Теорії рис особистості

7) рису можна розглядати або в контексті особистості, у якої її виявили, або за її поширеністю в суспільстві;

8) неузгодженість деяких учинків  з рисою не є доказом її  відсутності у людини.

Спочатку Г.-В. Олпорт розмежував загальні (вимірювані, узаконені) риси як характеристики, що відрізняють одну групу людей від іншої в межах певної культури, та індивідуальні (морфологічні), які не допускають порівнювання з іншими людьми (їх він позначив пізніше як індивідуальні диспозиції; саме вони, за Олпортом, і становлять основний інтерес для психології особистості).

Серед диспозицій можна виокремити найбільш і найменш виражені. Кардинальні диспозиції - це риси, що позначають весь життєвий шлях людини (наприклад, схильність до співчуття). Центральні диспозиції - тенденції в поведінці, які легко помічає оточення. Bтoринні диспозиції - надання переваг і ситуативні прояви людини. Олпорт вважав, що середовище і спадковість порівну впливають на диспозиції. У практичних дослідженнях підхід не було емпірично валідизовано, однак учення про риси особистості конкретизували і розвивали.

У процесі виокремлення рис використовують такі методи:

1. Концептуалізація (лат. conceptus - думка,  поняття) - пошук рис, що відповідають  теоретичним уявленням (Ф. Гальтон,  О. Лазурський). Теоретично можна сконструювати будь-яку психологічну якість, проте при цьому слід: добирати переважно прості властивості; звертати увагу на властивості, наділені варіативністю у різних людей; вивчати найпоширеніші властивості; добирати властивості, що мають багато зв'язків з іншими якостями.

2. Психосемантичний метод, побудований  на семантичній подібності психологічних  якостей. Ґрунтується він на  явищі синестезії (грец. synaesthesis - одночасне відчуття) - взаємодії подразників різних модальностей - і спирається на те, що кожна людина володіє власним семантичним простором, основними вимірами в якому є сила, активність і оцінка. Тому будь-який об'єкт (явище) незалежно від свого бажання людина сприймає як сильний - слабкий, активний - пасивний, добрий - злий. Оцінювання здійснюється неусвідомле-но, проте психосемантичні методи дають змогу виявити взаєморозташування об'єктів семантичного простору. Можна отримати інформацію про ті властивості, з якими були "зчеплені риси", і ті, які їм протиставлені або ортогональні (незалежні).

3. Факторний аналіз, призначений  переважно для виявлення характеристик,  які не піддаються безпосередньому  спостереженню, проте можуть впливати  на цілий "пласт" властивостей. Фактори можуть мати кілька  рівнів, і що вищий рівень фактора,  то більше психологічних якостей він визначатиме. У цьому значенні риси не обов'язково характеризують особистісні властивості, вони можуть також описувати й інтелект (Р.-Б. Кеттел і Г.-Ю. Айзенк за допомогою факторного аналізу вивчали інтелектуальні здібності людини). Факторний підхід вивчає риси, котрі Олпорт позначав як "загальні", і встановлює проміжний - між номотетичний та ідіографічним - масштаб розгляду людської індивідуальності.

 

Висновки

Таким чином, визначення структури особистості в рамках підходу з позиції рис є альтернативним типологічному.

Різні особистісні теорії оперують різними конструктами, що мають неоднаковий рівень як теоретичних узагальнень, так і степені абстракції. Найбільш поширеним є поняття рис. Багатоманіття ознак , що характеризують форму взаємодії суб’єкта зі світом, впорядковується за рахунок введення двох початкових координат, що відносяться до адаптивного та експресивного типів поведінки.

Риса – це якість, яка стійко притаманна даній людині й виявляється у різних ситуаціях. Тобто про риси можна говорити як про позаситуативні стійкості. Риси є нетиповими для групи, а найвідмітнішими особливостями для конкретної людини.

У сучасних теоріях виділяють кілька базових ознак риси як психологічного конструкту:

• риса не є стан і тому означає певну загальну тенденцію поведінки та очікувань;
• риса є кількісним виміром, що дозволяє порівнювати виявлення конкретної характеристики у різних людей;
• риса може мати ієрархічну організацію, тобто включає в себе кілька специфічних рис;
• риса як конструкт складає основу для формальних теорій і неформального опису людської особистості у повсякденному житті.

Стійкість багатьох особистісних рис  підтверджена експериментально. Психологічна риса, окрім описового аспекту, включає в себе також каузальний. Тому теорії рис ставлять задачею аналіз індивідуальної психодинаміки з точки зору пошуку причинних механізмів.

Екстраверсія / інтроверсія. Це поняття для опису фундаментальних відмінностей у людській поведінці ввів К.Юнг, потім використовувалася Г.Айзенком.

Інтроверсія:

орієнтація на внутрішні стимули;

загальмованість поведінки;

низький рівень занурення у різні  форми активності.

Екстраверсія:

прагнення до стимуляції ззовні;

розгальмована поведінка;

інтенсивне занурення у різні  форми активності.

Активність / соціабельність / емоційність. Ці особистісні властивості пов’язані з відповідними темпераментальними параметрами. Відбувається ототожнення рівнів темпераменту та особистості. Ці риси проявляються уже у немовлят і зберігаються у дорослих особистостях.

Тривожність (нейротицизм, емоційна нестабільність). Це риса, яка пов’язана зі специфікою індивідуальних реакцій на стрес. Тривожність пов’язана зі збудженням нервової системи, а також з оціночними процесами (чи сприймає людина ситуацію як загрозливу). В залежності від теорії особистості тривожність визначають по-різному. Наприклад, у Фройда тривожність є результатом придушення з боку Я несвідомих імпульсів. Як стабільна риса вперше почала досліджуватися Тейлором.

Гнів. Це – емоційна характеристика, що описує відчуття, інтенсивність яких варіюється від середньо вираженого роздратування до ярості, що супроводжується активацією нервової системи. Гнів розглядається як тенденція сприймати широкий спектр ситуацій як провокуючі. Причому розрізняють гнів як характеристику темпераменту і як реакцію.

Сором’язливість. На думку Зімбардо, сором’язливість – це не особистісний розлад, а скоріше визначений патерн, пов’язаний з прагненням уникати спілкування або ухилятися від соціальних контактів. Це свого роду соціальна фобія. 

Ганс Айзенк був одним з перших, хто примінив факторний аналіз у дослідженні особистості. Свої базові фактори – інтроверсію, екстраверсію, нейротизм і, пізніше, психотизм – Айзенк назвав „типами”, підкреслюючи тим самим відмінність диспозицій, що перебувають наверху ієрархічної структури і що мають більш широкий діапазон проявів, від специфічних рис, що утворюють нижчий рівень особистісної ієрархії.

Наприклад, за загальним фактором „психотизм” слідують утворюючі  його компоненти другого рівня –  агресивність, емоційну холодність, егоцентризм, безособистісність, імпульсивність. Третій рівень психотизму як особистісної диспозиції утворений такими параметрами, як антисоціальність, неемпатійність, креативність, божевілля. Це біологічні диспозиції особистості.

Центральна роль Е (екстраверсія – інтроверсія), N (нейротизм – емоційна стабільність) та Р (психопатія – емоційна незалежність) факторів в організації особистості підтверджувалася результатами обстеження десятків тисяч людей у різних країнах. Айзенк обґрунтував зв’язок Е з біологічною системою збудження, N – з системою активації, а Р – з генетично детермінованою тенденцією „імпульсивність / контроль”.

Інший підхід розвинув Раймонд Кеттелл. На його думку, базовий вимір особистості неможливо раніше передбачити, але його можна відкрити в результаті обробки даних, отриманих шляхом виміру різних рис у великої кількості людей. Він сформулював два важливих положення для теорії особистісних рис, виділяючи серед останніх поверхові (вторинні) і причинні (первинні), які в свою чергу поділяються на констуціональні, що мають генетичну обумовленість, і характерологічні, що розвиваються під впливом досвіду і навчання. У своїй концепції Кеттелл розрізняв також:

темпераментальні (конституціональні  причинні) риси, що детермінують стиль  індивідуального реагування, що включає емоційну реактивність, швидкість і енергію реакцій особистості на середовищну стимуляцію;

риси-здібності, що визначають ефективність реагування;

динамічні риси, що відносяться до рушійних сил реакції, і утворюють  два класи ознак – вроджені риси і ті, які формуються під впливом соціокультурних норм.

 В якості базової Р. Кеттелл прийняв 16-факторну модель, що описує найбільш важливі з його точки зору зміни особистості.

 

Список використаних джерел

1. Анастази А. Дифференциальная психология. Индивидуальные и групповые различия в поведении / Пер. с англ. − М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. – С. 413-447.
2. Асмолов А.Г. Психология личности: Учебник. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – С. 257-306.
3. Либин А.В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций: учебное пособие. – М.: Эксмо, 2006. – С. 194-217.
4. Ломов Б.Ф. Методологические проблемы личности. – М.: Издательство «Наука», 1984. – 448 с.
5. Мейли Р. Факторный анализ личности / Психология индивидуальных различий. Тексты / Под редакцией Ю.Б. Гиппенрейтер, В.Я. Романова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 84-100.
6. Палій А.А. Диференціальна психологія: Курс лекцій. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2007. – С. 228-257.
7. Скрипченко О.В., Долинська Л.В., Огороднійчук З.В. Загальна психологія. – Київ: Либідь, 2005 р. - 464 с.
8. Столяренко О. Б. Психологія особистості. Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2012. – 280 с.