Уява та її роль у психічній діяльності людини

Сумський державний університет

Кафедра філософії, політології та інноваційних соціальних технологій

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему :

«Уява та її роль у психічній діяльності людини»

                           

                    

                 

 

                                        Виконала студентка

                           Групи ПР-32

                                        Ступак Владислава

 

 

 

 

 

 

Суми 2015

 

План

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

У повсякденному житті ми часто чуємо фрази : «Уяви собі…», «Ти не можеш собі уявити…», «Це за межами уяви…», «Уявлення не маю…».  А що таке уява? Де вона знаходиться? Звідки береться? Чи розвивається уява?

Уява – це психічний (інтелектуальний) процес створення образів предметів, ситуацій, обставин шляхом установлення нових зв'язків між відомими образами та знаннями. Вона є однією з шести складових психічних пізнавальних процесів. Уява надає людині можливість виходити за межі реального світу, переміщувати речі та події в майбутнє, минуле, в інші світи та простори. Принциповим є те, що уява пов'язана з образами, уявленнями, хоча продукт уяви оформлюється за допомогою знаків  – у вигляді, наприклад, опису, тексту, тобто вербально (скажімо, як фантастичний твір). Учені вважають, що уява виникла в людини як відповідь на потребу передбачати результат своєї праці і, крім того, пояснити незрозумілі події та явища природи.

До середини XX ст. науковці не могли «наблизитися» до розуміння специфічного психологічного механізму (принципу дії) уяви. Спершу таким механізмом визнавали асоціацію, що було ще однією причиною змішування уяви із репродуктивними (відтворювальними) процесами, адже асоціація саме й є психологічним механізмом пам'яті та уяви. Якщо визначати уяву як процес, побудований на асоціативному зв'язку, доведеться навіть складні творчі акти пояснювати простим комбінуванням готових елементів - згідно із законами схожості, суміжності та контрасту. Проте залишаються незбагненними ані стани творчого натхнення, ані непересічна оригінальність творчих продуктів справжніх митців.

1. Загальна характеристика уяви

 

У науковій літературі існує дуже багато підходів до визначення уяви. Звернімося до деяких з них і визначимо основні особливості уяви.

 С.Л. Рубінштейн пише: «Уява - це відхід від минулого досвіду, це перетворення даного та породження на цій основі нових образів, які є продуктами творчої діяльності людини і прообразами для неї».

 Л.С. Виготський вважає, що «уява не повторює вражень, які накопичені раніше, а будує  якісь нові ряди з раніше  накопичених вражень. Таким чином, привнесення нового в наші  враження і зміна цих вражень  так, що в результаті виникає  новий, раніше не існуючий образ, складає основу тієї діяльності, яку ми називаємо уявою ».

Як видно з визначень, суттєвою ознакою уяви вважається здатність суб'єкта створювати нові образи. Але цього недостатньо, тому що не можна тоді провести розходження між уявою і мисленням. Адже мислення людини (створення пізнавальних образів за допомогою висновків, узагальнень, аналізу, синтезу) не може бути просто ототожнене з уявою, тому що створення нових знань і понять може відбуватися і без участі уяви.

 Так само як і  мислення, уява виникає в проблемній  ситуації, тобто в тих випадках, коли необхідно відшукати нові  рішення, також як і мислення, вона мотивується потребами особистості. Реальному процесу задоволення потреб може передувати ілюзорне, уявне задоволення потреб, тобто живе, яскраве уявлення тієї ситуації, при якій ці потреби можуть бути задоволені. Але випереджаюче відображення дійсності, здійснюване в процесах уяви, відбувається в конкретній формі, у вигляді яскравих уявлень, в той час як випереджаюче відображення в процесах мислення відбувається шляхом оперування поняттями, що дозволяють узагальнено та опосередковано пізнавати світ.

 Розглядаючи подібність  і відмінність мислення та  уяви необхідно зауважити, що  проблемна ситуація може характеризуватися  більшою чи меншою невизначеністю. Якщо вихідні дані завдання  відомі, то хід її розв'язання  підпорядкований переважно законам  мислення. Інша картина спостерігається, коли проблемна ситуація характеризується  значною невизначеністю, вихідні  дані погано піддаються точному  аналізу. У цьому випадку в  дію приходять механізми уяви.

 Одна з рис, характерних  для уяви, полягає в тому, що вона пов'язана не тільки з мисленням, але і з чуттєвими даними. Уяви немає без мислення, але воно не зводиться і до логіки, тому що в ньому завжди передбачається перетворення чуттєвого матеріалу.

 Таким чином, очевидно, що уява є і створення нових  образів, і перетворення минулого  досвіду, і те, що таке перетворення  відбувається при органічній  єдності чуттєвого і раціонального.

Проте феномен уяви залишається загадковим й у наші дні. Людству досі майже невідомо саме про механізм уяви. Питання у тому, де у мозку людини локалізовано уяву, з роботою яких відомих нам нервових структур це пов'язано, ще не розгадані. Принаймні, про уяву  ми можемо сказати набагато менше, ніж, наприклад, про відчуття, сприйняття, увагу і пам'ять, які вивчені в достатньо.

Функції уяви полягають у:

1. моделюванні кінцевого результату діяльності й тих засобів, які необхідні для її виконання;
2. створенні програми поведінки людей, коли проблемна ситуація невизначена;
3. створенні образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;
4. створенні образів об'єктів з опорою на схеми, графіки, карти, фотознімки території, описи тощо;
5. регулюванні емоційних станів;
6. формуванні внутрішнього плану дій;
7. створенні принципово нових предметів та явищ тощо.

1. Види уяви

 

Уяву кожної людини можна охарактеризувати за різними ознаками. Насамперед її можна поділити на різні види. Уява поділяється на види залежно від способів утворення нових образів. Відтак вона може бути пасивною та активною.

1.1 Пасивна уява

Пасивна уява – мимовільне або довільне створення образів, не призначених для втілення в дійсність. До цього виду уяви належать сновидіння, фантазування та ілюзії.

Сновидіння – певним чином організована система образів, що мимовільно виникають під час сну – стану, протилежного неспанню, ознакою якого є відключення організму від зовнішніх впливів. Аналіз електроенцефалограм біоелектричної активності мозку показує, що у всіх людей, починаючи з дворічного віку, регулярно бувають сновидіння, при цьому більшість запам'ятовує їх зміст. Встановлено також, що спляча людина проходить через фази «повільного» і «швидкого» сну. Під час першої фази спостерігається пригнічення життєво важливих функцій організму (дихання, серцевого ритму, тонусу мускулатури), під час другої – їх активізація. Саме друга фаза супроводжується сновидіннями – фантастичними сюжетами, яким здавна приписується віщий сенс.

Фантазування (від гр. – уява) – довільне оперування образами уяви, що має задовольнити потребу, на шляху реального задоволення якої є перешкоди. Тому фантазування є ілюзорним засобом задоволення потреби, створенням образів, що усвідомлюються як приємні, але нездійсненні. Ці образи узгоджуються з емоціями, відповідають певному змісту несвідомого і свідомості. Особливо часто фантазують у підлітковому та юнацькому віці. Для підлітка це спосіб «розшуку незвичайного за межами наявного», для юнака – «заперечення буденного».

Напевне, всім людям властиво фантазувати про приємне, але нездійсненне. Це характеризує уяву як явище, що дає можливість індивідові розширити обрії свого життя.

Ілюзії уяви мають місце у сприйманні об'єктів зі спотворенням окремих їхніх властивостей. На відміну від ілюзій сприймання, яке викликається особливостями будови об'єкта, ілюзії уяви є наслідком внесення в образ змісту уявлень пам'яті. Так буває, коли індивід помиляється, вважаючи одну людину за іншу, або переймається емоцією страху. У останньому випадку він може сприйняти неживий предмет як живий і такий, що чимось загрожує. Причому ілюзорний образ ототожнюється з об'єктом сприймання і розцінюється як реально існуючий. Інколи ілюзії уяви виникають водночас у всіх членів спільноти під впливом таких характеристик спілкування, як зараження та навіювання .

2. Активна уява

Активна уява – процес довільного створення індивідом наочних образів. Він має відтворювальний і творчий характер .

Відтворювальна (репродуктивна) уява обслуговує сприймання та відтворення об'єктів, які потребують представлення у формі наочних образів. Діяльність, у межах якої функціонує цей вид уяви, має переважно репродуктивний характер. Це читання описів, креслень, розглядання малюнків, схем, тобто все те, що підпорядковане завданню в образній формі відтворити явище, якого немає в досвіді індивіда. Функцію засобу розв'язання такого завдання виконує й наочно-образне мислення, але уява доповнює його роботу, даючи змогу вийти за межі даних і створити наочний образ, значно «багатіший» за чуттєвий. Якщо мислення дає образ схеми об'єкта, то уява насичує і доповнює цю схему додатковим, і не завжди зайвим, матеріалом.

Загалом відтворювальна уява є необхідним засобом, користуючись яким дитина створює ігрову ситуацію, школяр засвоює навчальний матеріал, дорослий вивчає результати діяльності інших людей. Чим різноманітніші сприймання людини, чим багатший її життєвий досвід, тим яскравішими, повнішими й точнішими бувають створені нею образи про предмети, що безпосередньо не сприймаються.

Творча (продуктивна) уява – це створення нових наочних образів, які можуть бути втілені в оригінальних і суспільне цінних продуктах. Такі образи підкоряються принципові індивідуалізації – вони унікальні й самобутні, несуть в собі індивідуальність їхнього суб'єкта.

Творча уява відзначається складністю процесуальних характеристик і функціонує на рівні всіх складників діяльності. В межах певної діяльності вона бере участь у формуванні задуму створення нового продукту, на рівні дій – у формуванні мети, на рівні умов – у пошукові способів (операцій) їх втілення. При цьому уява взаємодіє з іншими пізнавальними процесами, насамперед через мислення, без якого створення нового продукту було б неможливим.

Створені образи об’єктів безпосередньо пов’язані з емоційною сферою особистості, її почуттями. Людський мозок може справляти регулювальний вплив на периферійні частини організму, змінювати їх функціонування. Відомі випадки, коли люди, які мали яскраву фантазію, змінювали температуру руки, усього тіла, уявляючи кригу чи розпечений предмет.

Особливою формою уяви є мрія. Мрія — це процес створення людиною образів бажаного майбутнього. Мрія є необхідною умовою втілення у життя творчих задумів, коли образи уяви не можуть реалізуватися негайно з об'єктивних або суб’єктивних причин. У цій ситуації мрія постає як реальний мотив діяльності, завдяки якому стає можливим завершення розпочатої справи.

Зрозуміло, що мрії егоцентричної особистості пов'язані переважно з її добробутом, а мрії нормативної особистості – з майбутнім інших людей, людства в цілому. Мрія характеризує той ідеал, якого прагне особистість і який може стати ідеальним мотивом, що змушує наполегливо, всупереч перешкодам, боротися за її втілення.

2. Процес створення образів уяви

 

Створення людиною образів нових об'єктів зумовлене потребами її життя та діяльності. Залежно від завдань, що постають перед нею, активізуються деякі залишки попередніх вражень і утворюються нові комбінації асоційованих зв'язків. Цей процес набуває різної складності залежно від мети, змісту та попереднього досвіду людини.

Найбільш елементарною формою синтезування нових образів є аглютинація (від латинського aglutinare— "склеювання"). Це створення образу шляхом поєднання якостей, властивостей або частин різних об'єктів. Такими є, наприклад, казкові образи русалки — напівжінки, напівриби; кентавра - налівчоловіка, напівконя; у технічній творчості це тролейбус - сполучення рис трамвая та автомобіля, танк-амфібія, що поєднує риси танка і човна, тощо.

Прийомом створення нових образів є аналогія.Суть прийому аналогії полягає в тому, що новостворений образ, який вибудовується, схожий на реально існуючий предмет, але в ньому проектується принципово нова модель явища або факту.

На основі принципу аналогії виникла нова галузь інженерної справи - біоніка. Біоніка виокремлює деякі властивості живих організмів, які стають основними при конструюванні нових технічних систем. Так було створено багато різноманітних приладів - локатор, "електронне око" тощо.

Нові образи можуть створюватися за допомогою наголошування -акцентування. Цей прийом полягає в навмисному посилюванні в об'єкті певних ознак, які виявляються домінуючими на фоні інших. Малюючи дружній шарж або карикатуру, художник віднаходить у характері або зовнішності людини щось неповторне, притаманне тільки їй, і наголошує на цьому художніми засобами.

Створення нових образів може бути досягнуте шляхом перебільшення (або применшення) усіх характеристик предмета. Цей прийом широко використовується в казках, народній творчості, коли герої наділяються надприродною силою (Микита Кожум'яка, Котигорошко) і здійснюють подвиги.

 

Найбільш складним способом утворення образів уяви є створення типових образів. Цей спосіб вимагає тривалої творчої роботи. Художник створює попередні ескізи, письменник - варіанти твору. Так, малюючи картину "З'явлення Христа народові", художник Іванов зробив близько 200 ескізів.

Уяву в художній творчості можна проілюструвати висловлюванням К. Паустовського: "Кожна хвилина, кожне кинуте мимохіть слово та погляд, кожна глибока або жартівлива думка, кожний непомітний рух людського серця, так само як і літаючий пух тополі або вогонь зірки в нічній воді, — все це крихти золотого пилу. Ми, літератори, видобуваємо їх протягом десятиріч, ці мільйони крихт, збираємо непомітно для самих себе, перетворюємо на сплав і потім із цього сплаву виковуємо свою "Золоту троянду" - повість, роман або поему".