Біосферні заповідники, їх територіальна структура та поліфункціональне призначення

НЕ 2.2. Біосферні заповідники, їх територіальна структура та поліфункціональне призначення

2. Біосферні заповідники України, статус, завдання й екофункціональне зонування

В ПЗФ України категорія “біосферний  заповідник” з’явилась у 1992 році (ЗУ “Про природно-заповідний фонд України”, ст. 17-19*. Біосферні заповідники (БЗ* - природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, які створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Отже, метою БЗ є спільне використання знань, які сприяють підвищенню добробуту людини, не допускаючи одночасно деградації довкілля [4].

Основні завдання біосферних заповідників:

-          збереження еталонних природних екосистем (ландшафтів*, видового і генетичного різноманіття;

-          сприяння економічному розвитку країн;

-          забезпечення постійного моніторингу за зміною природного середовища.

Для БЗ встановлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням. В межах території  БЗ виділяються три функціональні  зони: заповідна, буферна та зона антропогенних  ландшафтів. Крім того в межах БЗ може бути виділена зона регульованого заповідного режиму. До її складу входять території та об’єкти ПЗФ інших категорій.

Функціональним призначенням заповідної зони є забезпечення абсолютної охорони  цінних природно-територіальних комплексів, проведення наукових досліджень без порушення їх природного стану, здійснення моніторингу. Будь-яке господарювання в цій зоні заборонено. Для виділення заповідних зон БЗ застосовуються ті самі критерії, що й до територій природних заповідників. Добір екосистем, що представлені в заповідній зоні БЗ, повинен характеризуватись їх високою цінністю як біосферних еталонів. Заповідна зона може складатися з одного або кількох заповідних ядер. У природоохоронному плані це найцінніша зона, в якій забезпечується охорона біологічного різноманіття.

Головним призначенням буферної зони БЗ є захист заповідної зони від  антропогенного впливу, збереження біорізноманіття, відновлення природної структури змінених екосистем. Режим та порядок створення буферних зон визначається стосовно вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників. На планах та місцевості буферна зона повинна мати чітко позначені межі. Вона може використовуватись також для науково-дослідних робіт, обмеженої рекреації, екологічного туризму. До цієї зони включаються частково змінені природні екосистеми, а також екосистеми природно-культурного походження. Господарювання в цій зоні має бути спрямованим на відновлення природних екосистем і ландшафтів.

Зона антропогенних ландшафтів (транзитна або перехідна зона* призначена для збереження культурних цінностей, може використовуватись в рекреаційних, спортивно-туристичних цілях, служить для екологічного виховання й екологічної освіти. В межах зони має здійснюватись екологічно обґрунтоване традиційне господарювання, що проводиться в регульованому режимі, вона слугує активізації та розвитку збалансованого управління (менеджменту* природними ресурсами. До зони антропогенних ландшафтів можуть входити різні антропогенні елементи ландшафту, населені пункти, культурні заклади, господарські установи. Це найбільш денатуралізована зона, її роль у збереженні біорізноманіття незначна, але є важливою для підтримання екологічно збалансованого стану в регіоні.

 
Зонарегульованого заповідного режимувиділяється, якщо до БЗ увійшли території й  об’єкти ПЗФ інших категорій (регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища*. Режим охорони та господарювання в цій зоні є диференційованим - відповідно до завдань і режимів конкретних територій та об’єктів ПЗФ.

3. Характеристика біосферних заповідників  України

Перші біосферні резервати були створені в 1976 році. Нині більш як у 100 країнах світу функціонує понад 350 БР (найбільший на базі Гренландського національного парку має площу 70 млн. га*.

БЗ створюються на базі природних  заповідників або національних парків за рекомендацією Бюро Міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" і вносяться до Міжнародної мережі біосферних заповідників. Станом на 1.01.2008 р. в Україні статус біосферних заповідників мають “Асканія-Нова”, Чорноморський, Карпатський та Дунайський (рис. 2, табл. 2*. Поряд із ними до Світової мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО включені Ужанський національний природний парк з Надсянським регіональним ландшафтним парком у складі українсько-польсько-словацького транскордонного біосферного резервату “Східні Карпати”та Шацькийнаціональний природний парк під назвою Шацького біосферного резервату, який стане частиною українсько-польського (можливо і білоруського* міжнародного біосферного резервату “Західне Полісся”. 
Загальна площа БЗ (резерватів* України становить 222.5 тис. га, або 8.4 % від площі ПЗФ та 0.37 % від площі держави.

Біосферні заповідники України

Біосферний заповідник "Асканія-Нова" ім. Ф.Е.Фальц-Фейна (БЗАН*. Заснований у 1898 році німецьким колоністом Ф.Е.Фальц-Фейном. Розташований на території Херсонської області. Площа заповідника – 33 307.6 га. Був включений до міжнародної мережі біосферних резерватів у 1985 р., як об'єкт категорії "біосферний заповідник" існує з 1993 р., підпорядкуваний Української академії аграрних наук. БЗ забезпечує збереження єдиної в Європі ділянки типчаково-ковилового степу з переважаючою рослинністю дернових злаків.

Рельєф БЗ рівнинний, переважають ландшафти слабо дренованих лесових рівнин з темно-каштановими солонцюватими ґрунтами, поширені також западини та поди із лучним та степовими солонцями. Така ландшафтна структура є типовою для сухостепової підзони степу. Цей заповідник серед природно-заповідних територій України має найбільшу площу степової рослинності. Домінують ковили волосиста, українська, Лессінга, типчак.

Флора заповідника нараховує 1 316 видів судинних рослин (із них на заповідному степу – 515*, мохоподібних – 57, лишайників – 55, водоростей – 285, грибів – 388. Фауна налічує 67 видів ссавців, 272 – птахів, 5 – плазунів, 4 – земноводних, 8 – риб, 14 – молюсків, 958 – комах, 7 – багатоніжок, 186 – павукоподібних, 4 – ракоподібних, 2 – кільчастих черв’яків та 29 видів найпростіших.

До складу буферної зони БЗ входять  зоологічний (61.6 га* та дендрологічний (196.6 га* парки. У зоопарку налічується 100 особин 44 видів копитних тварин та 4 000 особин 45 видів птахів. Тварини зоопарку утримуються у вольєрах, які займають всю ділянку Чапельський під площею 2 359 га.

До Червоної книги України віднесено 30 видів флори (з них 4 - лишайники*, 4 – мікобіоти та 32 – фауни, до Європейського червоного списку – 12 видів флори і 8 – фауни, до списків видів за Бернською конвенцією – 67 видів фауни і 2 – флори.

Чорноморський біосферний заповідник (ЧБЗ*. Створений на базі Чорноморського природного заповідника, який був заснований у 1927 р., включений до міжнародної мережі біосферних резерватів у 1985 р., як об'єкт категорії "біосферний заповідник" існує з 1993 р., підпорядкований НАН України.Площа заповідника 89 129 га, в тому числі 14 148 га суші. Це найбільший заповідник в Україні, створений для охорони гніздових і перелітних птахів, а також ландшафтів типчаково-полинових причорноморських степів і солончаків пониззя Дніпра та акваторії Чорного моря. БЗ є основним місцем гніздування мартина чорноголового у Європі.

Територія заповідника включає  кілька материкових ділянок, острови  і мілководну частину Чорного  моря. Рослинність досить різноманітна - піщані степи, піщані луки, галофітні степи, болота та водна рослинність, ліси.

Флора судинних рослин нараховує 728 видів, мохоподібних – 64, водоростей – 105, лишайників – 88, грибів – 172. Фауна налічує 47 видів ссавців, 305 –  птахів, 9 – плазунів, 9 – земноводних, 82 – риб, 2 715 – комах, 160 –  павуків, 100 – кліщів – паразитів хребетних тварин, 10 – корененіжок, 10 – губок, 2 – актинідій, 68 – багатощетинкових черв’яків, 64 –ракоподібних, 62 – молюсків, 5 – асцидій, 1 – тубелярій. До Червоної книги України занесено 24 види флори та 69 видів фауни, до Європейського червоного списку – 17 видів флори, а до світового – 7 видів флори та 12 – фауни.

Дунайський біосферний заповідник(ДБЗ* створений в 1998 році, до цього (з 1981 р.* на частині площі існував природний заповідник "Дунайські плавні", в 1999 році включений до міжнародної мережі біосферних резерватів, підпорядкований НАН України. Розташований на території Одеської області. Площа46 402.9 га, в тому числі 6.9 тис. га морської акваторії. Заповідник створено для охорони дельтових екосистем, а також водно-болотних угідь міжнародного (Рамсарська угода* та загально-державного значення.  Зональні степові ландшафти на території БЗ відсутні. Переважають водна та болотна рослинність (56.6 %*, трапляється лучна рослинність і невеликі ділянки заплавних лісів. Особливо різноманітною є водна рослинність.

Флора заповідника має гетерогенний характер, налічує 950 видів судинних рослин, більше 900 – водоростей (фітопланктон - 717, зоопланктон – 190, макрозообентос – 87 видів*, з них 8 - занесено до Червоної книги України. Тваринний світ багатий: 39 видів ссавців, 5 – плазунів, 10 – земноводних, 90 – риб, 2 800 – водних безхребетних (61 - занесено до Червоної книги України, 15 - до міжнародних червоних списків*. Значні кормові ресурси плавнів сприяють гніздуванню багатьох птахів (252 види*, з яких 43 - занесені до Червоної книги України та Європейських червоних списків.

Карпатський біосферний заповідник(КБЗ* створений на основі Карпатського державного заповідника у 1968 р., з 1992 р. він входить до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО, як об'єкт категорії "біосферного заповідник" існує з 1993 р., підпорядкований Мінекоресурсів України. Розташований у Закарпатській області і досить повно репрезентує природу південно-західного макросхилу Українських Карпат. Територія заповідника складається з декількох ділянок загальною площею 57 880 га. В БЗ представлені мало порушені передгірні діброви, гірські букові, мішані та смерекові ліси, субальпійські луки із сосново-вільховим криволіссям та скельно-лишайниковими ландшафтами. Лісова рослинність переважає на більшості території (90 %*, лучна – близько 5 %. Решту території займають скелясті виходи, камянисті розсипи та водотоки.

В сучасних межах БЗ охороняються корінні смерекові ліси (Чорногірський масив*, букові праліси (Угольсько-Широколужанський масив*, буково-ялицево-смерекові, смерекові праліси (Мармароський масив*, буково-дубові, ялицево-дубові ліси на верхній межі поширення (Кузійський масив*, мішані ясенево-букові, буково-яворові, смереково-букові та буково-ялицеві праліси (Свидовецький масив*. На Юліївській горі та Чорній горі зростають різновікові листяні ліси за участю дуба скельного, зустрічаються ділянки лісостепового характеру з фрагментами понтичних елементів флори. У “Долині нарцисів” охороняється природний комплекс з єдиними на рівнині Європи масовими заростями нарциса вузьколистого.

Чорногірська ділянка знаходиться на південно-західному схилі Чорногірського хребта. Переважаюча рослинність - буково-ялицево-ялинові та чисті ялинові ліси. На невеликій площі поширена рослинність субальпійського і альпійського поясів.

Мармароська ділянка розміщена в північній частині Мармароських гір, особливістю яких є те, що вони складені твердими кристалічними породами - гнейсами, слюдяними і кварцовими сланцями, мармуровидними вапняками. Найбільші площі займають мішані ліси із співдомінуванням ялини, бука та ялиці, є субальпійські луки. Характерні чагарничкові угруповання з чорниці, брусниці та рододендрона східнокарпатського.