Посмертні видання Т. Г. Шевченка (1875 -1910 рр.)

Зміст

Вступ

1. Видання творів Т.  Г. Шевченка за життя

2. Посмертні видання Т. Г. Шевченка (1875 -1910 рр.)

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Як відомо, за життя Тараса Шевченка його твори окремими збірками виходили вісім разів: «Кобзар» (1840), «Гайдамаки» (1841), «Тризна» (1844), «Гамалія» (1844), «Живописная Украина» (1844), «Чигиринський  Кобзар і Гайдамаки» (1844), «Кобзар» (1860), «Букварь южнорусский» (1861).

 

Видання творів Т. Г. Шевченка за життя

 

   Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, з 1837р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші "Причинна” і "Нудно мені, тяжко — що маю робити” (належність останнього Шевченкові не можна вважати остаточно доведеною). Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838 р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі "Ластівка”.

    Наприкінці 1839 р. Є. П. Гребінка познайомив Шевченка з своїм земляком поміщиком П. І. Мартосом, з ім’ям якого пов’язане перше видання «Кобзаря». У своїх спогадах Мартос пише, що Гребінка рекомендував йому Шевченка тільки як талановитого учня К. П. Брюллова, тобто як художника. І лише пізніше, мовляв, коли йому часто доводилося бувати на квартирі Шевченка, який погодився малювати з нього портрет, він виявив поетичний хист у Шевченка і енергійно взявся за видання його творів.

Безпідставно приписуючи собі честь відкриття Шевченка-поета, Мартос не знав у 1863 р. , що історія залишила вірогідні дані про те, коли сучасникам стали відомі перші поетичні твори Шевченка і як високо вони одразу були оцінені. Важко повірити, що Гребінка міг приховати цей факт від свого приятеля і земляка. Мабуть, ініціатива видання творів Шевченка окремою книгою належить саме Гребінці, який вирішив залучити до цієї справи Мартоса, що був близько знайомий з цензором П. О. Корсаковим і до того ж міг дати кошти на це видання.

Так чи інакше, уже на початку 1840 р. збірник творів Шевченка під  назвою «Кобзар» був зданий до друку. Як свідчить дата на звороті титульної  сторінки, цензурний дозвіл на видання  «Кобзаря» був одержаний 12 лютого 1840 р. В березні книга побачила світ . Вона була видана у міцній картонній оправі. На окремому аркуші вміщена гравюра В. Штернберга: старий кобзар грає на кобзі, а біля нього стоїть хлопчик-поводир. Це перше факсимільне видання «Кобзаря». Його наклад був 3 000 примірників.

Перше оголошення про те, що надійшов у продаж «Кобзар», зустрічаємо  в петербурзькій газеті «Северная  пчела» від 4 травня 1840 р. в розділі  «Библиографические и разные известия».

В «Кобзарі» надруковано  вісім поезій Шевченка: «Думи мої, думи мої, «Перебендя» з присвятою Є. П. Гребінці, «Катерина» з присвятою В. А. Жуковському, «Тополя» з присвятою сестрі художника П. С Петровського — П. Петровській, «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова» з присвятою В. Штернбергу, «Тарасова ніч» з присвятою П. Мартосу. В дальших виданнях «Кобзаря» поет зняв присвяти Є. Гребінці, П. Петровській, П. Мартосу. Присвята В. Штернбергу повторюється лише у «Чигиринському Кобзарі» 1844 р., у виданні «Кобзаря» 1860 р. поет її також знімає.

Поява «Кобзаря» — явище  епохальне. «Ця маленька книжечка, —  як образно висловився І. Франко, —  відразу відкрила немов новий  світ поезії, вибухла, мов джерело  чистої, холодної води, заясніла невідомою  досі в українськім письменстві  ясністю, простою і поетичною  грацією вислову» 

 «Кобзар» Шевченка швидко привернув увагу громадськості столиці, викликав не тільки ряд друкованих відзивів, а й усні сперечання. Він став предметом обговорення на літературних вечорах, у приватних розмовах.

Петербург, природно, першим заговорив про твори Шевченка. До України звістка про вихід  «Кобзаря» і сам «Кобзар» дійшли пізніше. Проста й мудра, як життя, поезія Шевченка полонила серця народу, пробуджувала в ньому національну і соціальну  самосвідомість. Народ зрозумів душу Шевченкових творів, в його пісні  вчув свою пісню.

Про що б не писав поет, в центрі його уваги — скривджена людина. Перебуваючи в стінах Академії, визволений від кріпосної залежності Шевченко не задовольняється особистим  щастям. Його постійно непокоїть думка  про те, що народ стогне в неволі. Поет створює хвилюючі образи зганьбленої  паном дівчини, сироти, знедоленого, бідного юнака.

Десь у кінці 1839 — на початку 1840 р. Гребінці пощастило укласти  альманах під назвою «Ластівка». Незважаючи на те, що цензурний дозвіл на нього  був даний 12 березня 1840 р., тобто всього через місяць після дозволу на видання «Кобзаря», в 1840 р. він не вийшов. «Ластівка» побачила світ у 1841 р. В ній надруковано п’ять  творів Шевченка: «Причинна», «На вічну  пам’ять Котляревському», «Вітре буйний», «Тече вода в синє море» і уривок з поеми «Гайдамаки» (розділ «Галайда»).

Як довідуємося з опису  коректури «Ластівки», яка зберігається в Ленінградській бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна, до альманаху  Шевченко подавав також уривок з  поеми «Тарасова ніч» (кінцівку). В коректурі уривок викреслено, бо видання альманаху затяглося, а  тим часом вийшов «Кобзар», де була і «Тарасова ніч».

З опису коректури довідуємося  також, що балада «Причинна», яка створена ще до викупу поета з кріпацтва, мала присвяту В. І. Григоровичу. Очевидно, присвята додана пізніше, уже після викупу, бо в ній ідеться про 22 квітня 1838 р. Але знову ж таки в зв’язку з тим, що вихід «Ластівки» затримувався, а Шевченко тим часом написав поему «Гайдамаки», яку присвятив Григоровичу, присвята в баладі «Причинна» знята.

Серед українських збірників і альманахів, на той час, «Ластівка» була явищем досить помітним і відрадним. Крім зазначених творів Шевченка, тут вміщено два уривки з «Москаля-чарівника» І. П. Котляревського, «Сердешна Оксана» та ще деякі твори Квітки-Основ’яненка, дві байки та лірична поезія «Українська мелодія» Є. П. Гребінки, «Пісня», «Повіяли вітри буйні» В. М. Забіли, «Скажи мені правду, мій добрий козаче» О. С. Афанасьєва-Чужбинського, кращі твори Л. Боровиковського.

Були тут і твори  виразно консервативного спрямування, такі як передмова «Так собі до земляків» та післямова «До зобачення», написані Гребінкою. Але все ж не вони визначали головний зміст альманаху.

Слідом за «Ластівкою»  у грудні 1841 р. в Петербурзі виходить з друку окремою книгою поема  Шевченка «Гайдамаки». Над нею поет почав працювати ще в 1839 р. Остаточне  завершення її припадає десь на початок 1841 р. (авторська дата на вступному  розділі — 7 квітня 1841 р.). Це видно  як з зауваження Гребінки до уривка, що був надрукований у «Ластівці», так і з листа Квітки-Основ’яненка до Шевченка від 22 березня 1841 р., в якому  висловлюється захоплення поемою і  побажання швидше її надрукувати.

Та з друкуванням були великі труднощі. Цензурний комітет  довго не погоджувався дати дозвіл і лише в кінці 1841 р. із значними закресленнями  рекомендував поему до друку. В листі  до Г. С Тарновського від 26 березня 1842 р. поет писав: «Было мне с ними горя, насилу выпустил цензурный комитет, возмутительно, да и кончено, насилу кое-как я их уверил, что я не бунтовщик. Теперь спешу разослать, чтобы не спохватились».

Згодом в одному з примірників  поеми Шевченко власноручно зробив поправки, відновивши викреслені цензурою місця.

Поема була видана дуже неохайно, з численними граматичними помилками. В тому ж листі до Тарновського поет застерігав: «Поправляйте, будьте ласкаві, самі граматику, бо так погано видержана коректура, що цур йому».

Як і «Кобзар» 1840 р., «Гайдамаки»  були значною подією не тільки в  українській, а й у світовій літературі. Це велика народна драма-епопея про  мужність і героїзм українського народу в боротьбі за соціальне і національне визволення, за волю, за людську гідність. В основу її покладені історичні події, відомі під назвою Коліївщина, — знамените повстання української бідноти проти польської шляхти на Правобережжі України у 1768 р.

Поему Шевченко друкував, очевидно, на власні кошти, бо в листі до Квітки-Основ’яненка скаржився, що книжка вже надрукована, але не випущена, оскільки «єй-богу, сором сказать, нема чим викупить з дрюкарні».

Звідси зрозуміла і особлива зацікавленість поета у передплатниках. Своїм передплатникам на Україні  поет сам надсилає «Гайдамаки»: 26 березня 1842 р. — Г. С Тарновському і через  нього по одному примірнику для М. А. Маркевича, який уже тоді жив на своєму хуторі в Турівці, та В. М. Забіли; через два дні, 28 березня, — Квітці-Основ’яненку.

Творчість Шевченка, як бачимо, здобула широкий резонанс уже  з появою першого, ще дуже невеликого за об’ємом «Кобзаря» та поеми  «Гайдамаки». Якими б не були суперечливими  оцінки перших видань його творів, безперечне те, що Шевченка навіть у тих тяжких умовах існування української літератури не можна було поминути, не помітити, замовчати його незвичайний поетичний талант.

Навчаючись у Академії мистецтв і маючи твердий намір  здобути професійну освіту художника, Шевченко, проте, дедалі більше усвідомлює своє поетичне покликання. 1841р. він пише російською мовою віршовану історичну трагедію "Никита Гайдай”, з якої зберігся лише уривок. Згодом він переробив її у драму "Невеста” (зберігся фрагмент "Песня караульного у тюрьмы”). 1842р. пише драматизовану соціально-побутову поему російською мовою "Слепая”. Того ж року створює історичну поему "Гамалія” (вийшла окремою книжкою 1844р.). Кінцем лютого 1843р. датована історико-побутова драма "Назар Стодоля” (написана російською мовою, відома лише в українському перекладі). У 1844 — 1845 рр. її поставив аматорський гурток при Медико-хірургічній академії в Петербурзі.

1844р. вийшло друге видання "Кобзаря”. Усі ці твори належать до раннього періоду творчості Шевченка, коли він усвідомлював себе як "мужицький поет” і поет-патріот.

Новий період творчості Шевченка охоплює роки 1843 — 1847 (до арешту) і пов'язаний з двома його подорожами на Україну. За назвою збірки автографів "Три літа” (яка включає поезії 1843 — 1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом "трьох літ”. До цього ж періоду фактично належать і твори, написані у 1846 — 1847 рр. (до арешту).

Період "трьох літ” —  роки формування художньої системи  зрілого Шевченка. Його художню систему  характеризує органічне поєднання  реалістичного і романтичного начал, в якому домінуючою тенденцією стає прагнення об'єктивно відображати  дійсність у всій складності її суперечностей. У ці й наступні роки поет пише і  реалістичні твори ("Сова”, "Наймичка”, "І мертвим, і живим...”), і твори, в яких реалістичне начало по-різному  поєднується з романтичним ("Сон”, "Єретик”), і твори суто романтичні ("Великий льох”, "Розрита могила”, історичні поезії періоду заслання). Таке співіснування романтизму й  реалізму в творчості зрілого  Шевченка є індивідуальною особливістю  його творчого методу. Художній метод  Шевченка — цілісний і водночас "відкритий”, тобто поет свідомо  звертався до різних форм художнього узагальнення й різних виражальних  засобів відповідно до тих завдань, які розв'язував.

На Україні Шевченко написав  два поетичних твори — російською мовою поему "Тризна” (1844р. опублікована в журналі "Маяк” під назвою "Бесталанный” і того ж року вийшла окремим виданням) і вірш "Розрита могила”. Та, повернувшись до Петербурга наприкінці лютого 1844р., він під враженням побаченого на Україні пише ряд творів (зокрема, поему "Сон”), які остаточно визначили подальший його шлях як поета.

З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним твори "Єретик”, "Сліпий”, "Наймичка”, "Кавказ”, "І мертвим, і живим...”, "Холодний яр”, "Як умру, то поховайте” ("Заповіт”) та ін. Усі свої поезії 1843 — 1845 рр. (крім поеми "Тризна”) він переписує в альбом, якому дає назву "Три літа”. 1846р. створює балади "Лілея” і "Русалка”, а 1847р. (до арешту) — поему "Осика”. Тоді ж він задумує нове видання "Кобзаря”, куди мали увійти його твори 1843 — 1847 рр. легального змісту. До цього видання пише у березні 1847р. передмову, в якій викладає свою естетичну програму, закликає письменників до глибшого пізнання народу й різко критикує поверховий етнографізм і псевдонародність. Видання це не було здійснене через арешт поета.

Революційні твори з відібраного  при арешті альбому "Три літа”  стали головним доказом антидержавної  діяльності Шевченка (його належність до Кирило-Мефодіївського товариства не була доведена). "За створення  підбурливих і найвищою мірою  зухвалих віршів” його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького  корпусу. На вироку Микола І дописав: "Під найсуворіший нагляд із забороною  писати й малювати”. Були заборонені й Шевченкові книжки.

8 червня 1847р. Шевченка привезли до Оренбурга, звідти до Орської кріпості, де він мав відбувати солдатську службу. Почалися місяці принизливої муштри. В Оренбурзі поет познайомився зі своїми земляками Ф. Лазаревським і С. Левицьким, які стали його друзями й допомагали йому на засланні, в Орській кріпості — з польськими політичними засланцями І. Завадським, С. Крулікевичем, О. Фішером та ін. В Орську він порушив царську заборону писати. Свої нові твори він потай записував до саморобних "захалявних” зошитків. Наприкінці 1849 — на початку 1850 р. він переписав ці "невільницькі” поезії в саморобну книжечку, яка згодом дістала назву "Мала книжка”. В Орській кріпості поет написав 21 твір.

У роки заслання Шевченко, як і раніше, працює в різних поетичних  жанрах. Він пише соціально-побутові поеми ("Княжна”, "Марина”, "Москалева  криниця”, "Якби тобі довелося...”, "Петрусь” та ін.), історичні поеми й вірші ("Чернець”, "Іржавець”, "Заступила  чорна хмара”, "У неділеньку у  святую” та ін.), вірші й поеми  сатиричного змісту ("П. С.”, "Царі”), хоч у ці роки свідомо стримує свій темперамент політичного сатирика. Та головний набуток його творчості 1847 — 1850 рр. — лірика. Лірика й особистого плану, і рольова, в якій чільне місце займають вірші в народнопісенному дусі. За ідейно-художніми якостями і значенням в літературному процесі лірика Шевченка цього періоду — етап не тільки в його творчому розвитку, а й в українській поезії взагалі. Реалістичним психологізмом, відтворенням "діалектики душі”, природністю поетичного вислову вона випереджала літературну добу й створювала грунт для дальшого піднесення української поезії наприкінці XIX ст. (І. Франко, Леся Українка). Значення "невільницької” поезії Шевченка в історії української літератури обумовлене також тим, що в роки 1847 — 1850, коли після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства художнє слово на Східній Україні майже замовкло, він був чи не одноосібною активнодіючою силою українського літературного процесу. Слід проте врахувати, що Шевченкова поезія періоду заслання могла реально впливати на розвиток літератури вже після смерті автора, коли більшу частину тих творів було опубліковано в "Кобзарі” 1867р.