Раціональне природокористування як необхідно умова сталого розвитку

Вступ

 

 

Необхідною умовою сталого соціально-економічного розвитку як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні є екологічно-збалансована господарська діяльність, яка повинна базуватися на раціональному використанні природних ресурсів. Незадовільний сучасний стан навколишнього середовища і низька ефективність природокористування у регіонах України зумовлюють необхідність поглиблення досліджень економічних, екологічних і соціальних аспектів сталого розвитку територій.

 У сучасній вітчизняній та зарубіжній економічній літературі питанням екологізації господарської діяльності та раціоналізації використання природних ресурсів присвячено ряд наукових досліджень і публікацій. Еколого-економічні проблеми сталого розвитку розглядаються у працях таких вчених : Н.Андрєєва, Б.Буркинського, І.Бистрякова, Т.Галушкіна, Б.Данилишина, М.Долішнього, Я.Коваля, Л.Мельника, В.Парсяка, С.Харічкова та інших. Проте, при всій значимості отриманих наукових положень залишається багато суперечних і недостатньо визначених питань, які зумовлені багатогранністю даної проблеми, зокрема недостатньо висвітлені науково-практичні аспекти екологічної ефективності, раціональності та справедливості використання природних ресурсів як необхідної  умови сталого соціально-економічного розвитку регіонів України.

Метою статті є виявлення передумов раціонального природокористування в Україні, як основи соціально-економічного благополуччя теперішнього і майбутніх поколінь.

Суперечки, які виникали внаслідок відносин людини з природою існували протягом всієї історії людства, але в умовах сьогодення вони набули універсального соціально-економічного характеру: економічний прогрес за рахунок екологічного регресу. Людство має ресурсний потенціал для вирішення своїх проблем, а шляхи взаємодії економіки та екології лежать в основі раціонального використання природних ресурсів, принципу сталого розвитку та екологізації економіки.

Еколого-економічне регулювання  є одним з основних механізмів реалізації принципів сталого розвитку суспільства, тобто формування такої моделі соціально-економічного розвитку, при реалізації якої задоволення життєвих потреб нинішнього покоління людей досягається без позбавлення такої можливості майбутніх поколінь.

Сучасні тенденції погіршення якості навколишнього середовища на території України характеризуються серйозними економічними і соціальними наслідками, відсутністю взаємозв'язку між екологічними платежами та компенсаційних характером їх використання.Нинішній стан природокористування нашої країни привертає особливу увагу до себе у зв’язку з тим, що у результаті господарської діяльності у більшості регіонів склалася несприятлива і навіть кризова еколого-соціально-економічна ситуація. Вона спричинена через нехтування основних законів розвитку і відтворення природно-ресурсного потенціалу, а також через те, що в Україні віддавалася перевага розвитку сировинно-видобувних галузей промисловості. Найбільше забруднюють повітря підприємства теплоенергетики, викиди яких сскладають  близько 29 % усіх шкідливих забруднень. Висока концентрація в окремих регіонах підприємств хімічної галузі призвела до значного забруднення джерел водопостачання.( Екологія - Авраменко Н.Л., Цимбалюк С.Я.)

Досить влучно описує теперішнє екологічне становище, яке спричинене нераціональним використанням природних ресурсів В.Парсяк “ а труби димлять, а АЕС руйнуються, а річки і озера мілішають ….а прошарок озону вужчає, а грунти виснажуються, а пустелі насуваються, а гаї солов’їні … давно впокоїлися на площах торгівельних залів будівельних супермаркетів ”. Цей жахливий еколого-економічний стан у світі прийнято називати “коричневою економікою”.

На основі попередніх досліджень, можна  запропоновати наступну класифікацію проблем, спричинених нераціональним використанням природних ресурсів в Україні (рис.1).

‘

Рис.1 Класифікація проблем, спричинених нераціональним використанням природних ресурсів.

 

Необхідність реструктуризації економіки України є очевидною. Важливою умовою виживання і подальшого соціально-економічного розвитку є перехід до нової концепції економічного розвитку, заснованої на раціональному використанні природних ресурсів, що призведе до підвищення якості життя населення, при цьому не піддаючи майбутні покоління впливу значних екологічних ризиків та екологічного дефіциту. Але для того, щоб реалізувати нову концепцію економічно-соціального розвитку, необхідно зрозуміти і добре засвоїти сутність основних законів екології, які були запропоновані відомим американським екологом Баррі Коммонером :

 1 закон: все пов'язано з усім. Екосистема складається з безлічі взаємозалежних частин, де одна впливає на іншу. Вона стабілізується завдяки своїм динамічним самокомпенсірующім властивостями. Ці властивості під впливом зовнішніх перевантажень можуть бути порушені.

2 закон: все має кудись діватися. В природі не існує такої речі, як «сміття», відходи одних організмів служать їжею для інших. Одна з головних причин сучасної екологічної кризи полягає в тому, що величезні кількості речовин витягнуті із землі, перетворені в нові з'єднання і розсіяні в навколишньому середовищі без урахування того факту, що «все кудись дівається». І ці сполуки накопичується в тих місцях, де їх бути не повинно.

3 закон: природа знає краще. Однією з найбільш характерних особливостей сучасних технологій є уявлення, що вони покликані «поліпшити природу» - забезпечити такі товари і послуги, які природа не може надати. Тим часом велике антропогенне зміна екологічної системи шкідливо для неї.

 4 закон: ніщо не дається задарма. В екології, так само як і в економіці, кожна річ чогось коштує. Глобальна екосистема являє собою єдине ціле, в рамках якої нічого не може бути виграно або втрачено і яка не може бути об'єктом загального поліпшення. Все, що було вилучено з неї людською працею, повинно бути відшкодовано.

В основу нової  концепції прирокористування повинні  бути покладені два основні принципи : екологічної ефективності та екологічної справедливості. Перший принцип передбачає отримання додаткового прибутку від використання природних ресурсів, а другий – усвідомлення відповідальності за негативний вплив на навколишнє середовище.

Головним  рішенням наших проблем, пов’язаних з нераціональним природокористування є еко-ефективність, що заснована  на істотному скороченні використання природних ресурсів,  як необхідної умови сталого розвитку країни. Метою нової концепції є створення конкурентоспроможних за ціною товарів та послуг з високими корисними властивостями, які задовольняють потреби людей і підвищують якість життя, використовуючи меншу кількість ресурсів так, щоб рівень благополуччя населення зростав, а рівень забруднення навколишнього середовища знижувався.

За  визначенням всесвітньої ради підприємців для сталого розвитку (WBCSD) основними компонентами еко-ефективності є :

1. Зменшення матеріалоємності
2. Зменшення енергоємності
3. Зменшення викидів токсичних речовин
4. Збільшення частки замкнутих циклів у виробництві
5. Максимальне використання матеріалів, які можна переробити для вторинного використання.
6. Збільшення тривалості життєвого циклу продукції.
7. Надання в більшій мірі сервисного обслуговування продукції.

На  рівні економіки, еко-ефективність являє собою перспективний підхід, який поєднує цілі економічної та екологічної політики для досягнення сталого розвитку.

Яскравим  прикладом еко-ефективності на загальнодержавному рівні є перехід від “коричневої” до “зеленої економіки”, яка стимулюватиме економічний прогрес і створюватиме робочі місця, при цьому знижуючи ризики від таких глобальних загроз, як зміна клімату, втрата екосистемних послуг і дефіцит водних ресурсів.

У «зеленій» економіці зростання доходів і зайнятості забезпечується державними і приватними інвестиціями, які спрямовані на зменшення викидів вуглецю і забруднення та підвищення ефективності використання енергії та ресурсів. Такий шлях розвитку повинен зберігати, збільшувати і де це необхідно, відновлювати природний капітал як найважливіший економічний актив і джерело суспільних благ.

 Концепція «зеленої» економіки не замінює собою концепцію сталого розвитку, проте зараз все більш поширене визнання того, що досягнення стійкості майже повністю залежить від створення правильної економіки. За 
десятиліття, коли нові багатства створювалися з використанням моделі «коричневої» економіки, суспільство не вирішило таких проблем, як соціальний занепад і виснаження ресурсів, і ми як і раніше далекі від досягнення цілей розвитку тисячоліття. Стійкість залишається найважливішою довгостроковою метою, але для її досягнення ми повинні зробити нашу економіку “зеленою”.

Важливими задачами і передумовами сталого розвитку в умовах “зеленої економіки” є  перехід до стійких структур споживання і виробництва, охорона і раціональне  використання бази природних ресурсів як основи економічного і соціального  розвитку.

Для переходу до "зеленої економіки" необхідно  в 2012-2050 рр.. інвестувати всього лише 2% світового ВВП в десять ключових секторів: сільське господарство, житлово-комунальне господарство, енергетику, рибальство, лісове господарство, промисловість, туризм, транспорт, утилізацію та переробку відходів і управління водними ресурсами. При переході до "зеленої" економіки буде створено стільки нових робочих місць, що з часом це компенсує скорочення зайнятості в "коричневої" 
економіці.

За  оцінками експертів, в короткостроковій перспективі "зелена економіка" здатна забезпечити зростання ВВП, збільшення доходів на душу населення і зайнятості в таких же або навіть більш високих темпах, ніж традиційна “коричнева” економіка. У середньо-і довгостроковій перспективі "зелена економіка" обжене "коричневу" і до того ж дасть набагато більше переваг з точки зору охорони навколишнього середовища та зменшення соціальної  нерівності.

Найвищим проявом еко-ефективності на регіональному рівні є перехід до концепції “синьої економіки”, яка пропонує перехід на маловідходне або взагалі безвідходне виробництво. Згідно даної концепції, економічні системи моделюються шляхом наслідування природних екосистем. Якщо ми навчимося розуміти та використовувати довершеність природи, її економічність, враховувати функціональність, яка закладена в основу екосистем,то досягнемо результатів, що будуть суттєво відрізнятися від результатів масштабної промислової глобалізації.

Нам потрібно розвивати  наші економічні системи, наслідуючи природу, тоді ми зможемо використовувати енергію і природні ресурси ефективніше і без утворення відходів, у той же час створюючи тисячі нових робочих місць. Економічна система, яка базується на функціональності екосистем, працюватиме з тим, що доступно на місцевому рівні, і насамперед з енергетичними ресурсами, отриманими в результаті фізичних взаємодій природних ресурсів.

Каскадування  поживних речовин – це оригінальна  риса екосистем, наслідуючи яку можна досягнути успіху, за рахунок того, що відходи від виробництва одного виду товарів будуть ставати сировиною для виробництва іншого виду товару. Це природній спосіб перетворення очевидного дефіциту у достаток. Зміна існуючого періоду соціально-економічного занепаду, за допомогою логіки змодельованої в екосистемах, дозволить нам задовольнити основні потреби і побудувати справжню низьковуглецеву, ресурсоефективну економіку достатку з великою кількістю нових робочих місць.

Концепція “синьої економіки” широко розповсюджена у таких країнах як США, Колумбія, Бразилія, Японія, Великобританія, Німеччина, Швеція і досягнула феноменальних позитивних результатів на регіональному рівні.

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Нераціональне використання природних ресурсів України є ключовою проблемою соціально-економічного розвитку країни. Виробництво не повинно мати на меті лише створення матеріальних благ, цей процес повинен йти паралельно зі збереженням природного середовища. Досягнення цієї єдності можливе тільки в умовах екологізації виробництва, що характеризується систематичної розробкою технологічних, управлінських рішень, як для ефективного використання природних ресурсів, так і для поліпшення якості навколишнього середовища.

Стає очевидним, що в силу свого незвичайного характеру, економіко-екологічні проблеми вимагають  нестандартних рішень. Необхідно забезпечити ефективне використання природних ресурсів, що відповідає екологічним особливостям нашої країни, а також провести екологізацію господарської діяльності, планування та обгрунтування управлінських рішень, що виражаються в прогресивних напрямках взаємодії природи і суспільства.

Вирішенням  проблеми неефективного природокирстування  є перехід до нової концепції  використання природних ресурсів –  еко-ефективності, а згодом і до “синьої  економіки”, основною метою якої є  досягнення низьковуглецевої, ресурсозберігаючої, конкурентоспроможної економіки.