Загальна характеристика здібностей у психології

 

 

1. Вступ

В наш час поняття «здібності» є одним з найбільш широко використовуваних психологічних понять у сфері освіти. Саме здібності стали розглядатися в якості однієї з основних одиниць розвитку.

Дуже часто, коли ми намагаємося пояснити, чому люди, що опинилися в однакових або майже однакових умовах, досягають різних успіхів, ми звертаємося до поняття здібності, вважаючи, що різницю в успіхах людей можна пояснити саме цим. Це ж поняття використовується і тоді, коли досліджуються причини швидкого засвоєння знань або набуття умінь і навичок одними людьми і довгого, навіть болісного навчання інших.

Актуальність теми полягає у тому, що проблема здібностей є найбільш складною в психології. Здібності утворюються в ході життя людей, змінюються зі зміною об'єктивних умов, а отже виховні і перетворені. Практична значущість полягаю у тому, що, чим раніше ми звернемо увагу на наші задатки, тим раніше зможемо розвинути здібності та визначитися з родом занять.

Об’єктом дослідження є здібності та їх особливість.

Предметом дослідження є задатки як передумова розвитку здібностей.

Мета даної роботи: розглянути особливості задатків і здібностей особистості.

Завдання роботи: визначити поняття здібностей, розглянути рівні розвитку здібностей та індивідуальні відмінності, визначити поняття задатків.

 

 

 

 

 

2. Загальна характеристика  здібностей у психології

          2.1. Визначення поняття здібностей

Зазвичай під здібностями розуміють такі індивідуальні особливості, які є умовами успішного виконання якої-небудь однієї або кількох діяльностей. Проте термін «здібності», незважаючи на його давнє та широке застосування у психології, багатьма авторами трактується неоднозначно. Якщо підсумовувати всілякі варіанти, існують в даний час декілька підходів до дослідження здібностей. Їх можна звести до трьох основних типів.

 У першому випадку  під здібностями розуміють сукупність  різноманітних психічних процесів  і станів. Це найбільш широке й найдавніше тлумачення терміна «здібності».

З точки зору другого підходу під здібностями розуміють високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок, що забезпечують успішне виконання людиною різних видів діяльності. Дане визначення з'явилося і було прийнято в психологію в 18-19 ст. і досить часто зустрічається в даний час.

Третій підхід заснований на твердженні про те, що здібності - це те, що не зводиться до знань, умінь і навичок, але забезпечує їхнє швидке придбання, закріплення і ефективне використання на практиці.

У вітчизняній психології експериментальні дослідження здібностей найчастіше будуються на основі останнього підходу. Найбільший внесок у його розвиток вніс відомий вітчизняний вчений Б. М. Теплов. Він виділив наступні три основні ознаки поняття «здібності» [5]:

• під здібностями розуміють індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої; ніхто не стане говорити про здібності там, де мова йде про властивості, у відношенні яких усі люди рівні;
• здібностями називають не будь-які індивідуальні особливості, а лише такі, які мають відношення до успішності виконання будь-якої діяльності або декількох діяльностей;
• поняття «здібності» не зводиться до тих знань, навичок чи умінь, які вже вироблені в даної людини.

Психологія, заперечуючи тотожність здібностей і істотно важливих компонентів діяльності – знань, навичок і умінь, підкреслює їхню єдність. Здібності виявляються тільки в діяльності, і тому тільки в такій діяльності, яка не може здійснюватися без наявності цих здібностей [3].

Таким чином, здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, що виражають її готовність до оволодіння та успішності здійснення діяльності. Вихідною передумовою для розвитку здібностей є ті природні задатки, з якими дитина з'являється на світ.

2.2 Види здібностей

Здібності людей поділяють на види передусім за змістом і характером діяльності, в якій вони виявляються. Розрізняють загальні й спеціальні здібності [1].

Загальними називають здібності людини, що тією чи іншою мірою виявляються у всіх видах її діяльності. Загальні здібності забезпечують відносну легкість і продуктивність у засвоєнні знань та виконанні різних видів діяльності. Такими є здібності до навчання, загальні розумові здібності людини, її здібності до праці. Вони спираються на загальні вміння, необхідні в кожній галузі діяльності, зокрема такі, як уміння усвідомлювати завдання, планувати й організовувати їх виконання, використовуючи наявні в досвіді людини засоби, розкривати зв’язки тих речей, яких стосується діяльність, оволодівати новими прийомами роботи, переборювати труднощі на шляху до мети.

Під спеціальними здібностями розуміють здібності, що виразно виявляються в окремих спеціальних галузях діяльності (наприклад, сценічній, музичній, спортивній тощо). Загальні здібності виявляються в спеціальних, тобто здібностях до якоїсь певної, конкретної діяльності. Спеціальні здібності визначено тими об’єктивними вимогами, які ставить перед людиною певна галузь виробництва, культури, мистецтва тощо. Кожна спеціальна здібність є синтезом певних властивостей особистості, що формують її готовність до активної та продуктивної діяльності. Здібності не тільки виявляються, а й формуються в діяльності. З розвитком спеціальних здібностей розвиваються і загальні їх сторони. Високі спеціальні здібності мають у своїй основі достатній рівень розвитку загальних здібностей.

Крім поділу здібностей на загальні та спеціальні прийнято розділяти здібності на теоретичні і практичні. Теоретичні та практичні навички відрізняються один від одного тим, що перші зумовлюють схильність людини до абстрактно-теоретичних роздумів, а другі – до конкретних практичних дій. На відміну від загальних і спеціальних здібностей теоретичні та практичні частіше за все не поєднуються один з одним. Більшість людей володіє або одним, або іншим типом здібностей. Разом вони зустрічаються вкрай рідко, в основному в обдарованих, різнобічно розвинених людей.

Згідно з іншим підходом, у структурі здібностей виокремлюють потенційні та актуальні можливості розвитку. Потенційні здібності – це можливості розвитку особистості, які виявляються щоразу, коли перед нею постає необхідність розв’язання нових завдань. Проте розвиток особистості залежить не лише від її психологічних якостей, а й від тих соціальних умов, у яких ці якості можуть або не можуть бути реалізованими. У такому разі говорять про актуальні здібності. І справді, аж ніяк не кожна людина може реалізувати свої потенційні здібності відповідно до своєї психологічної природи, оскільки для цього може не бути об’єктивних умов і можливостей. Отже, актуальні здібності становлять тільки частину потенційних.

Існує також поділ на навчальні та творчі здібності. Вони відрізняються один від одного тим, що перші визначають успішність навчання, засвоєння людиною знань, умінь і навичок, в той час як другі визначають можливість відкриттів і винаходів, створення нових предметів матеріальної і духовної культури та ін.

Слід зазначити, що здібності не лише спільно визначають успішність діяльності, а й взаємодіють, впливаючи один на одного. Залежно від наявності та ступеня розвитку здібностей, що входять в комплекс здібностей конкретної людини, кожна з них здобуває інший характер.

3. Рівні розвитку здібностей

У літературі виділяють декілька рівнів здібностей: обдарованість, талант, геніальність [2].

Обдарованість – це система здібностей людини, яка дозволяє їй досягнути значних успіхів в одній або кількох видах діяльності. Обдарованість виявляється лише через свою співвіднесеність з умовами, в яких відбувається конкретна діяльність людини. Вона виражає внутрішні задатки й можливості людини, тобто внутрішні психологічні умови діяльності в їхньому співвіднесенні з вимогами, які ставить ця діяльність. Для динаміки обдарованості особливо суттєве значення має оптимальність рівня вимог, що висуваються під час діяльності людини, наприклад, вимог, які ставить учневі навчальна програма. Щоб стимулювати розвиток, ці вимоги мають бути досить високими, проте посильними.

Спеціальна обдарованість визначається співвіднесенням внутрішніх психічних умов із вимогами спеціальних видів діяльності. Це співвіднесення є не тільки абстрактним, а й реальним зв'язком, що зумовлює формування обдарованості. Спеціальні здібності визначаються нахилом до окремих спеціальних різновидів діяльності. Всередині тих чи інших спеціальних здібностей проявляється загальна обдарованість індивіда, що співвідноситься з більш загальними умовами провідних форм людської діяльності.

Талант - вищий рівень здібностей людини до певної діяльності. Це поєднання здібностей, які дають людині змогу успішно, самостійно й оригінально виконати певну складну трудову діяльність.

Талант - це високий рівень розвитку спеціальних здібностей; сукупність таких здібностей, що дають змогу одержати продукт діяльності, який вирізняється новизною, високим рівнем досконалості і суспільною значимістю. Вже в дитячому віці можуть виявитися перші ознаки таланту в галузях музики, математики, лінгвістики, техніки, спорту тощо. Разом з тим талант може проявитись і пізніше. Формування і розвиток таланту значною мірою залежить від суспільно-історичних умов життя і діяльності людини. Талант може проявитися в усіх сферах людської праці: в організаторській і педагогічній діяльності, в науці, техніці, в найрізноманітніших видах виробництва. Для розвитку таланту велике значення мають працьовитість і наполегливість. Для талановитих людей характерна потреба в занятті певним видом діяльності, яка часом виявляється у пристрасті до обраної справи.

Поєднання здібностей, які є основою таланту, в кожному випадку буває особливим, властивим тільки певній особистості. Про наявність таланту слід робити висновок за результатами діяльності людини, які мають вирізнятися принциповою новизною, оригінальністю підходу. Талант людини спрямований потребою у творчості.

Геніальність - найвищий рівень творчих проявів особистості, втілюється у творчості, що має історичне значення для життя суспільства.

Геній, образно кажучи, створює нову епоху у своїй царині знань. Для генія характерні творча продуктивність, оволодівання культурною спадщиною минулого і водночас рішуче долання старих норм і традицій. Геніальна особистість своєю творчою діяльністю сприяє прогресивному розвитку суспільства.

3. Умови розвитку  здібностей

3.1 Визначення  поняття задатків

Будь-які здібності в процесі свого розвитку проходять ряд етапів, і для того, щоб деяка здатність піднялася у своєму розвитку на більш високий рівень, необхідно, щоб вона була вже досить оформлена на попередньому рівні. Але для розвитку здібностей спочатку має бути певне підґрунтя, яке складають задатки.

Під задатками розуміються анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, що складають природну основу розвитку здібностей. Наприклад, в якості вроджених задатків можуть виступати особливості розвитку різних аналізаторів.

Дитина народжується на світ без психічних властивостей, а лише з можливістю їх набування. У процесі взаємодії з навколишнім природним і суспільним середовищем, яка відбувається в різних видах діяльності, виявляються індивідуально-психологічні якості та особливості розумової діяльності.

Як природні успадковані особливості людини задатки мають важливе значення для розвитку здібностей, але не визначають їх. Якщо людина навіть із найвидатнішими задатками не буде займатися певною діяльністю, здібності у неї не розвинуться. Задатки багатозначні, тобто на основі одних і тих самих задатків можуть формуватися різні здібності залежно від інтересів індивіда і сфери його діяльності.

3.2. Види задатків  та їх роль у формуванні здібностей

Поділяють задатки на два види. Задатки першого виду впливають на змістовий аспект здібностей, другого — лише полегшують чи ускладнюють їх розвиток. До задатків другого виду належать типологічні властивості нервової системи.

Роль задатків у формуванні здібностей ще далеко не з'ясована [4].

Найпродуктивнішими нині є гіпотези, які пов'язують задатки з диференціальними особливостями нервових процесів (силою, врівноваженістю, рухливістю) та з парціальними (частковими) особливостями нервової системи, тобто зі своєрідністю типологічних властивостей, які проявляються в одних індивідів у зоровій, других — у слуховій, третіх — у руховій сферах. Тому логічно припустити, що задатки як специфічні морфологічні й функціональні структури підпорядковані загальним біологічним законам і успадковуються. Однак це зовсім не означає, що успадковуються здібності.

Проблему успадкування здібностей намагався вирішити Ф. Гальтон. У 1869 р. у книзі «Спадковість таланту» він опублікував результати своїх багаторічних досліджень багатьох поколінь (трьохсот сімей) відомих суддів, державних діячів, полководців, письменників та музикантів. Учений дійшов висновку, що таланти передаються у спадок. Проте його висновки не містять переконливої аргументації про успадкування здібностей суддями, державними діячами, полководцями і письменниками. Разом із тим було встановлено, що в сім'ї відомого німецького композитора Йоганна-Себастьяна Баха (1685—1750) протягом 250 років (1550—1800) було 57 музикантів, із яких 20 — видатних, в роду австрійського композитора Вольфганга-Амадея Моцарта (1756—1791) — 5 музикантів і т. ін. Мабуть, це було зумовлено успадкуванням певних задатків і суспільними умовами, що сприяли розвитку музичних здібностей.