Коротка історія освоєння і використання водних ресурсів

Коротка історія освоєння і використання водних ресурсів                                                                                               Водні ресурси України використовуються здавна, з часів заселення її території, яке відбувалося в основному по річках, що слугували спочатку як шляхи сполучення, а пізні¬ше — як джерела водопостачання та гідравлічної енергії, для риб¬ного промислу, купання, вимочування конопель, скидання забруд¬нених стоків тощо. Розвиток водних шляхів був пов’язаний пере¬дусім із Дніпром, на якому судноплавство здійснювалося ще до на¬шої ери. В IX-XII ст. по Дніпру проходив відомий шлях із «варяг у греки» протяжністю понад 3000 км, який з’єднував райони При¬балтики й Скандинавії з античними колоніями Причорномор’я та з Візантією і мав важливе економічне і стратегічне значення для Київської Русі та її зв’язків із зовнішнім світом.  У XII ст. на річках України почали будуватися примітивні во¬дяні млини, а великого поширення вони набули в XVII-XIX ст. У XIX ст. гідросилові установки стали використовуватись на цукрових та інших заводах, у кар’єрах і на невеликих зрошувальних ділянках. У кінці XIX ст. на р. Канель (у межах сучасної Черкаської області) була споруджена Канельська ГЕС, а в 1912 р. — Тиврівська ГЕС на р. Південний Буг.  У XVII ст. в Україні починає розвиватися водопостачання міст. У 1668 р. у Києві був побудований дерев’яний водопровід. У кінці XVIl ст. велися роботи з водотранспортного сполучення Дніпра з річками Німаном і Західною Двіною. Першу пасажирську пароплавну лінію було відкрито на Дніпрі в 1850 р.У другій половині XIX ст. на території України почалися водно- меліоративні роботи. До революції 1917 р. зрошувалось 17,4 тис. га земель, а осушувані меліорації було проведено всього на 454 тис. га.

У пореволюційний період розширились напрями і масштаби використання водних ресурсів. Змінилися і підходи до їх вивчення і використання. Замість галузевого набув поширення комплексний підхід, при якому досягається найраціональніше використання водних ресурсів і підвищується економічна ефективність водогосподарських заходів. Крімлцього, необхідність комплексного використання водних ресурсів зумовлювалась і обмеженістю їх в окремих регіонах, в межах яких ці ресурси є єдиними для різних галузей господарства.Характерним прикладом вирішення проблеми водозабезпечення великого промислового району з обмеженими водними ресурсами є Донбас, для якого в кінці 20-х років було складено генеральну схему водопостачання. Цією схемою передбачалось комплексне використання місцевих водних ресурсів і ресурсів підземних вод у долині Сіверського Дінця. У 1927 р. будівництвом Дніпровської ГЕС поблизу Запоріжжя було покладено початок комплексного використання водних ресурсів Дніпра. Цей гідровузол вирішував два основні завдання: покращання судноплавних умов на ділянці Дніпровських порогів і забезпечення промислового Придніпров’я електроенергією. У період будівництва Дніпровської ГЕС і після його завершення (1932 р.) проводились пошукові та проектні роботи з укладання схеми комплексного використання Дніпра. Така схема була складена, але її реалізацію перервала Велика Вітчизняна війна.У 30-х роках велось інтенсивне будівництво ГЕС на малих річках України, розширились меліоративні роботи. Так, в 1930— 1938 pp. у Криму було побудовано перші державні зрошувальні системи — Тайганську, Альмінську, Бельбецьку та Качинську. Всього за станом на 1940 р. у республіці зрошувалось 89,7 тис. га земель — у 5,1 раза більше, ніж у 1913 р. Здійснювалося осушення заболочених і перезволожених земель, їх площа в 1941 р. становила 730,5тис. га. Значна увага в довоєнний період приділялась поліпшенню водопостачання населення та промисловості.

Велика Вітчизняна війна перервала роботи з комплексного використання водних ресурсів. Багато водогосподарських об’єктів було зруйновано. В повоєнні роки поряд із відбудовою розгорнулися роботи з подальшого комплексного використання водних ресурсів. Зокрема, втілено в життя схему комплексного використання водних ресурсів Дніпра, збудовано багато ГЕС на середніх і малих річках, велось рибогосподарське освоєння ставів і водосховищ. Широко проводилися роботи з водопостачання і каналізації, боротьби з повенями, зі зрошення і осушення земель тощо.

У 1963—1965 pp. для території України було розроблено Генеральну схему комплексного використання й охорони водних ресурсів, у якій передбачалось проведення заходів для розвитку окремих галузей водного господарства.Водогосподарське будівництво в повоєнний період набуло більш широкого розмаху; збільшились розміри, складність і значущість споруд, масштаби водогосподарських заходів та їх значення в народному господарстві. Побудовані на Дніпрі і Дністрі гідровузли сприяли вирішенню низки завдань багатогалузевого (комплексного), але не завжди раціонального використання водних і земельних ресурсів у нашій державі.

У 1990 р. було складено нову генеральну схему комплексного використання водних ресурсів в Україні до 2010 р.

Значного розвитку набуло централізоване водопостачання населення і промисловості. На сьогодні для цієї мети за рік використовується 18,2 км3 води.Подальшого розвитку набули і водні меліорації. За даними Держ- водгоспу, на 1998 рік площа зрошуваних земель в Україні становила 2466 тис. га, а осушених — 3299 тис. га. У січні 2000 р. Верховна Рада України прийняла новий закон «Про меліорацію земель». Водні ресурси України через їх обмеженість, нерівномірність розподілу по території і по сезонах року мають використовуватись лише раціонально й комплексно з урахуванням потреб усіх галузей господарства. При цьому черговість у задоволенні потреб у воді може бути різною, проте пріоритетними завжди мають бути потреби людей, оскільки воду нічим замінити не можна.

Задля забезпечення найраціональнішого і комплексного використання водних ресурсів для більшості адміністративних областей складено схеми комплексного використання і охорони водних ресурсів не тільки великих, а й середніх і деяких малих річок України. Державну політику щодо розвитку галузі водного господарства проводить у життя Державний комітет України по водному господарству (Держводгосп України), він же відповідальний за використання водних ресурсів, забезпечення потреб у воді населення і меліоративних систем, здійснює нагляд за використанням і якісним станом водних ресурсів тощо.