Охорона атмосферного повітря у галузі екології

                                                  ВСТУП

 

Під управлінням у галузі охорони атмосферного повітря розуміють діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, спрямовану на збереження, поліпшення та відновлення стану атмосферного повітря, запобігання і зниження рівня забруднення атмосферного повітря, дотримання вимог атмосфероохоронного законодавства, запобігання правопорушенням у цій сфері та захист екологічних прав громадян.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» управління в галузі охорони атмосферного повітря  здійснюють Кабінет Міністрів України, Мінприроди України, МОЗ України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.

Серед основних функцій управління в галузі охорони атмосферного повітря виділяють:

- стандартизацію і нормування  у галузі охорони атмосферного  повітря;

- здійснення екологічної та  санітарно-гігієнічної експертизи;

- організацію і здійснення контролю  та моніторингу у галузі охорони  атмосферного повітря;

- державний облік шкідливих впливів на атмосферне повітря;

- вирішення спорів з питань  охорони і використання атмосферного повітря тощо. [1]

Стандартизація і нормування у  галузі охорони атмосферного повітря  проводиться з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог по охороні атмосферного повітря  від забруднення та забезпечення екологічної безпеки і спрямовані на: забезпечення безпечного навколишнього  природного середовища та запобігання  екологічним катастрофам; реалізацію єдиної науково-технічної політики в галузі охорони атмосферного повітря; становлення єдиних вимог до обладнання і споруд щодо охорони атмосферного повітря від забруднення; забезпечення безпеки господарських об’єктів і запобігання виникненню аварій та техногенних катастроф; впровадження і використання сучасних екологічно безпечних технологій.[2]

 

 

 

1.Екологічний механізм, забезпечення охорони атмосферного повітря.

 

 

особливість правової охорони  атмосферного повітря полягає в тому, що

законодавство зосереджує увагу  на правовому регулюванні охоронних

відношень, тому що специфіка  даного продукту не дозволяє вирішувати

питання права власності  на нього і права користування ним у широкому

понятті слова в зв'язку з постійним його переміщенням.

 

Все це враховано Законом  України «Про охорону атмосферного повітря»,

який введено в дію  постановою Верховної Ради України 16 жовтня 1992

року. Закон визначає правові  та організаційні основи та екологічні

вимоги в галузі охорони  та використання атмосферного повітря.

 

Завданням закону є регулювання  відносин у цій галузі з метою  збереження,

поліпшення та відтворення  стану атмосферного повітря, відвернення і

зниження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та іншого впливів

на атмосферне повітря, забезпечення раціонального використання

атмосферного повітря для виробничих потреб, а також зміцнення

правопорядку і законності у цій сфері.

 

Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою  встановлення

комплексу обов'язкових норм, Правил, вимог щодо охорони атмосферного

повітря від ЗАбруднєння, шкідливого впливу фізичних і біологічних"

"нників та забезпечення екологічної безпеки.[3]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Управління і контроль у галузі охорони атмосферного повітря

 

Державні стандарти у галузі охорони атмосферного повітря є  обов’язковими для виконання  і визначають поняття та терміни, режим використання й охорони  атмосферного повітря, методи контролю за станом атмосферного повітря, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу на атмосферне повітря, встановлюють інші вимоги щодо охорони і використання атмосферного повітря.

Однією з найважливіших функцій  управління у галузі охорони атмосферного повітря є нормування у цій  сфері.

Зокрема, у галузі охорони атмосферного повітря встановлюються:

- нормативи екологічної безпеки  атмосферного повітря;

- нормативи гранично допустимих  викидів забруднюючих речовин  стаціонарних джерел;

- нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел;

- нормативи вмісту забруднюючих  речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел;

- технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин (ст. 5 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»). Порядок розроблення та затвердження цих нормативів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Нормативи екологічної безпеки  атмосферного повітря запобігають виникненню небезпеки для здоров’я людини та стану навколишнього природного середовища від впливу шкідливих чинників атмосферного повітря. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» до них належать:

- нормативи якості атмосферного  повітря;

- гранично допустимі рівні впливу акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних факторів і біологічного впливу на стан атмосферного повітря населених пунктів.

Норматив якості атмосферного повітря  є критерієм, який відображає гранично допустимий максимальний вміст забруднюючих речовин в атмосферному повітрі і за якого немає негативного впливу на здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища.

Гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, іонізуючого впливу на атмосферне повітря відображають гранично допустимий максимальний рівень впливу вищезазначених факторів на атмосферне повітря, за якого відсутній шкідливий вплив на здоров’я людини і навколишнє середовище. [4]

Норматив гранично допустимого  впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел встановлюється для  кожного стаціонарного джерела  акустичного, електромагнітного, іонізуючого  та інших фізичних і біологічних  факторів на рівні, за якого фізичний та біологічний вплив усіх джерел у цьому районі з урахуванням перспектив його розвитку в період терміну дії встановленого нормативу не призведе до перевищення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря (за найбільш суворим нормативом).

Порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого рівня  впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел забруднення на стан атмосферного повітря визначений постановою Кабінету Міністрів України  від 13 березня 2002 р. зі змінами, внесеними  постановою Кабінету Міністрів від 16 червня 2004 р.

Крім того, атмосфероохоронним законодавством передбачені такі нормативи:

- норматив вмісту забруднюючої  речовини у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувного джерела (гранично допустима кількість забруднюючої речовини у відпрацьованих газах пересувного джерела, що відводиться в атмосферне повітря). Порядок розроблення та затвердження нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел забруднення атмосферного повітря затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів від 16 червня 2004 p.;

- норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела — гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин в атмосферне повітря від стаціонарного джерела викиду. Порядок розроблення та затвердження нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів від 16 червня 2004 p.;

- технологічний норматив допустимого викиду забруднюючої речовини — гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин, який визначається у місці його виходу з устаткування.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря. [7]

 

Запобігання негативному впливу на стан атмосферного повітря регулюється  заходами, які передбачають державний  облік у галузі охорони атмосферного повітря. Згідно зі ст. 31 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» державному обліку підлягають:

- а) об’єкти, які справляють  або можуть справити шкідливий  вплив на здоров’я людей та  на стан атмосферного повітря;

- б) види та обсяги забруднюючих  речовин, що викидаються в атмосферне  повітря;

- в) види і ступені впливу  фізичних та біологічних факторів  на стан атмосферного повітря.

Державний облік у галузі охорони атмосферного повітря ведеться з метою: забезпечення державного контролю в галузі охорони атмосферного повітря та прогнозування зміни його стану; розроблення державних, регіональних, місцевих екологічних програм та програм у галузі охорони здоров’я, здійснення інших заходів щодо зменшення ступеня забруднення атмосферного повітря; регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря із стаціонарних та пересувних джерел, ступенів впливу на його стан фізичних та біологічних факторів.

Державний облік — це:

- взяття на облік об’єктів, які справляють шкідливий вплив;

- ведення на об’єктах первинного  обліку стаціонарних джерел, які справляють шкідливий вплив; складення державної статистичної звітності в галузі охорони атмосферного повітря за стаціонарними та пересувними джерелами, які справляють шкідливий вплив; проведення інвентаризації викидів та обсягів забруднюючих речовин на зазначених об’єктах.

 

Стандартизація розглядається  як діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усунення бар'єрів у торгівлі і сприяння науково-технічному співробітництву (ст. 1 Закону України «Про стандартизацію).

Стандарт — документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою  досягнення оптимального ступеня впорядкованості  у певній галузі, розроблений у  встановленому порядку на основі консенсусу. [6]

Стандарти в галузі охорони атмосферного повітря розробляються, приймаються, схвалюються, переглядаються, змінюються, їх дія припиняється в порядку, передбаченому законодавством. Вони базуються на досягнутих рівнях науково-технічного прогресу й тим самим утворюють єдині вимоги, правила, загальні принципи чи характеристики, які ставляться державою до якості атмосферного повітря, а також до осіб, які здійснюють господарську діяльність (використовують) і охороняють його з метою забезпечення сприятливого його стану. Екологічні стандарти визначають поняття і терміни, режим охорони атмосферного повітря, методи контролю за його станом, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу на атмосферне повітря, встановлюють інші вимоги щодо охорони атмосферного повітря. Названі елементи утворюють зміст державних стандартів у даній сфері природного середовища. Державні стандарти є обов'язковими для виконання. На їх основі розробляються нормативи в галузі охорони атмосферного повітря:

— нормативи екологічної безпеки  атмосферного повітря;

— нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних чинників стаціонарних джерел;

— нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних чинників пересувних джерел;

— технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин.

Законодавством можуть встановлюватися  й інші нормативи у цій галузі, порядок розроблення та затвердження їх встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону. [4]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Заходи щодо охорони атмосферного повітря

Обов'язки підприємств, установ та організацій по охороні атмосферного повітря

Підприємства, установи та організації, діяльність яких пов'язана з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря тощо, зобов'язані:

• здійснювати організаційно-господарські та інші заходи щодо забезпечення виконання  умов і вимог, передбачених у дозволах на викиди забруднюючих речовин та інший шкідливий вплив;

• вживати заходи щодо зменшення  обсягів викидів забруднюючих речовин  і зниження шкідливого впливу фізичних та біологічних впливів;

• забезпечувати безперебійну ефективну  роботу та підтримання у справному стані споруд, устаткування й апаратури для очищення викидів та зменшення іншого шкідливого впливу;

• здійснювати контроль за обсягом  та складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, та вести їх постійний облік тощо.

Регулювання викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря  стаціонарними джерелами

Викиди забруднюючих речовин у  атмосферне повітря стаціонарними  джерелами можуть здійснюватися  тільки. д дозволами, які видаються  органами Мінекобезпеки. Обсяги цих  викидів визначаються на основі нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферу.

Заходи щодо охорони атмосферного повітря при аварійних ситуаціях та несприятливих метеоумовах

Підприємства, установи і організації, які мають шкідливі викиди в атмосферу, повинні мати заздалегідь розроблені спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря.

Виконання вимог по охороні атмосферного повітря від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами

Складування, зберігання чи розміщення виробничого, побутового сміття та інших  відходів допускається лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими органами територіях у межах встановлених ними лімітів.[7]