Популяції та їх основні характеристики

В багатьох випадках трапляється  скупчення особин одного виду у біогрупи, або парцели. В грабово-буковому лісі таку горизонтальну структуру творять береза, граб, липа, жостір, а з трав'яних рослин — яглиця, печіночниця, копитень, плющ, осока волосиста. Таке скупчення особин дає їм можливість витримати дію несприятливих умов середовища, а також міжвидову конкуренцію.

Вертикальна структура популяції  характерна для багатовікового насадження. Типовим прикладом є букові праліси, де верхній ярус займають 200-250-літні буки, а нижні — особини різного віку аж до самосіву. У лісових фітоценозах популяції дерев-едифікаторів розташовані у першому ярусі, дерев-субедифікаторів — у другому, а асектаторів - у третьому чи четвертому.

Чагарники і трав'яні рослини  утворюють нижні яруси. Кожний з  цих ярусів представлений певними популяціями тварин.

 

7. Характер і  розміщення організмів у популяції

 

  Кожна популяція займає простір, який забезпечує засобами існування лише певну кількість особи. При цьому повнота використання наявних ресурсів залежить як від загальної чисельності популяції, так і від просторового розміщення особин.

За Швердтфегером (1968), розподіл особин у популяції може бути таким:

1) випадковим (трапляється  дуже рідко при однорідному середовищі, коли організми не намагаються об'єднатись у групи);

2) рівномірним, (досить поширений, особливо в умовах сильної конкуренції або антагонізму, які сприяють рівномірному розмноженню в просторі);

3) нерівномірним (груповим), коли організми намагаються створити  групи (пари у тварин, клони  у рослин), розміщення яких може  бути близьким до випадкового  У більшості популяцій у різний час відзначається скупчення або агрегування особин (принцип Оллі), які виникають:

1) внаслідок місцевих особливостей умов середовища;

2) під впливом добових і сезонних змін погоди;

3) у зв'язку з процесом  розмноження;

4) внаслідок соціального тяжіння (вищі тварини).

Таким чином, ступінь агрегації  залежить від характеру умов існування (однорідні або неоднорідні), від  погодних та інших фізичних факторів, характеру розмноження виду і його "толерантності".

Агрегація може посилювати конкуренцію між особинами за поживні речовини, корм чи життєвий простір, але цей несприятливий наслідок агрегацій є позитивним, оскільки допомагає виживанню групи в цілому (очеретові агрегації на оліготрофному озері Пісочне, що на Поліссі; споришеві чи подорожникові дуже стійкі до витоптування агрегації в урбанізованих ландшафтах).

Ступінь агрегації (як і щільності), при якій спостерігається оптимальний  ріст і виживання популяцій, коливається залежно від виду й умов, а тому, як стверджує Оллі, — "недонаселеність" (або відсутність агрегації), як і перенаселеність, можуть виявитися лімітуючими факторами.

 

8. Ізоляція і  територіальність

 

  У природі чимало випадків явищ протилежних агрегації, які називають ізоляцією. Як правило, пише Ю. Одум (1986), ізоляція виникає як наслідок:

1) конкуренції між особинами  за корм при його нестачі; 2) прямого антагонізму. Все це приводить до випадкового чи рівномірного розселення особин, оскільки близькі сусіди знищуються або витісняються. Активність особин, пар або сімейних груп у хребетних і вищих безхребетних звичайно обмежена певною зоною, яку називають індивідуальною, або сімейною ділянкою. Якщо ця ділянка активно захищається, то її називають територією.

Найкраще територіальність виражена у хребетних і деяких членистоногих, що мають складну  репродуктивну поведінку, яка проявляється, зокрема, в будівництві гнізд, відкладанні яєць, турботі про потомство і його захист. Ю. Одум включає в поняття територіальності будь-який активний метод, під впливом якого відбувається роз'єднання в просторі особин або груп особин (тварин, рослин і мікроорганізмів). У вищих тварин ізоляція є результатом механізму поведінки, який керується нервовою системою. У нижчих рослин і тварин вона має хімічну природу (алелопатія). Таким чином, ізоляція зменшує конкуренцію, сприяє збереженню енергії в критичні періоди, запобігає перенаселенню і виснаженню запасів їжі у тварин, а також речовин, води і світла у рослин.

Територіальність сприяє регуляції, чисельності популяцій  на рівні, який є нижчим, ніж рівень насичення.

Розвиваючись в просторі і часі, популяції використовують гетерогенне (неоднорідне) за своєю  природою середовище кожна по-своєму, виходячи із власних біологічних  потреб, сформованих у процесі  еволюції. Тому розміщення особин популяції  в середовищі рідко буває рівномірним. Переважають скупчення особин, тобто таке заселення території, коли у певних її частинах щільність є значно вищою від середнього показника. В такий спосіб популяція вирішує свої стратегічні (можливе розширення території за рахунок надлишку особин і їх еміграції) та тактичні (забезпечення перемоги в конкурентній боротьбі з особинами інших популяцій) завдання.

Розрізняють декілька типів  розміщення популяцій: поодиноке, стадом, зграєю, колонією, купою, лінією. Прикладом поодинокого розміщення є баобаб, особина якого займає значну територію, формуючи власне середовище. У зграї збираються олені, косулі, тури. Колоніями живуть комахи і миші, купами — терміти. Журавлі і лебеді шикуються в ключі.

Вертикальну структуру популяцій  можна проілюструвати на прикладі розміщення трьох видів дятлів, які "обслуговують" три яруси соснового лісу — верхній, середній і нижній. Домашні миші в дерев'яному будинку поділяються на дві окремі популяції: одна живе на горищі, інша — в підвалі, не спілкуючись між собою.

 

Література:

1. Білявський Г. О. та ін. Основи загальної екології [Текст]: Підручник/Г. О. Білявський, М. М. Падун, Р. С. Фурдуй. – 2-е вид., зі змінами. К.: Либідь, 1995. – 368 с.

2. Білявський Г. О. та ін. Основи екології [Текст]: Підручник/Г. О. Білявський, Р. С. Фурдуй, І. Ю. Костріков. – К.: Либідь, 2004. – 408 с.

3. Кучерявий В. П. Екологія [Текст]: підручник для студентів вищих закладів освіти, видання друге/В. П. Кучерявий. – Львів: Світ, 2001 – 500 с.: іл. Бібліогр.: с. 480

4. Лукʼянова Л. Б. Основи  екології [Текст]: навчальний посібник для учнів професійно-технічних закладів освіти/Л. Б. Лукʼянова. – К.: «Вища школа», 2000. – 327 с.: іл..

5. Потіш А. Ф. та ін. Екологія: основи теорії і практикум  [Текст]: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/А. Ф. Потіш, В. Г. Медвідь, О. Г. Гвоздецький, З. Я. Козак. – Львів: «Новий Світ-2000», «Магнолія плюс», 2003. – 296 с.

6.Царик, Л. П. Екологія [Текст]: Підручник для 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів. Рівень стандарту, академічний рівень/Л. П. Царик, П. Л. Царик, І. М. Вітенко. – К.: Генеза, 2011. – 96 с.:

7.Інтернет-ресурси з екології:

  1. http://www.monlib.mels.ru/Site/ssylky_ecologiya.html

  2. http://www.sitc.ru/ton/

  3. http://ukrainaincognita.com/