Ноосфера як стан сучасного розвитку біосфери

Вперше  ставиться завдання проникнення  знання у все людство. Рішення  такого завдання має на меті усвідомлення правильного життя: по-перше, підвищити  добробут населення; по-друге, максимальне розмноження людства; по-третє, максимальне виявлення розуму. Якщо до XX ст. панівною виступала система поглядів обмеження приросту населення, то ноосфера передбачає найповнішу можливість народжуваності людей. Це принципово нова система світосприйняття розвитку людства, вимагає нового типу людини - людини ноосфери: вільної, незалежної від інших організмів. Сучасна людина - гетеротрофна, тобто існує за рахунок зелених рослин. Нова ж людина має бути автотрофною. Наука і повинна забезпечити безпосереднє синтезування їжі, що «звільнило б людину від її залежності від іншої живої речовини. Із істоти соціально-гетеротрофної стала б соціально-автотрофною. Людський розум створив би таким шляхом нове велике геологічне явище». Але Володимира Вернадського хвилюють наслідки відкриття, закликає вчених готуватися до відкриття, бо невідомо, буде воно благодійним чи принесе страждання. Вчений упевнений, оскільки майбутнє людини створюється нею ж, то нова автотрофна істота отримає досі відсутні можливості використання її вікових духовних устремлінь: людина реально відкриє шляхи до кращого життя. Звичайно ж, створення нової людини пов'язане з відкриттям принципово нових джерел енергії. Наукові досягнення в небачених раніш масштабах використовуватимуться в військовій справі. І Володимир Вернадський закликає вчених і всіх людей зберегти людство від самознищення. Покласти край майбутнім війнам. Отже, четвертою передумовою ноосфери є виключення війни з життя суспільства. Володимир Вернадський один з перших вітчизняних природознавців, які висунули проблему «особистої етики вченого». Вчений особисто відповідальний за свою долю і долю планети. Реалізацію проблем ноосферизації належить шукати у філософсько-етичній сфері. Звідси - ще одна передумова формування ноосфери - синтез науки, моралі, мистецтва та філософії. Нібито підводячи підсумки своїх роздумів, Володимир Вернадський пише, що, оскільки зародження ноосфери здійснюється в міру формування світових демократичних суспільних відносин, то біогеохімічне поняття ноосфери, що випливає з біогеохімічних уявлень, повністю співзвучне основною ідеєю наукового соціалізму. Концепція ноосфери у філософії Володимира Вернадського поліфонічна: охоплює природознавчий, суспільний, філософський і суспільно-моральний аспекти. Його погляди на найближче майбутнє суспільства містять ідею повного підкорення держави народові, заміну централізованого управління місцевою автономією. Держава має бути федеративною.

Розкриваючи закономірність, еволюційну неминучість  переходу біосфери у своєму розвитку в новий вищий етап - ноосферу - сферу розуму, вчений визначив, що людина здатна активно впливати на природні процеси й соціальну  організацію суспільства. У цьому  зв'язку значно зростає роль науки  та наукового світогляду у розв'язанні глобальних загальнолюдських проблем  і конкретних соціально-економічних  завдань, що постійно виникають у  суспільстві. Людина має будувати свої відносини з природою тільки на науковій основі, щоб передбачити наслідки цієї діяльності й регулювати їх, не завдаючи шкоди природі, не порушуючи  її внутрішньої рівноваги та гармонії взаємовідносин із суспільством. Це вимагає  глибоких знань об'єкта дослідження, виявлення закономірностей і  тенденцій змін, що постійно відбуваються під впливом численних природно-географічних, соціально-економічних, суспільно-організаційних чинників, адекватного застосування наукових методів дослідження. Основними  принципами наукового пошуку мають  бути осмисленість дій та об'єктивний науковий аналіз, обачність і обгрунтованість наукових передбачень, на цій основі суворе регулювання практичної діяльності. З таких позицій наука може трактуватися, за В.І.Вернадським, як нова матеріальна сила перетворення людського суспільства.

Виникнення  ноосфери, на думку В.І. Вернадського, — об'єктивний і неминучий вияв життя як природного явища. Сутність ноосфери коротко можна сформулювати так: якщо узгодженість процесів, які  відбуваються у неживій природі, забезпечується механізмами саморегуляції, то узгодженість характеристик природного середовища і суспільства може бути здійснена розумом і волею. Тобто  мова йде вже не про руйнівне втручання  в природу, а про науково обґрунтоване збереження на Землі умов для життя  і щастя людей. Визначальним фактором має бути не стихія природного розвитку, а інтелект людини.

Вчений  розглядав ноосферу як майбутній  стан біосфери, оскільки людство ще далеке від такого стану. У своїй  останній праці "Кілька слів про  ноосферу" він визначив деякі  загальні умови, необхідні для створення  ноосфери, зокрема: людство має стати  єдиним в інформаційному й економічному зв'язках; ноосфера — явище загальнопланетарне, тому людство має прийти до цілковитої рівності рас, народів та ін.; ноосфера не може бути створена до припинення війн на Землі.

За  вченням В.І. Вернадського, ноосфера мала стати втіленням не лише наукових знань, а й моральних якостей  людства, найкращих рис духовності людини. Вона прогнозувалася як гармонія духовних та фізичних відносин людини і природи, людини і людини. Але  дійсність далеко не завжди розумна, вона не часто "вписується" в теоретичні міркування й передбачення. В реальному  процесі розвитку ноосфера стала  лише однобічним втіленням раціонального  знання. Відсутність у ній моральної  та інших людських цінностей стала  усвідомлюватися значно пізніше, з  виникненням глобальних проблем.

Вчення  Вернадського про ноосферу включає 4 основні положення:

1. Ноосфера - історично останній стан  геологічної оболонки біосфери, що перетворюється діяльністю  людини.

2. Ноосфера - сфера розуму і праці. 

3. Зміни біосфери обумовлені як  свідомою, так підсвідомою діяльністю  людини.

4. Розвиток ноосфери пов’язаний  з розвитком соціально-економічних  факторів.

4. Розвиток ідеї про ноосферу  в сучасній думці 

Процес  розвитку вчення про ноосферу після  смерті В. Вернадського можна поділити на три періоди. Перший позбавлений  вагомих здобутків і позначений в основному спробами Б. Лічкова опрацювати концепцію ноосфери (звернув увагу на її етичні аспекти), які, проте, не знайшли відгуку у науковій спільноті. Відповідно розвиток концепції ноосфери не відбувався. Причина полягає у відсутності для даного вчення В.Вернадського належного місця в тогочасній ідеологічній системі та актуальних наукових пошуках.

На  зламі 60-70-х років людство усвідомило загрозу екологічної катастрофи. Це зумовило зростання інтересу до концепції ноосфери, у якій вітчизняні дослідники шукали шляхи осмислення та розв’язання глобальних проблем.

З цього часу ведемо мову про другий період розвитку концепції ноосфери, який позначений дослідженнями Р. Баландіна, Ф. Гіренка, Е. Гірусова, В. Казначєєва, М. Камшилова, І. Кузнєцова, А. Яншина та ін., а також публікацією творів В. Вернадського, присвячених ноосфері. Проте ці досягнення не можуть бути оцінені однозначно, оскільки під тиском ідеології вони зазнавали значних перекручень, публікації багатьох дослідників наукової спадщини В. Вернадського хибували неточностями. Етичні аспекти концепції практично не розвивались.

Початок третього етапу розвитку концепції  ноосфери пов’язаний з демократизацією  радянського суспільства, зростанням свободи наукового пошуку. Йому властива поява великої кількості різнопланових  досліджень: має місце як апологія концепції ноосфери, розробка її аспектів у контексті сучасності (В. Барякін, М. Голубець, С. Кримський, М. Моісєєв, А. Урсул та інш.), так і критика, закиди в утопічності та неекологічності (В. Кутирьов, В. Межжерін, О. Самарський та ін.). Незважаючи на таку різноплановість, можна виділити спільну вихідну позицію цих досліджень: більшість із них об’єднує переконаність, що вчення про ноосферу в тому вигляді, в якому воно постало більш, ніж півстоліття тому, не може вирішувати актуальні проблеми сьогодення. Звідси прагнення науковців активно розвивати ті положення, які були закладені В. Вернадським, і пристосовувати їх до сучасних реалій. З огляду на цей факт, ґрунтуючись на висновках В.Вернадського та враховуючи сучасні дослідження, приходимо до наступного визначення ноосфери: на даному етапі (у стадії становлення) це біосфера планети, “проникнута” колективним розумом людства та результатами його діяльності. У розвиненому стані вона постане етапом розвитку планети, на якому її біосфера гармонійно взаємодіятиме та співіснуватиме з розумом, беручи ширше – із суспільством загалом.

На  сучасному етапі розвитку концепції  ноосфери звертає на себе увагу зростання  інтересу до її духовних та, зокрема, етичних  вимірів. Чимало дослідників підкреслюють необхідність здійснення для подальшого становлення сфери розуму відповідних  моральних трансформацій. Проте, за невеликим винятком, етичний вимір  концепції ноосфери залишається  недослідженим.

Висновки 

Теорія  біосфери В. Вернадського — це виведені основні закони гармонійного розвитку всього живого на Землі. На жаль, людина й досі не розуміє чи не хоче розуміти, що, вступаючи в протиріччя із законами гармонійного розвитку Всесвіту, протиставляючи себе законам розвитку Природи, вона поставила під загрозу не лише існування самої себе як продукту Природи, як свідомої істоти, яку створила Природа, але й ставить під  загрозу процес розвитку цивілізації  в цілому. Для чого творець дав  людині, на відміну від тварини, свідомість? У першу чергу для того, щоб  саме через розвиток своєї свідомості самоудосконалюватись у гармонії із космосом. Кожна Людина повинна знати  своє призначення на цій Землі  і ті закони Всесвіту, які вона повинна  виконувати. На жаль, історія розвитку суспільства впродовж останнього століття (тепер уже старої епохи), однозначно свідчить, що Людина не розуміє, не усвідомлює найважливішої своєї місії на Землі. Власне, це основне протиріччя ХХ століття: людина, не розуміючи свого призначення на Землі, поставила себе над Природою. Власне сьогодні маємо, що маємо. Уже в перші роки ХХ віку В. Вернадський почав говорити про те, що вплив Людини на оточуючу Природу зростає настільки швидко, що не за горами той час, коли вона перетвориться в основну геологоутворюючу силу. Людина повинна взяти на себе відповідальність за майбутній розвиток Природи. Процес розвитку оточуючого середовища і суспільства стане нерозривним, Біосфера перейде в сферу розуму, в ноосферу, коли розвиток планети буде направлятись силою Розуму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. — К.: Либідь. 1995 — 368 с.

2. Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. – Харків: ХДАМГ, 1999. – 416 с.

3. Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.

4. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, - К.: МАУП, 2000. – 238 с.

5. Кучерявий В.П. Екологія, - Львів:  Світ, - 500 с. 

6. pld.org.ua

7. ukr-tur.narod.ru

8. www.djerelo.com

9. www.lib.ua-ru.net

10. www.grinchuk.lviv.ua