Завдання психологічного захисту

 

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Чернівецький університет  ім. Ю. Федьковича

Економічний факультет

Кафедра маркетингу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

 

«Завдання психологічного захисту»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 571 групи

Григоренко Надія 

 

 

 

 

 

 

Чернівці, 2011 

План

1. Загальне уявлення про «психологічний захист» і його функції 3
2. Різновиди психологічного захисту та їхня характеристика 5

 

 

Функцію «психологічного  захисту» в більшості джерел описано  як низку специфічних прийомів, для  того, щоб знизити рівень неприємних переживань. Найчастіше різновидами психологічного захисту вважають: заперечення, придушення, раціоналізацію, витіснення, проекцію, деперсоналізацію, відчуження, заміщення, ідентифікацію, компенсацію, сублімацію, катарсис і регресію.

Особистість, як соціальна  істота, постійно перебуває серед  людей, під впливом соціальної діяльності й тих відносин, що склалися в  суспільстві. Можна сказати, що вона перебуває під постійним тиском великого потенціалу зовнішнього психічного, яке чинить на неї і негативний, і позитивний вплив. 

1. Загальне уявлення про «психологічний захист» і його функції 

Належний збіг ідеального уявлення про себе з реальним визначає душевне благополуччя людини. Але коли з´явилася суттєва розбіжність, то виникає внутрішнє напруження, яке спонукає до змін ідеального або реального уявлення про себе, або до спроб загалом не сприймати інформацію, що призводить до дисбалансу уявлень. В останньому випадку в процес втручається інстанція, здатна до створення захисних механізмів. 

Функцію «психологічного  захисту» в більшості літературних джерел описано як низку специфічних  прийомів, які використовує особистість  для того, щоб знизити рівень неприємних переживань. 

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗАХИСТ має допомогти суб´єктові зберегти душевну рівновагу. 

В основі порушення психічної  рівноваги - суперечність між тим, що людина усвідомлює, що в її житті  відбулося щось ганебне, принизливе, і тим, що вона підсвідомо бажає «скасувати»  те, що сталося, або хоча б витлумачити  всі події в сприятливішому для  себе ракурсі. Вважають, що найголовнішим у дії психологічного захисту є зниження суб´єктивної значущості травмуючого факту. При цьому бажання захистити себе від чинників, які тривожать психіку, виявляються на свідомому та несвідомому рівнях. 

Психологічний захист виявляється  не лише в разі виникнення надзвичайних обставин, а й повсякденно. Тому психологічний захист - нормальний, постійний механізм людської психіки.

 
Основне завдання психологічного захисту - у «витісненні» негативної психоенергії. Це відбувається через перебудову установок, зміну складових свого переконання, утворення додаткових джерел позитивної психоенергії - вироблення нової стратегії, нових поглядів, нових цілей тощо. 

Механізми психологічного захисту забезпечують зниження потенціалу емоційного напруження, яке може спричинити психічну травму. Виникає новий порядок емоційних переживань. 

На думку В.Л. Зливкова, зміст феномену психологічного захисту  в тому, що він є захистом особистості  від усвідомлення неприємних висновків, тобто неприємні висновки витісняють у підсвідоме. 

Інколи «психологічний захист»  розуміють тільки як фільтр свідомості (наприклад, у працях Т.С. Яценко). У такому разі «витіснення» зі сфери свідомого у сферу несвідомого дає змогу заповнити «порожнечі», які виникли між змістами, що суперечать уявленню особистості про себе. Наприклад, підліток, який потрапив у злочинне угруповання, може бачити в такій поведінці романтичний виклик, який він кидає звичайним людям, що не визнають його «чеснот». Насправді ж він лише пригнічує свій страх та очікування кари, у чому ні собі, ні іншим зізнатися не хоче. Така поведінка може спричинити в нього значну агресію щодо тих, хто цей страх у нього зумовлює. 

Компенсаторні засоби психологічного захисту:

• Неусвідомлене, але сильне бажання знищити переживання, які травмують особистість, замінивши їх потім на комфортніші переживання.
• Переміщення неприємних переживань з рівня свідомості на рівень підсвідомого.
• Емоційне «придушення» критики ззовні.

Особистість має про себе певну думку, уявлення, що складаються в певний образ. Однак цей головний образ «Я», у свою чергу, складається з різних допоміжних образів «Я». На думку М. Розенберга, йдеться про «справжнє «Я», «динамічне «Я», «фантастичне «Я», «майбутнє «Я», «ідеалізоване «Я».

• «Справжнє «Я» - якою людина бачить себе цієї миті.
• «Динамічне «Я» - за допомогою яких засобів людина планує досягти успіху (наприклад: студент за допомогою вищої освіти планує зробити кар´єру).
• «Фантастичне «Я» - якою людині треба було б бути, якби вона керувалася засвоєними моральними нормами та зразками поведінки. 
• «Майбутнє «Я» - з якою зразковою для себе особистістю людина прагне зрівнятися в майбутньому.
• «Ідеалізоване «Я» - яким себе суб´єктові приємно було б бачити.

На думку Т.С. Яценко, провідну роль у формуванні механізму психологічного захисту відіграє «ідеалізоване «Я». Саме воно визначає систему очікувань, як саме сприйматимуть суб´єкта його партнери у спілкуванні. При цьому вся система психологічного захисту спрямована на те, щоб ці очікування виправдалися. 

Психологічний захист має складну структуру:

• СПРЯМОВАНІСТЬ пов´язана з виявленням особливостей «ідеалізованого «Я» суб´єкта.
• МЕТА пов´язана із виявленням специфіки механізму психологічного захисту.
• ЦІННОСТІ визначають, які умовні цінності є головними для функціонування захисту.
• ЗАСОБИ - сукупність технік захисту.
• РЕЗУЛЬТАТИ - те, що отримано як наслідок використання певної техніки психологічного захисту для досягнення визначеної раніше мети.

Усі ці категорії, як доводить Т.С. Яценко, дуже тісно пов´язані між собою та об´єднані в певну ієрархічну систему. Головним компонентом, який виконує функцію їхнього організатора, є «ідеалізоване «Я». 

Оскільки параметри системи  психологічного захисту задає «ідеалізоване  «Я», наслідкам її діяльності притаманне ухиляння від реальності. Характерною  є тенденція «знецінення» іншої  людини, ігнорування позитивних рис  її особистості. Під час захисту відбувається блокування почуття вдячності. Вияви доброзичливості з боку інших людина сприймає як належне. 

Отже, механізм психологічного захисту формується поза досвідом і  спрацьовує поза сферою свідомості. В основі його формування - потреба індивіда в самоствердженні за будь-яку ціну. Психологічний захист порушує раціональність і послідовність поведінки суб´єкта, посилюючи протиріччя в стосунках між ним та соціальною групою, до якої він входить. 

Український психолог Т.С. Яценко головною функцією психологічного захисту  вважає недопущення людиною до власної  свідомості розуміння наявності  в неї негативних рис характеру. 

Американський психолог Т. Шибутані доводить, що не біологічний організм, а особистість оберігає себе від  усвідомлення неприємних для власної  гідності фактів. 

З накопиченням життєвого  досвіду в людини формується система, що виконує роль огорожі внутрішнього світу від інформації, яка може зруйнувати її душевну рівновагу. Ця система містить вхідний контроль - цензуру і кілька форм переробки інформації, що може травмувати; ці форми дають змогу усунути або знизити травмуючий вплив. Цензура, як вартовий на посту, як митник, інспектує все, що надходить на входи свідомості, ретельно контролюючи кожен душевний рух у відповідь, і не пропускає - відсіває небезпечні сигнали. Ці травмуючі сигнали надходять на переробку. Роль фільтру при цьому виконують рівні самоповаги. 

Нейтралізуючи небезпечні для  душевного світу сигнали, захист є системою стабілізації особистості. Це виявляється в усуненні та (або) мінімізації негативних емоцій, коли є небезпека виникнення почуття тривоги або докорів сумління як реакції на критичний розлад власних уявлень про світ з новою інформацією. Вона ж перешкоджає задоволенню антисоціальних, інстинктивних потреб і вимагає пошуку обхідних шляхів, часткових або символічних способів їхньої реалізації. 

Однак психологічний захист може негативно впливати на поведінку людини, розуміння себе тощо, оскільки спотворює інформацію про власні наміри, бажання, реальний стан справ, віддалені й близькі наслідки поведінки. На цій основі відбувається невиправдано ускладнений процес порівняння власної самооцінки та оцінки навколишніх. Наприклад, вплив статевого деморфізму на об´єктивність оцінки партнера (за дослідженням Т.М. Домнич). Жінка дає чоловікові об´єктивну характеристику лише за умови, що вона ставиться до нього або добре, або нейтрально. Чоловік здатний на об´єктивну характеристику жінки лише тоді, коли ставиться до неї негативно або нейтрально. Проте обидві половини людства переконані у власній об´єктивності та неупередженості. 

Психологічний захист часто  сприяє тому, що суб´єкт спотворює  інформацію задля збереження в собі відчуття послідовності та логічності своєї поведінки, а також позитивної оцінки оточення. Загальними наслідками такого психологічного захисту (як зазначає Т. Шибутані) є упередженість в оцінках, ігнорування нового досвіду, патологічне бажання нав´язати свою думку. Але попри всі ці відхилення від істини, людина переконана у своїй об´єктивності й неупередженості. 

2. Різновиди психологічного захисту та їхня характеристика 

Дослідники по-різному трактують різновиди психологічного захисту. 

Ф.Б. Басін зазначає, що всі  спроби класифікувати різновиди  психологічного захисту пов´язані  з процесом психологічної переробки  високоемоційного переживання. Інших поглядів дотримується Т.С. Яценко, яка вважає, щопсихологічний захист порушує загальну захищеність «Я», тому що віддаляє суб´єкта від реальності, спотворюючи причину конфлікту. 

Найчастіше різновидами  ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ вважають: заперечення, придушення, раціоналізацію, витіснення, проекцію, деперсоналізацію, відчуження, ідентифікацію, заміщення, компенсацію, сублімацію, катарсис і регресію. 

Заперечення - це прагнення уникнути нової інформації, несумісної з тими уявленнями про себе, що склалися. Захист виявляється в ігноруванні потенційно тривожної інформації, ухиленні від неї. Це ніби бар´єр, розташований безпосередньо на вході до системи, яка сприймає. Він не допускає туди небажаної інформації, яку людина при цьому незворотно втрачає і її не можна буде згодом відновити. Отже, заперечення призводить до того, що певний зміст ні відразу, ні згодом не зможе потрапити до свідомості. 

Під час заперечення переорієнтовується увага. Її напрям змінюється так, що людина стає особливо неуважною до сфер життя і подій, які можуть завдати їй прикрощів, а також травмувати. Таким чином вона превентивно (випереджуючи) відгороджується. Під впливом заперечення людина намагається про щось не думати, відігнати думки про це. 

Як відомо, серед потерпілих у масштабних катастрофах завжди є певний відсоток людей, захисна  психічна реакція яких виявляється  в повному запереченні, здавалося  б, цілком очевидних подій. Існує  багато приголомшливих описів такої  «дивної» поведінки після землетрусів, повеней, вивержень вулканів тощо. 

Узагальнено значущість інформації, яка може надійти, її небезпеку, оцінюють під час попереднього сприйняття ситуації та її емоційної оцінки як «чогось небажаного». Така оцінка зумовлює переорієнтування уваги, коли докладну інформацію про цю небезпечну подію повністю вилучено з подальшої обробки. Тоді людина або відгороджується від нових відомостей («є, але не для мене»), або не помічає їх, вважаючи, що їх немає. Так чи інакше, але виникає своєрідна внутрішня еміграція. 

На відміну від інших захисних механізмів, заперечення здійснює селекцію відомостей, а не трансформацію їх з неприйнятних на прийнятні. 

У ситуації придушення захист виявляється в блокуванні неприємної, небажаної інформації - під час її переходу або зі сфери сприймання в пам´ять, або з пам´яті у свідомість. Придушення починає діяти лише тоді, коли тенденція небажаної дії досягає певної сили. У цих умовах відповідні сліди забезпечують начебто спеціальні мітки, які ускладнюють подальше довільне їх пригадування - блокують їх, хоча інформація, маркована таким чином, у пам´яті зберігається. Як відомо, щоб сліди закріпилися в довготривалій пам´яті, вони мають бути особливим чином емоційно забарвлені - марковані. Необхідне емоційне забарвлення (оцінка) визначає надалі доступність слідів довільному спогаду. Коли людина відкидає думку про те, чого вона не хоче або не може зробити, то говорить собі: «Не так уже й потрібно це було. Є речі важливіші», виявляючи таким чином негативне емоційне маркування. 

Якщо людина зусиллям волі прагне щось відкинути, забути про щось пережите або в думках відштовхує це від себе, усуваючи намір, то відповідні психічні акти деформуються. Деформація, що виникає, здійснює дисоціацію слідів у пам´яті, тобто ділить їх на дозволені  для довільного спогаду й недозволені. Із загальної картини минулих подій щось заборонено відтворювати. Причому не всі негативні події пригнічено однаково, частіше - переживання сексуальних спонукань, страху, власної слабкості, агресивних намірів проти батьків тощо.