Екологічні проблеми забруднення в Україні: смітники

 

 

 

 

 

Р Е Ф Е Р А Т

на тему:

Екологічні проблеми забруднення в Україні: смітники

 

 

 

 

 

 

Виконав   :

учень 11-А

Мина  Ігор

 

 

 

Львів- 2013

Вступ

Три тисячі переповнених сміттєвих  полігонів і десятки тисяч  нелегальних смітників становлять небезпеку для природи й людей. Тільки впровадження замкнутого циклу  переробки побутових відходів дозволить  вирішити цю проблему

Проблема смітників стоїть перед людством, мабуть, з того самого часу, як воно з’явилося на землі, і чимдалі, тим вона стає серйознішою.

На сьогодні в Україні  проблема смітників – одна з найважливіших і найактуальніших серед проблем забруднення навколишнього середовища. Ця проблема настільки нагальна не тільки в Україні, а й у всьому світі, що навіть з’явився такий вислів" відходи беруть нас за горло".

У кожному людському помешканні утворюється величезна кількість  непотрібних матеріалів та виробів, починаючи від старих газет та журналів, порожніх консервних банок, пляшок, харчових відходів, обгорток та упаковок, закінчуючи битим посудом, зношеним одягом та поламаною побутовою чи офісною технікою. Кожного дня ми змушені стикатися з відходами: вдома, на вулиці, біля торгових точок. Всюди нас оточують папірці, обгортки з пластика, скло, целофан і т. ін.

Із зростанням кількості  міст та промислових підприємств постійно збільшується кількість відходів. Промислові і побутові відходи створюють безліч проблем, таких як транспортування, зберігання, утилізація та ліквідація.

Сміття утворюється і  накопичується не лише у житлових приміщеннях, а й у офісах, адміністративних спорудах, кінотеатрах і театрах, магазинах, кафе й ресторанах, дитячих садках, школах, інститутах, поліклініках та лікарнях, готелях, на вокзалах, ринках чи й просто на вулицях.

Викидаючи сміття, люди порушують  один з основних екологічних законів  кругообіг - речовин у природі. Адже, вилучаючи з природи чимало речовин, людина змінює їх до невпізнанності повертає у природу у вигляді сміття, яке не розкладається на вихідні  речовини природнім шляхом.

Коли більшість із нас  виходить із під'їздів багатоповерхових будинків, перше, що бачимо, - це смітники. Таке значне зростання кількості відходів - результат, передусім, зміни способу життя людей та надзвичайного поширення предметів одноразового використання. Нерегулярне вивезення побутових відходів, накопичування їх в міських кварталах викликає неприємний запах та сприяє розмноженню мух - перенощиків різних інфекційних захворювань.

Якщо не за рівнем життя, то принаймні за кількістю побутових відходів Україна не відстає від середньоєвропейського показника. Поступово наша країна перетворюється на смітник Європи. Щороку накопичується близько 10 млн. тонн сміття, близько 160 тисяч гектарів землі в Україні зайнято під смітники (це близько 700 смітників, що існують в кожному місті або селі). Замість того, щоб приносити прибуток і без того небагатій країні, мільйони тонн відходів отруюють землю, воду, повітря. За прогнозами як закордонних, так і вітчизняних фахівців, екологічна ситуація в Україні, без перебільшення, наближається до критичної, адже переробкою відходів у нас займаються на дуже низькому рівні.

Усі відходи поділяються  на:

• побутові, що утворюються в результаті життєдіяльності людей та амортизації предметів побуту;
• промислові, що утворюються при виробництві продукту,
• або виконанні робіт, під час яких вони втратили свої споживні якості;,
• сільськогосподарські, що утворились в сільськогосподарському виробництві;
• будівельні (відходи в процесі будівництва будівель споруд, виробницrвa будівельних матеріалів);
• споживання (вироби і машини, що втратили свою споживчі властивості в результаті фізичного і морального зносу);
• радіоактивні (невикористані радіоактивні речовини і матеріали, що утворюються при роботі ядерних peaктopів, при виробництві та використанні радіоактивних ізотопів).

Кількість відходів та їх склад  залежить від багатьох чинників і  можуть значно відрізнятися навіть на cycідніx вулицях міcтa. Структура відходів визначається pівнeм розвитку країни, специфікою і розміщенням промислових та господарських об'єктів тощо. Приблизний склад міських твердих відходів,%:

• Папір - 41
• Харчові відходи - 21
• Скло - 12
• Залізо та його сплави - 10
• Пластмаса - 5
• Деревина - 5
• Гума та шкіра - 3
• Текстиль - 2
• Алюміній - 1
• Інші матеріали - 0,3

 

 

 

 

Шляхи розв’язання  проблеми

Усього в країні під сміттям різного виду і походження зайнято 160 тисяч гектарів земельних угідь. Виникла навіть наука про смітники - техногенна геологія. Модуль техногенного навантаження на одиницю площі нашої країни становить 41391 тонну на квадратний кілометр, відповідно на одного жителя - 480 тонн. Це позамежні цифри. Україна - одна з найбільш забруднених і екологічно напружених країн світу. Для порівняння: техногенне навантаження на одиницю площі в нашій країні вдесятеро перевищує таке в Росії.

Порівняння з передовими країнами світу просто некоректне, оскільки в них утилізація промислових відходів здійснюється на 65-80% поточного виходу. Надію вселяє той факт, що ще років 15-20 тому ситуація в більшості країн була приблизно такою самою, як сьогодні в Україні: відходи в основному відправляли на смітники, полігони для поховання або спалювали. Людство дійшло висновку, що потрібно принципово змінювати підхід до побутового сміття як такого. Переоцінка цінностей сталася на початку 80-х років ХХ ст., коли розвинені країни зрозуміли, що стосовно відходів метод "як з очей, так і з думки" проблеми не вирішує.

Як правило, прибирати  й ліквідувати тверді побутові відходи  повинна місцева влада. Прибирання оплачується з місцевого бюджету, який в свою чергу формується з місцевих податків, тобто тип ліквідації сміття і якість прибирання визначаються бажаннями і фінансовими можливостями місцевих жителів.

Утилізація (застосування з  користю) сміття у великих містax і міських агломераціях - надзвичайно важлива народногосподарська проблема. Найбільш широко застосовyюrься компостування, спалення і піроліз твердях побутових відxoдів. Найбільш простим способом знешкодження і переробки твердих побутових відходів є компостування. Це аеробний біологічний процес із виділенням тепла під впливом термофільних мікроорганізмів. які окислюють органічну речовину. 1з 30 т компосту, вивезеного на 1 га сільськогосподарських угідь, можна отримати до 0,5 т азоту, фосфору і калію, а також 1 т вапняку. Особливо ефективне компостування в тих районах, де вміст органічних речовин у смітті значний і є потреба в добривах.

Спалення сміття набуло широкого поширення в останні, десятиріччя. Перевагою процесу є можливість використати сміття як енергетичну  сировину. У середньому з 1 т твердих  відходів можна отримати 1000 кг пари і 150 кВт електроенергії. До недоліків  методу слід віднести yтворення великої кількості пилу і шлаку, а також значне забруднення атмосфери.

Останніми десятиліттями  частка ТПВ, які спалюють з утилізацією  матеріалів і теплоти, неухильно  зростає.

Теплоту від спалювання ТПВ можна використовувати для  одержання:

• гарячої води чи водяної пари (утилізаційні котельні),
• електроенергії за рахунок роботи водяної пари (утилізаційні електричні станції), теплоти та електроенергії (утилізauійні теплоелектроцентралі).

У разі використання ТПВ  як палива беруть до уваги два основні  принципи: їх теплотворну здатність  та вплив на стан природноro середовища продуктів згоряння. Враховують і доступність для масового використання та необхідну активність, яка забезпечує: горіння ТПВ.

Завдяки вже відпрацьованій технології на деяких сміттєспалювальних заводах при ліквідації твердих відходів отримують електроенергію або пару. Залежно від потреб населеного пункту для переробки сміття використовують установки різної потужності – від 100 до 3000т за добу.

В Україні сміттєспалювальні заводи діють у Києві, Харкові та інших містах. У 1989 році на сміттєспалювальних заводах України знешкоджено 8,2% твердих побутових відходів. Попереднє сортування сміття на заводах за існуючою технологією не передбачається.

Київський сміттєспалювальний завод "Енергія" став до ладу у грудні 1987 року. Завод призначений для переробки (знешкодження) методом спалювання твердих побутових відходів м. Києва. На час будівництва заводу попереднє сортування відходів у місцях їх утворення не проводилось. Таким чином, завод переробляє несортовані побутові відходи. Ще один такий завод діє у Дніпропетровську. Обладнання для цих підприємств було придбано у Чехословаччині. Завод "Енергія оснащений 4 сміттєспалювальними котлами "Дукла". Кожен з котлів здатен спалювати 15 тонн відходів за годину.

Завдяки роботі заводу було припинено експлуатацію двох київських  сміттєзвалищ: у районі села Проліски по Бориспільській трасі ("Бортничі") і Пирогівського - на окружній дорозі ("Пирогово").

Відходами сміттєспалювальних заводів є: тверді відходи (золи та шлаки), рідкі (стічні води), газоподібні (димові гази, серед яких найнебезпечнішим складником, що утворюється в значних кількостях, є: оксид сульфуру (ІV). Нижче наведено вміст S02 у газоподібних викидах при спалюванні ТВП та палива, %:

• топкові мазути - 0,3-3,5
• горючі сланці - 1,6-3,8
• буре вугілля Підмосков'я - 8,0
• донецьке вугілля – 1,0 -4,0
• тверді побутові відходи США - 0,1-0,15
• тверді побутові відходи країн Європи – 0,1-0,3

Ocтaннім часом вчені багатьох країн виказують занепокоєння у зв'язку із зростаючими викидами в атмосферу забруднюючих речовини сучасними сміттєспалювальними підприємствами. Причиною цього стали відомості про те, що внаслідок спалювання пластмаси та деяких видів паперу утворюються нові хімічні речовини - діоксини і фурани, які з викидами надходять у повітряний басейн. Стандapтів гpанично допустимих рівнів концентрації діоксинів у багатьох країнах немає. 3анепокояння також викликає наявність зольних домішок на сміттєспалювальних підприємствах, оскільки вони містять важкі метали.

Спецобладнання на побудованих  за радянських часів українських  ССЗ не розраховане на ефективну  боротьбу з забрудненнями, в тому числі і діоксинами. Загалом, діяльність вітчизняних сміттєспалювальних заводів офіційно визнана небезпечною. Крім того, дорогий природний газ та електроенергія роблять діяльність вітчизняних підприємств збитковою. Їх закриття вважається справою часу, і лише відсутність коштів на альтернативні методи поводження з відходами є причиною того, що ССЗ усе ще працюють.

Все більше з'являється відомостей про негативний вплив звалищ на підземні води, а також на навколишні річки. Від спалювання до реутилізації. Спалювання, як захід для ліквідації побутових відходів, явище позитивне, особливо якщо це супроводжується постачанням електроенергії або пари. Але ж з відходів можна вилучати певні речовини - метал, скло, папір, гуму, пластмасу тощо з метою їх повторного використання. Процес вилучення з відходів цінних компонентів з подальшою ліквідацією у природокористуванні зветься утилізацією. Якщо вилучені згодом компоненти стають сировиною для іншого виробництва, то в такому разі користуються поняттям реутилізація,

Теоретично вci відходи повинні підлягати реутилізації, але де процес вилучення із сміття цінних компонентів досить складний. В деяких регіонах, наприклад, США реутилізується до 22% відходів.

Алюміній, скляний посуд  і сталь можуть бути реутилізовані  практично безмежно. Виробництво  алюмінію з 1 т вторинної економить 4 т бокситів та 700 кг спеuіальноro коксу, на 35 кг знижуються викиди в атмосферу алюмінієвих фтористих сполук. До того ж знижуються енерговитрати на виплавляння металу.

За існуючими оцінками, близько 90% скляних відходів придатні для відновлення. Кожна тонна  скляного бою економить майже 1,2 т первинної сировини.

Реутилізація макулатури сприяє збереженню мільйонів гектарів лісу, економії енергії і води, зниженню забруднення атмосфери і води.

Донедавна більша частина  молока, молочнокислих продуктів, безалкогольних напоїв і пива розливалась виробниками у скляні пляшки, які можна було здавати, повертаючи їх закладну вартість. Машини розвозили пляшки і доставляли назад порожні, їх відмивали і знову наповнювали. Така система ефективна лише в такому разі, коли відстань між виробником і споживачем невелика. Однак по мірі зростання відстаней транспортні витрати стали надто великими, а споживачеві доводиться платити не лише за пляшки, а й за їх перевезення.

З’явився інший вид  тари – легкої, яку можна викинути і не везти назад. Одночасно вона виявилась дуже вигідною для її виробників – адже прибуток щоразу отримується  від кожної виробленої пляшки чи банки!