Екологічний стан України: проблеми сучасності

Екологічний стан України: проблеми сучасності. Реферат

Нинішню екологічну ситуацію в Україні  можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого  періоду через нехтування об'єктивними  законами розвитку і відтворення  природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей  промисловості

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсномістких  та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювалося  найбільш "дешевим" способом - без  будівництва відповідних очисних  споруд. Це було можливим за відсутності  ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування  та без урахування вимог охорони  довкілля.

Ці та інші чинники, зокрема  низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення  поверхневих і підземних вод, повітря і земель, нагромадження  у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва.

Такі процеси тривали  десятиріччями і призвели до різкого  погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією  народу України.

Винятковою особливістю  екологічного стану України є  те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними  кризами. Чорнобильська катастрофа з її довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка  наближається до рівня глобальної екологічної  катастрофи.

Промисловість

Головними причинами, що призвели до загрожуючого стану довкілля, є:

• застаріла технологія виробництва та обладнання, висока енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два - три рази відповідні показники розвинутих країн;
• високий рівень концентрації промислових об'єктів;
• несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв;
• відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем водозабезпечення тощо), низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об'єктів;
• відсутність належного правового та економічного механізмів, які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем;
• відсутність належного контролю за охороною довкілля.

Металургійна промисловість, що включає чорну та кольорову  металургію, коксове та прокатне виробництво, а також суміжні допоміжні  об'єкти і процеси, є однією з найбільш забруднюючих галузей промисловості, викиди якої від стаціонарних джерел забруднення досягають 38 відсотків  загальної кількості забруднюючих речовин.

Вплив підприємств нафтохімічного комплексу на стан навколишнього  природного середовища характеризується викидами в атмосферу вуглеводнів, сірчаної кислоти, сірковуглецю, ртуті, фтористих та інших шкідливих  сполук.

У ряді регіонів України висока концентрація хімічних та нафтохімічних  виробництв призвела до занадто високого рівня забруднення джерел водопостачання. У відкриті водойми хімічні підприємства скидають щорічно 70 млн. куб. метрів неочищених або недостатньо очищених стоків. Хімічна промисловість - одна з основних галузей, де утворюються у великих обсягах відходи, значна кількість яких - токсичні.

Підприємства нафтогазового  комплексу за рівнем шкідливого впливу на довкілля вважаються об'єктами підвищеного  екологічного ризику. Вони є потенційними джерелами забруднення довкілля, що може статися у разі порушення  технологічних режимів роботи устаткування чи аварійної ситуації. Деякі об'єкти забруднюють довкілля і за нормальних умов роботи, що зумовлено існуючими  технологічними процесами.

Енергетика і  підприємства ядерної галузі

Серед промислових об'єктів  одним з основних забруднювачів  атмосферного повітря є підприємства теплоенергетики (близько 30 відсотків  усіх шкідливих викидів в атмосферу  від стаціонарних джерел).

У галузі екології в тепловій енергетиці домінують дві найважливіші проблеми: забруднення атмосферного повітря і забруднення земель через накопичення значної кількості  відходів (золи, шлаків, пилу).

Ядерна енергія в Україні  використовується в усіх галузях  народного господарства - промисловості, медицині, сільському господарстві, наукових дослідженнях, а також у побуті.

У 1996 році 43,9 відсотка всієї  електроенергії було вироблено на атомних  станціях. На п'яти АЕС працювало 15 атомних блоків загальною потужністю 13,618 тис. мвт., на яких було вироблено 79,6 млрд. квт-год електроенергії. За кількістю  реакторів та їх потужністю Україна  посідає восьме місце у світі  та п'яте - в Європі.

Чотири енергоблоки з  реакторами ВВЕР-1000 перебувають в  стані будівництва на майданчиках  Рівненської та Хмельницької АЕС  з різними ступенями будівельної  готовності. Другий блок Чорнобильської АЕС законсервовано, перший блок цієї станції остаточно зупинено у  листопаді 1996 року. В Києві та Севастополі  розташовані дослідницькі реактори, які у 1996 році не працювали, але продовження  їх експлуатації планується у наступні роки.

Головними місцями накопичення  радіоактивних відходів є атомні станції, на яких здійснюється їх первинна переробка та тимчасове зберігання. На АЕС не існує повного циклу  первинної переробки відходів відповідно до вимог норм, правил та стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, що призводить до нераціонального використання сховищ та збільшує ризик радіаційних  аварій. У 30- кілометровій зоні Чорнобильської АЕС зберігається в тимчасових, не пристосованих для зберігання сховищах велика кількість радіоактивних  відходів, серед яких є відходи  ядерної енергетики.

Головним джерелом небезпеки  у 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС залишається об'єкт "Укриття", в якому зосереджені небезпечні радіоактивні речовини та ядерні матеріали, радіоактивність яких близько 20 млн. кюрі.

У шести областях України  розташовані регіональні підприємства УкрДО "Радон" з переробки та зберігання радіоактивних відходів, які приймають на зберігання радіоактивні відходи від усіх галузей народного  господарства. Ці підприємства також  не мають установок для первинної  переробки відходів.

Підприємства з видобування  та переробки уранових руд знаходяться  у Дніпропетровській, Миколаївській  та Кіровоградській областях. Характерним  для уранопереробки є те, що майже  всі її відходи - відвали шахтних  порід, скиди та викиди (рідкі, газоподібні) є джерелами радіаційного забруднення  навколишнього природного середовища. В них містяться природний  уран, торій-232, продукти розпаду уранового  та торієвого рядів, у тому числі  і радіоактивний газ радон. Для  природного середовища та людей головну  небезпеку становлять великі за своїми обсягами хвостосховища та зосереджені  в них радіоактивні матеріали.

Україна належить до країн  з дуже розвинутим використанням  джерел іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ) у багатьох сферах господарства і наукової діяльності. На даний  час існує близько 8 тисяч підприємств  та організацій (тільки по місту Києву  їх близько 400), які використовують понад 100 тисяч ДІВ.

Через існування великої  кількості штучних і природних  джерел іонізуючого випромінювання та в результаті Чорнобильської катастрофи в Україні склалася дуже складна  радіоекологічна ситуація, яка викликає необхідність створення системи  заходів радіаційного захисту населення  та навколишнього природного середовища.

В систему таких заходів  мають входити: основи ядерного законодавства, державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки, державні програми мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи, норми поводження з радіоактивними відходами та підвищення безпеки  атомних станцій, система соціального  захисту населення.

Сільське господарство

Сільське господарство України - найбільш природомістка галузь, що має могутній природно-ресурсний  потенціал, який включає 41,84 млн. гектарів сільськогосподарських угідь (69,3 відсотка території України), в тому числі 33,19 млн. гектарів ріллі (55 відсотків), 7,63 млн. гектарів природних кормових угідь - сіножатей і пасовищ (12,6 відсотка). У сільськогосподарському виробництві  щороку використовується понад 10,9 млрд. куб. метрів води, або 36,4 відсотка її загального споживання. В розрахунку на одного мешканця припадає 0,82 гектара сільськогосподарських  угідь, у тому числі 0,65 гектара ріллі, тоді як у середньому по Європі ці показники  становлять відповідно 0,44 і 0,25 гектара. Розораність сільськогосподарських  угідь досягла 72 відсотків, а в  ряді регіонів перевищує 88 відсотків. До обробітку залучені малопродуктивні  угіддя, включаючи прируслові луки і пасовища та схилові землі. Якщо Україна в Європі займає 5,7 відсотка території, то її сільськогосподарські угіддя - 18,9 відсотка, а рілля - 26,9 відсотка. Ефективність використання земель в  Україні значно нижча, ніж у середньому по Європі.

Основними причинами низької  віддачі земельного потенціалу в  Україні є безгосподарне ставлення  до землі, тривала відсутність реального  власника, помилкова стратегія максимального  залучення земель до обробітку, недосконалі  техніка і технологія обробітку  землі та виробництва сільськогосподарської  продукції, невиважена цінова політика, недотримання науково обґрунтованих  систем ведення землеробства і, зокрема, повсюдне недотримання сівозмін, внесення недостатньої кількості органічних добрив, низький науково-технічний  рівень проектування, будівництва та експлуатації меліоративних систем, недосконала система використання і внесення мінеральних добрив та невиконання природоохоронних, комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів.

Якісний стан земельного фонду  постійно погіршується. В окремих  районах, де проведено осушення земель, відбувається неконтрольоване зниження рівня ґрунтових вод, зменшення  потужності органічної маси, а в  районах зрошення - підтоплення і  засолення ґрунтів, деградація чорноземів, що призвело до негативних екологічних  наслідків у районах Полісся  та на півдні України. Нині 14,8 відсотка загальної площі поливних земель піддаються еродуванню, 1,5 відсотка - перезволоженню, понад 4 відсотки є солонцюваті та засолені. Збільшення мінералізації  ґрунтових вод загрожує вторинним  засоленням земель. Майже на всіх землях спостерігається неухильне зниження вмісту гумусу в ґрунтах. Тільки за 20 років (з 1961 року по 1981 рік) середній вміст  гумусу в ґрунтах України знизився з 3,5 до 3,2 відсотка.

Розвиток різних форм власності  та господарювання на землі без суворого і надійного державного екологічного та митного контролю за ввезенням  небезпечних відходів, брак відповідної  законодавчої бази призводять до споживацького  ставлення до землі. Використання у  великій кількості мінеральних  добрив, пестицидів та інших хімічних препаратів разом з промисловим  і радіаційним забрудненням може ще більше ускладнити екологічну ситуацію в Україні, знизити відтворювальну здатність біосфери та екологічну стійкість агроландшафтів.

Транспорт

Значним забруднювачем довкілля є транспортна галузь, зокрема  рухомі її засоби (автомобілі, тепловози, морські та річкові судна), що використовують як пальне різні види нафтопродуктів, а також стаціонарні об'єкти матеріально-технічного забезпечення (склади пально-мастильних матеріалів, заправні станції, станції  технічного обслуговування, майстерні  тощо).

Значної шкоди довкіллю завдають відпрацьовані гази автомобілів, пально-мастильні  матеріали, зливні води після миття  автомобілів та їх агрегатів, пари різних шкідливих речовин, кислот, матеріалів, які використовуються в технологічних  процесах ремонту автомобілів.

Через великі обсяги використання пального автотранспорт забруднює  навколишнє природне середовище токсичними компонентами:

• на рівні 25 відсотків - солями свинцю, на рівні 50 відсотків - оксидом вуглецю. У 24 великих містах України, зокрема в Києві, Харкові, Севастополі, Одесі, шкідливі викиди в повітря внаслідок роботи автотранспорту перевищують 50 відсотків загальної їх кількості.

Залізничний транспорт України  використовує приблизно 170 млн. куб. метрів води на рік. Близько 50 відсотків води використовується на господарсько-питні  потреби, безповоротні втрати води становлять понад 40 відсотків. Щороку в каналізаційні  мережі, природні водойми залізниця  скидає понад 20 тис. тонн забруднюючих речовин, з яких майже 50 відсотків - без очищення.

Основні забруднюючі речовини - це відпрацьовані гази тепловозів, нафтопродукти, фенол, аерозолі, сміття.

Більш як половина всього обсягу викидів забруднюючих речовин у  повітря річковим транспортом припадає на відпрацьовані вихлопні гази двигунів судноплавних засобів та автотранспорту - близько 500 тонн на рік на кожний великий  річковий порт або транспортний вузол.

Морський транспорт забруднює  море відходами харчування, сміттям, нафтою та нафтопродуктами, що значно погіршує екологічний стан моря, особливо в припортових зонах.

Житлово-комунальне господарство

В Україні інтенсивно відбуваються процеси урбанізації. Їх негативними  наслідками є: