Технології рекультивації відвалів Ганнівського кар’єру ВАТ « Північний ГЗК»

 Придатність порушених земель встановлюється на основі наступних чинників: 

- Природних фізико-географічних  умов: рельєфу, геології, грунту, клімату, рослинності, гідрології; 

 - Господарських, соціально-економічних та санітарно-гігієнічних умов; 

 - Технології і комплексної механізації гірничих робіт, строку експлуатації кар'єра і стадії розвитку підприємства, на якому проектуються рекультиваційні роботи; 

 - Економічної доцільності і соціального ефекту рекультивації.  
Для поліпшення структури та якісного складу грунтосуміші рекультиваційного шару необхідний цілий комплекс заходів щодо їх меліораціі10. 

 Меліоративні заходи ділять на групи:  
- Фізико-хімічні методи меліорації грунтосуміші; 

 - Збагачення грунтів за допомогою внесення добрив і посіву сидератів; 

 - Біологічні методи інтенсифікації росту лесокультур шляхом введення до їх складу порід азотонакопітелей. 

Лісові культури на відвалах. Оптимальним вважається лісонасадження, де найбільш повно використано потенційна родючість грунту для росту деревних порід, отримані найбільші запаси деревини, виявляються корисні властивості лісу: климаторегулирующие, водоохоронні, грунтозахисні, санітарно-гігієнічні та ін 

У світовій лесорекультіваціонной практиці склалася особлива форма ведення лісового господарства на промьшленних відвалах - створення попередніх меліоративних насаджень з швидкозростаючих невимогливих порід і поступова заміна їх насадженнями з більш цінних порід . Меліоративні породи - це вільха, акація біла, тополя. Існує тривимірне лісівництво - створення стійких екосистем, замінюють менш продуктивну природну рослинність (обширні лісосмуги, що перемежовуються з пасовищних угідь). 

 Підбір порід будують за зональним принципом, з урахуванням біологічної придатності грунтів . 

Відповідно до біологічної характеристикою виділяється група піонерних видів: модрина, сосна, береза, тополя, верба, вільха, акація. Токсичні породи з високою кислотністю переносять акація, береза, вільха, тополя, лох, обліпиха, сосна, верба, клен, осика, смородина, спірея, тамаріськ. А карбонатні лужні - сосна, акація, береза, клен, вільха, лох, обліпиха. 

 Порівняно великий вибір видів дозволяє створювати на відвалах складні за складом насадження різних типів і призначення - меліоративні, протиерозійні, водорегулювальні лісосмуги, ремізні, лісопаркові та масивні експлуатаційні. 

 Меліоративний тип лесокультур для токсичних сульфідсодержащіх грунтосуміші. Меліоративний тип лісових культур розробляється для вкрай несприятливих в біологічному відношенні відвалів, складених токсичними грунтосуміші. На них можна використовувати сосну, березу, тополя, вільху, акацію, але потрібно меліорація грунту. Ефективні екранування непридатних ділянок шаром суглинку або вапнування з глибоким розпушуванням і промиванням. Обов'язкове підготовка грунтосуміші по системі сидерального пара і посіви буркуну. Необхідно вирощувати не чисто соснові лісонасадження, а змішані сосново-березові лесокультури з вільхою. 

Таким чином, підбирати тип  лісових культур потрібно з урахуванням  розподілу ділянок грунтосуміші різного ступеня токсичності на поверхні відвалів. 

 На нетоксичних розкривних грунтах можна вирощувати лісові насадження різного цільового призначення: це лісопарки, експлуатаційні, захисні, меліоративно-озеленювальні, підготовчі ремізні та інші насадження . Для всіх видів обов'язковим є виконання меліоративних та почвозащіт- них функцій. 

В усіх грунтово-кліматичних зонах на пухких грунтах легкого механічного складу без смітної рослинності можливо вирощування лісової культури без підготовки грунту. На грунтах важкого механічного складу з бур'янами суцільна спалах обов'язкове. Проектування і створення лісових культур має передувати агротехнічне обстеження і крупно- масштабне картування поверхні відвалів. 

 При підборі деревних і чагарникових порід і складанні проектів лісових культур перевагу слід віддавати змішаним насадженням, які, як правило, більш стійкі, ніж з однієї породи, повніше використовують грунтові та атмосферні ресурси середовища. До складу посадок бажано вводити до 30-50% чагарників. 

Можна рекомендувати такі схеми змішування лісових культур 2:  
1. Сосни - 33%, модрини - 17%, чагарників - 50%;  
2. Сосни - 33%, берези - 33%, чагарників - 33%;  
3. Модрини - 30%, берези - 25%, чагарників - 45%;  
4. Берези - 50%, чагарників - 50%. 

Остання схема призначена для несприятливих умов - на ветроударних і схилах південної експозиції, на вершинах відвалів. 

 На ділянках лісової рекультивації, призначених для створення зон відпочинку і мають ландшафтне призначення, бажано куртини змішання деревно-чагарникових порід, величина окремих куртин може досягати 0,1-0,3 га. 

Створювані на відвалах лісонасадження мають переважно захисне, санітарно-гігієнічне та рекреаційне значення, але можливо  і лісогосподарське їх використання. 

ВИСНОВКИ

Рекультивація є складовою  частиною технологічних процесів, пов'язаних із порушенням земель — при розробці родовищ корисних копалин та торфу,будівництві  лінійних споруд, проведенні геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт. Рекультивація  здійснюється за напрямами цільового  використання.

У проекті рекультивації встановлюється технічна та економічна доцільність рекультивації, обґрунтовується вид наступного цільового використання рекультивованих земель, визначаються обсяги робіт технічного і біологічного етапів рекультивації, вибираються найбільш раціональні комплекси машин та обладнання, розробляються схеми формування відвалів і гірничо-планувальних робіт, зняття, транспортування, складання й нанесення на підготовлену поверхню відвалів родючого шару грунту.

Рекультивації підлягають усі землі, що зазнають змін у рельєфі, ґрунтовому покриві, материнських та підстилаючих породах, які відбуваються або вже відбулися у процесі гірничих, будівельних, гідротехнічних, геологорозвідувальних та інших робіт.

Основне завдання рекультивації полягає  в тому, щоб виконати комплекс спеціальних  робіт і заходів, довести порушені землі до стану, придатного для їх використання у сільському, лісовому, рибному господарствах, для промислового та комунального будівництва, створення  тепличних господарств і зон  відпочинку.

Підприємства, організації та установи, що виконують згадані вище роботи на сільськогосподарських землях, лісових  угіддях, наданих їм у тимчасове  користування, зобов’язані власними коштами довести ці земельні ділянки  до стану, придатного для їх використання за призначенням.

Порушені землі доводять до придатного стану в ході гірничодобувних  та інших робіт, а при неможливості — не пізніше як за рік після  їх завершення, виключаючи період промерзання  ґрунту.

Роботи з рекультивації  порушених земель виконують поетапно і поділяють на гірничотехнічну та біологічну рекультивацію.

При проведенні технічного етапу рекультивації виконуються  такі роботи: обстеження і типізація  порушених земель, вивчення властивостей порід, складання техніко-економічних  обґрунтувань та проектів рекультивації  планування, очищення, вирівнювання тощо рекультивованої поверхні земельної  ділянки; селективне зняття, складування  зберігання розкривних порід та родючого шару ґрунту; формування відвалів порід; планування і покриття поверхні відвалу  родючим шаром ґрунту; засипання  і планування деформованих поверхонь (карстів); будівництво під'їзних  шляхів; меліоративні та протиерозійні заходи тощо.

Біологічний етап виконується  після технічної рекультивації і містить заходи відновлення родючості земель — агротехнічні, фітосанітарні тощо. Біологічну рекультивацію здійснюють особи, яким передаються землі після технічної рекультивації, на кошти підприємств, установ, організацій, що проводили на цих землях гірничі, будівельні, розвідувальні роботи.

 Рекультивовані землі  та прилеглі території після завершення усього комплексу робіт мають являти собою організований та екологічно збалансований сталий ландшафт.

 Виділяються такі напрями  рекультивації порушених земель: сільськогосподарський, лісогосподарський, водогосподарський, рекреаційний, санітарно-гігієнічний, будівельний.

  Нормативно-технічні  вимоги щодо рекультивації земель  встановлені у: ГОСТ 17.5.1.02-85 «Охорона  природи. Землі. Класифікація  порушених земель для рекультивації»; ГОСТ 17.5.1.03-86 «Охорона природи. Землі.  Класифікація розкривних та вміщуючих порід для біологічної рекультивації земель»; ГОСТ 17.5.3.04-83 «Охорона природи. Землі. Загальні нимоги до рекультивації земель»; ГОСТ 17.5.3.05-84 «Охорона природи. Землі. Рекультивація земель. Загальні вимоги до землювання» та ін.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Данько В.Н. Лесопригодность местообитаний разровненных отвалов и ассортимент древесных и кустарниковых пород для облесения // Рекультивация земель, нарушенных при добыче полезных ископаемых. Тарту, 1975.-С. 25-31.

2. Данько В.И. Возделывание озимой  пшеницы на рекультивированных землях Донбасса //Тр. Днепропетровского с.-х. инст-та. - 1979. -Т. 41.-С. 228-36.

3. Дараселия Н.А. Микробиологические процессы при рекультивации почв Чиатурских марганцевых месторождений // Третий делегатский съезд почвоведов. - 4-16 июля 1966 г. - М.: Наука, 1968. - С. 56-59.

4. Денисик Г.И. Особенности формирования растительного покрова техногенных ландшафтов Подолья // Растения и пром. среда: Сб. научн. тр. Урал. гос. ун-та. - Свердловск, 1984. - С. 121-125.

5. Денисов Ю.И. Технологические  нормативы и схемы рекультивации  породных отвалов на угольных  карьерах Урала и Кузбасса // Основы  горнотехнической рекультивации  породных отвалов. - Челябинск: НИИОГР, 1970.-С. 2-24.

6. Джамалбеков Е.У., КозыбаеваФ.Е., Бейсеева Г.Б. Вопросы рекультивации земель и первые исследования в этом направлении // Повышение продуктивности почв Казахстана. -Алма-Ата: Наука, 1980.-С. 147-152.

7. Денисов Ю.И. Мировой опыт  восстановления нарушенных территорий  при открытых разработках угольных  месторождений Урала и Кузбасса. - Челябинск, 1971. - С. 3-Ю.

8. Махно А. К., Чибрик Т. С., Трубіна М. Р., Лукіна М. В. та ін Екологічні основи і методи біологічної рекультивації золовідвалів теплових електростанцій на Уралі. - Єкатеринбург: УрВ РАН, 2002. - 356 с. 

 9. Чибрик Т. С., Єлькіна Ю. А. Формування фітоценозів на порушених промисловістю землях (біологічна рекультивація). - Свердловськ: УрГУ, 1991. - 220 с. 

 10. Голованов А.І., Зімін Ф.М., Козлов Д.В. та ін природооблаштування. - Москва «Колос», 2008. - 551 с. 

 11. Сметанін В.І. Рекультивація та облаштування порушених земель.: Учеб.пособие. - Москва: «колос», 2003. - 94с. 

 12. ГОСТ 17.5.1.03-86. Охорона природи. Землі. Класифікація розкривних і вміщуючих порід для біологічної рекультивації земель. 

 13. Зайцев Г.А. Лісова рекультивація. - Москва: Лісова промисловість, 1997. - 129 с. 

 14. Трифонова Н.В., Шкура В.М. Меліорація, рекультивація та охорона земель.: Термінологічний словник. - Новочеркаськ: НГМА, 2007. - 237с. 

 15. Черемисинов А.Ю. та ін Рекультивація порушених земель. - Москва, 2000.