Шумове та вібраційне забруднення навколишнього середовища проміслових міст

Інтенсивність шуму різних джерел

До негативних фізичних чинників міста належить також вібрація. Джерелами вібрації у містах є: рейковий транспорт, автомобільний транспорт, будівельна техніка, промислові установки.                                                                          Зазвичай вібрація розповсюджується від її джерела на відстань до 100 м. Найбільш потужне джерело вібрації – залізничний транспорт. Коливання ґрунту поблизу залізниці перевищує землетрус силою 6–7 балів. У метро інтенсивна вібрація розповсюджується на 50–70 м.                                    Несприятливий вплив на організм людини мають і електромагнітні випромінювання промислової частоти (50 герц) та частот радіохвильового діапазону. У помешканнях електромагнітні поля створюють: радіоапаратура, телевізори, холодильники тощо, що має певну небезпеку. Справа в тому, що кожен наш внутрішній орган працює на певній частоті, наприклад, серце – біля 700 герц (коливань в секунду), мозок у стані сну – 10 гц, бадьорості – 50 гц ін. Якщо поруч знаходиться постійне джерело електромагнітного випромінювання, яке працює на аналогічній (чи є кратною) частоті, що може призвести до збільшення або зменшення нормальної частоти роботи органу. Наслідком цього може бути головний біль, порушення сну, перевтома, навіть загроза виникнення стенокардії. Найбільш небезпечне випромінювання, коли людина (а особливо дитина) спить.

Для зниження негативного  впливу вібрацій на навколишнє середовище необхідно вживати заходів щодо їх зниження насамперед у джерелі виникнення або, якщо це неможливо, на шляхах поширення.

Засоби та методи віброзахисту за організаційною ознакою  поділяються на методи індивідуального  та колективного захисту.

Щодо джерела  збудження вібрації методи колективного захисту поділяються на методи зниження параметрів вібрації впливом на джерело збудження і на методи зниження параметрів вібрації у напрямку її поширення.

Зниження вібрацій у джерелі їх виникнення проводиться  як на етапі проектування, так і  при експлуатації. При створенні машин слід віддавати перевагу кінематичним і технологічним схемам, які б усували або максимально знижували динамічні процеси.

У місцях поширення  вібрацію можна знизити, використовуючи додаткові пристрої, які вбудовуються в конструкцію машини (віброізолятори, віброгасники), застосовуючи демпферні покриття, вібропрокладки з пружно-в'язких матеріалів, а також анти-фазову синхронізацію двох або кількох джерел збудження. В окремих засобах віброзахисту вказані методи можна поєднувати. Ефективність дії віброгасників обмежується агрегатами з дискретними збурювальними впливами практично однієї частоти. Для зниження вібрації можливе застосування віброгасників маятникового, пружинного або плаваючого, а також камерного типів.

Вплив на джерело  збудження зводиться до зміни конструктивних елементів джерела збудження та характеру вимушених сил та моментів, зумовлених робочим процесом у машині, а також до зрівноваження окремих елементів машин та застосування методів налагодження для усунення режимів резонансу.

Особливо ефективними методами зниження вібрації в джерелі її виникнення є балансування обертових елементів обладнання (див. рис. 7.16), усунення резонансних режимів роботи зміною жорсткості його вузлів. Балансування обертових елементів дозволяє знизити рівень вібрації на 4 5 дБ.

Сто років тому рівень шуму на центральних магістралях  великих міст не перевищував 60 дБА. Нині у великих містах є райони, де він перевищує 70 дБА (санітарна  норма для нічного часу — 40 дБА). 60—80 % міського шуму генерує автотранспорт.                                                                                                  На пристосування до сильного шуму організм людини витрачає велику кількість енергії, перенапружується нервова система, виникають втома, нервовий і психічний розлади.                                                                           Особливо важко переносяться раптові різкі високочастотні звуки. При рівні шуму понад 80 дБА послаблюється слух, виникають нервово-психічні захворювання, виразка шлунку, гіпертонія, підвищується агресивність. Дуже сильний шум (понад 110 дБА) призводить до так званого шумового сп´яніння, а потім — до руйнування тканин тіла, перш за все — слухового апарату. Жінки більш чутливі до дії сильного шуму, і у них за умов звукового дискомфорту виникають ознаки неврастенії.                                                          Шум шкідливий не лише для людини. Встановлено, що рослини під впливом шуму повільніше ростуть, у них спостерігається надмірне (навіть повне, що призводить до загибелі) виділення вологи через листя, можливі порушення клітин. Гинуть листя і квіти рослин, що розміщені біля гучномовця.                              

  Аналогічно діє шум на тварин. Від шуму реактивного літака гинуть личинки бджіл, самі вони втрачають здатність орієнтуватися, в пташиних гніздах дає тріщини шкаралупа яєць. Від шуму знижуються надої, приріст у вазі свиней, несучість курей. Хворобливо переносять шум риби, особливо у період нересту.                                                                                                                                        За сучасних умов боротьба з шумом є технічно складною, комплексною, дорогою. Важливо знижувати шум у джерелі його виникнення, створювати безшумні або малошумні машини і технологічні процеси, транспортне і промислове устаткування, починаючи ще зі стадії проектування.                                       При цьому розраховується очікувана величина шуму, розробляються заходи щодо зниження шуму до допустимого рівня.                                                           Гігієністи вважають верхньою межею шуму для лікарень і санаторіїв 35 дБА, для квартир і навчальних приміщень — 40 дБА, стадіонів і вокзалів — 60 дБА.                                                                                                                      Розрізняють два види нормування виробничого шуму: санітарно-гігієнічне і технічне. Перше регулює рівень шуму з огляду його дії на організм людини. Норматив житлово-побутового шуму — 40 дБА вдень, ЗО дБА — вночі. Технічне нормування стандартизує існуючі або очікувані шумові характеристики устаткування об´єкта. Друге повинне забезпечити вимоги першого. Вухо людини звукові хвилі частотою нижче 16 Гц сприймає не як звук, а як вібрацію. Вібрації — це тремтіння або струси всього тіла чи окремих його частив під час різних робіт (бетоноукладання, п нев моє лектроп о дрібнення порід чи шляхового покриття, роботи в шахтах з відбійним молотком, розпилювання матеріалів тощо). Тривалі вібрації завдають великої шкоди здоров´ю — від сильної втоми й не дуже значних змін багатьох функцій організму до струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої діяльності, нервової системи, деформації м´язів і клітин, порушення чутливості шкіри, кровообігу тощо.                                                           Встановлено гранично допустимі величини вібрації. Вони визначені із розрахунку, що, систематично діючи протягом 8-годинного робочого дня, вібрація не викликає у робітника захворювань або відхилень у стані здоров´я протягом усього періоду його виробничої діяльності.                                                 Соціальний характер проблеми забруднення середовища шумом і визначає те, що боротьба з ним — завдання не тільки технічне, а й суспільне. У проблемі взаємодії людського суспільства і природи важливе місце посідає свідома й активна боротьба з шумовим забрудненням довкілля.

Після ознайомлення з  темою «Шумове та вібраційне забруднення                                              навколишнього середовища проміслових міст»

 Я стала вважати пробему шумового та вібраційного забруднення дуже серьйозною,і думаю що її можна поставити на ряду з глобальними проблемами екології такими як:забруднення атмосфери,забруднення почв,забруднення вод,проблема озонового слоя,кислотних осадків,парникового ефекту,перенаселення планети,енеретичні пролеми,сировинні проблеми ,тому що шум та вібрація є дуже небезпечними для навколишнього середовища та людини в часності.Й ці проблеми потребують багато сили й коштів на їх вирішення та усунення.

Список літератури:

1.Бібліотека  українських пдручників.2010-2013.

2.Основи охорони  праці.Гандзюк М.П.

3.Безпека життєдіяльності.Я.Бердій.Львів  “Афіша”1998.

4.Білявський  Г.О.,Падун М.Н.,Фурдуй Р.С. Основи  загальної екології.-К.:Либідь,1995.

5.Злобін Ю.А.Основи екології-К.:Видавництво “Лібра”,ТОВ,1998.

6.Електронна  бібліотека підручників.Екологія  та охорона навколишнього природнього  середовища.

7.Е.П.Желібо,Н.М.Заверуха,В.В.Зацарний. “Безпека життєдіяльності” стр.225-232.

8.І.П.Пістух  “Безпека життєдіяльності” стр.198-205.