Закоханість і кохання

Закоханість і  кохання

Відображенням естетичного та етичного проявів сексуальності  є кохання. Потреба  в коханні, здатність  кохати є невід'ємною  частиною людської психіки. Американський психолог Абрахам-Харольд  Маслоу (1918-1970) вважав її однією з вроджених  людських потреб.

Кохання - морально-естетичне почуття, яке виражається у самозабутньому і безкорисливому ставленні до певної особистості.

Сутність  кохання, його діалектика, таємничість і  непередбачуваність завжди турбували  людину. Античні філософи вважали, що в коханні  тілесне начало набуває  істинної краси. Представники епохи Відродження  розглядали кохання  як силу, що організовує  соціальне життя, звільняє душу від  афектів, веде до пізнання природи. Тривалий час  тема кохання була прерогативою письменників, філософів, а не предметом  дослідження психологів, соціологів та інших  вчених. Оспівуючи  це почуття, мало хто  виявляв науковий інтерес до причин кохання, його проявів  та проблем.

У сучасну  епоху багато вчених зацікавилося науковим пізнанням кохання. Деякі сексологи  припускають, що в  корі головного мозку  є центри, які відповідають за це почуття, соціологи  тлумачать кохання  як зустріч двох людей, які органічно  доповнюють один одного, а психологи трактують  кохання як шлях подолання  самотності, прояв  бажання піклуватися  про іншого, як про  самого себе.

Американський соціолог Джон-Алан Лі, модифікувавши  давньогрецьку класифікацію, виокремлює такі типи кохання:

1) ерос - тип кохання, який  ґрунтується на  фізичному потязі  і має потужний  сексуальний магнетизм.  Еротичне кохання  швидко спалахує, однак триває недовго  і швидко згасає. У деяких випадках  воно може перетворитися  на глибоке, тривале  почуття;

2) людус  - ігровий різновид  кохання. Партнери  грають у кохання,  виявляючи нерідко  глибоку вірність  один одному. Водночас  у них може бути  по кілька партнерів  як резервних варіантів  без встановлення  серйозних, глибоких  стосунків із жодним. Секс при цьому  є швидше грою, розвагою, а не  інтимністю, вірністю;

3) сторге - тепла прихильність, яка повільно і  непомітно переростає  в кохання. Такий  тип кохання виростає  з дружби, пов'язаний  із стабільним  досвідом, позбавлений  нерозсудливості,  стійкий до кризових  випробувань. Однак  таким партнерам  бракує справжньої  пристрасті;

4) манія  - потужна пристрасність  закоханих, ненаситність  у володінні одне  одним. Людина, яка  маніакально кохає,  або піднімається  на пік екстазу,  або скочується  в безодню відчаю. Почуття злету  і падіння породжує  запаморочення свідомості, збуджує душу, а  в певні моменти  вселяє почуття  завмирання;

5) прагма - найурівноваженіша,  практична форма  кохання. Коханець-прагматик,  шукаючи собі партнера, чітко уявляє весь  необхідний перелік  його якостей.  Більшість із них  не забуває подбати  про попередню  домовленість щодо  відносин. Іноді прагматичне  кохання може перерости  в інтенсивніше  почуття;

6) агапе  - ідеальний, нездійсненний  тип кохання, який  ґрунтується на  традиційних релігійно-світоглядних  уявленнях про  його постійність,  невимогливість, терплячість.

Тип кохання  формується залежно  від особистісних особливостей партнерів, їх потреб, життєвого  досвіду. Вони можуть змінюватися з  часом, зі зміною партнера.

3. Фройд  переконував, що  ядром кохання  є статеве кохання,  мета якого - статеве  з'єднання. Кохання,  за його словами,  є проявом лібідо, спрямованим або  на інших (кохання)  або на себе (нарцисизм). Спочатку (в дитинстві)  кохання є нарцистичним, потім воно переходить  на інші об'єкти. Людина, яка повертається  до нарцисизму  в зрілі роки, не  здатна кохати. В  особливо виражених  випадках це перетворюється  на хворобу.

Емоційний зв'язок між дитиною  та її рідними, почуття  любові, які при  цьому виникають, є основою, на якій формується розуміння  того, як уміти віддавати  і брати. Ця елементарна  і малозначна, на перший погляд, якість допомагає людині встановлювати любовні  стосунки в дорослому  житті. Разом із загальним  розвитком особистості  відбувається і розвиток почуття кохання. З віком під  впливом життєвого  досвіду встановлюється стійкий погляд на кохання. Людина вчиться  не лише приймати це почуття, спрямоване на неї, а й дарувати його іншому. Кохання  приносить їй не тільки високі почуття, а  й болючі, нестерпні  муки, якщо зв'язок, що розвивається між  людьми, не відповідає сподіванням. Людина постійно вчиться  кохати, тому кохання  є універсальним, безмежним та нескінченним феноменом. І чоловіки, і жінки від  народження і до смерті потребують кохання. Із віком можуть лише змінюватися форми  переживання та зовнішнього  вияву цього почуття. Сталою залишається  його основа. Вона може бути в кожної людини стимулом для виникнення стану готовності до кохання. Одні люди постійно перебувають  у цьому стані, інші - в очікуванні її або у стані  її втрати. Ступінь  готовності до кохання  не має конкретного  виміру, прояв його завжди індивідуальний. Іноді він буває  несподіваним.

Кохання стимулює статевий потяг, інстинкт продовження  роду. Усе, що з ним  пов'язане, набуває  особливої сили і  чарівності. Майже  завжди кохання стає прологом до статевої близькості. У кожному  сексуальному зв'язку є елементи прояву кохання. При цьому  секс є мовою інтимних стосунків. Сексуальні ігри не принижують кохання, а роблять  його багатозначним. Ще в 1895 р. В. Тарновський  писав: "Кохання - це статевий потяг  між двома особами  різної статі, обов'язково пов'язаний із симпатією  душ... Симпатія душ  без статевого  потягу - це дружба, а  не кохання. Нормальне  кохання можливе  лише в зв'язку із статевим почуттям ".

І кохання, і статевий потяг  мають характер пристрасті, всепоглинання. Нормальні  елементи сексуальної  поведінки - закохані погляди, лагідні  торкання та поцілунки, особливо ерогенних  зон тіла. Однак  статевий потяг порівняно  з коханням має  вужчий фокус і може задовольнятися значно легше. Кохання - складніше, різноманітніше і постійніше почуття. У статевому потязі елементи турботи і поваги проявляються мінімально, сильніші вони при тривалих сексуальних зв'язках, відіграючи, однак, вторинну роль. Бажання пізнати іншого стосується при цьому лише фізичних аспектів взаємодії. У коханні, яке не виключає бажання пристрасної тілесної єдності, головним компонентом є повага до коханої людини, визнання цінності її як особистості. Ідеальним проявом кохання є поєднання поваги до партнера із статевим потягом до нього. Виникає воно не лише завдяки статевому потягу, а й за участю вищих емоцій, пов'язаних із ставленням до іншої людини як до особистості, оцінюванням її фізичних і психологічних якостей. Тому почуття кохання може переживати і людина, байдужа до статевих стосунків.

Закохана  людина сприймає об'єкт  своїх почуттів як ідеальний естетичний образ, знаходячи  в ньому красу, індивідуальність, підкорювальну  силу та багатий духовний світ. Унаслідок цього  часто поза увагою опиняється справжня сутність людини, а  ідеалізовані її тілесні, духовні якості вважають єдиним об'єктом бажання, естетичного споглядання, джерелом естетичної насолоди.

За словами  німецько-американського психолога і філософа Еріха Фромма (1900-1980), кохання, або любов, - це не стільки взаємини з конкретною людиною, скільки орієнтація особистості, яка  визначає її стосунки зі світом, а не з  окремим об'єктом. Адже любов до однієї людини і цілковита  байдужість до інших - це не любов, а симбіотична  прихильність чи розширений егоїзм. Тобто любов  полягає не в наявності  об'єкта, а в здатності  кохати.

Різні типи кохання суттєво  різняться між  собою, що здебільшого  залежить від об'єктів  любові.

1. Братерська  любов. Вона є  різновидом кохання,  на якому основуються  всі інші типи. Е. Фромм розглядав  її як відповідальність, турботу, повагу, розуміння іншої  людини, прагнення  допомагати їй  у житті (про  це йдеться в  Біблії: "Полюби  ближнього, як  самого себе"). Братерська любов  - це принципова  здатність любити. У ній присутнє  переживання єдності,  рівності, спільності  з усіма людьми.

2. Материнська  любов. її суть  у безумовному  ствердженні життя  і потреб дитини. Мати повинна забезпечувати  не лише життя  і розвиток дитини, а й прищепити  їй любов до  життя, відчуття  того, що жити - прекрасно.  Для цього жінка  має бути не  тільки хорошою  матір'ю, а й  щасливою людиною  (що доступне небагатьом), адже її любов  до життя так  само сильно впливає  на особистість  дитини, як і її  тривога.

На відміну  від братерської  любові, в якій обидві сторони рівні, стосунки матері і дитини від  самого початку нерівноправні: один потребує допомоги, інший її надає. З  огляду на альтруїстичність (безкорисливе піклування про інших), жертовність материнської любові її вважають найвищим різновидом любові. Однак Е. Фромм  вважав, що справжній  подвиг материнської любові полягає у  любові не до немовляти, а до дитини, яка  росте. Немовля любити не важко (як продовження  себе - нарцистичною любов' ю; як об'єкт  реалізації прагнення  до влади і власницьких  амбіцій). Проте дитина росте, стає автономною особистістю. І суть материнської любові, за Е. Фроммом, полягає в тому, щоб сприяти особистісному зростанню, відокремленню дитини. На цій стадії материнська любов вимагає жертовності, здатності віддавати все, не очікуючи нічого, крім щастя улюбленої дитини. І саме в цьому багато матерів виявляє нездатність виконати надзавдання материнської любові.

3. Любов  до себе. Людина, здатна  на любов, любить  і себе. Якщо вона  здатна любити  тільки інших - вона не здатна  любити взагалі.  Любов до себе  й егоїзм (задоволення  власних потреб, нехтування  іншими) - не одне  й те саме, а  протилежності. Егоїст, створюючи враження, що надзвичайно  піклується про  себе, насправді лише  робить невдалі  спроби замаскувати  та компенсувати  своє невміння  піклуватися про  своє справжнє  Я. Він не вміє  любити інших,  як і не вміє  любити себе. Е.  Фромм порівнює  егоїзм з ревнивою  турботою надто  турботливих матерів,  які вважають, що  надзвичайно люблять  свою дитину, хоч  насправді відчувають  до неї глибоко  замасковану ворожість.  Надмірна турботливість  є компенсацією  нездатності любити  свою дитину. Так  само і "жертовна" мати, яка відмовляється  від усього заради  своїх дітей, насправді  перебуває під  впливом прихованої  ворожості до життя,  яку передає і  дітям, оскільки  вони не повинні  розчарувати її. Насправді  така мати не  любить себе і  в такий спосіб  дає своїм дітям  урок нелюбові  до себе й життя.  Отже, за Фроммом,  без любові до  себе любов до  інших неможлива,  адже в ній проявляється  принципова здатність  любити.

4. Любов  до Бога. Основа  потреби в любові  закорінена у почутті  віддаленості, прагненні  подолати спричинений  ним відчай шляхом  єднання з кимось. Із цієї потреби  виникає релігійна  любов (любов до  Бога).

5. Еротична  любов. Вона полягає  у прагненні до  повного злиття, єдності  з іншою людиною.  За своєю природою  ця любов виняткова  (людина може повністю  і пристрасно еротично  злитися лише з  однією людиною,  однак вона не  виключає братерської  любові до інших  людей). Еротичне  кохання, застерігав  Фромм, не слід  плутати із закоханістю,  яка є неочікуваним  руйнуванням бар'єру  між двома людьми. Таке раптове переживання  близькості дуже  короткочасне. Після  того як незнайомець  стає близькою  людиною, зникає  необхідність долати  бар'єри, не залишається,  до чого прагнути. Для багатьох особистість  іншої людини, як  і власна, скоро  перестає бути  загадкою, інтерес  до неї минає,  а близькість досягається  лише завдяки сексуальним  контактам. Адже  такі люди сприймають  лише фізичну віддаленість  інших людей і  долають її шляхом  фізичної близькості. Подоланню віддаленості  сприяють: розмови  про особисте життя,  сподівання і тривоги,  прояви дитячих  рис особистості,  гніву, ненависті,  нестриманості (цим  пояснюються стосунки  деяких партнерів,  близькість яких  проявляється тільки  в ліжку або  коли вони дають  волю взаємній  ненависті чи люті). Із часом така  близькість приносить  все менше задоволення,  тому людина починає  шукати нову. Коли  новий незнайомець  стає "близькою" людиною, знову  приходить гостре  почуття закоханості,  яке поступово  згасає і завершується  прагненням до  нового завоювання. Це прагнення супроводжується  ілюзією, що нова  любов не буде  подібна на попередню.  Цьому сприяє оманливий  характер сексуального  бажання.

Сексуальне  бажання, націлене на злиття, не зводиться  лише до фізіологічного апетиту, розрядки хворобливої  напруги. Його можуть стимулювати викликана  самотністю тривога, прагнення підпорювати  чи бути підкореним, пихатість, бажання  завдати болю та любов. Оскільки у свідомості багатьох людей сексуальне бажання нерозривно пов'язане із любов'ю, вони легко припускаються  помилок, вважаючи, що кохають один одного, насправді відчуваючи лише фізичний потяг. За Е. Фроммом, кохання  справді може викликати  сексуальне бажання, однак у такому бажанні не буде прагнення  володіти, підкоряти  чи бути підкореним, воно буде сповнене ніжністю. Якщо фізичне  бажання викликане  не коханням і еротичне кохання не є водночас братською любов'ю, таке бажання призведе лише до тимчасового  оргастичного єднання.

Важливим  елементом справжнього  еротичного кохання  є воля, бо вона - не лише сильне почуття, а й рішення, судження та обіцянка. Кохання - це і вольовий акт  присвяти себе комусь. Після укладення  шлюбу вольовий акт  має гарантувати  стійкість кохання, та це не означає, що стосунки варто зберігати  за будь-яких обставин.

Загалом, як зауважив Е. Фромм, для більшості  людей проблема кохання - насамперед проблема, як бути коханим, а  не як кохати. Справжнє кохання - це активність і мистецтво; вимагає  наполегливої праці, постійного самовдосконалення .

Серед теорій виникнення кохання  і сексуального потягу особливе місце належить біологічній концепції  американського психіатра  Майкла Лейбовіца, яка  ґрунтується на засадах  психофізіології. Згідно з нею в мозковій структурі (гіпаталамусі) виробляються молекули фенілетаміну (ФЕА), які викликають відчуття ейфорії, піднесеності та радості. Коли людина відчуває статевий потяг, цими молекулами насичуються  нейрони лімбічної  системи, що стимулює емоційну активність. У закоханих настає стан, подібний до стану  після вживання наркотиків. Партнери відчувають піднесення життєвих сил, жвавість, безрозсудність, легкодумство, оптимізм. Розірвання в цей  час стосунків  може викликати страждання, депресивний стан.

Після невдалого бурхливого кохання, яке спричинило виникнення депресії, жінки, як зауважив М. Лейбовіц, починали активно вживати  рідкий шоколад. Оскільки шоколад має високу концентрацію фенілетаміну, це дало підстави для  висновку, що організм завдяки цьому  компенсує втрачену функцію. Подальші досліди  показали, що здатність  більшості жінок  нормально функціонувати  на робочому місці, у  соціальному середовищі залежить від того, чи є вони закоханими, і від ступеня  прояву закоханості. Рівень ФЕА в таких  випадках коливається  в широких межах  через хиткий механізм контролю, який може бути набутим чи вродженим. При лікуванні  використовували  фармакологічні препарати, які гальмували розпад ФЕА й ефективно  поліпшували емоційний  стан жінок.