплене за ними суспільством.

Орієнтування типу "що таке?" змінюється орієнтуванням  типу "що з цим можна робити?".

 

Розвиток мови

 

У ранньому дитинстві  розвиток мови йде в двох напрямках: удосконалюється розуміння мови дорослих і формується власна активна  мова дитини.

   Спочатку дитина розуміє ситуацію, а не конкретний предмет чи дію. Дитина може за допомогою слова досить чітко виконувати певні дії при спілкуванні з одною людиною і зовсім не реагувати на ті самі слова, що вимовляються іншим дорослим. У спілкуванні з дорослим дитина правильно реагує на його слова, якщо ці слова багаторазово повторюються в поєднанні з певними жестами. Пізніше значення ситуації долається, дитина починає розуміти слова незалежно від того, хто їх вимовляє і якими жестами вони супроводжуються.

 

Розвиток активної мови дитини до півтора року відбувається повільно. У цей період вона засвоює  від 30-40 до 100 слів і використовує їх дуже рідко. Після півтора року дитина починає не тільки постійно вимагати називати предмети, але й робить спроби вимовляти слова, які позначають ці предмети. Спочатку у неї не вистачає мовних можливостей. Але незабаром запитання "Це що?" стає постійною вимогою, зверненою до дорослого. Темп розвитку мови відразу ж зростає. До кінця другого року дитина використовує до 300, а до кінця третього року - від 500 до 1500 слів.

 

Автономна мова: дитина вживає такі слова, якими дорослі, зазвичай, не користуються. Ці слова мають трояке походження. По-перше, це мова мам і бабусь, які вважають, що придумані ними слова більш доступні для дітей ("ам-ам", "бяка", "ав-авка"). По-друге, автономну мову дитини складають викривлені слова, створені нею самою від справжніх слів. Не володіючи ще повною мірою фонематичним слухом і не володіючи звуковою артикуляцією, дитина змінює звукову форму слова ("молоко" вона вимовляє як "моко" і т.д.). По-третє, дитина сама придумує автономні слова.

 

Розвиток сприйняття

 

    Зорові дії  спрямовані, насамперед, на такі властивості предметів, як форма і розмір. Колір в цей період немає жодного значення для впізнавання предметів взагалі. Це зовсім не означає, що дитина не розрізняє кольори, адже розрізнення певних кольорів властиве вже немовлячому віку. Але колір ще не став ознакою, яка характеризує предмет, і не враховується при його сприйнятті.

    Оволодіння новими діями сприйняття виявляється в тому, що дитина, виконуючи предметні дії, переходить до зорового орієнтування. Вона підбирає потрібні предмети, їх частини на око і виконує дію відразу правильно, без попереднього примірювання. У зв'язку з цим для дитини 2,5-3 років стає доступним зоровий вибір за зразком, коли з двох предметів, що розрізняються за формою, розміром чи кольором, вона може підібрати такий самий предмет. Здійснюючи зоровий вибір за зразком дитина розуміє, що існує багато предметів, які мають однакові властивості. Обстеження предмета стає детальнішим.

    За Виготським, сприйняття є провідною функцією, зайнявши центральне місце в розвитку пізнавальної сфери дитини.

 

Розвиток мислення

 

   Мислення дитини, яке здійснюється за допомогою зовнішніх орієнтувальних дій, називається наочно-дієвим. Вже в межах раннього дитинства у дитини виникають мисленнєві дії, які виконуються "в умі", без зовнішніх спроб. Дитина діє не з реальними предметами, а з образами, уявленнями про предмети і способи їх використання.

    Мислення дитини, в якому розв'язання задачі відбувається в результаті внутрішніх дій з образами, називається наочно-образним.

 

На третьому році в  розумовому розвитку починає формуватися  знакова (або символічна) функція  свідомості. Вона полягає в можливості використовувати один об'єкт як замінник іншого.

Розвиток знакової функції  впливає на мислення дитини. Поряд  з уявленнями про реальні дії  як з реальними речами вона починає  використовувати в наочно-образному  мисленні й образи, що позначають ці дії і речі та виділяють в них  саме ті сторони, які важливі для  розв'язання конкретної задачі.

 

Розвиток уяви і пам'яті

 

   Зародження знакової функції є одночасно і зародженням уяви дитини. Встановлюючи зв'язки між замінником і позначуваним предметом, дитина вперше має можливість уявляти те, про що їй розповідає дорослий, або те, що зображено на малюнку. Уява виступає радше як механізм, а не як активна діяльність: вона виникає мимовільно, під впливом інтересу та емоцій.

 

   В ранньому віці пам'ять дитини розвивається надзвичайно інтенсивно. За перші три роки дитина засвоює дії, які орієнтують її у власній тілесній активності стосовно самого себе і до навколишнього світу. За цей час дитина проходить шлях від безсловесного новородженого до людини, що говорить.

   У засвоєнні початкового досвіду беруть участь рухова, емоційна та образна пам'ять, переважають рухова й емоційна пам'ять. Дитина краще запам'ятовує власні рухи, дії, переживання.

    Пам'ять повністю мимовільна: жодних спеціальних дій з метою запам'ятати чи пригадати що-небудь дитина не виконує. Діти раннього віку, яким багато читають, нерідко запам'ятовують довгі вірші і казки. Таке запам'ятовування не свідчить про загальний розумовий розвиток дитини, про індивідуальні особливості її пам'яті, а є результатом загальної пластичності нервової системи, мозку, властивої всім дітям раннього віку.

 

Центральним новоутворенням віку є виникнення у дитини свідомості, яка виступає для інших у вигляді  власного "Я". Вона з'являється  приблизно до 3-х років. Дитина вперше починає протиставляти свої самостійні дії спільним діям з дорослим: наприклад, бере ложку і хоче їсти сама, протестуючи  проти того, щоб її годували.

 

 

 

 

 

 
Криза трьох років

 

Це криза виокремлення свого "я".

    До трьох років у дитини з'являється первинна самооцінка - усвідомлення не тільки свого "я", але й того, що "я хороший", "я дуже хороший", "я хороший і більш ніякий". Вимовляючи "я сам", дитина прагне діяти в цьому світі, змінюючи його. Вона починає порівнювати себе з дорослим і користуватися тими самими правами, що й дорослий, бути самостійною та незалежною.

   У цей період зростають самостійність і активність дитини, що вимагає від близьких своєчасної перебудови. Якщо нові стосунки з дитиною не складаються, її ініціатива не заохочується, самостійність постійно обмежується, у дитини виникають кризові явища.

 

Л.С. Виготський описує 7 характеристик кризи З років.

 

• Негативізм. Дитина дає негативну реакцію на вимогу чи прохання дорослого. Головний мотив дії - зробити навпаки, тобто прямо протилежне тому, що їй сказали.
• Впертість. Це реакція дитини, яка наполягає на чомусь не тому, що їй самій дуже хочеться, а тому, що вона сама про це сказала дорослим і вимагає, щоб з її думкою рахувались. Впертість - не наполегливість, з якою дитина досягає бажаного. Вперта дитина наполягає на тому, що їй не так вже дуже хочеться.
• Норовливість дитини. Дитина наполягає на своїх бажаннях і незадоволена тим, що їй пропонують і роблять інші.
• Свавільність - це прагнення до відділення від дорослого. Дитина сама хоче щось робити, вчиняти по-своєму.
• Протест-бунт. У деяких дітей конфлікти з батьками стають регулярними, вони нібито постійно знаходяться в стані війни з дорослими.
• Деспотизм. Дитина жорстко виявляє свою владу над оточуючими її дорослими, диктуючи, що вона буде їсти, а що не буде, чи може мама піти з дому чи ні тощо. Якщо в сім'ї кілька дітей, замість деспотизму можуть виникати ревнощі: та сама тенденція до влади виступає джерелом ревнивого, нетерпимого ставлення до інших дітей.
• Знецінювання. В очах дитини знецінюється те, що було звичним, цікавим, дорогим раніше. 3-річна дитина може почати сваритися (знецінюються старі правила поведінки), викинути або зламати улюблену іграшку тощо.